Основні формально-логічні закони

Формально-логічний закон – це внутрішній, необхідний, суттєвий зв’язок між думками. Застосовується тільки до таких суджень, у кот­рих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні.

6.1. Закон тотожності: протягом конкретного міркування думка повинна зберігати один і той же зміст. У юриспруденції застосовується з метою уникнення невизначеності, двозначності, неконкретизованості в джерелах права, у наукових роботах тощо.

6.2. Закон суперечностей: не можуть бути істинними два судження одне з яких заперечує інше. Наприклад,«Петренко є спів­учасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з цих суджень обов'язково хибне.

6.3. Закон виключного третього: будь-яке судження може бути або істинним, або хибним і не може бути істинним і хибним водночас. Наприклад, судження «ТзОВ «Марічка» є суб’єктом договору поставки продукції». Тобто не можна сказати, що ТзОВ «Марічка» водночас є і не є суб’єктом цього договору. Щось одне з двох;

6.4. Закон достатньої підстави: будь-яка істинна думка повинна бути обґрунтована, істинне судження повинно виводитись з істинного судження. Наприклад, для того, щоб судження «Цивільно-правовий договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений у належній формі» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмін­но випливало твердження про те, що цей договір дійсно відповідає законодавчим вимогам стосовно його форми. Якщо ж таких суджень на­ведено не буде, то висловлене положення не може вважатися іс­тинним.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: