Правова соціалізація

Життя людини в суспільстві підлегає безлічі писаних і неписаних законів. Засвоєння цих законів, правових знань і вимог, що визначають міру можливого і належного поводження, поступове оволодіння необхідними соціальними навичками, усвідомлення своїх прав і способів їхньої реалізації, розуміння складних взаємин між різними людьми і соціальними інститутами — усе це називається процесом правової соціалізації. Людина не народжується громадянином, вона нею стає в результаті тривалої взаємодії з навколишнім середовищем.

Процес правової соціалізації містить у собі, по-перше, засвоєння критеріїв оцінок юридично значимих ситуацій; по-друге, вивчення законів і правил як таких, безвідносно до самого себе; по-третє, навчання тому, як користатися цими правилами. Людина повинна не тільки усвідомити, що в суспільстві діють конкретні закони, їй необхідно ще і віднести їх до самої себе, тобто усвідомити, що вони означають для неї, що їй дозволено, а що не дозволено, які покарання вона може понести за порушення законів, які способи захисту своїх законних прав і т.д.

Існують три шляхи засвоєння правової культури (норм права правових цінностей) у процесі соціалізації:

1) предметний спосіб, коли людина у процесі тієї чи іншої діяльності, взаємодіючи з іншими особами, засвоює відповідний образ дій, шаблон поводження;

2) традиційний спосіб, коли людина, спостерігаючи дії людей у різних ситуаціях, засвоює відповідний спосіб поводження;

3) раціональний спосіб, коли людина довідується про правові цінності, стандарти правового поводження з бесід з іншими людьми, з читання книг, з каналів засобів масової інформації. Необхідно відзначити, що процес засвоєння правових норм, стандартів правового поводження протікає послідовно, відповідно до життєвих циклів, етапів (стадій) соціалізації особистості.

Вже в самому ранньому віці дитина усмоктує перші елементи правової культури. "Вона включається в правоподібну діяльність, здобуває навички і засвоює стандарти нормативно-оцінного поводження, одержує перші юридичні представлення з казок, здобуває в рольових іграх поняття про функції права і його представників і поступово формує, хоча і примітивну, дитячу, але власну картину правового життя. З віком, у міру розширення кола спілкування, ускладнення діяльності, відбувається інтенсивне збагачення і розвиток цієї й іншої сфер свідомості".

Очевидна мета правової соціалізації — забезпечення правомірного поводження, що припускає формування в особистості такого інтегрального правового утворення, як правосвідомість.

Правосвідомість зв'язана з процесом соціалізації.

По-перше, життєвий досвід і практика людини впливають на формування її установок, відносин, ціннісних орієнтацій в правовій сфері. Зміст правосвідомості людини (його правова інформованність, оцінка правової дійсності, мотивація правомірного поводження) залежить від його соціальних зв'язків, від ступеня включення в правову культуру суспільства, а також від належності до асоціальних груп, що впливають на засвоєння правової інформації.

По-друге, правосвідомість не тільки відображає правовий досвід людини, але і мотивує її поводження. "Формуючи під впливом зовнішніх впливів, вона, за принципом зворотного зв'язку, направляє практику людей, орієнтує їх на пошук оптимального дозволу правових ситуацій, в які вони потрапляють, тобто виконує функцію регулятора поводження".

Правосвідомість як один з елементів свідомості особистості містить у собі три компоненти: інтелектуальний (пізнавальний), оцінний (емоційний) і поведінковий (емоційно-вольовий). Пізнавальний компонент характеризується сумою правових знань і вмінь. Емоційний — оцінними судженнями і відношенням до норм права (позитивне, байдуже, негативне). Поведінковий компонент припускає наявність установки (готовності) на правомірне поводження, звички до беззастережнього виконання норм права і нетерпимому відношенню до їхнього порушення.У процесі правової соціалізації в людини під впливом різних соціальних факторів і особистісних особливостей може сформуватися правосвідомість тільки на пізнавальному рівні (як сума правових знань). Це далеко не завжди забезпечує правомірне поводження, тому що людина може прекрасно знати, що не можна порушувати закон, а проте його порушувати.

Якщо в людини сформована правосвідомість на оцінному рівні (вона не тільки знає закон, але і позитивно його оцінює), то і це не завжди гарантує правомірне поводження, тому що людина може виявитися в ситуації спокуси, спокуси порушити закон, щоб отримати яку-небудь вигоду, чи ж виявиться в ситуації тиску на нього членів асоціальної групи.

Щоб стати стимулом і регулятором правомірного поводження, правові знання повинні перейти в ціннісні установки, одержати емоційне фарбування, стати внутрішнім переконанням, закріпитися в звичну форму поводження.

Основи правосвідомості, як і в цілому свідомості, особистості закладаються в дитячі, шкільні роки. Найважливішими агентами правової соціалізації є родина і школа. Основним психологічним механізмом формування правосвідомості в дітей і підлітків є так названа персоніфікація.

Для дитини морально-правові ціннісні орієнтації, закон персоніфіковані у фігурах батьків. Саме від них вона довідується, як личить поводитися в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціального поводження. Але ступінь і глибина засвоєння зразків поводінки, морально-правових установок значною мірою залежить від відношення дитини до конкретних осіб (батьків) — носіям визначених ціннісних орієнтацій. При позитивному емоційному відношенні до батьків, а пізніше і до вчителів дитина засвоює (відповідно до механізму емоційного переносу) не тільки конкретний зміст процесу спілкування, але і їхнє відношення до предметів, явищ, їхній спосіб мислення, світогляд, а також звички, смаки і навіть ходу. При цьому, природно, засвоюються, переймаються і ті морально-правові цінності, носіями яких є та чи інша людина (мати, батько, учитель). Так формуються основні морально-правові категорії, поняття про добро і зло, представлення про справедливість.

При негативному відношенні дитини до батьків, учителів відкидаються не тільки вони самі, але і та система морально-правових цінностей, носіями яких вони є. У наступному відбувається переорієнтація на інших людей з іншою, часто протилежною, системою цінностей.

Процес правової соціалізації не зводиться до формування уявлень про належне, нормативне поводження. Паралельно цьому в дитини відбувається формування уявлень про її власні права. Причому в процесі спілкування з батьками, однолітками, дорослими вона спочатку апелює до деяких моральних норм, до почуття справедливості, що відчуває, але ще не може чітко сформулювати.

У найбільш концентрованому вигляді сфера морально-правових відносин у дитини асоціюється з поняттям справедливості в ситуації зіткнення належного і бажаного. Поводження дорослих у таких ситуаціях дуже повчально. Відомо, що деякі вихователі дитячих садків, батьки, учителі молодших класів не завжди вважають потрібним чи просто не бажають "розбиратися" у конфліктах дітей: несправедливо суворо відносяться до одних і незаслужено ласкаво до інших. В очах дітей яскраво запам'ятовуються уроки беззаконня, сваволі, що боляче ранять дитину, що кривдиться. При повторенні подібної ситуації дратівливість, що накопичується в дитини, провокує нові конфлікти, а згодом може знайти вихід у правопорушенні.

У більш старшому віці приходить розуміння того, що права дитини зафіксовані визначеними законами і традиціями суспільства, яким дорослі (батьки, учителі) зобов'язані підкорятися незалежно від того, подобається це їм чи ні.

Винятково важливим тут є поступове включення дитини в різні соціальні інститути, насамперед прихід в школу. Якщо, наприклад, до школи придбання кольорових олівців і альбому для малювання визначалася бажанням батьків, то з вступом дитини в школу вона починає розуміти, що й альбом, і олівці, і зошити батьки зобов'язані придбати не тому, що про це сказала вчителька, а тому, що такі загальні правила для всіх. Дитина починає усвідомлювати права як щось властиве людині незалежно від її відносин з батьками, учителями, іншими дорослими.

Швидкість правової соціалізації, тобто те, як швидко діти опановують відповідними нормами і навичками поводження, визначається різними факторами. Діти, більш розвинуті інтелектуально, соціалізуються швидше своїх менш здатних однолітків, у них раніш відбувається відхід від персоніфікації правових інститутів. І, звичайно, багато чого визначається тим, у якім мікросередовищі росте дитина, який освітній, культурний рівень батьків. Безсумнівно, значну роль грає і їхня професійна діяльність. У родині юриста правова соціалізація дитини буде здійснюватися і швидше, і плодотворніше.

Важливим агентом правової соціалізації, як відзначалося вище, є школа. Правова соціалізація в ній здійснюється по двох напрямках. По-перше, це пряма правова соціалізація на спеціальних уроках, на яких школярам розповідають про принципи державного устрою, про роль і функції права в житті суспільства, пояснюють права й обов'язки громадян і т.д.

По-друге, цілям правової соціалізації служать зустрічі школярів із представниками правоохоронних органів, на яких роз'яснюється необхідність дотримання правових норм, переконливо показується на прикладах із судово-слідчої практики, до яких сумних наслідків приводить їхнє недотримання.

Необхідно відзначити, що пряма правова соціалізація в нашій країні не завершується школою. Вона продовжується практично у всіх вузах країни, де студенти вивчають основи права і більш глибоко і докладно засвоюють систему правових знань.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: