ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджментНечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент Розділ VIII. Планування як функція менеджменту Планування є основним інструментом управління в готельно-ресторанному бізнесі. Динамічний процес планування об'єднує всі управлінські функції цієї сфери діяльності. Воно допомагає визначити систему дій та рішень, які ведуть до досягнення підприємством поставлених цілей. Будучи провідною функціональною підсистемою в системі управління підприємством, планування спирається на результати функціонування інших підсистем і водночас активно впливає на них, (насамперед на підсистему здійснення заходів щодо підвищення ефективності господарювання). Планування означає насамперед уміння думати й працювати з випередженням, передбаченням щодо виникнення неординарних ситуацій. Планування є далеким від імпровізації, воно вимагає аналітичного міркування, проведення науково-дослідної роботи, всебічного аналізу досягнутих показників, високого фахового рівня як розробників планів, так і їх виконавців-менеджерів. Саме завдяки досконалому плануванню діяльності підприємства готельно-ресторанного бізнесу можуть уникнути помилок і ефективно використовувати свої потенційні можливості. Планування надає таких переваг: - усуває невизначеність щодо майбутньої діяльності підприємства; Планування це професійна діяльність і її повинні здійснювати фахівці із значним досвідом. Не використовуючи переваг планування в період становлення ринкових відносин, підприємства готельно-ресторанного бізнесу позбавляються ефективного способу визначення цілей і напрямів своєї діяльності, що може призвести до непередбачуваних наслідків. Одним із основних напрямів удосконалення планування розвитку підприємств готельно-ресторанної сфери на сучасному етапі є посилення перспективного характеру планування діяльності господарських структур, розробка довгострокових стратегічних прогнозів щодо їх розвитку із застосуванням новітніх методів і прийомів. Метою розробки довгострокових прогнозів розвитку підприємств є забезпечення їх надійною документацією щодо доцільних шляхів оптимізації соціально-економічної сфери. Іншим важливим напрямом удосконалення планування є забезпечення тісної ув'язки плану розвитку підприємств з розвитком науково-технічного прогресу, що має велике значення для розробки й впровадження нових видів техніки та технологій. Значну роль тут відіграють комплексність і узгодженість планів із інвестиційними та будівельними програмами, які забезпечують розвиток галузі готельного і ресторанного господарства. Сукупність взаємопов'язаних планових документів, в яких зафіксовані основні етапи розвитку й розподіл ресурсів підприємства, є результатом реалізації системи функції «планування». Концептуальна схема системи планів, які повинні розробляти підприємства готельно-ресторанного бізнесу в умовах ринкової економіки, включає тактичні (план по маркетингу, фінансовий, матеріально-технічного забезпечення, виробництва й надання послуг та ін.) й стратегічні плани (схема 8.1). Планування виступає основою всіх управлінських рішень, а також реалізації функцій організації, мотивації й контролю, орієнтованих на виконання планів. У межах планування виділяють чотири основних види управлінської діяльності: - розподіл ресурсів Розподіл ресурсів включає розподіл обмежених і рідкісних організаційних ресурсів (неординарні управлінські таланти, технологічний досвід, фонди). Адаптація до зовнішнього середовища охоплює дії стратегічного характеру, спрямовані на поліпшення відносин підприємств із зовнішнім середовищем. Підприємствам готельно-ресторанного бізнесу необхідно адаптуватись до зовнішніх як сприятливих умов, так і до небезпек, визначити відповідні варіанти дій і забезпечити ефективне пристосування до оточуючих умов. Внутрішня координація передбачає координацію стратегічної діяльності для виявлення сильних і слабих сторін підприємств готельно-ресторанного бізнесу з метою досягнення ефективної інтеграції внутрішніх операцій, які є складовою частиною управлінської діяльності. Організаційне стратегічне передбачення (прогнозування) має на меті здійснення систематичного розвитку мислення менеджерів шляхом вивчення минулих стратегічних рішень. Здатність вчитись на досвіді має можливість підприємствам готельно-ресторанного бізнесу вірно скорегувати стратегічний напрямок розвитку й підвищувати професіоналізм у галузі стратегічного управління. З метою визначення ефективності функції планування керівництво підприємства проводить свого роду діагностику цього процесу, оцінка якої здійснюється за трьома параметрами: 1. Оцінка змін, які впливають на різні аспекти поточної стратегії. Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент Розділ VIII. Планування як функція менеджменту 8.4. Стратегічне планування й управління в готельно-ресторанному бізнесі. Стратегічне планування як теорія виникло й набуло розвитку в Америці завдяки наполегливій роботі дослідників бізнесу, наукових працівників (експертів) консультаційних фірм різних рівнів і напрямів діяльності, а також менеджерів-спеціалістів з організації та управління великих підприємств. Нині на зазначених посадах працюють доктори наук (10%), магістри (25%), особи, з двома університетськими освітами (25%), бакалаври й практики з великим досвідом роботи. Заробітна плата таких працівників і їх статус прирівнюється до вищого управлінського персоналу й не відрізняється від нього ані за вагомістю діяльності, ані за рівнем кваліфікації, ані за фаховим авторитетом. Спеціалісти й консультанти в області стратегічного планування - це найзабезпеченіший прошарок інтелігенції, й лише за ними йдуть лікарі, викладачі та юристи. Ор-ганізатори-управлінці американських фірм працюють виключно на стратегічний розвиток своїх підприємств. У них відсутній режим робочого дня, а його тривалість визначається за їхнім власним розсудом. Ці працівники наділені правом доступу до всіх документів, в тому числі і з грифом «таємно», бути присутніми на нарадах різного рівня, виїжджати до інших країн для вивчення передового досвіду, давати вказівки щодо впровадження розроблених рекомендацій, минаючи вищі інстанції, безпосередньо керівникам окремих структурних підрозділів. Такі надзвичайно широкі права й повноваження спеціалістів із стратегічного планування пояснюються лише одним - надзвичайно великою результативністю й значимістю їхньої праці для успішного функціонування підприємств на сучасному етапі розвитку цивілізації. Історія розвитку стратегічного планування й управління в нашій країні лише зароджується, але для його успішного становлення є всі передумови. Нині існує багато визначень стратегії, але в основі всіх визначень лежить поняття стратегії як усвідомленої й продуманої сукупності норм і правил, використовуваних в процесі прийняття стратегічних рішень, що впливають на майбутній стан підприємства. В літературних джерелах пропонуються такі визначення стратегії: Стратегія - програма, план, генеральний курс суб'єкта управління для досягнення ним стратегічних цілей у всіх сферах діяльності [1]. Стратегія - це план управління фірмою, спрямований на закріплення її позицій на ринку, задоволення попиту споживачів і досягнення поставлених цілей. [3] Стратегія повинна пов'язувати минуле й майбутнє, водночас визначаючи шлях до розвитку. Розробка стратегії базується на глибокому розумінні дії механізмів ринку, вірогідній оцінці позицій підприємства на ринку, усвідомленні й розвитку конкурентних переваг. Головним завданням розробки стратегії є досягнення підприємством конкурентних переваг і рентабельності. Стратегії класифікуються як: - корпоративні стратегії (стратегії, які є загальними для підприємства). Наприклад, стратегія вдосконалення якості обслуговування тих, хто проживає у готельному комплексі; На відміну від командної, ринкова економіка передбачає не пошук ефективних шляхів виконання завдань в умовах досить прогнозованого зовнішнього середовища, а самовизначення й само-прогнозування самими підприємствами своїх довготермінових цілей і стратегії їх досягнення. Стратегічні рішення, які принесли деяким підприємствам успіх після 1991 р. нині виявляються неефективними, ряд організацій припинили діяльність, або досягнувши певного рівня перебувають у стані стагнації. Саме тому керівники організацій дійшли висновку про необхідність розробки стратегії розвитку. Мінливість зовнішнього середовища вітчизняних підприємств стимулює запровадження нових методів, систем і підходів до стратегічного планування.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|