ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Історичні передумовиРомантизм
Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.
Виникнення Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Філософську базу романтизму було закладено німецьким філософом Фрідріхом Шеллінгом. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. Романтизм співіснував з пізнім класицизмом, академізмом. Мав впливи на сучасні йому:
Історичні передумови Романтизм сформувався на фоні суспільної кризи як прояв почуття незгоди з тенденціями кінця XVIII ст. В Європі буржуазія стає окремою соціальною силою, в наслідок чого змінюється структура суспільства, традиції спадкової влади руйнуються. Відбувається низка буржуазних революцій, що призводять до формування конституційної монархії, або до виникнення республіки. У 1649 р. відбулася революції в Англії, в 1789 — у Франції. Негатив революційних змін (страти, голод, військові дії) призводять до бажання втекти від реальності. Посилюється роль міст, їх розміри ростуть. Це викликає потяг до первинного стану людини, до природи. Першою особою епохи, що значно вплинула як на політичні, так і на мистецькі події того часу, став Наполеон Бонапарт, що особистим прикладом продемонстрував важливість особистої ініціативи, дієвості. 18 червня 1815 р. Наполеон програв при Ватерлоо, після чого відрікся від престолу й був відправлений на острів Св. Єлени. Життя для романтика також будується на яскравих контрастах. Церква і надалі втрачає свої позиції в суспільстві, формується чисто світська культура. У 1804 році, коли Наполеон став французьким імператором, Німеччина лишалася політично відсталою країною, в якій панувала феодальна роздробленість, кріпосне право, середньовічне законодавство. Раніше ряд німецьких держав воювали з революційною Францією. У 1805 р. імператор Австрії Франц ІІ покинув престол. В липні 1806 р. Священна Римська імперія припинила існування, замість неї проголосили Рейнський союз. У Франції в 1789 році особиста залежність селян, деякі дворянські привілеї й церковна десятина були відмінені. 26 серпня 1789 року прийнята «Декларація прав і свобод людини». В липні 1790 введено громадянський шлюб. В вересні 1791 приймається перша Конституція. У 1792 році Англія вступила в війну Французької республіки і Бельгії. У 1797 році до війни з Францією додалися внутрішні народні хвилювання, заколот матросів. В Ірландії продовжуються виступи проти англійської влади. Не зважаючи на це, у 1799 англійський і ірландський парламент було об'єднано. В Італії виникає ідея національної єдності, що призвело до політичного об'єднання Апеннінського півострова. У 1799 р. Наполеон прийняв на себе титул короля Італії. Не дивлячись на те, що відносну політичну самостійність незабаром було втрачено, ідея єдності італійців продовжувала розвиватися. Література Представники романтичної літератури:
Живопис Франсуа Рюд. Виступ добровольців на захист батьківщини (Марсельєза),1833 р. Триумфальна арка, Париж Свобода, що веде народ, 1830, Лувр, Париж Найпослідовніші позиції романтизму виробили митці Франції. Саме там гостро, боляче відчувався розрив між гуманістичним ідеалом та жорстокою дійсністю країни, що вела безкінечні війни, страждала від нівелювання особистості і практичного винищення молодого покоління у військових авантюрах Наполеона, розчарування у частих змінах політичної влади і відсутності перспектив стабільності. Романтизм Франції (на відміну від інших національних шкіл) мав також патріотичну, суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині-спротиву «Пліт Медузи» та Ежен Делакруа — в картинах «Свобода, що веде народ» та «Винищення греків турками на Хіосі» («Різанина на Хіосі»). Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф «Марсельєза» на Тріумфальній арці в Парижі (скульптор — Франсуа Рюд). Лише з часом патріотична складова французького романтизму зійшла на нівець, а митці перейшли на позиції індивідуального спротиву брутальній буржуазній дійсності (Ежен Делакруа, Альфред Мюссе, Жорж Санд, Стендаль, Віктор Гюго, в Британії — Джордж Гордон Байрон та ін.) Дещо хворобливі форми мав романтизм Британії, де відомі представники романтизму зосередились на відтворенні фантастичних чи фантасмагоричних картин розпаленої свідомості (Вільям Тернер, Генрі Фюзелі, Вільям Блейк, частково Джон Костебл). Європейські митці романтизму:
Каспар Давид Фрідріх, Мандрівник над морем туману, 1818, полотно, олія, Кюнстхол Гамбурга І.К.Айвазовський, Шторм, 1854 р. Генрі Фюзелі, Нічний кошмар, 1781, Детройт, Інститут мистецтв Орест Кіпренський, портрет Євграфа Давидова, 1809 р. Російський музей Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|