Які обрядові акти входять до передвесільного періоду?

Весільний обряд найскладніший з усіх існуючих. Він яв­ляє собою театралізовану дію, у якій переплелися й обрядові дії, і пісні, і танці, і драматичні сценки. Традиційний український обряд весілля умовно поділяється на три цикли: перед-весільний, власне весільний і після весільний. У різних етнографічних районах України кожному з них були властиві свої ритуали, обряди і звичаї. До передвесільного циклу належать обряди, пов'язані з досягненням згоди; молодих і їх родин на шлюб: запити, сватання, оглядини й заручини. Увесь передвесільний цикл обрядовості тривав два-три тижні, інколи —місяць.

Запити (допити, визнавки) - попереднє розвідування родиною молодого про наміри батьків молодої. На розвідини йшли мама або тато молодого чи хтось з близьких родичів. У хаті майбутньої невістки відбувалася довга й некваплива розмова розмова — її заводили здалеку. Метою її було дізнатися, чи варто посилати в цю хату сватів. Розвідки показували – чи “отримає” хлопець гарбуза. Якщо молода та її батьки попередньо виказували згоду, вони підносили свахам хліб та горілку, а інколи йшли разом до корчми закріпити домовленість. Під час розвідок домовлялися про те, коли саме присилати сватів. На початку XX століття «запити» із розвідування перетворили­ся на ввічливе попередження про те, що невдовзі прийдуть свати.

Оглядини, (розглядини, обзорини, печеглядини) — знайомство з господарством молодого, яке здійснювалося невдовзі після успішного сватання. Природа цього звичаю пов’язана з укладом селянина-трудівника, для якого господарство було основою його життєдіяльності. В ньому проглядається і.серйозність ставлення до утворення сім’ї: якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини. Батьки парубка намагалися якомога краще представити міцність господарства свого сина, демонструючи його так, щоб У. завершилися шлюбною угодою. Бувало, навіть вдавалися до хитрощів: позичали у сусідів коня, волів або сільськогосподарський реманент.

Сприятливими днями для сватання та заручин вважались вівторок і четвер, а також непарні числа.

Заручини - Обряд заручин включає в себе три основні ритуальні дії: посад, благословення та обдарування. Завдання заручин публічно (перед родичами) закріпити згоду на шлюб та отримати благословення батьків і громади. відбувається обряд злучення двох вогнів - Отримавши дозвіл увійти до хати, молодий з родичами зупиняється перед дверима, у цей час дві свашки, одна з боку молодого, друга - з боку молодої, підходять і зустрічаються на порозі хати, кожна із засвіченою свічкою, хлібом і сіллю. Правою ногою свашки стають на поріг, зліплюють свої свічки до купи, щоб вони горіли одним вогнем, та тричі цілуються через поріг... Цей обряд показує справжнє злучення двох родин. Це дуже давнє дійство. Проводилися до сватання, після, а в давнину заріалися ще дітьми. Запрошувалися родичі, якщо у дорослому віці – сходяться старости, друзі, подруги (дружки, свати, русалки…). Молодих благословляють гостей саджають за стіл. Старости проводять обряд – рушником накривають хліб, просять благословення, кладуть на хліб праву руку нареченого, на неї – руку нареченої, поверх кладуть руки батьки, родичі, рушник зав’язують. Потім розв’язують, наречена перев’язує старостів, вони дають викуп горілкою. Нареченому перевязують руку хусточкою. Був поширений звичай пришивати квітку до шапки. Проводиться обдарування - родичам наречена дарує рушники, хустки, нареченому – сорочку, нареченій – хустку. Відбувається ритуальний танець батьків і наречених. На ознаку заручин дівчина носила у волоссі червону стрічку, наречений отримував барвінкову квітку.

Сватання - посередників при сватанні найчастіше називали «старостами», але трапляються також назви «сват», «посланець», «сватач», «говорун». У старости запрошували, як правило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежав і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости брали до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність. До сватання ставилися дуже серйозно і намагалися не розголошувати той день, коли засилають сватів до батьків дівчини. Якщо дівчина не згодна була йти до шлюбу, то таке сватання виявлялося невдалим і його намагалися тримати в таємниці. Приходили старости, як правило, ближче до вечора, стукали у вікно хати або у двері палицею, і вже по цьому стуку можна було їх розпізнати Про сватання не говорили прямо, а тільки натякали, використовуючи традиційні ме­тафори: «Ми чули, що у вас є на продаж теличка» — «Є, але ви подивіться спершу, чи вона вам сподобається» або «Віддайте нашому князю куницю». Якщо свахів запрошували до столу й пригощали, це було натяком на те, що згода можлива. Після того як наречена виходила до сватів, вона вважалася засватаною. Після традиційних вітай і промов старостів кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов'язковою і вирішальною. На знак згоди сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев'язувала хусткою. Дівчина ж, якщо не хотіла виходити заміж за парубка, який прийшов свататися, могла винести йому на знак відмови гарбуза або макогін. Якшо дівчина була згодна, то злазила з і ніби роздумуючи, починала колупати піч. Батько кілька разів повторював запитання дівчині і дівчина виголошувала відповідь. Після того як була виголошена відповідь, на знак згоди дівчина мала в’язати сватів рушниками (або просто підносила їм хліб), а своєму коханому, відтепер — нареченому, подати хустку. Приймаючи рушники, старости низько вклонялися і дякували батькам, що «дочку рано будили, доброму ділу вчили», і дівчині — за те, що «рано вставала і хороші рушники придбала». Сватання дівчини. Прийміть мене, мамо, я ваша невістка - такими словами два століття тому дівчина починала сватання. Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке саме право, як і хлопець. А раніше хлопці лише подекуди наважувалися свататися до коханої. Сватання дівчини здавна побутувало у різних народів і не суперечило традиційним шлюбним ритуалам.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: