ЮРИДИЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ” В 6 ТОМАХ

ЯК ДЖЕРЕЛО ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ ЗНАНЬ (СИСТЕМНИЙ ПІДХІД)*

Підготовка і видання Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України та ви­дав­ництвом “Українська енциклопедія” ім. М. П. Ба-жана, із залучення 821 фахівця впро­довж 11 ро­ків, шеститомної “Юридичної енцик­лопедії” (9731 ста­тей, 4432 сторінок, 360,1 ум.-друк. ар.) – досяг­нення сучасної українського правознавс­тва суспі­льного значення; про що сві­дчить і оці­нка Енцик­лопедії як науковим товари­ством, так і державою [9, с. 6; 6, с. 26; 8, с. 5; 5, с. 302; 1, с. 218-228; 4, с. 141-145; 3, с. 630-644; 7, с. 11-12; 2, с. 131-132; 1, с. 131-132].

Сьогодні філософія права в Україні інститу­ційно переважно розвивається в системі юриди­ч­них наук (на кінець 2004 року захистилися 5 докто­рів та більше 13 кандидатів з юридичних, й 1 док­тор та принаймні 3 кандидатів – з філо­соф­ських наук). Відтак закономірним є питання про внесок дослідників філософії права в Енцик­ло­педію, та, відповідно, внесок Енциклопедії в розвиток філо­софії права. Цей огляд – спроба дати підстави для відповіді на це питання.

Енциклопедія має філософсько-правовий ви­мір. Її “батьки-засновники”, обираючи концепту­альні орієнтири, прагнули відобразити здобутки “філо­софії права, особливо при розумінні й по­яс­ненні питань про сутність права, співвідно­шення права і закону, легізму і лібертаризму, свободи й рівності, справедливості тощо”, нама­галися “по­долати успа­дковану від минулого ме­тодологію ле­гізму”, “шту­чне протиставлення природного права й позитив­ного права” [1, с. 222-223].

Наскільки такі намагання реалізовано можна пересвідчитися, розглянувши, як пропонується, Енциклопедію в трьох ракурсах, зваживши їхнє контекстуальне значення:

1. як правознавчий звід знань про право та дер­жаву, вартий уваги філософа (і не тільки), який прагне деталізувати своє уявлення про них;

2. як зібрання статей з філософсько-правової та дотичних тематик;

3. як біобібліографічну інформацію, узагаль­нену з допомогою “портретного методу”, про ряд персоналій, які досліджували (досліджують) право-державоз-навчу проблематику, зокрема її філософ­сько-правові аспекти. У філософсько-правовому контексті Енциклопедія відкриває “нові старі” імена (наприклад М. І. Пілянкевича, С. П. Шелу­хіна, І. В. Шерешевського, М. М. Щер­батова, К. М. Яро-ша), хоча й не подає статей про (правда, при них згадується побіжно в інших статтях) таких відомих філософів права, як М. М. Алексєєв, Р. Дворкін, Ю. Габермас, О. Ге­ффе, Л. Л. Фуллер.

Запропонований трискладовий підхід відо­бра­жено в представленому далі перелік статей, уміще­них в Енциклопедії (в дужках – номер тому та сто­рінку відповідної статті).

Далі кілька міркувань, спрямованих на май­бутнє вдосконалення Енциклопедії. Користу­вання нею було б більш зручно за наявності, аналогічного до авторського, предметного пока­жчика (можливо, певною мірою цим послугує представлений пере­лік). Можна було б уникнути текстових диспропо­рцій з огляду на значимість статей (порівняйте на­приклад: “Право” (5, 5), “Право розуміння” (5, 48-49) та “Пасіка” (4, 447-8) чи “Сорт рослин” (5, 546-8). Доповнення Ен­циклопедії ще низкою філософ­сько-правових статей або ж наявних статей – філо­софсько-пра­вовим виміром, – примножило б її зна­чення. Це б в свою чергу розширило коло та тема­тику доро­бку залучених фахівців**.

Загалом, з одного боку, “Юридична енцикло­пе­дія” – це певний вступ до філософсько-право­вих знань (не претендуючий на повноту), а з ін­шого – передумова видання спеціалізованої ен­циклопедії або енциклопе-

дичного словника з філософії права. Зокрема, Енциклопедія – гар­ний дарунок дослід­нику філософії права, як у пря­мому, так і перенос­ному розуміннях.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: