Соціальна сутність прав людини 5 страница

Суду від 29.04.2004 р.). Заявник стверджував, що тривалість

цивільного провадження у національних судах була надмірною і

юридичних засобів захисту від такого порушення його прав,

гарантованих ч.І ст.6 Конвенції, у нього не було. Суд застосував

правоположення, згідно з яким у таких ситуаціях національні

правові системи повинні, по-перше, передбачати можливість

пришвидшити розгляд справи у суді (тобто присікти

порушення), а по-друге, призначити компенсацію за вже

вчинене порушення (за затримку, що вже відбулася). Отже, у

першому випадку йде мова про присікальні (припиняючі)

засоби. Те ж саме правоположення відтворене у справах

„Мікулич проти Хорватії" (рішення від 7.02.2002 р.),

„Кормачова проти Росії" (рішення від 29.01.2004 р.),

„Хартман проти Чехії", (рішення від 10.7.2003 р.), „Меріт

проти України" (рішення від 30.03.2004 р.) та у багатьох інших.

Ми вже наголошували на тому, що є випадки, коли Суд,

інтерпретуючи ст. 13 Конвенції, звертає увагу на

попереджувальні юридичні засоби захисту, за допомогою яких

порушення права не допускається¹. Так, у справі „Джабарі

проти Туреччини" (рішення від 11.07.2000 р.) заявниця

Юридична Україна. - 2004. - №4. - С 82-83; Рішення у справі "Пол та Одрей Едвардз проти Сполученого Королівства" від 14.03.2002р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2002. -№1(13). - СІ69; Рішення у справі "Салман проти Туреччини" від 27.06.2000р. // Там само. - 2000. - №3(7). - С146.; Рішення у справі "Ільхан проти Туреччини" від 27.06.2000р. // Там само. - 2000. - №3(7). - С153. ¹ Пашук Т. Право на ефективний засіб правового захисту: інтерпретація Європейським судом з прав людини. - С.28.

(громадянка Ірану, що втекла з Ірану до Туреччини з метою уникнути покарання за подружню зраду у вигляді закидування камінням) стверджувала, що у разі її депортації до Ірану Туреччина порушить ст. З Конвенції, а саме: право людини не бути підданою катуванню. На її думку, у неї не було ефективного засобу правового захисту за законодавством Туреччини для того, аби оспорити рішення про депортацію, а отже, мало місце порушення ст. 13 Конвенції. Оскільки стосовно такої категорії справ, де розглядається питання про забезпечення права не бути підданим катуванню, органи державної влади повинні здійснювати незалежний і глибокий аналіз заяв осіб про можливе порушення цього права, Суд постановив, що судовий механізм перевірки звернення п. Джабарі не відповідав вимогам ст. 13 Конвенції¹. Аналогічні правоположення формулювались Судом також у рішеннях, ухвалених у справах „Сорінг проти Сполученого Королівства" від 07.07.1989 р., „Вільварджа та інші проти Сполученого Королівства" від 30.10.1991 р., „С.Н.Н. та інші проти Туреччини" від 11.07.2000 р., „Хілал проти Сполученого Королівства" від 06.03.2001 р. та інших.

Що ж стосується засобів захисту недержавної („самостійної") правозахисної діяльності, то вони не передбачають безпосереднє застосування державного примусу, оскільки здійснюються суб'єктом самостійно. Такі засоби захисту — залежно від конкретної функції у здійсненні правозахисту — мають в основному присікальний (припиняючий) характер: вони спрямовані на припинення порушення, яке вже, звичайно, розпочалося.

4. Засоби захисту можуть поділятися на певні види й за іншими критеріями. Так, залежно від галузі законодавства можна виділити засоби захисту у сфері цивільного, сімейного,

¹ Рішення у справі „Джабарі проти Туреччини" від 11.07.2000р. // Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993 - 2002 рр.). - С.86-89.

трудового, кримінального, адміністративного права та ін. За суб'єктом використання засоби захисту поділяються на:

а) засоби людини (а також юридичної особи) (ними державно-
юридична правозахисна діяльність лише ініціюється, однак ще
не здійснюється; недержавна („самостійна") правозахисна
діяльність такими засобами ініціюється та здійснюється);

б) засоби держави (цими засобами державно-юридична
правозахисна діяльність не лише ініціюється, але й
здійснюється). За кількістю використання засоби захисту
можуть бути одноразові (рішення суду, самозахисні дії) або
багаторазові (об'єктивована юридична норма).

Отож засоби захисту становлять одну з трьох означених груп юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується функціонування правової держави. Багатогранність явища засобу захисту зумовлює необхідність його класифікації, що, безперечно, сприяє пізнанню даного явища. Знання видових проявів засобів захисту дозволить перенести дискусію в площину адекватного підбору юридичних засобів, необхідних для результативного захисту права людини, що, власне, означає дослідження проблем ефективності засобів захисту. У кінцевому підсумку такі загальнотеоретичні дослідження покликані сприяти удосконаленню концептуально-методологічної основи теорії захисту прав людини.

Навчальне видання

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: