Що таке коровай? Яке традиційне ставлення до нього? 59. Кого традиційно запрошують на випікання короваю?

Бгання короваю — один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію.
Головним весільним хлібом був Коровай – кругла паляниця зі здобного тіста, оздоблена калиною, квіточками, пташками, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його у п’ятницю або суботу в домі молодої (у східних районах), у родичів (Поділля та Волинь) або ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, символізуючи поріднення сімей.

Вчиняли коровай звечора, напередодні весілля, або зранку. Перед тим старша коровайниця просила благословення. У селі Бехи просили хатнього хлопця, а якщо такого не було, запрошували сусідського, “щоб благословив коровай розчиняти”. Хлопець ставав біля ночвів, брав лопатку й нею хрестив борошно. Часом замітав і садив коровай у піч запрошений парубок – “кучерявий”. Його назва, можливо, пов’язана з тим, що кучері були символом плодючості та багатства. Бгали коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Весь процес Б. к. обставлявся ритуальними та магічними діями. Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). Щоправда, в деяких районах запрошували парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. Коровайницями мали бути жінки продуктивного віку, які перебували у першому шлюбі, жили в злагоді зі своїми чоловіками і бажано, щоб мали дітей. Таким чином, вони мали передати всі найкращі якості свого сімейного життя молодому подружжю. Існували численні заборони щодо вибору коровайниць. Не могли ними бути незаміжні дівчата, вдовиці, розлучені, жінки, які зле жили зі своїми чоловіками, у яких діти мерли, “нечисті”**, омивальниці покійних тощо. За коровайниць на Поліссі в основному брали сім-дев’ять жінок [2, 76], адже числа сім та дев’ять – сакральні Спільність дій під час Б. к. мала символізувати єдність майбутньої сім’ї. Для цього коровайниць зв’язували рушником і вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки. Існувало повір’я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений — злу долю. Тому коровайниці "улещували" коровай приказками та піснями. Кожен із весільних хлібів мав своє призначення: з паляницею йшли свататися, з шишками та колачем запрошували на весілля, голубки та гуски дарували коровайницям. Коровай був окрасою весільного столу як символ достатку й щастя, а наприкінці весілля його розподіляли між усіма присутніми. Воду з діжі після випікання короваю виливали під плодове дерево, а з діжею танцюють. По закінченні дій з діжею коровайниць запрошували до столу, пригощали вечерею і горілкою. Прислуговувала їм сама молода або її мати. Жінки сиділи за столом аж поки не настане пора виймати коровай з печі. Встаючи з-за столу і виймаючи коровай, жінки співали.

Який день в українців традиційно вважається основним для проведення весільного обряду?Період весіль був регламентований річним циклом трудових процесів і церковними постами і, в основному, припадав на осінню й зимову пору. Здебільшого весілля намічалось на пізню осінь — щедру пору року. Та і на цей час закінчувались основні сільськогосподарські роботи. Однак заможні селяни мали змогу справити весілля і навесні, коли все навкруги буяло і цвіло. Адже хліба та продуктів у них було вдосталь весь рік. Траплялось й таке, коли весілля справляли і взимку. А от літньої пори, в час гарячої роботи в полі, весіль не бувало. В тих чи інших місцевостях Лемківщини весілля розпочинали в різні дні тижня — неділю, понеділок, вівторок, четвер, суботу. Як правило, воно тривало два-три дні, а інколи й цілий тиждень. В суботу окремо в сім'ї молодої і молодого відбувався парастас — заупокійна відправа за душі покійних рідних. Тут були присутні священик з кількома учасниками церковного хору, які виконували церковні молитви. Після споживання різних страв обов'язково подавали узвар, а потім — рибу. На парастасі у сім'ї молодого були присутні батьки молодої, потім батьки молодого відповідно відвідували сім'ю молодої.

За законами народної етики, починати весілля серед тижня - непристойно, тому найчастіше їх проводять у вихідні або на свята. Традиційно основним весільним днем в українців здавна була неділя. Заручини та сватання традиційно проводилися у вівторок та четвер, а також сприятливими днями вважались непарні числа. У народі є така приказка: П'ятниця - починальниця, Субота - коровальниця, Неділя - вінчальниця, В понеділок - їсти та пити, У вівторок - порядок чинити, У середу - похмелятися,
А в четвер після обіду Та й додому поїду.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: