Найбільшим гайдамацьким повстанням вважається Коліївщина, яка у 1768 році охопило більшу частину Правобережної України.

Безпосереднім поштовхом до повстання стало утворення правобережною шляхтою так званої Барської конфедерації, члени якої опиралися російській експансії у межі Речі Посполитої. Вторгнення російської армії на терени Правобережної України місцеве православне настелення сприйняло як початок їх визволення з-під влади ненависних ляхів. Проводячи агітацію серед мешканців цього регіону, царська влада намагалася прищепити впевненість в їх щирій і шляхетній місії. Були поширені чутки про «Золоту грамоту Катерини II», яка нібито обіцяла усім холопам волю і визволення. Організаторами цього заворушення (яке іноді порівнюють з селянською війною) виступили запорожці та люмпенізовані елементи. Ідейним натхненником повстання став ігумен Мотронинського Свято-Троїцького монастиря Мельхіседек (Значко-Яворський) (1716 – 1809).

На початковій стадії повстання (спалахнуло 6 (26) травня 1768 року в урочищі Холодний Яр на Черкащині) його лідером був запорожець Максим Залізняк (1740 –?). Повсталі загони оволоділи Жаботином, Смілою, Черкасами, Корсунем, Богуславом (Черкащина). У ніч з 20 на 21 (з 9 на 10) червня 1768 року гайдамаки штурмом взяли м. Умань, влаштувавши там жорстоку різанину. Ці події яскраво були описані Т. Шевченком у поемі «Гайдамаки». Незадовго до штурму Умані до них приєднався місцевий сотник Іван Гонта (? – 1768), який разом із Залізняком буде керувати повстанням до моменту його завершення. Після взяття Умані Залізняк був проголошений «гетьманом і князем смілянським». Підтримані місцевим населенням, повсталі дуже швидко захопили значну частину Правобережжя. Етнічна та соціальна ненависть гайдамаків була спрямована проти поляків, єзуїтів, євреїв, панів та ксьондзів. Гонта і Залізняк взялися до налагодження господарського життя в краї, створення органів козацької влади, намагаючись зберігати мир.

Такий розвиток подій викликав занепокоєння з боку російської влади. Відповідно до маніфесту імператриці від 20(9) липня 1768 року командування російського експедиційного корпусу під головуванням генерал-майора М. Кречетникова силою придушило повстання. 7 липня (26) червня 1768 року М. Залізняка та І. Гонту було підступно заарештовано. Ізолювавши гайдамацьких лідерів, російські солдати вдерлися до табору повсталих та роззброїли їх. Залізняка відправили на заслання до Нерченська (Забайкальський край РФ), де він і помер. Гонту закатували поляки. Репресій зазнали сотні повстанців. До середини липня основні осередки повстання вдалося ліквідували, але поодинока гайдамацька боротьба тривала по першої половини 1769 року.

Коліївщина мала широкий міжнародний резонанс. Схожі повстання стали спалахувати в інших землях Речі Посполитої та сусідніх країнах. Це загострило протиріччя між Річчю Посполитою, Портою та Російською імперією та призвело до початку російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр., яка закінчилась перемогою останьої.

Гайдамацький рух справив значний вплив на активізацію національно-визвольних змагань європейських народів XIX ст. у тому числі і в Україні, зокрема в акції 1855 року відомої під назвою «Київська козаччина».

Ще однією формою антифеодальної боротьби XVI – XIX ст. у Західній Україні був рух опришків. Рятуючись від посилення феодального гніту з боку польської, румунської, молдовської влади, селяни та розорені міщани втікали до Карпатських гір, де зорганізували загони народних месників, займаючись грабіжництвом і розбоєм. Подібно британському легендарному герою Робіну Гуду, опришки грабували багатих. Віддавали більшу частину здобичі бідним, намагаючись надати їм фізичний захист від свавілля місцевої влади.

Незважаючи на численні антиопришківські заходи у пер. пол. XVII ст., рух охопив Галичину (Григорович, Г. Кардаш), Буковину, Закарпаття, Прикарпаття (С. Солінка В. Чепець, В. Баюс) та Покуття.

Опришки приймали участь і в національно-визвольній війні проти Речі Посполитої. Відома участь прикарпатського загону С. Височана. У поході Т. Хмельницького на Молдову приймали участь 2 тис. опришків під проводом Харачка. Активізація опришківського руху змусила польського короля Яна Казимира у 1656 році звільнити галицьку шляхту від участі у війні з метою зосередження їхньої уваги на боротьбі з опришками. Довготривалість та життєздатність руху опришків пояснюється підтримкою їх з боку місцевого населення, яке вбачало в них захисників від шляхетського свавілля.

Найбільш відомим ватажком опришків вважається Олекса Довбуш (Добощук) (1700 – 1745). Спочатку він діяв спільно зі своїм братом Іваном але у 1739 році відійшов на Західне Прикарпаття (Покуття) і створив свій загін. Максимального розмаху боротьба О. Довбуша припадає на початок 40-х років XVIII ст. Об’єднуючись із гайдамаками, опришки брали участь у антифеодальній боротьбі (загін І. Бойчука) на Правобережній Україні. Впродовж пер. пол. XIX ст. у межах Західної України діяло 50 загонів опришків. Серед найбільш відомих ватажків руху – М. Бойчук (Клям), Д. Марусяк, М. Штолюк (Штола), І. Вередюк, М. Циган, А. Ревізорчук та ін. Чи не найвідомішим із розбійників першої третини XIX ст. (якого також зараховують до лав опришків) був Устим Кармалюк (1787 – 1835).

Після поразки загонів І. Волощука та І. Вередюка рух опришків почав занепадати. У 1878 році в м. Коломия (Львівщина) був засуджений до страти останній лідер загону опришків М. Драгирук (Бордюк).

Пам'ять про опришків та гайдамаків збереглася в народній пам’яті завдяки пісням, легендам, переказам та художнім творам.

Ліквідація Гетьманщини, Запорозької Січи, полково-сотенного управління означали цілковите знищення української козацької держави та завершення козацько-гетьманського періоду української історії. Вочевидь в Україні не залишилося лідерів здатних визволити її від поневолювачів, а нація просто стомилася від довготривалих війн та політичних конфліктів.

Відчайдушна антифеодальна боротьба гайдамаків та опришків стала яскравим епілогом козацької доби, яка стала свідченням волелюбних прагнень українського народу, який за будь яких обставин готовий вмирати за свою свободу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: