Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Антропологізації предмета філософії права 4 страница




Детальніше див.: Эдгертон Р.Б. Антропология, психиатрия и природа человека // Личность, культура, этнос: современная психологическая антропология / Под общей ред. А.А. Велика, - С.333-360; Уоллес Э.Ф.К. Психические заболевания, биология и культура // Там само. - С.361-404.

Детальніше див., напр.: Куликов В.Б. Педагогическая антропология: истоки, направления, проблемы. - Свердловск, 1988. Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К., 1977. - С.27.

Слід також мати на увазі, що актуальним залишається питання про співвідношення цього виду антропології з антропологією філософською, оскільки серед філософів поширена думка, що педагогіка є застосуванням


саме педагогічна антропологія (яка сформувалася у 60-70-х рр. XX ст.) принесла у тематичне поле антропології проблематику цінностей, що, на думку Р. Неша, мало сприяти створенню продуктивних відносин між системою виховання та антропологією, котра концентрувалася на дослідженні соціальних структур і відносин1.

Загалом, зазначає О. Огурцов, педагогічну антропологію у цілому можна охарактеризувати як спосіб антропологічного обгрунтування освіти2. Ця досить загальна характеристика вказаного різновиду антропології конкретизується її представниками у філософії освіти, а погляди на предмет, завдання та цілі педагогічної антропології визначаються передусім тими традиціями, з якими пов'язані ті чи інші її науковці.

Зауважимо, що одні вчені вважають педагогічну антропологію емпіричною теорією та філософським аналізом понять педагогіки; другі вбачають основне завдання цієї галузі антропологічного знання у розроблянні теорії особистості; треті наголошують на тому, що педагогічна антропологія є окрему сферу наук про освіту; четверті оцінюють її як науку про міждисциплінарне поле комунікацій, в які вступає людина та котрі є предметом різних наук, що об'єднуються саме педагогічною антропологією3. Так, для прикладу, педагогічну антропологію розглядають як: емпіричну науку (Г. Рот, Г. Здарзіл); теорію самореалізації особистості (Й. Дерболав); метод (К. Дінелт); антропологічний спосіб розгляду (О. Больнов); феноменологію (В. Лох, М. Лангевелд); екзистенційну аналітику (Е. Фінк); варіант трансценденталізму (К.-Х. Дікопп); біологічно

філософії (у тому числі філософської антропології) на практиці. Дегальніше про це див.: Огурцов А.П. Педагогическая антропология: поиски и перспективы // Человек. - 2002. - №1. — С.75-82.

1 Аносов І.П. Вказ. праця. - С.29-30.

2 Огурцов А.П. Вказ. праця. - С.72.

3 Там само.


 




зорієнтовану науку (М. Лідтке)1.

Політична антропологія одночасно сформувалася і як галузь наукового антропологічного знання2, і як філософсько-політологічна концепція, в основі якої лежить принцип подолання дегуманізації - відносин, в яких людина виступає „гвинтиком", „фактором", а не повноцінним суб'єктом політичного життя, - та переорієнтація політики на максимальне забезпечення реалізації інтересів біосоціального індивіда3. Відповідно, основними завданнями цієї антропології є, по-перше, визначення субординації людини у суспільстві, а по-друге, - дослідження процесу політичної соціалізації біосоціального індивіда та формування характеристик людини як суб'єкта політики - образу людини політичної.

Юридична (правова) антропологія (за іншою термінологією - антропологія права або юридична (правова) етнологія)11 - це донька колонізації"5, а в сучасних умовах - і глобалізації*, галузь знань, де висвітлюються основні проблеми відносин людини з правовою реальністю: 1) роль людини у створенні правової реальності; 2) буття людини всередині правової реальності; 3) буття правової реальності всередині людини; 4) деструктивні форми людської активності, що

1 Детальніше про ці концепції див.: Огурцов А.П. Педагогическая
ангропология: поиски и перспективы (окончание) // Человек. - 2002. - №2. -
С.100-117.

2 Детальніше див., напр.: Баландьє Ж. Політична антропологія. - К., 2002.

3 Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів
вищ. навч. закладів. - К., 1997. - С.23.

4 Для цілей нашого навчального посібника вважатимемо ці терміно-ионяття
синонімами, хоча детальний їх аналіз дозволяє дійти висновку, що не всі з
них мають однаковий логічний обсяг. Так, наприклад, Н. Рулан вказує на
різницю між юридичною (правовою) етнологією та юридичною (правовою)
антропологією чи антропологією права, розмежовуючи їх за методами, котрі
застосовують ці наукові дисципліни.

5 Рулан Н. Юридическая антропология. - М., 1999. - С 10.

6 Див.: Удовика Л.Г. Вплив глобалізаційних процесів на формування
юридичної антропології // Держава і право: Збірник наукових праць. Вип.18.
-С.34-40.


руйнують правовому реальність поза нею і в ній самій1.

Актуалізація питання про предмет даного виду антропології, на думку О. Пучкова, викликана такими факторами:

• появою нових практичних вимог до процесу правотворчості та правозастосування. У негативній формі ці вимоги виступають, наприклад, як фіксація фактів неефективності правового регулювання - як створення у процесі правотворчості юридичних норм, які, не враховують багатьох особливостей природи людини, надто обмежують її свободу, складні для розуміння і т.п.; ці ж недоліки впливають на правозастосування);

• вимогами врахування нових концепцій і наукових поглядів, які впливають на „склад" предмета юридично-антропологічного дослідження (інтерпретація правового нігілізму)2.

Філософсько-методологічну основу антропології права складають висновки соціокультурної антропології, проте вона також взаємодіє з психологічною, політичною, педагогічною та іншими видами антропологій, а також використовує філософські, юридичні, психологічні, історичні, соціологічні, етнографічні, етнологічні, лінгвістичні та інші знання для виявлення антропологічних основ права3. У зв'язку з різними варіантами співвідношень юридичної антропології з іншими науковими дисциплінами її розглядають або як окрему науку, або як самостійний науковий напрям досліджень у межах певної

1 Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Словник. - К.,

2003. - С.20.

2 Пучков О.А. О предмете юридической антропологии// Российский
юридический журнал. - 1999. - №4. - С.99.

3 Детальніше про це див.: Анохін Ю.І. Юридична антропологія: до
характеристики її предмета // Бюлетень Міністерства юегиції України. —

2004. - №7 (33). - С104-107; Удовика Л.Г. Вплив етнології на формування
юридичної антропології // Підприємництво, господарство і право. - 2004. -
№9.-С.З-7.


 



77


науки (зокрема, філософії права), або ж як міждисциплінарний науковий напрям1.

Антропологічний, а точніше - етно-антропологічний, дослідницький підхід зосереджений на виявленні того, яким чином, за допомогою яких якостей і здібностей людина створює таке нормативно-ціннісне середовище, яке одночасно і відповідає її природі, і суперечить цілому ряду її параметрів, насамперед тих із них, що визначають деструктивно-кримінальні форми соціальної поведінки. Антропологія права конкретизує загальнофілософське питання про те, що таке людина і надає йому прикладного характеру: „Що таке людина юридична?" або „Що таке людина законослухняна і людина злочинна?" ЇЇ цікавлять антропологічні підстави, що змушують людину або дотримувати, або порушувати норми права. їй важливо з'ясувати, як з антропологічного континууму вітальних, соціальних і духовних якостей людини з'являються передумови права і неправа, закону і злочину та до якої міри деструктивні нахили людей підлягають правовому блокуванню2.

Будь-яка галузева антропологія пов'язана з характеристикою певного зрізу цілісності людини. Тому визначення предмету, зокрема, юридичної антропології означає розкриття та вивчення внутрішнього світу людини, який дозволяє їй реалізувати себе як творця правової і державної реальності, а також вивчення закономірностей і процесів об'єктивації духовного світу людини в правових нормах, цінностях. Об'єктом дослідження антропології права виступає правове існування людини в нормативних системах, а безпосереднім об'єктом, відповідно, правове буття людини в об'єктивно існуючій правовій системі конкретного суспільства.

Підсумовуючи вищевказане, можна запропонувати для подальшого обговорення таке положення, що предметом

1 Детальніше див., напр.: АнохінЮ.І. Вказ. праця.-С. 100-110.

2 Бачинін В.А., ЖуравськиЙ В.С., Панов МЛ. Вказ. праця. - С.20.


юридичної антропології є закономірності правового буття людини в об'єктивно існуючій нормативній системі (система соціальних регуляторів поведінки, позитивне право), яке отримує свій зовнішній вияв у можливості (суб'єктивне право) та необхідності (суб'єктивний обов'язок) певної поведінки людини. (Таке розуміння предмету, як видається, охоплює собою як об'єктивне, так і суб'єктивне право, включає юридичну антропологію до сфери правових наук. При цьому ще раз наголосимо на тому, що змістовна інтерпретація предмету юридичної антропології буде похідною від типу праворозуміння. З незначним перебільшенням можна стверджувати, що таких інтерпретацій буде стільки, скільки буде різновидів праворозуміння).

Як зазнається у вітчизняній літературі, з часом, у міру накопичення юридико-антропологічних знань, із визначенням предмета та методології юридичної антропології, формуванням її поняттєвого апарату, існує реальна ймовірність того, що антропологія права стане в Україні відносно самостійною галузевою юридичною наукою1.

Філософська антропологія. Загалом філософську антропологію можна розглядати у трьох аспектах.

А) Як самостійна галузь знань філософська антропологія розрізняється:

1) у широкому розумінні - це сукупність філософських висловлювань і вчень про фундаментальні властивості людини, її природу, сутність, призначення, відношення до різних „відчужених" від людини сфер буття, інших людей і самої себе, що об'єднує ряд антропологічних шкіл і течій (персоналізм, філософія життя, феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика тощо), які формуються, як правило, у періоди криз культури.

Див., напр.: Удовика Л.Г. Проблема статусу сучасної юридичної антропології // Держава і право: Збірник наукових праць. Вип.25. - К., 2004. -С.11-13.


 




України (за участю тодішнього президента Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії Є. Булигіна) -науково-практичної конференції „Філософія права: стан і тенденції розвитку в Україні та світі", на якій, зокрема, було розширено склад фахової громадської організації „Всеукраїнська асоціація філософії права і соціальної філософії""1. Представники цієї організації згодом взяли участь у роботі XXI конгресу Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії „Право і політика в пошуках балансу" (серпень 2003р., м. Лунд, Швеція) та у її XXII конгресі „Право та справедливість у глобальному суспільстві" (травень 2005р., м. Ґранада, Іспанія). Вельми важливим є й започаткування у 2003 році Інститутом держави і права НАН України імені В.М. Корецького та Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича видання журналу „Проблеми філософії права".

Як відзначалось, одним із проявів філософсько-правового „ренесансу" в Україні є запровадження у провідних юридичних навчальних закладах самостійних курсів з філософії права та видання відповідних посібників і методичних матеріалів для студентів спеціальності „Правознавство".

Певних заходів у такому напрямку вжито й на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Тут протягом декількох років викладається зазначений предмет, а також проводяться розгорнуті філософсько-правові дослідження (у тому числі дисертаційні), результати яких оприлюднюються у наукових журналах і в доповідях на наукових форумах'.

Право України. - 2003. - № 5. - С151.

Див. Семенова Н. Розвиток філософсько-правової думки в Україні: запозичення кращої світової спадщини // Право України. - 2003. - № 9. -С.158-159.

2 Див., напр.: Вісник Академії правових наук України. - 2002. - №№ 1, 2, З, 4; Право України. - 2002. - №4; Актуальні проблеми політики. Збірник


Це дало факультету можливість організувати у Львові спільно з Інститутом держави і права імені В.М. Корецького НАН України й Львівською лабораторією прав людини та громадянина НДІ державного будівництва і місцевого самоврядування Академії правових наук України круглий стіл на тему: „Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)" (вересень 2005р.). Взяти участь у ньому погодились, крім львівських науковців, знані фахівці із Запоріжжя (кандидат наук Л.Г. Удовика), Києва (доктори наук - М.І. Козюбра, О.М. Костенко, М.В. Костицький, Б.Ф. Чміль; кандидати наук - В.С. Бігун, Є.В. Бурлай, Н.В. Кушакова, М.В. Тесленко), Луганська (кандидат наук О.М. Литвинов), Макіївки (кандидат наук О.М. Губар), Харкова (доктори наук - СІ. Максимов, В.В. Шкода; кандидат наук В.М. Шаповал), Чернівців (доктор наук А.А. Козловський) тощо.

Одним із результатів роботи львівської „дільниці" вітчизняних філософсько-правових досліджень є й пропонований посібник. Він покликаний сприяти студентам юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка у засвоєнні

наукових праць. Вип. 13-14. - Одеса, 2002; Вісник Львівського університету. - Випуск 37: Серія юридична - Львів, 2002; Вісник Академії правових наук України. - 2003. - №№ 2-3, 4; Проблеми філософії права. - К.-Чернівці, 2003. - Ї.1; Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип. 18. - Одеса, 2003; Вісник Львівського університету. - Випуск 38: Серія юридична. - Львів, 2003; Юридична Україна - 2003. - №№ 6, 9; Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - №№ 5, 8, 10; Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №4; Проблеми філософії права - К.­Чернівці, 2004. - Т.2; Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип. 18. - Одеса, 2004; Вісник Львівського університету. - Випуск 39: Серія юридична - Львів, 2004; Юридична Україна. - 2004. - №№ 7, 8; Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №№ 7, 11; Український правовий часопис. - 2004. - Випуск 6 (11); Проблеми філософії права. - К.­Чернівці, 2005. - Т.З; Вісник Львівського університегу. - Випуск 40: Серія юридична - Львів, 2005.

1 Див. огляди деяких заходів: Право України. - 2003. - № 5; Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №4; Право України. - 2004. - №11; Юридичний вісник України. - 2004. - №42.


 




Згідно з цим підходом філософська антропологія є філософією людини, „продовженням" якої вважають метаантропологію1.

Тобто у широкому розумінні вказаний різновид антропології співпадає з історією філософії (в частині антропологічного зрізу останньої)2, оскільки будь-яка філософська теорія містить так чи інакше антропологічні твердження та судження3;

2) у вузькому розумінні - це філософська течія (школа) західної філософії XX ст., котра зародилася у 20-х рр. і переживала своє піднесення між двома світовими війнами. Основні представники: М. Шелер, А. Гелен, Г. Плеснер.

Засновник цієї школи М. Шелер так визначив завдання даного виду антропології: „Завдання філософської антропології полягає у тому, щоб виробляти на основі окремих наукових визначень єдину систематичну теорію людини"4.

Сучасна філософська антропологія розглядає людину у контексті її природного та соціально-історичного буття. Іншими словами, опираючись на досвід галузевих соціальних наук, філософська антропологія досліджує й осмислює становище людського індивіда у природі, соціумі, історії, намагаючись „віднайти" фундаментальні властивості людини чи її „буттєву сутнісну структуру"5.

Метою філософської антропології, на думку Б. Григор'яна, є:

Н. Хамігов розглядає метаантроиологію як побудоване на підходах філософської антропології, персоналізму та екзистенціалізму, „більш розгорнуте" вчення філософської антропології, котре включає проблематику останньої та виходить за її межі (Хамитов Н. Философия человека: от метафізики к метаантропологии. - К.; М, 2002. - СІ 17-121).

Як приклад такого підходу див.: Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С Історія філософії. Проблема людини та її меж. Навч. посіб. / Під ред. Н. Хамітова. -К., 2000.-272с.

3 Кимелев Ю.А. Вказ. праця. - С.258.

4 Цит. за вид.: Марков Б.В. Философская антропология: очерки истории и
теории. - СПб., 1997. - С. 16.

5 Кимелев Ю.А. Вказ. праця. - С.257.


 

• спроба визначити основи і сфери „власне людського" буття, індивідуальності людини, її суб'єктивно-творчих можливостей;

• спроба зробити людину „мірою всіх речей", з неї та через неї пояснити як її власну природу, так і смисл та значення оточуючого світу;

прагнення виділити в якості спеціального предмета філософське пізнання окремого індивіда (його „типізовану модель") у найрізноманітніших вимірах, що характеризують природу людини у специфічних якостях1.

Б) Як світогляд цей різновид антропології поглиблює антропоцентричну установку, перетворюючи її в якості антропологічної стратегії у домінанту культури - у світовідчуття, пов'язане з осмисленням антропологічної кризи та розкриттям перспектив людини2. Філософська антропологія стає фундаментальною та центральною філософською наукою лише тоді, коли людина постає як проблема, коли вчені починають задумуватися над запитаннями: хто така людина, звідки вона прийшла у цей світ, чим вона відрізняється від інших живих істот тощо3;

В) Як методологія філософська антропологія є особливим типом філософування - антропологізмом, - що задає конкретним наукам вихідні положення, навчаючи здійснювати наукові пошуки не від множинності проекцій (образів) людини до її багатомірності й цілісності, а навпаки, від багатомірної єдності людини до ситуацій, де ця єдність проявляється, актуалізується, розширюючи діалог між усіма контекстами

1 Григорьян Б.Т. Философская антропология: критический очерк. - М, 1982.
-С.7.

2 Детальніше див.: Моторина Л.Е. Философская антропология: Учеб.
пособие для вузов. - М., 2003. - С.73-83.

3 Губин В., Некрасова Е. Философская антропология: Учебное пособие для
вузов. - М.; СПб., 2000. - С.9.


 




буття, в які потрапив сучасний біосоціальний індивід1.

Таким чином, філософська антропологія може слугувати методологічною основою для будь-яких інших наук,-які так чи інакше пов'язані з вивченням людини. Стосовно ж специфіки цієї антропології, то, незважаючи на різноманітність поглядів на неї, можна виділити деякі спільні загальні особливі ознаки:

1. Філософська антропологія - це не сума наукового та філософського знання про людину, а особливий вид філософської рефлексії - самосвідомість культури у такі періоди її розвитку, коли біосоціальний індивід стає проблемою для самого себе;

2. Історія філософсько-антропологічної думки не є безперервним розвитком ідей, понять, принципів (хоча на кожному етапі історичного розвитку можна знайти окремі судження філософів антропологічного характеру);

3. Характерною рисою цієї галузі антропологічного знання є принцип індивідуації: філософ-антрополог повинен „вловлювати" конкретне людське „Я", руйнуючи попередні (надто абстрактні) образи біосоціального індивіда та ставлячи на місце ідеї людини проблему її самовизначення2.

Релігійна антропологія - одна з богословських дисциплін, пов'язана з трактуванням сутності людини у світлі догматики тієї чи іншої конфесії, що досліджує природу людини через визначення її співвідношення з божественною реальністю. Іноді, як зазначалось, релігійну антропологію розглядають як різновид філософської антропології3.

Таким чином, можна виділити антропологію іудаїстську (М. Бубер), християнську - католицьку (Г. Марсель, Ж. Маритен, П. Тейяр де Шарден), православну (Є. Трубецькой, П.


Флоренський, М. Бердяев), протестантську (Р. Нібур, П. Тілліх), - ісламістську тощо1.

Загалом релігійну антропологію у християнській традиції умовно поділяють на два різновиди - теологічну та філософсько-релігійну. Єдиного погляду на їх співвідношення немає, однак домінує погляд про те, що вказані різновиди релігійної антропології мало чим змістовно відрізняються, оскільки як перша, так і друга виходять з ідеї про можливість пізнання людини, виходячи з її надприродного начала та неодмінного зв'язку між нею й Богом2. Хоча зустрічаються і прихильники чіткого розмежування обидвох видів релігійної антропології3.

Предметом теологічної антропології (котра розглядається і як особлива теологічна дисципліна, і як наскрізна тематика основних розділів теології) є буття людини як створеної Богом істоти та осмислення відносин між нею й Творцем. Теологічній антропології (як різновиду теології) притаманні загалом ті самі завдання, що і теології. Систему ж цього виду антропології формують біблійна антропологія (яка складається з антропологій Старого та Нового Завітів), а також систематизовані теоретичні роздуми про людину, котрі входять до відповідних розділів теологи'4.

Філософсько-релігійна антропологія становить теоретичну систему, що виникла на стику сучасної філософії та теології християнських конфесій, і має на меті розроблення такого образу людини, котрий би у контексті релігійної думки показував сутнісний зв'язок людського індивіда з Богом. Різниця з теологічною антропологією полягає у тому, що філософсько-релігійна антропологія „трактує образ людини не


 


Детальніше див.: Моторина Л.Е. Вказ. праця. - С.83-89.

2 Там само. - С.73.

3 Філософія: Світ людини. Курс лекцій: Навч. посібник / В.Г. Табачковський,
М.О. Булатов, Н.В. Хамітов та ін. - С.35.


Аносов І.П. Вказ. праця. - С138.

2 Никонов К.И. Современная христианская антропология. - М., 1983. - С.21.

3 Див.: Кимелев Ю.А. Вказ. праця. - С.258-264.

4 Там само. - С.260.


як готову онтологічну структуру, на основі якої можна відобразити драму існування людини в її християнському розмінні, а як такий, який тільки потрібно буде теоретично представити і котрий потім зможе вказати й умови можливості цієї буттєвої драми, зображенням і осмисленням котрої займаються інші різновиди релігійної антропології, й передусім власне теологічна антропологія"1.

Таким чином, філософсько-релігійна антропологія намагається з філософських позицій представити основні характеристики християнського сутнісно-онтологічного образу людини так, щоби зв'язок біосоціального індивіда з Богом з необхідністю слідував зі структури цього образу2; вона не займається осмисленням християнських антропологічних постулатів, що входить у предмет теологічної антропології, теології моралі, христології, вчення про спасіння тощо, і є, так би мовити, одним з варіантів „філософської теології"3.

Багатство різновидів антропологій є закономірним результатом багатогранності людини, наявності у неї багатьох „образів", „проекцій", частині з яких відповідають певні антропологічні дисципліни. В. Войтенко виділяє дванадцять таких образів: Ното заріепз (людина розумна), Ното ГаЬег (людина-виробник), Ното аезтеїісиз (людина-поціновувач краси), Ното разіопагіз (людина, схильна до екстатичної творчості та лідерства), Ното зосіаііз (людина суспільна), Ното Іисіепз (людина, схильна до ігрової поведінки), Ното раїіепз (людина стражденна, схильна до душевних мук), Ното ге1і§іо1із (людина релігійна), Ното зехиаііз (людина сексуальна), Ното зиісісіаііз (людина, схильна до самогубства), Ното ЬісегеЬгаІіз (людина двоголова, мозок якої складається з двох півкуль)4.

' Там само. - С.263.

2 Слід зазначити, що у такому розумінні філософсько-релігійну
антропологію можна розглядати як різновид філософської антропології.

3 Там само. - С.263-264.

4 Войтенко В.П. Феномен людини: Дванадцять дзеркал. - К., 1999. - С14.


Справедливо буде згадати і про такий сучасний образ „нової"" людини, в якої творчі можливості значно зменшуються або обмежуються знаково-цифровими символами, як Ното тдтегаїіз1), а також про цінні для праводержавознавства образи Ното питапіз (людини гуманної), Ното ]игіо!ісиз (людини правової) та Ното 1е§ііітиз (людини юридичної)2.

Цінність антропологічного знання загалом і для філософії права зокрема полягає у тому, що воно виступає своєрідною противагою як раціоналізації, так й ідеологізації культури, її феноменів (у тому числі права), будучи продуктом діяльності конкретної людини, яка освоює буття не лише теоретично, але і духовно-практично.

Антропологічна парадигма та філософія права. „Антропологічний бум", що спостерігається останнім часом у праводержавознавстві, гадаємо, свідчить про формування саме людиноцентричних установок і переконань серед науковців, про становлення антропологічної парадигми - системи науково-дослідницьких установок, переконань, підходів і знань щодо з'ясування антропної природи права та правових явищ, світоглядну основу якої (системи) становлять висновки антропології й інших наукових систем про сутність людини, її природу та взаємозв 'язки з суспільством і соціальними групами. При цьому означена парадигма претендує на домінуюче становище серед інших парадигм праводержавознавства загалом і філософії права зокрема.

Зазначимо, що у теоретичній юриспруденції антропологічна парадигма виявилася, по-перше, у формуванні самостійної галузевої юридичної дисципліни — антропології права чи (за іншою термінологією) правової (юридичної") антропології та, по-друге, у виділенні в структурі філософії

1 Ковлер А.И. Антропология права: Учебник для вузов. - М., 2002. - С.4.

2 Детальніше про останні два образи йтиме мова у параграфі 2 розділу 3.


 




права однойменної її частини1, крім частин традиційних -онтології, гносеології та аксіології права.

Як бачимо, складається ситуація, за якої цей „новий" розділ філософії права існує поряд з однойменною галузевою юридичною дисципліною, предмет та об'єкт дослідження якої відмінні від предмета й об'єктів розділу філософії права з такою ж назвою. Задля уникнення повної плутанини у майбутньому спробуємо внести ясність у даний „галузево-науковий конфлікт".

Філологічне тлумачення поняття „антропологія права" дозволяє зробити висновок про те, що ми маємо справу з „наукою про людину права", а точніше - про так звану правову (юридичну) людину, як номінують останню, зокрема, В. Нерсесянц, С. Максимов, Ж. Карбоньє. Дана система знань не є суто галузевою наукою юриспруденції, її розвиток завдячує багато у чому здобуткам історії, етнографії, археології2. Підтвердження цьому знаходимо в А. Ковлера3. Однак звернемо увагу на те, що юридична (правова) антропологія (чи антропологія права) склалася, власне, у системі наук юридичних, досліджуючи усі можливі форми (джерела) права, які існували коли-небудь у людському суспільстві, починаючи з табу й закінчуючи сучасними законами, та буття людини у праві конкретної форми і типу або „правове буття людини на всіх стадіях розвитку цього буття, від архаїчних до сучасних"4. Тобто вона є системою парадигм, теоретичних конструкцій,

1 Див. напр.: Філософія права: Навч. посіб. / О.О.Бандура, С.А.Бублик,
М.Л.Заінчковський та ін.; за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля. - К.,
2000. - С.266-290; Філософія права: Навч. посіб. / О.Г.Данільян,
Л.Д.Байрачна, СІ.Максимов та ін.; За заг. ред. О.Г.Данільяна. - К., 2002. -
СІ84-206; Бачинин В.А. Философия права: Конспект лекций. - X, 2002. -
С.290-303.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных