Амвросій Метлинський. На одному з перших засідань ялтинського товариства “Просвіта” напри­кі­н­ці 80-х років ХХ століття було запропоновано присвоїти міській організації ім’я

На одному з перших засідань ялтинського товариства “Просвіта” напри­кі­н­ці 80-х років ХХ століття було запропоновано присвоїти міській організації ім’я Амвросія Лук’яновича Метлинського. З історією цього міста пов’язані долі і більш визначних українських письменників та діячів культури. Чому ж саме це ім’я стало прапором, корогвою, яка згуртувала ялтинських українців у часи пе­ре­будови? Мабуть, тому, що Метлинський був з числа перших невтомних ора­чів на цілині української культури, що працювали не покладаючи рук задля во­скресіння слави України.

Його життєва дорога переплелась з Ялтою, та, на жаль, переплелась так трагічно. Поет, видавець, фольклорист, науковець Амвросій Метлинський по­мер і похований в цьому місті. Але, як це не прикро, його могила не знайдена. І нині ми не можемо поклонитися праху людини, перед якою схиляв голову Тарас Шевченко. В листі до Корольова від 18 листопада 1842 року Кобзар пи­сав: “Поклоніться, будьте ласкаві, Метлинському. Спасє його Бог за його “Дум­ки і ще дещо”; тільки і полегкості, що вони”. Ці слова не можуть промайнути легко і просто повз нашу свідомість, через віки вони пронесли незбагненну ауру, що змушує сучасників знову і знову вклонятися пам’яті Метлинського з шевченківським пієтетом.

Амвросій Лук’янович Метлинський народився 1814 року в селі Сари Га­дяцького повіту на Полтавщині, в родині здрібнілого поміщика. Сучасні дослід­ники віднайшли родинні узи між родом Драгоманових, що дав українському письменству Лесю Українку, і родом Метлинських. Початкову освіту майбут­ній поет отримав у Гадяцькому повітовому училищі, у якому знайшов свого “батька по книжках” в учителі Михайлові Макаровському. Потяг до знань спо­нукав Метлинського продовжити навчання у Харківський гімназії, а згодом – у Харківському університеті, найбільшому на той час в Україні освітньо-куль­тур­ному центрі, що служив інтелектуальним джерелом наукового, журналіст­сь­ко­го, театрального і літературно-критичного життя. До лектури Амвросія входили вершини європейської літератури – твори В. Шекспіра, Дж. Байрона, А. Міцке­вича, які пробуджували у майбутнього поета потяг до ідеалу свободи, рівності, справедливості. Під впливом авторитетного харківського професора Ізмаїла Срезневського Метлинський вивчив польську і чеську мови, студіював слов’ян­ський фольклор.

Закінчивши університет (1835), Амвросій Метлинський займає посаду по­мічника бібліотекаря і працює над магістерською дисертацією, після захисту якої він отримав посаду ад’юнкт-професора кафедри російської словесності Хар­ків­сько­го університету (що дорівнює молодшій науковій посаді). Після захисту докторської дисертації на тему “Взгляд на историческое развитие прозы и поэ­зии” він отримує посаду ординарного (штатного) професора кафедри російської словесності в Київському університеті.

Педагогічна діяльність давала можливість підтримувати студентів мораль­но й матеріально, прищеплювати їм любов до рідного слова, народної поезії, спонукати до збирання, записування й видання фольклорного матеріалу. Та й сам він зробив чимало в царині фольклористики. Разом з І. Срезневським, М. Кос­томаровим Метлинський започаткував видання “Южнорусского сборника” (1848), у якому публікувались народні перекази, легенди, прислів’я, приказки, пісні. У 1852 році А. Метлинський опублікував у Києві “Байки та прибаутки Левка Боровиковського” зі своєю передмовою, а у 1854 році – велику і надзви­чайно цінну збірку “Народныя южнорусские песни”.

Художня спадщина Метлинського складається з однієї збірки “Думи і пісні та ще дещо”, до якої увійшло 30 оригінальних поезій і перекладів із чеської, словацької, сербської, польської та німецької літератур. Книжка вийшла 1839 р. під псевдонімом Амвросія Могили.

Львівський професор К. Студинський у своїй книзі “Кілька слів про ґенезу творів Амвросія Метлинського” підкреслював книжний характер лірики поета. Ван також визначає чотири джерела впливу на поезію Могили-Метлинського, а саме – російської, польської, німецької літератур, і, безперечно, українських на­родних пісень, дум, повір’їв. Оцінки творчого доробку А. Метлинського до­сить суперечливі, але в цілому не можна не погодитись з думкою Степана Крижа­нів­ського, який називав творчість поета “професорською лірикою”.

Свої кращі поетичні твори Амвросій Лук’янович написав на схилі літ, ба­гато з них не публікувалися за життя автора. Світогляд Метлинського, його при­ст­расна любов до України, уболівання за розвиток української культури червоною ниткою проходить крізь епістолярну спадщину письменника. Україна постійно асоціювалася у роздумах поета з щедрим сонячним промінням, теп­лим леготом. “Пишу к вам, – читаємо в одному з його листів до Срезневського, – из Украины, которая в это время смотрит совсем не Украиной: бытие моё мрач­но, сумрачно, и дождь на дворе холодный…” Майже в кожному своєму пос­лан­ні до друзів А. Метлинський з захопленням розповідає про нових талановитих літераторів, міркує над ментальністю українського народу.

Свою роботу Метлинський оцінював завжди вельми скромно, шкодував, що недуга забирає його останні сили, які б він хотів віддати на благо Україні. “У меня довольно материалов и много мыслей и предположений об разных трудах, но мало сил и здоровья, и потому с горем смотрю на то, что мог бы сделать – и не могу! Лекции утомляют неимоверно, писание тоже, и потом грудная боль и кровохаркань”, – ділився він своїм найсокровеннішим з другом Іваном Срезневським.

У листах А. Метлинського 1853 р. вперше згадується Крим як оаза, де можна набратися здоров’я і наснаги: “Советуют Крым и кумыс и прочее. По­этому, приложивши свидетельство медика, прошусь в Крым, с удержанием жа­лования и двухсот рублей пособия, сверх вакации на 28 дней”. Як вважає дос­лідник Скрипник, у зв’язку з хворобою А. Метлинський в 1858 р. виходить у відставку і оселяється в Ялті. Є підстави вважати, що насправді в Ялту він при­їжджав лише періодично. У мемуарах Костомарова вказується, що Мерлин­ський перебуває “то в Швейцарії, то в Криму, то в Ялті”.

Найповніші відомості про смерть Метлинського у Ялті надає М. Косто­ма­ров. В червні 1870 року він також знаходився на лікуванні в нашому місті. І тут випадково довідався про трагедію: під час приступу меланхолії Метлинський застрелився. Правда, після спроби самогубства Амвросій Лук’янович ще жив “тижнів зо два” у невимовних стражданнях. Доцент Гнідан у своєму дослід­жен­ні про Метлинського уточнює, що поет в Ялті перерізав собі вени. Достовірно відомо, що розтин тіла Метлинського робив ялтинський лікар Степан Рудан­сь­ки­й. Цілком ймовірно, що Руданський намагався врятувати Амвросія Лук’яновича від смерті в ці останні жахливі два тижні.

Так сумно перетнулися дороги двох непересічних особистостей, імена кот­рих золотими літерами викарбувані на скрижалях історії української культури.

Побутує думка, що могила А. Метлинського не знайдена тому, що його як самогубця поховали за межами цвинтаря. Як бачимо, тема “Метлинський і Ял­та” на сьогодні досліджена вельми поверхово, вона є широким полем для сту­діювання біографів поета, краєзнавців, студентів.

І. Запитання для студентів

1. Які праці А. Метлинського стали значним внеском у розвиток української фольклористики?

2. Як оцінюють поезію А. Метлинського дослідники?

3. Як ставився до Метлинського Тарас Шевченко?

4. Хто з українських письменників спілкувався з А. Метлинським в Ялті?

5. Як завершив свій земний шлях А. Метлинський?

ІІ. Завдання для самостійної роботи

1. Прочитати вірші Амвросія Метлинського та визначити їх образну систему.

2. З’ясувати, чому А. Метлинський вибирає собі літературний псевдонім “Амвросій Могила”.

3. Визначити прикмети романтизму в ліриці А. Метлинського.

4. Розкрити погляди А. Метлинського на українську мову (за матеріалами поезії).

ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт

1. Фольклористична спадщина Амвросія Метлинського.

2. Фольклорні мотиви в творчості А. Метлинського.

3. Мотив рідної мови в поезії Амвросія Метлинського.

Список рекомендованих джерел

1. Амвросій Могила. Ієремія Галка. Поезії / Амвросій Могила. – К., 1972.

2. Кочерга С.О. Південний берег Криму в житті і творчості українських пись­менників ХІХ ст. / С.О. Кочерга; режим доступу: http://vesna.org.ua/txt/ kochergas/metod.html#

3. Крижанівський С. Амвросій Могила та Ієремія Галка / С. Крижанівський // Амвросій Могила. Ієремія Галка. Поезії. – К., 1972.

Микола Костомаров

Постать Миколи Костомарова (1817–1885) одна з найяскравіших на пору­біжжі української і російської культур. Син воронезького поміщика і селянки-кріпачки, випускник Харківського університету, Микола Костомаров рано зая­вив про себе серйозними науковими працями з вітчизняної історії. Разом з тим під псевдонімом Ієремія Галка він видає дві збірки романтичних поезій україн­ською мовою: “Українські балади” (1839) та “Вітка” (1840). З-під пера Костома­рова вийшли також драматичні та епічні твори.

Значною віхою в житті Миколи Костомарова стало створення разом з
В. Білозерським, П. Кулішем, Т. Шевченком та іншими однодумцями Кирило-Мефодіївського товариства, після розгрому якого він був засуджений на рік ув’язнення в Петропавлівський фортеці в Петербурзі та заслання до Саратова. І хоч після заслання Костомаров продовжив свою блискучу кар’єру вченого, по­кладене на нього тавро злочинця не змили ніякі офіційні почесті, отримані ним в Російській імперії.

Миколу Костомарова можна віднести до числа визначних пілігримів Кри­му. Відомості про перебування історика на кримській землі можна почерпнути з його ґрунтовної автобіографії.

Вперше Микола Костомаров відправився у мандрівку до Криму весною 1841 року. Інтенсивна праця над дисертацією про значення унії в Західній Русі та магістерський іспит в Харківському університеті вимагали великого інтелек­туального напруження. Для поліпшення самопочуття лікарі порадили вдатися до морських купань. 24-річного Миколу Костомарова Крим приваблював на­самперед своїми історичними пам’ятками. Мешкаючи у поганенькому готелі у Феодосії, він чотири тижні ретельно виконував вказівки лікарів. Як нагороду за своє тривале терпіння Костомаров задумав подорож верхи на конях з провідни­ком-татарином на Південний берег Криму аж до Севастополя. Проте задуманий маршрут обірвався в Ялті. Звідти молодий мандрівник повернувся до Алушти, а далі попрямував до Сімферополя і Бахчисараю. Найсильніше враження на Кос­томарова справили Чатир-Даг, численні мусульманські фонтани, ханський па­лац і поїздка верхи на Чуфут-Кале. З Бахчисараю він повернувся до Керчі, де оглянув боспорські могили і музей. Такою була перша мандрівка Костомарова по Криму.

Вдруге Костомаров вирушив на благословенну землю Тавриди 1852 року, отримавши дозвіл царя Миколая I покинути місце заслання з метою лікування. Вибраний маршрут мало чим відрізнявся від попереднього. Спочатку в Керчі йому вдалось приєднатись до археологічних розкопок, що вели тоді художник Д.М. Бегічев і одеський професор М.Н. Мазуркевич. Далі разом з товариством мандрівник направився на Південний берег Криму. Ні Феодосія, ні Ялта, що тоді ще мало чим відрізнялась від звичайного приморського села, не привер­ну­ли їхньої уваги. Однак розкішним палацом та багатим квітником зачарувала Костомарова Лівадія. З цікавістю подорожні оглянули дачі Ореанди, а особливу насолоду їм подарував парк в Алупці. Письменник у своїй “Автобіографії” за­хоплено описує дорогу до Севастополя, а звідти – до Бахчисараю. Згодом для морських купань Костомаров обрав Феодосію, де провів кінцівку своєї подо­ро­жі.

Третя і остання поїздка М.І. Костомарова до Криму припадає на 1870 рік. У червні він розпочав свій відпочинок у Феодосії, продовжив купання в Ялті та Алупці. Тут його чекала несподівана зустріч з філологом, фольклористом і пое­том Амвросієм Метлинським. На жаль, радості вона їм не принесла, оскільки Метлинський знаходився на смертному одрі, про що пізніше Костомаров напи­сав у своїх спогадах.

Смутні думки навіював і Севастополь, який після Кримської війни справ­ляв враження справжньої руїни. Костомаров також відвідав місця, пов’язані з сивою давниною – Херсонес, Інкерман. Втретє завітав у Бахчисарай, хоч хан­ський палац тоді був спустошеним. З Севастополя на пароплаві М. Костомаров направився у Євпаторію, де залюбки познайомився зі способом життя караїмів, а далі його дорога пролягла в Одесу.

Подорожні враження вченого знаходять численні відлуння у його істо­рич­них та фольклористичних працях, а також лягли в основу деяких літературних творів з кримськими мотивами. Перша подорож до Криму надихнула поета на створення трьох поезій, що були опубліковані в альманасі І.Є. Бецького “Молодик”: “Аглає-Чесме”, “До Мар’ї Полоцької”, “Пантікапей” (з елементами драми). Наслідком другої поїздки на кримське побережжя у творчості М. Кос­томарова стала драматична поема “Юпитер светлый плывёт по зелёным водам киммерийским…”, написана в Саратові 1852 року. Високу оцінку цьому велич­ному твору дав Іван Франко, який переклав поему українською мовою.

За рік до смерті М. Костомаров опублікував історичну драму “Эллины Тавриды”, події якої розгортаються у першому столітті до н.е. переважно в Херсонесі. Можна стверджувати, що автор, працюючи на цим твором, живив свою уяву спогадами про відвідини Херсонесу 1870 року, хоч основний мате­ріал для створення драми письменнику дав трактат Костянтина Порфиродного “Про керівництво державою”, у якому виразно змальовується ворогування до­рійців та іонійців на кримській землі періоду могутності Риму. Ця історична драма не втратила своєї актуальності. Читаючи про підступність, віроломність і жорстокість колишніх мешканців Криму, яких розділяла тільки приналежність до різних груп одного і того ж етносу, мимоволі надієшся, що два тисячоліття християнства зробили людину морально досконалішою і мудрішою.

І. Запитання для студентів

1. Коли і з якою метою Микола Костомаров побував В Криму?

2. Яке враження справило на Костомарова Південне побережжя Криму?

3. Назвіть кримські твори Миколи Костомарова.

4. Яким постає Крим в історичних творах М. Костомарова?

5. Який з кримських творів М. Костомарова переклав Іван Франко?

ІІ. Завдання для самостійної роботи

1. Прочитати вірші Миколи Костомарова та визначити їх пафос.

2. З’ясувати, чому М. Костомаров вибирає собі літературний псевдонім “Іє­ре­мія Галка”.

3. Визначити спільне та відмінне в поезіях А. Метлинського та М. Костома­рова.

4. Визначити головний конфлікт та композицію історичної драми М. Косто­марова “Эллины Тавриды”.

5. Знайти в листах Степана Руданського згадку про зустріч в Ялті з М. Кос­то­маровим.

6. Порівняти оригінал та переклад українською мовою драматичної поеми М. Ко­стомарова “Юпитер светлый плывёт по зелёным водам киммерий­ским…”

ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт

1. Кримські маршрути Миколи Костомарова.

2. Історичні події в Криму крізь призму художнього слова М. Костомарова (за історичною драмою М. Костомарова “Эллины Тавриды”).

3. Кримські мотиви в українській поезії шевченківської доби.

Список рекомендованих джерел

1. Амвросій Могила. Ієремія Галка. Поезії / Амвросій Могила. – К., 1972.

2. Кочерга С.О. Південний берег Криму в житті і творчості українських пись­менників ХІХ ст. / С.О. Кочерга; режим доступу: http://vesna.org.ua/txt/ kochergas/metod.html#

3. Крижанівський С. Амвросій Могила та Ієремія Галка / С. Крижанівський // Амвросій Могила. Ієремія Галка. Поезії. – К., 1972.

4. Костомаров Микола. Галерея портретів / Микола Костомаров. – К., 1993.

5. Замлинський Володимир. Карбівничий історії / Володимир Замлинський // Костомаров Микола. Галерея портретів. – К., 1993.

Яків Щоголев

Ім’я поета Якова Щоголева у наші дні призабуте. Наприкінці минулого століття він видав дві поетичні збірки – “Ворскло” і “Слобожанщина”, які зай­няли почесне місце в літературному процесі ХІХ століття. Я. Щоголев наро­дився 1824 року в м. Охтирці колишньої Харківської губернії. Майбутній поет виховувався посеред чарівної природи, в атмосфері старосвітських традицій, під наглядом матері. Важливим етапом духовного розвитку Якова стало нав­чання в Харківській гімназії. Тут значно розширилась його лектура, яка спону­кала до власної творчості. Особливо активним було літературне життя в Харків­ському університеті, де Яків навчався після закінчення гімназії. Саме тоді в Харкові сформувалась школа поетів-романтиків. Студентом Щоголев знайо­ми­ть­ся з А. Метлинським, М. Костомаровим, І. Срезневським. До нього прихильно ставився ректор, відомий український письменник П.П. Гулак-Артемовський. В періодиці з’являються перші вірші Я. Щоголева, написані як російською, так і українською мовами.

Поступивши на урядову службу, Щоголев практично припинив свою літе­ратурну діяльність, якщо не рахувати чотири вірші, написані 1864 року і пере­дані композитору А.В. Єдлічці. Його тривале мовчання, що затягнулось на ці­лих двадцять років, літературознавці пояснюють неоднозначною оцінкою кри­тики, зокрема різким відгуком Віссаріона Бєлінського. З 1871 року Яків Щого­лев йде у відставку і поселяється з сім’єю в Харкові, де веде замкнуте життя. Проте культурно-громадська атмосфера Харкова, мабуть, сприяла поступовому поверненню поета до літературної діяльності, і цей крок Щоголева щиро вітали його діти. Та плідна смуга у житті поета була перервана важким горем: протя­гом двох років він втратив двох своїх старших дітей. Однак після виходу в світ збірки віршів “Ворскла” (1883) і до останку Щоголев продовжує переливати свої думки і почуття у поетичні рядки. Друга його збірка “Слобожанщина” побачила світ через три дні після смерті автора, котра зупинила його серце 27 травня 1898 року. З життя Щоголев пішов з надією: “Тоді, як і помру, то буде чим землякам пом’янути мене”.

Самобутність поетичного стилю Якова Щоголева високо оцінив Пантелей­мон Куліш, котрий писав: “…яко поет правдивий, а не підспівач, має він у своє­му голосі щось праведно своє, – якусь власну повагу й красу, котрої ні в пісні народній не покажеш, ні в Шевченкових віршах не доглядишся…” Ця своє­рід­ність мала особливу вартість у пошевченківську епоху, коли захоплене насліду­вання славетного Кобзаря привело українську поезію на манівці епігонства.

Серед нових мотивів, якими збагатив вітчизняне письменство поет, є і кримські вкраплення. Для нас особливо цікавим є вірш “Ялта” – перший у ряді поетичних творів, котрі оспівали унікальність нашого міста, яке пізніше наз­вуть перлиною Південного берега Криму.

Слід нагадати, що свій міський статус Ялта отримала 1838 року, коли в не­великому населеному пункті нараховувалось лише три десятки будинків. Однак кліматичні умови та мальовнича природа обіцяла перспективи розвитку міста, що добре розумів граф Воронцов, за клопотаннями якого і почалась історія Ял­ти. 1861 року у руки царської сім’ї перейшла Лівадія. Поступово Ялта росте і стає курортом, на який покладали особливі надії недужі на сухоти. Цими цілю­щими властивостями і привабило місто поета Якова Щоголева, у якого тяжко захворіла донька. Ось що пише про це відомий літературознавець Іван Пільгук: “Восени 1878 року Щоголев повіз до Ялти на лікування хвору доньку Олек­сан­д­ру. Там її здоров’я покращало”. Проте кліматичне лікування все-таки не вряту­вало дівчину. Через два роки донька Якова Щоголева померла.

Не дивно, що і вірш “Ялта”, що вперше був опублікований 1894 року в “Южном крае”, оповитий серпанком смутку. Ключовим образом твору є екзо­тичний цвіт, який символізує унікальність цього куточку Криму, його несло­жість на звичні українські краєвиди. Композиційно поезія будується на спів­ставленні Ялти реальної і уявної, міфологічної, яка виринає з першого ж кат­ре­ну:

Казали: Ялта – Криму цвіт, –

Над нею краще сонце гріє,

І інше небо, інший світ,

І дужче листя зеленіє.

Після цього заспіву Щоголев, признаний майстер пейзажу, детально відт­ворює відтинок спуску з кримських гір до узбережжя, крупними мазками схоп­люючи нові враження: “жовті ребра Чатир-Дагу”, “срібний струмінь” Салгира, “гожі татарчата” біля “убогої саклі” над дорогою. Ліричний герой поезії на власні очі переконується, що цей край дійсно дивовижний; недовіра до міфу зникає, оскільки реальність перевершує його і постає справжнім “зеленим ра­єм”. Поет захоплено малює перед читачем ялтинський ландшафт над безмеж­ним морем, розмаїте багатство флори з штрихами характерної для півдня ар­хі­тектури місцевих споруд.

По взбіччях гір і жовтих скель

Палати в камінь повростали,

Плющі розкинулись до стель

І ганки стіни понизали, –

Орішник широко повис:

Черешні з лаврами сплелися;

Сяга до неба кипарис,

Гілки маньолій повилися...

Але посеред цього розкішного краєвиду стискає серце хворобливий вигляд прохожих, цвіт життя яких невблаганно осипається у квітучому краї, що так оманливе обіцяв омріяне щастя. Цим дисгармонійним акордом і закінчується вірш, проте незавершеним залишається двобій між безнадією та сподіваннями тих, яких невпинно кликало до себе місто з чарівною назвою “Ялта”.

І. Запитання для учнів та студентів

1. Коли і чому Я. Щоголев приїжджав до Ялти?

2. Де і коли був вперше опублікований вірш Щоголева “Ялта”?

3. Які тропи домінують у поезії “Ялта”?

4. Які синтаксичні фігури використовує Я. Щоголев у поезії “Ялта”?

5. Що ви знаєте про отримання Ялтою статусу міста?

ІІ. Завдання для самостійної роботи

1. Визначити систему образів чумацьких поезій Якова Щоголева.

2. Виписати відгуки сучасників про поезію Я. Щоголева.

3. Порівняти картини південного берега Криму в поезії А. Міцкевича, О. Пуш­кіна та Я. Щоголева.

4. Прочитайте вірш “Яків Щоголев” М. Чернявського. Чи погоджуєтесь ви з оцінкою таланту автора першого вірша про Ялту?

5. Знайти вірші про Ялту інших українських та російських поетів.

6. Вивчити вірш Я. Щоголева “Ялта” напам’ять.

ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт

1. Південний берег Криму в українській поезії ХІХ століття.

2. Ялта кінця ХІХ століття та її зображення Яковом Щоголевим.

Список рекомендованих джерел

1. Щоголів Яків. Поезії / Яків Щоголів. – К., 1958.

2. Щоголев Яків. Вибране / Яків Щоголів. – К., 1971.

3. Каспрук А. Талановитий майстер поетичного слова / А. Каспрук // Яків Щоголів. Поезії. – К., 1958.

4. Кочерга С.О. Південний берег Криму в житті і творчості українських письменників ХІХ ст. / С.О. Кочерга; режим доступу: http://vesna.org.ua/txt/ kochergas/metod.html#

5. Куліш Пантелеймон. Первоцвіт Щоголева і Кузьменка / Пантелеймон Ку­ліш // Історія української літературної критики та літературознавства: хрес­томатія. Книга перша. – К., 1996.

6. Пільгук І. Співець Слобожанщини / І. Пільгук // Щоголев Яків. Вибране. – К., 1971.

Дніпрова Чайка

Наприкінці ХІХ століття значною популярністю користувались твори Люд­мили Василевської, більш відомої під псевдонімом Дніпрова Чайка (1861–1927). Майбутня письменниця народилась на Херсонщині в російській сім’ї Березіних. Навчалася в спеціальній школі Одеського жіночого монастиря та Одеської приватної гімназії О.В. Пілер. Після закінчення навчання працювала в приватній гімназії Карпової (Одеса). З юних літ почала збирати зразки народної творчості, поширені в Таврії, та писати вірші. Деякі літературознавці ставили талант Дніпрової Чайки вище, ніж талант Лесі Українки. Сергій Єфремов так оцінив новаторство поетеси: “Дніпрова Чайка витворила в нашому письменстві особливий жанр символічних малюнків, у яких під зовнішніми реальними ри­са­ми раз у раз чується глибший зміст, таємниче порівняння між подіями в при­ро­ді й людським життям”. Особливою філігранністю відзначались “Морські ма­люнки” поетеси, якими захоплювались Михайло Коцюбинський, Максим Горь­кий, Павло Житецький та інші видатні майстри художнього слова та його поці­нювачі. Зокрема М. Горький писав у листі до Дніпрової Чайки: “Я давно поз­найомився з Вашими віршами в прозі. Ви могли б стати окрасою не лише мало­руської літератури”.

“Морські малюнки” з’явились внаслідок поїздки письменниці до Криму, де вона тривалий час відпочивала у татарській слобідці Алма-Томак (нині с. Піща­не Бахчисарайського району). Сама письменниця так згадувала той плідний творчий період: “…брат мого чоловіка запросив мене на літо в Крим, де він з своєю родиною жив. 1887 року я поїхала з лялькою та нянькою у Крим. Там уже моя ятрівка переїхала з Сімферополя на беріг моря. […] Гарно там було – вільно. Хоч і без особистої краси. Я однак скоро скучила за папером та пером […] Ось так і написалося дев’ять перших п’єсок “Морські малюнки” та деякі вірші”.

У своїй автобіографії вона підкреслювала важливий вплив кримської при­роди на її творчість: “…купаючись у морі біля Алми в Криму я жаданно приг­ля­далась, прислухалась до нової для мене кримської природи та прийшовши додому розповідала діверові та ятрівці про те, що мені нашептало море. Скеля, Хвиля, Суперечка були моїми фантазіограмами. Колись після бурі багато на бе­резі загинуло медуз. Медуза – морське серце – це мені дало казку про “Мор­ське серце”.

Як бачимо, твори Дніпрової Чайки, написані в Криму, об’єднані образом моря і є передусім яскравими романтичними пейзажами. На думку В.Г. Пін­чу­ка, в українській літературі вона була чи не першою письменницею-марині­ст­кою. Разом з тим її поезії в прозі є зразками розгорнутої метафори або ж алего­рії, за допомогою яких вона піднімає проблеми суто моральні і возвеличує зако­ни людяності. Скажімо, в оповіданні “Морське серце” розповідається про те, як морська хвиля закохалася у відважного хлопця, який купався у морі. Вона об­ня­ла його міцно і потягнула до себе на дно. Юнак просив допомоги у старшого брата, але той швидше поплив до берега. Хвиля втопила боягуза. Риби рознесли його тіло ущент, лише до серця ніхто не доторкнувся. Мораль твору прозора: боягузи приречені на зневагу і осуд суспільства. Тому письменниця закликає з дитинства виховувати у дітей сміливість, любов до рідних братів та сестер, нав­чає бути разом з ними у щасливу годину і годину негоди.

В оповіданні “Скеля” розповідається про молодих царят, які намагалися знайти собі кращої долі, ніж була у них, коли жили вони у царських палатах. Мати прокляла їх. А щоб отримати прощення, вони повинні були принести їй дарунок. Повернулися діти і сказали, що знайшли вони заморське диво-щастя, тобто кохання дівчини. Але згодом хлопці розчарувалися у коханні. Воно, як квітка: сьогодні цвіте, а завтра зів’яло. Проклинаючи своїх синів, обернулася мати у високу скелю. А коли буйний вітер дме – гора стогне: то діти благають матір, щоб зняла з них прокляття. Щастя – це така річ, яка не продається або ж купується. Велика життєва мудрість – цінувати і берегти те, що тобі дано на цьому світі. Як бачимо, кожний з “Морських малюнків” перетворюється в легенду, яка несе потужний виховний заряд.

Сім “Морських малюнків” Дніпрової Чайки були надруковані на початку 1890-х років у журналах “Дзвіночок” та “Зоря” 1900 року, з додатком двох нових – у чернігівському альманасі “Хвиля за хвилею”.

Як не прикро, але успішний дебют обмежив творчі пошуки письменниці. У наступних своїх віршах та поезіях в прозі вона часто самоповторюється. Однак в цілому її твори свідчать, що Дніпрова Чайка була наділена даром тонко розуміти мову природи і передавати її в своїх “фантазіограмах” читачеві.

На схилі літ Дніпрова Чайка знову приїжджає в Крим, в Ялту, але обс­та­ви­ни не спонукали її до творчості. 1914 року наклав на себе руки її чоловік. Особ­ливо вона переймалася недугою доньки. “Завезла її в Крим в санаторій, – пише вона в автобіографії, – а я з унуками осталась поблизу. І от знову довелось мені бачити красу нашої Ніцци, що така сприятлива для здорових і губляча для хворих. Цілу весну і літо провели ми в Криму, але мені і в голову не клалося писати”. Отож, з травня по кінець вересня 1915 року Дніпрова Чайка знову мала змогу спостерігати за яскравими і вічно-мінливими морськими малюн­ка­ми на ялтинському побережжі. Але фантазії та думки, викликані ними, на цей раз залишилися незаписаними.

І. Запитання для учнів та студентів

1. Коли і де Дніпрова Чайка розпочала роботу над своїми “Морськими ма­люнками”?

2. Як оцінили “Морські малюнки” Дніпрової Чайки сучасники?

3. Які жанрові прикмети властиві “Морським малюнкам”?

4. В чому полягало новаторство Дніпрової Чайки?

5. Коли востаннє письменниця побувала в Ялті?

ІІ. Завдання для самостійної роботи

1. Прочитати кілька “Морських малюнків” Дніпрової Чайки. Визначити особ­ливості системи образів цих творів.

2. Підшукати яскраві приклади розгорнутої метафори, на якій будується сю­жет “морського малюнка”.

3. Дати ідейно-художній аналіз поезії Дніпрової Чайки “Слава звитязі, побо­реним горе!” (Див. додаток А).

4. Визначити, яким змістом наповнює Дніпрова Чайка образ морської хвилі у своїх творах.

5. Одну з поезій Дніпрової Чайки вивчити напам’ять.

6. Запропонувати сценічне рішення одного з “Морських малюнків” та по можливості втілити його в навчальному етюді.

ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт

1. Мариністика Дніпрової Чайки.

2. Вплив творчості Дніпрової Чайки на розвиток жіночої поезії кінця ХІХ – поч. ХХ століття.

Список рекомендованих джерел

1. Дніпрова Чайка. Автобіографія / Дніпрова Чайка. – Центральна Наукова Бібліотека. Відділ рукописів. Фонд 10, № 34906.

2. Дніпрова Чайка. Твори / Дніпрова Чайка; [передмова О. Килимника]. – К., 1960.

3. Кочерга С.О. Південний берег Криму в житті і творчості українських пись­мен­ників ХІХ ст. / С.О. Кочерга; режим доступу: http://vesna.org.ua/txt/ kochergas/metod.html#

4. Пінчук В.Г. Дніпрова Чайка. Життя і творчість / В.Г. Пінчук. – К, 1984.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: