Колишня площа Святого Хреста

Екскурсія до міста Чернівці

Мета екскурсії: ознайомлення із найцікавішими об’єктами міста.

Завдання екскурсовода:

1) Допомогти екскурсантам побачити об'єкти, на основі яких розкривається тема;

2) Дати необхідну інформацію про об’єкти, щоб її почули й сприйняли;

3) Екскурсанти повинні відчути велич подвигу, значення історичної події;

4) Оволоділи практичними навичками самостійного спостереження і аналізу екскурсійних об'єктів;

Місця зупинки:

1. Турецька площа

2. Площа Філармонії

3. Колишня площа Святого Хреста

4. Площа Філармонії

5. Вулиця Ольги Кобилянської

6. Театральна площа

7. Університет (колишня Резиденція Буковинських митрополитів)

Хід екскурсії

Турецька площа

За молдавсько-турецьких часів, тобто до кінця XVIII ст., Чернівці своїм виглядом нагадували радше велике село. Розкидані поміж пагорбами хатини міщан були оточені городами та садками, тож до такої забудови якнайменше пасувало поняття «архітектурний ансамбль». Тодішнє середмістя охоплювало невелику територію схилу та низини в районі сучасних вулиць Головної (на самому початку), Шолом-Алейхема, А. Барбюса, Петра Сагайдачного, Турецької та прилеглих до них вуличок і провулків. Єдиним з трьох майданів тодішніх Чернівців, що зберігся дотепер, є Турецька площа. За австрійської доби вона була безіменна, але вирізнялася своєрідними «турецькими» назвами. Тут пролягала вулиця Турецька. Ця старовинна назва зникла з карти міста лише за радянського часу та знову з’явилася на початку 1990-х. Сьогодні, як і колись, ця вулиця збігає до площі попід Турецький міст. Біля мосту знаходиться криниця, яку чернівчани за традицією називають Турецькою. Поруч з нею стоять Турецькі лазні, куди ще й досі ходять попаритися. Всі ці назви пов’язані з турецьким військовим гарнізоном, який був розквартирований у Чернівцях на початку XVIII ст. Саме туркам міські легенди приписують спорудження мурованої криниці та добротного кам’яного резервуару для води, а також мурованого мосту над вулицею Турецькою. Турецька криниця Першою ланкою в цьому ланцюгу «турецьких» назв була Турецька криниця, що слугує городянам уже не одне століття, і яку за її тривалий вік неодноразово перебудовували. Ще з австрійських часів її шпиль увінчував півмісяць, надаючи їй екзотичного «турецького» вигляду. Це й визначило її назву, а попервах криницю називали Господарською чи Княжою – від назви церкви, яка колись стояла поруч. У 1793 році криниця була капітально відремонтована і неподалік був установлений пост жандарма, який мав слідкувати, щоб воду брали лише для пиття. Криниця довгий час була місцем, де православні християни святкували Водохрещення. Воду з джерела брали також для єврейської мікви – ритуального басейну іудеїв. З криницею пов’язана легенда про кохання турецького паші до простої української дівчини. Зустрівши її якось біля криниці, де красуня брала воду, він до нестями закохався в неї та запропонував стати однією з його дружин. Горда дівчина відмовила йому. Тоді паша заборонив міщанам брати з криниці воду. На другий день дівчина прийшла до криниці, але коли зраділий паша підійшов до неї, вона кинулась у криницю і втопилася. На стику вулиць П. Сагайдачного і Турецької колись стояла дерев’яна церква Успіня Богородиці. Побудована між 1709 і 1716 рр. молдавським господарем Ніколаєм Маврокордатом, вона носила назву Господарської чи Княжої і користувалась значними привілеями. Ця церква належала до дерев’яних храмів Буковини хатнього типу й була подібна до церкви Святого Миколая, яка, до речі, й сьогодні знаходиться на старому місці. На відміну від неї церкву Успіня Богородиці у 1876 р. перенесли на міську околицю – Калічанку, де вона знаходиться й тепер. До 600-літнього ювілею міста Турецька площа була реконструйована. Тут капітально відремонтували Турецьку криницю та відновили резервуар для води біля неї, на майданчику з північного боку збудували фонтан на взірець давньоримських руїн, а на крутому схилі біля мосту розмістили квітковий годинник. Посеред площі зостався великий залізний велосипед, «забутий Гуллівером». Тож площа набула вишуканого вигляду зі старовинним шармом і стала улюбленим місцем відпочинку чернівчан.

Колишня площа Святого Хреста

Площа Святого Хреста знаходилася на роздоріжжі теперішніх вулиць Шолом-Алейхема, Шкільної й Головної. Звідси наприкінці XVIII ст. розпочалася забудова міста новоспеченою австрійською владою. Площа стала, власне, першим архітектурним ансамблем австрійських Чернівців: мурований костел Воздвиження Святого Хреста разом із адміністративними спорудами – «Генеральським домом», гауптвахтою та сусідніми кам'яницями – надали їй привабливого, насправді європейського вигляду. Від цієї тоді центральної площі в усі кінці міста розходилися вулиці, які забудовувалися й подовжувалися разом зі зростанням Чернівців.Площа Святого Хреста, щоправда, не довго утримувала статус головної – на початку XIX ст. цю роль почав перебирати на себе майдан Ринок – майбутня Центральна площа. Сьогодні колишня площа Святого Хреста, завдяки «будинку-кораблю» та костелу Воздвиження Святого Хреста, є однією з архітектурних окрас Чернівців. Генеральський дім (8) Перший кам’яний будинок у Чернівцях з’явився саме на площі Святого Хреста. Він був побудований австрійською адміністрацією у 1780 р. – це так званий Дивитись на карті «Генеральський дім». З самого початку тут розмістились військова адміністрація та суд; а від 1787 р. ця споруда, що постійно обростала різними прибудовами, була осідком також для окружного старости й окружної канцелярії, пізніше – для крайового суду та інших канцелярських установ. У дворі «Генеральського дому» була школа верхової їзди, а у залі відбувалися концерти і вистави. На початку жовтня 1823 року в «Генеральському домі» гостювали два імператори, які тоді володіли половиною Європи: австрійський цісар Франц І та російський цар Олександр І. Їхня тижнева зустріч у Чернівцях була присвячена виробленню спільного ставлення щодо цілої низки нагальних питань європейської політики. Костел Воздвиження Святого Хреста (16) По інший бік площі знаходиться римо-католицький Дивитись на карті костел Воздвиження Святого Хреста. Це перший мурований храм чернівецького середмістя, який з його високим шпилем на довгий час став архітектурною домінантою міста. Будувати його почали у 1787 р. за дорученням австрійського цісаря Йосифа ІІ, який роком раніше відвідав Чернівці. Імператор сам визначив місце для нового кам’яного храму та не пожалкував на будівництво грошей. Зводити костел взялися одразу ж, але будували надто довго – аж 27 років! Йому постійно не щастило: то через прорахунки архітекторів двічі обвалювалась вежа, то потім він горів.Храм збудований в єзуїтському стилі. Прототипом його є костел в Римі. Цьому стилю підпорядкований живопис, скульптура, прикладне мистецтво храму. Він також увібрав в себе багато барочних мотивів. Фрескові розписи на стінах і стелі заповнені стилізованими квітковими мотивами, які символізують вічне дерево, дерево життя. Вражають сім неоготичних вівтарів, а також орган, який ще в 70-х роках ХІХ ст. здобув дві медалі, у Відні та Парижі, як найкращий за тембром європейський орган. На бічній стіні святині зберігся найстаріший на Західній Україні сонячний годинник, який костелу передав на зберігання один з австрійських монастирів. Він по сьогоднішній день показує віденський час. Будинок-корабель(14) Десь наприкінці XIX ст. на самому розі теперішніх вулиць Шолом-Алейхема й Головної виросла одна з примітних архітектурних споруд старого міста – Дивитись на карті «будинок-корабель», який старожили ще називали «шіфою». Будівля своїм виглядом справді нагадує корабель, що немовби пливе серед вулиць Чернівців. Оригінальне архітектурне вирішення будинку посприяло народженню романтичної міської легенди, яку переповідає з уст в уста вже не одне покоління городян.Буцімто жили колись два брати: один був підприємцем у Чернівцях, а другий – капітаном, що ходив далекими морями. І коли той моряк вийшов у відставку, сухопутний брат покликав його назад до рідного міста. Брати придбали ділянку в центрі міста й звели добротний будинок. Та позаяк капітан тужив за морем, то будинок спорудили подібним до корабля: зі звуженим фасадом, що, наче форштевень, розтинає потоки доріг, відкритим майданчиком на другому поверсі, який нагадує палубу, й башточкою у вигляді щогли. Носова частина «шіфи» була прикрашена невеличким фонтаном у формі голови лева і чашею-раковиною, з якого городяни пили воду.

Площа Філармонії

Одним із найстаріших майданів середмістя, який розквіт за австрійської доби, є площа Філармонії. Історія цього майдану сягає кінця XVIII ст., коли тут розташовувався ринок, де торгували переважно мукою. Звідси і перша його назва – Мучний, чи, по-німецьки, Мельпляц. Окрім торжища тоді тут знаходилися військові склади та крайова в’язниця, які знесли в середині XIX ст., а на їх місці збудували житлові двоповерхові кам’яниці. Тож площа стала набувати пристойного вигляду та її вподобали чернівецькі меломани, які плекали мрію про власне концертне приміщення. У 1880 р., після зведення тут будинку Музичного товариства, площу перейменували на честь кронпринца Рудольфа – Рудольфспляц. До слова, сам кронпринц провідав Чернівці дещо згодом, у липні 1887 р. Обласна філармонія (16) Головною спорудою архітектурного ансамблю майдану, яка визначила сучасну назву площі, є колишня будівля Музичного товариства – сьогоднішня Дивитись на карті обласна філармонія. Ще у 1862 році городяни створили «Товариство сприяння музичному мистецтву». Назустріч шанувальникам музики пішла й міська влада – 21 червня 1873 р. Чернівецький магістрат ухвалив виділити Музичному товариству під будівництво земельну ділянку в східній частині тодішнього Мучного майдану. Тут 29 травня 1876 р. було урочисто закладено наріжний камінь у фундамент майбутньої споруди, а у листопаді 1877 року на сьогоднішній площі Філармонії урочисто відкрили будинок Музичного товариства. Для художнього оформлення інтер’єрів будівлі Музичного товариства було запрошено віденського маляра професора Карла Йобста, який тоді розписував семінарську церкву Трьох Святителів у Митрополичій резиденції. Буковинський краєзнавець і літератор Л.А. Сіміґінович-Штауфе так описав враження, яке справила на нього робота пензля віденського художника: «Усім, хто нині заходить до зали Товариства, всміхається найчудовіший розпис; кожен відчуває себе духовно піднесеним, спостерігаючи за твором геніального майстра. На чудовій розкішній стелі, в обрамленні вінків, представлені емблеми музики, вітражі на вікнах, розписи на колонах, у гірляндах квітів – імена найвидатніших композиторів». У приміщенні філармонії в різні часи виступали знаменитості, які гастролювали чи працювали в Чернівцях, про що сповіщають пам’ятні дошки на фасаді. На одній із них вміщено погрудне зображення видатного українського композитора Миколи Лисенка, який неодноразово з великим тріумфом давав тут концерти. У різні часи тут виступали золотий голос України Соломія Крушельницька, піаніст Артур Рубінштейн, співак із європейським ім’ям 1930-х, уродженець Буковини Йозеф Шмідт, володарі незрівнянних голосів Енріко Карузо й Пауль Морґанс, французький скрипаль Жак Тібо та інші. У Чернівецькій обласній філармонії працювала відома єврейська артистка Сіді Таль; тут починали своє сходження на велику сцену народні артисти України Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Павло Дворський та інші відомі співаки. Готель «Брістоль» (17) На рубежі століть, впродовж «золотих» десятиліть модерну, довкола майдану виросли нові будівлі, які склали гідне сусідство будівлі Музичного товариства. Завдяки їм Рудольфспляц набув справді європейського вигляду. Протягом 1905-1906 рр. на південному боці площі коштом місцевих міщан Йозефа Ландау та Макса Майснера постав у стилі віденської сецесії розкішний чотириповерховий будинок із кутовою вежею-еркером – Дивитись на карті готель «Брістоль», що став архітектурною домінантою площі й усього прилеглого кварталу. Міські легенди подейкують, що в його номерах приймали своїх гостей найдорожчі чернівецькі повії. У цоколі готелю розташовувався ресторан, де задоволені життям гості розтринькували гроші. Від тих часів зберігся розкішний сецесійний напис «Hotel Bristol» угорі на фасаді та дах під червоною черепицею. Сьогодні тут знаходиться гуртожиток Чернівецького медінституту, а перший поверх займає кафе «Картопляна хата». Свого сучасного вигляду площа Філармонії набула в результаті реконструкції 2004-2005 рр. Після знесення Критого ринку, що з’явився на майдані у 1930-х роках, на його місці амфітеатром облаштували просторий майданчик з музичним фонтаном посередині, який підсвічується увечері. Біля колишнього готелю «Брістоль» розбили скверик зі стильною металевою колонкою для води австрійського часу.

Центральна площа

Центр Чернівців уособлює Центральна площа, у минулому майдан Ринок або Рінґпляц, що є серцем міста ось уже майже два століття. Площа справді є центральною – від неї як промінці розходяться врізнобіч майже всі головні вулиці міста: Головна, Руська, Університетська, І. Франка, О. Кобилянської та ін. Ідея створення площі зародилась у самого австрійського цісаря Йосифа ІІ. У 1786 р. під час відвідин Чернівців він запропонував створити на тодішній південній околиці міста просторий майдан, де працював би ринок і можна було б проводити ярмарки. Але через те, що тоді на тому місці знаходилися розрізнені приватні ділянки близько десятка городян, які місцевій владі довелося викуповувати, створення майдану рухалося поволі. Втім, уже приблизно від 1790 р., ще до завершення впорядкування площі, тут було торжище, яке на багато років визначило характер майдану і надало йому назву «площа Ринок». А вже принаймні в перші десятиліття ХІХ ст. майдан набув статусу головного, про що зазначив цісар Франц І у своєму щоденнику під час подорожі містом у серпні 1817 р. Архітектурний ансамбль майдану Ринок, що почав формуватися на рубежі XVIII-ХІХ ст., став уособлювати нове обличчя міста. Однак справді європейського вигляду площа набула лише після спорудження тут у 40-х роках ХІХ ст. ратуші, яка назавжди закріпила за майданом статус центру Чернівців й головного осередку міського життя. Міська ратуша(1) Розмови про будівництво Дивитись на карті міської ратуші велися з 1825 року і лише 19 квітня 1843 р. в присутності поважних гостей зі столиці було закладено перший камінь у фундамент майбутнього магістрату. Будівельні роботи велися під керівництвом окружного інженера Адольфа Маріна й наглядом камерального архітектора Андреаса Микулича. За 4 роки в центрі Чернівців постала ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. По старій європейській традиції ратуша поєднує два об’єми: великий горизонтальний об’єм самої будівлі з акцентованим на тлі фасаду ризалітом, який увінчується рельєфним щитом з гербом міста; та вертикальний об’єм у вигляді 50-метрової двоярусної вежі з балконом і годинником. По цьому годиннику магістрат довгі роки звіряв час з Віднем, аж поки Чернівці не отримали самоврядування. З балкону, що з усіх боків оточує вежу, добре видно старе місто. Звичайно, балкон в ті часи не слугував майданчиком для огляду околиць, а мав цілком практичне призначення: був місцем пожежного дозору. Сьогодні з балкона вежі кожної днини, рівно о 12-ій, на всі чотири сторони міста лунає мелодія «Марічки», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні. Шпиль вежі з мідною позолоченою кулею за австрійської доби увінчувала «пташка» – двоголовий габсбурзький орел. У роки Першої світової війни, коли місто неодноразово переходило з рук у руки, «пташку» демонтували. Відтоді на шпилі змінилося чимало прапорів, як і написів на фронтоні будівлі. Але ратуша незмінно слугувала городянам центром міського самоврядування. Художній музей (22) Впродовж 1900-1901 рр. поруч з ратушею постала імпозантна триповерхова споруда дирекції Буковинської ощадної каси, у якій сьогодні знаходиться Дивитись на карті художній музей. Вона була зведена за проектом талановитого учня Отто Вагнера – віденського архітектора Губерта Гесснера. Ця будівля по праву вважається класичним зразком віденської сецесії, однією з найбільш вишуканих пам'яток модерну у Центрально-Східній Європі. Споруда має чіткі симетрії фасаду, на тлі якого трохи виступає центральний ризаліт, що увінчується аттиком з двома скульптурами по краях. Серед оздоб фасаду виділяється майолікове панно, яке прикрашає верхню частину центрального ризаліту. На панно зображені алегоричні постаті, що символізують провінції Австро-Угорщини. Буковина на ньому представлена юнаком в козячій шкурі. Нещодавно на фасаді художнього музею з’явився пам’ятник букету троянд, якими, як подейкують, колись підмітали вулиці Чернівців. Художній музей вражає й не менш витонченою красою інтер’єрів, в оформленні яких віртуозно поєднані скульптура, живопис, ліпнина, вітражі, художній метал. У внутрішньому оздоблюванні будівлі брав участь знаний український художник Микола Івасюк. Його пензлю належить картина на міфологічний сюжет, яка й досі прикрашає стелю. Експозиція художнього музею дозволяє простежити розвиток живопису на Буковині протягом двох останніх століть. Класична школа представлена полотнами Юстина Пігуляка, Миколи Івасюка, Євгена Максимовича, Августи Кохановської та інших художників, чиї твори прикрашають музеї та картинні галереї багатьох європейських міст. Колишні готелі За австрійської доби ряд будинків Центральної площі слугували готелями і ресторанами. Найбільш відомий серед них був готель «Під Чорним Орлом» – сьогоднішній головний корпус торговельно-економічного інституту. У ресторані готелю полюбляли збиратися чернівецькі «вершки суспільства», а його зала слугувала сценою для театральних вистав. Як свідчить меморіальна дошка на фасаді, тут у 1860 р. молодий Юрій Федькович познайомився з творами Тараса Шевченка, й відтоді присвятив себе служінню українській літературі. Навпроти колишнього готелю «Під Чорним Орлом» у 1910 р. постала розкішна п’ятиповерхова будівля Дивитись на карті готелю «Золотий Лев». Сьогодні тут розмістилися магазини та житлові приміщення, а також кафедри і гуртожиток університету. Про колишній готель нагадує лише барельєф лева, що завмер навстоячки у геральдичній позі угорі на фасаді кутової башти. Попри свою давню історію, ансамбль Центральної площі набув свого завершення зовсім нещодавно. У травні 1999 р. тут було урочисто відкрито монумент Тарасові Шевченку. До речі, рішення спорудити в місті пам'ятник українському національному пророкові Чернівецька міська рада ухвалила ще у 1914 р., з нагоди столітнього ювілею від дня народження Кобзаря.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: