Геологічна будова і рельєф

Фізико-географічна характеристика Київської області

Рельєф області в цілому рівнинно-горбистий, але досить розчленований, з загальним похилом поверхні з півдня і південного заходу і півночі та північного сходу до долини Дніпра. Основна частина території області розміщена в південно-західній частині Східноєвропейської рівнини, на так званому Київському шельфі.

У першій половині верхньоюрської епохи східна частина Київщини була вкрита морем, але вже в нижньокрейдову епоху вся вона була сушею. У верхньокрейдову епоху трансгресія моря досягла свого максимуму, і морем була вкрита вся теперішня північна, а також східна і частково середня частина Київщини (включаючи і місцевість, яку займає тепер місто Київ). На початку палеогену море знову вкриває майже всю територію сучасної Київщини.

Особливо сильно на форми сучасного рельєфу області вплинуло так зване дніпровське зледеніння, під час якого льодовик вкривав більшу частину півночі України і сучасної території Київської області. Льодовик залишив після себе морену, піски, на яких тепер ростуть чагарники або ліси.

В основі південно-західної частини території Київської області лежить кристалічний масив, який є частиною Українського кристалічного масиву, що тягнеться від Рівненщини на південний схід до берегів Азовського моря. Корінні породи кристалічного масиву вкриті шарами четвертинних порід і виходять на денну поверхню лише у відслоненнях по берегах річок та в ярах.

Після відступу льодовика, внаслідок епейрогенічних процесів, сформувались Поліська низовина і Придніпровська височина. Згодом зі зменшенням потоків текучих вод долину Дніпра вкрили піски та намул. Зміни в режимі річки спричинили утворення долини і кількох терас.

В геоморфологічному відношенні північна частина області розміщена на Поліській терасовій рівнині, південна — на Правобережному придніпровському плато, а південно-східні райони — на Дніпровсько-Деснянській терасовій рівнині.

За характером поверхні Поліська терасова рівнина (точніше: південний схід правобережної її частини, що займає північ Київської області) являє собою плоску рівнину з загальним похилом на північ і схід. В районах, що прилягають до Прип'яті і Дніпра, поверхня являє собою другу терасу цих рік і вкрита флювіогляціальними водно-льодовиковими та алювіальними пісками. Південна межа Поліської терасової рівнини на території області проходить по лінії, що йде від Житомира на Корнин—Фастів – Пост-Волинський і далі (огинаючи Київ) до річки Ірпінь і по ній до Дніпра.

Придніпровська височина, розташована на Правобережжі, являє собою найбільш підвищену і розчленовану рівнинну місцевість у межах області. Вздовж Дніпра місцевість розчленована досить широкою мережею ярів. Особливо поширені яри в Кагарлицькому та деяких інших районах області. Руйнівна робота води і утворення ярів пов'язані з весняним таненням снігу і літніми зливами. Для запобігання утворення ярів проводяться значні протиерозійні роботи, в тому числі лісонасадження.

Придніпровська низовина, розташована на Лівобережжі і в межах області, має загальний похил на південь і південний захід. На схід від Києва низовина дуже широка, на ній розташовані тераси Дніпра; на другій піщаній терасі Дніпра рельєф погорбований дюнами. Місцевість в цілому мало озчленована, річкові долини неглибокі.

Місто Київ розташоване на обох берегах Дніпра; ядро міста, його історичний центр виник на правому березі на горбах (найбільші висоти яких не перевищують 100 м над рівнем моря). Найбільші з горбів — Старокиївський, Володимирський, Флорівський, Батиїв. Печерський. Тільки окремі частини міста (переважно Поділ) розташовані в річковій долині Дніпра. Лівобережна частина міста (Дарницький район) розташована на піщаних терасах. Територія Києва порізана численними ярами і балками, що наклало свій відбиток на плануванні вулиць, створило специфічні умови для забудови і роботи міського транспорту. Через те що в місті переважає пересічений рельєф місцевості з крутими схилами горбів, у багатьох випадках доводиться проводити великі роботи по запобіганню зсувам ґрунту, будувати дренажні колодязі, підпірні стіни тощо.

Рис.1 Рельєф Київської області.

Ґрунти

Ґрунти у межах області за їх механічним складом та фізико-хімічними властивостями досить різноманітні. Ґрунтовий покрив відповідає в основному ландшафтно-географічним зонам.

На півночі області найбільш поширені дерново-підзолисті ґрунти з невеликим вмістом гумусу. Ґрунти ці бідні на органічні речовини, погано затримують вологу, мають підвищену кислотність і тому характеризуються невисокою природною родючістю. По долинах Прип'яті (та Ужа), Дніпра і Тетерева (з притокою Здвиж) поширені дерново-глейові глибокі (лучні) ґрунти. Щоб поліпшити фізичні властивості підзолистих ґрунтів, їх збагачують перегноєм з метою поліпшення вологоємкості.

Окремими острівцями на півночі області і в долині Трубежа та інших річок поширені болотяні ґрунти, які раніше майже не використовувались; тепер значні масиви таких ґрунтів осушено і на них одержують високі врожаї сільськогосподарських культур.

В центральній і південній частині області на лесових відкладах поширені опідзолені чорноземи, сірі та світло-сірі опідзолені ґрунти. Ці ґрунти утворились на суглинковому лесі, багатому на вапно, і тому містять в собі органічних речовин більше, ніж північні, проте і вони є кислими ґрунтами.

На південному заході області (в районах Васильківському, Кагарлицькому та ін.) поширені глибокі мало гумусні чорноземи, що утворились на легкосуглинкових лесах.

В лісостеповій зоні іноді зустрічаються чорноземно-лучні та солонцюваті ґрунти, що містять багато солі, тому проводяться роботи з підвищення їх родючості.

У південній, лісостеповій частині області поширена ерозія ґрунтів, з якою проводиться рішуча боротьба.

Клімат Київщини

У цілому клімат Києва є помірно континентальним з м’якою зимою і теплим літом.

День літнього сонцестояння (22 червня) — найдовший день року і триває в Києві 16,5 години, а ніч — найкоротша — 7,5 годин. У цей день висота Сонця над горизонтом опівдні становить 63,2°. Найкоротший день року — день зимового сонцестояння (22 грудня) — триває 8,3 години, а висота Сонця опівдні — лише 16,2°. Постійна різниця між середнім сонячним та московським декретним поясним часом для Києва — 58 хвилин: коли за середнім сонячним часом настає полудень, то за московським часом буде 12 годин 58 хвилин. Саме в цей момент Сонце досягає найвищої точки над горизонтом Києва (якщо не враховувати поправки на рівняння часу, яка змінюється протягом року у межах плюс-мінус 16 хвилин). Тривалість сонячного сяяння залежить від хмарності неба. Протягом року визначають дуже малохмарні місяці. Наприклад, у липні 1936 р. тривалість сонячного сяяння становила 385 з 492 годин світлої частини діб. У травні-серпні вона, як правило, перевищувала 165-177 годин. Взимку в окремі періоди тривалість сонячного сяяння становила лише 2-8 годин на місяць. За рік вона рідко перевищувала 2000 годин (у 1953 р. 2282 годин). У роки з хмарною погодою (наприклад, у 1912 р.) зменшувалася до 1200 годин. У Києві в середньому 45% світлої частини доби небо вкрите хмарами. Влітку найбільш сонячна частина доби — ранок (8-11 годин), взимку — після полудня (14-15 годин).

Сумарна радіація — розсіяна та пряма — в літній день досягає 765 кал/см кв, тоді як у хмарний зимовий день вона буває малою — лише 8 кал/см кв. За рік у середньому сумарна сонячна радіація становить близько 97-100 ккал/см кв. У сонячні дні сумарна радіація досягає 17 ккал/см кв на місяць, а у повну безхмарність може становити до 20 ккал/см кв на місяць. Радіаційний баланс — залишкове тепло, що засвоєне поверхнею Землі, загалом за рік величина додатня. Радіаційний баланс в ясні літні дні досягає 45 кал/см кв за годину. Взимку баланс від'ємний, а літньої ясної ночі він становить близько мінус 5 кал/см кв за годину. Це тому, що земля віддає тепло, накопичене за день. У листопаді-грудні земна поверхня втрачає тепла більше, ніж одержує від сонця вдень. Радіаційний баланс за рік у Києві становить близько 40 ккал/см кв.

Розходження між місячним та річним радіаційними балансами для Києва та Борисполя певною мірою характеризує особливості місцевого клімату. Радіаційний баланс у літній день становить близько 60-64% сумарної радіації. За абсолютної безхмарності річний радіаційний баланс перевищував би 55 ккал/см кв.

Нагромаджене за рахунок радіації тепло витрачається поверхнею Землі. Так, за підрахунками Л.І.Сакалі, на турбулентний теплообмін між земною поверхнею та атмосферою в Києві витрачається близько 14 ккал/см² на рік, з них майже половина влітку. Витрати тепла на випаровування становлять 31 ккал/см² на рік, з них за літо — близько 15 ккал/см². Витрати тепла на теплообмін у ґрунті влітку становлять 1,1 ккал/см².

Для Київщини характерний широкий діапазон змін температури. Середня температура літніх місяців — близько +19°С, зимових — близько -5°С. Найнижча зафіксована температура -36°С, найвища близько +40°С у тіні. Погода часто мінлива, особливо взимку. Хвилі тепла й холоду тривалістю 3-5 діб (інколи до 15-22 діб) змінюються в середньому 2-5 разів на місяць. Температура у цей час може значно відхилятися від середньої багаторічної для даної пори року. Середня місячна температура повітря в кожному окремому випадку відхиляється від середньої багаторічної (так званої норми), це відхилення інколи досягає від -10,7° до +6,4°С. Так, у 1936 р. середня температура січня становила +0,4°С, в 1942 р. — -15°С. Середня місячна температура червня становила в 1936 р. +26°С, а в 1878 р. — +17°С. Одній третині зим властиві аномалії температур у межах ±1,5° С, решта характеризується більшою аномалією.

Відмінна риса клімату Києва — велика мінливість погоди взимку, різноманітність її комбінацій. Навіть у аномально холодному січні буває не менше трьох діб з різким потеплінням, а в аномально теплому січні — близько 12 діб з відлигою. У п'ятій п'ятиденці січня потепління відмічали частіше, ніж у інших. Середня температура лютого рідко наближається до норми. Відмічено часті відлиги (в 1957 р. — 25 діб з відлигою), за якими приходило похолодання. Найбільше діб з відлигою (67) спостерігали взимку 1960 — 1961 pp. Як правило, 22 лютого середня добова температура повітря піднімається вище -5°С. В останній декаді березня вже буває кілька сонячних днів, температура іноді досягає +22°С.

Перехід середньої добової температури через нуль до додаткової у 80% випадків відбувається в межах ±10 діб від середнього нормативного строку (18 березня). Але в 1914,1925,1957,1961 та 1966 pp. це сталося на 2-3 декади раніше, а в 1929 та 1942 pp. — на дві декади пізніше.

Середня добова температура на північному сході України піднімається від нуля до +5° у середньому протягом 15, а на південному заході — 30 діб. У 1952 р. зміна сталася протягом 10 діб, а в 1914, 1918 та 1925 pp. — довелося чекати більше місяця.

Середня річна температура в Києві становить +7,4°С. Середня температура трьох літніх місяців — близько +19°С. Середня температура трьох зимових місяців становить -1 — -9°С.

Для характеристики річного ходу температури важливо знати, що середня температура поверхні ґрунту перевищує +10°С вже в кінці квітня. На цей час до земної поверхні, вже надійшло 20% річної суми сонячного тепла. На початку чи в середині червня, коли температура перевищує +20°С, ґрунт одержує понад 40% річного балансу. На час, коли температура опускається нижче +20°С (на початку вересня), ґрунтом засвоюється понад 80% річної суми сонячного тепла.

У нижньому шарі повітря температура знижується в середньому на 6° на кілометр висоти. Над Києвом часто спостерігається інверсія, тобто підвищення температури у атмосфері з висотою замість звичайного зниження. Наприклад, у безхмарну ніч при ясному небі, вихолодженні ґрунту через випромінювання, виникає приземна інверсія. Тому на перших поверхах будівель буває холодніше, ніж на дахах високих споруд. Інверсія спостерігається і на висоті, наприклад при шаруватих низьких хмарах. Під час інверсії холодне забруднене повітря застоюється в пониззях рельєфу та в місцях, які захищені від вітру.

Відносна вологість нічного повітря взимку становить 80-90%, влітку — близько 65%; удень — відповідно 80-85% та близько 50%. В окремі періоди повітря буває дуже сухим. Відомий випадок, коли вологість знизилася до 12%. Середній місячний дефіцит вологості повітря у жовтні-березні менший — 1,5 мб, а в червні-серпні — 8,5-9,2 мб. У серпні 1948 р. абсолютна вологість досягла 24,5 мб. Відчувалася сильна задуха. Взимку, незважаючи на високу відносну вологість повітря, абсолютна вологість дуже мала (завдяки низьким температурам). Так, при температурі 0° у їм куб повітря може міститися не більше 6 г водяної пари. Надлишок конденсується, оскільки відносна вологість за таких умов наближається до 100%. У січні 1950 р. абсолютна вологість знизилася до 0,3 мб.

У середньому за рік абсолютна вологість повітря в Києві становить близько 8,7 мб, влітку — 8-18 мб, взимку — 2-6 мб.

У Києві щороку в середньому нараховується 160 діб з опадами. У 1912 р. таких діб було 204, а в 1881 — 117. Сума опадів у середньому за рік становить 620 мм. Однак у різних районах міста та його околиць в одному й тому ж році вона буває різною. Відхилення від норми становить 30-50%. Наприклад, у 1961 р. у Немішаєво випало 380 мм, на Багриновій горі (південь міста) — 419 мм, у деяких частинах міста — понад 700 мм. У1951 р. сума опадів у різних районах міста коливалася від 400 до 810 мм. Причина такої різноманітності — неоднорідність і строкатість ландшафту. Найбільша річна сума опадів — 356 мм — відмічена в 1947 р. в Пущі-Водиці. У 1933 р. в центрі міста вона становила 925 мм.

Велика різниця у кількості річних та місячних опадів відбиває особливості місцевого клімату, які складаються під впливом строкатості ландшафту та заліснення.

Найбільша місячна кількість опадів відмічена в червні (до 239 мм) і в серпні (до 223 мм). Найменша місячна сума опадів спостерігається взимку. Щороку в середньому буває 95 днів з сніговим покривом. Майже дві третини зимових опадів — тверді (сніг, снігові зерна). Одна чверть їх — змішані. Влітку переважають опади у вигляді дощу. Навіть у найсухіші літні місяці випадає не менше 4-6 мм. Але восени ця сума знижується до 1 мм за місяць. У такі сухі періоди велике значення має роса. За рік роса, іній, паморозь дають додатково до 30 мм вологи.

Для літа характерна нерівномірність опадів. У одну зливу може випасти місячна норма опадів. 28 серпня 1858 р. злива за добу дала 108 мм вологи, по 103 мм випало 20 червня 1902 р. та 4 червня 1-954 р. Літні опади іноді супроводжуються грозою та градом. Щороку спостерігається близько 25 діб з грозою, в окремі роки (1906 р.) — до 45. Найчастіше грози бувають влітку (в середньому по 6-7 діб з грозою в червні та липні). Грози взимку — явище виняткове. Наприклад, у лютому гроза спостерігалася лише один раз (1970 р.) на сто років. Град випадає до дев'яти разів на рік (1912 p.). Однак в окремі роки граду в місті зовсім не було. Град — явище швидкоплинне, більше як у половині випадків його тривалість не перевищує 5 хвилин. Однак 9 травня 1945 р. град тривав з перервами майже півтори години. Як і гроза, град найчастіше буває в другій половині дня. Іноді випадають дуже великі градини. Так, 22 серпня 1972 р. після великої спеки (температура досягала після полудня 32°С) о 19-й год. 45 хв. у Ворзелі протягом 15 хв. випадав град, який супроводжувався грозою та зливою.

Рис.2 Клімат Київської області.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: