Скульський Р.П. Пріоритетні цінності у вихованні майбутніх вчителів // Педагогіка і психологія. - 1997. - № 1.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНОЇ І ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра дидактики природничо-наукових дисциплін

та інформаційних технологій у навчанні

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ

ІОГАННА ГЕНРІХА ПЕСТАЛОЦЦІ

(РЕФЕРАТ)

Студентки 3 курсу

денної форми навчання

Лазаренко Ганни Василівни

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор

Сосницька Наталя Леонідівна

Оцінка захисту наукової роботи___________________________________

Бердянськ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4

РОЗДІЛ I

Життя та педагогічна теорія Іоганна Генріха Песталоцці..6

1.1. Життєвий шлях та педагогічна діяльність І.Г. Песталоцці 6

1.2. Основи дидактики Песталоцці. Теорія елементарної освіти. 9

1.3. Ідея гармонійного виховання Песталоцці 14

1.3.1. Мета й завдання виховання. 14

1.3.2. Фізичне й трудове виховання. 15

1.3.3. Моральне виховання. 16

1.3.4. Роль матері й родини в справі виховання. 18

1.4. Ідея розвитку особистості – велике відкриття Песталоцці 19

Висновки до першого розділу.. 21

РОЗДІЛ II

Педагогічна практика Іоганна Генріха Песталоцці 22

2.1. Створення приватних методик початкового навчання. 22

2.2. Значення педагогічної теорії І.Г. Песталоцці 24

Висновки до другого розділу.. 26

ВИСНОВКИ.. 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 28

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У наш час в Україні соціальна педагогіка як теорія і практика інтенсивно розвивається. Процес розвитку соціальної педагогіки диктує необхідність і важливість вивчення її історії, яка набуває особливого значення в процесі підготовки фахівців у цій галузі, оскільки сприяє формуванню загальної та професійної культури майбутніх соціальних педагогів. Становлення і розвиток зарубіжної соціальної педагогіки дозволило накопичити значний потенціал у цій галузі знань. У зв'язку з цим велике значення має дослідження зарубіжного досвіду з метою осмислення та адаптації його найбільш перспективних напрямів в умовах нашої країни, а також аналіз тих проблем і труднощів, які виникали в процесі розвитку цієї галузі наукових знань і практичної діяльності за кордоном.

Слід зазначити, що важливим напрямом сучасного наукового дослідження є вивчення спадщини класиків світової соціальної педагогіки, одним з основоположників якої як науки і практики є знаменитий швейцарський педагог Іоганн Генріх Песталоцці. У своїй практичній діяльності він виступив організатором дитячих установ для безпритульних і бездоглядних дітей та підлітків, а також дітей, батьки яких належали до найбідніших верств населення. У цих виховних установах швейцарський педагог застосував на практиці власну систему соціально-педагогічної діяльності, спрямовану на реабілітацію вихованців та їх інтеграцію в суспільне життя. Песталоцці став одним з перших педагогів, хто звернув увагу на необхідність організації спеціальної підготовки вихователів закладів для дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, дітей з нижчих класів суспільства. Понад двадцять років педагог на практиці здійснював підготовку таких вихователів.

В Україні однією з нагальних проблем є дитяча безпритульність і бездоглядність. Важлива роль у вирішенні даної проблеми належить організації якісної професійної підготовки педагогічного персоналу виховних установ для даної категорії дітей. У зв'язку з цим дослідження соціально-педагогічної спадщини І.Г. Песталоцці розкриває сутність, зміст і особливості підготовки вихователів дитячих установ.

Отже, тема дослідження "Педагогічні погляди та діяльність Іоганна Генріха Песталоцці" є актуальною.

Мета дослідження: проаналізувати вплив педагогічних поглядів Іоганна Генріха Песталоцці на розвиток теоретичних основ дошкільної та шкільної педагогіки.

Об'єктом дослідження є педагогічна діяльність Іоганна Генріха Песталоцці.

Предмет дослідження: філософсько-педагогічний аспект ідей Іоганна Генріха Песталоцці.

Відповідно до поставленої мети було визначено такі основні завдання дослідження:

1. Провести аналіз літератури з теми дослідження.

2. Висвітлити життєвий шлях Іоганна Генріха Песталоцці.

3. Проаналізувати основні педагогічні ідеї І.Г. Песталоцці.

4. Розглянути важливі аспекти створення приватних методик початкового навчання.

5. Розкрити значення педагогічної теорії Іоганна Генріха Песталоцці.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що дістали подальшого розвитку і змістовного наповнення основні положення приватних методик початкового навчання І.Г. Песталоцці, які використовуються в сучасній школі.

РОЗДІЛ I

Життя та педагогічна теорія Іоганна Генріха Песталоцці

1.1. Життєвий шлях та педагогічна діяльність І.Г. Песталоцці

Життя Іоганна Генріха Песталоцці, його особисті переживання та прагнення були нерозривно пов’язані з соціально-економічними та політичними подіями другої половини ХVІІІ і початку ХІХ ст., коли руйнувався середньовічний лад і зароджувалась нова суспільно-економічна формація. У цей період досягла своєї крайньої межі економічна, політична і культурна експлуатація села містом.

Збезземелені селяни, що заробляли жалюгідні гроші непосильною працею на мануфактурах і виникаючих у Швейцарії бавовнопрядильних фабриках, були змушені віддавати туди й своїх дітей, яких власники підприємств також безжалісно експлуатували. Все своє життя Песталоцці прагнув поліпшити положення трудящих та їхніх дітей.

Серце педагога, згідно його власного зізнання, не стомлювалося прагнути до однієї мети: закрити джерело убогості, в яке потрапила селянська біднота. Вихід для народу з його тяжкого стану Песталоцці вбачав у тому, щоб краще пристосувати людей до умов їх майбутнього життя, навчити власними зусиллями звільнятись від нестатків, надавати собі допомогу.

Іоганн Генріх Песталоцці народився у Швейцарії, в місті Цюріху в1746 році. Його батько, лікар, помер рано. Маленького Іоганна виховувала мати, дочка сільського лікаря, і віддана служанка Барбара Шмідт. Після смерті батька сім'я переживала великі труднощі. Ще дитиною, спостерігаючи за життям швейцарських селян, Песталоцці бачив, як жорстоко гнобили їх дворяни, поміщики і власники мануфактур. Хлопчик перейнявся переконанням, що "все зло з міста", і заявляв: "Подорослішаю - стану допомагати селянам".

Освіту Песталоцці одержав спочатку в початковій німецькій школі, а потім в середній латинській школі. Після закінчення середньої школи вступив до Цюріхської вищої школи — Каролінгського колегіуму, де закінчив два молодші курси: філологічний і філософський. Будучи студентом, Іоганн перебував під впливом творів Ж.-Ж. Руссо «Еміль про виховання», «Суспільний договір» та ін.

Передова студентська молодь, до якої належав Песталоцці, організувала гурток патріотів, що перебував під впливом ідей французьких просвітителів, в першу чергу Руссо. Члени гуртка займалися викриттям посадових осіб, які зловживали владою й пригноблювали народ, вони домагалися проведення у Швейцарії буржуазно-демократичних реформ. Цюріхська влада піддала короткочасному арешту декількох активних членів гуртка, у тому числі й Песталоцці.

Вийшовши з в'язниці, Іоганн, не завершивши своєї освіти, у 1769 році придбав недалеко від Цюріха невелику садибу Нейгоф, щоб організувати зразкове сільське господарство, що могло б наочно показати селянам, як поліпшити своє положення.

У 1774 році відкрив школу інтернатного типу для дітей селян, де поєднував навчання з продуктивною працею, причому інтернат повинен був утримуватись на ті засоби, що заробляли самі діти. Проте утримувати подібний притулок за рахунок дитячої праці було утопією, і Песталоцці змушений був у 1780 році його закрити.

Прагнення педагога домогтися поліпшення життя шляхом виховання й навчання дітей, не коливаючи основ існуючого ладу й права приватної власності, було, звичайно, утопічним, але сама ідея створення виховних установ, у яких навчання дітей сполучалося б з їхньою працею в сільському господарстві й промисловості, була дуже важливою й перспективною.

Вісімнадцять наступних років він присвятив літературній роботі.

У 1781 році він закінчив і видав соціально-педагогічний роман «Лінгард і Гертруда», у якому показав, як можна поліпшити життя селян через організацію вихо­вання дітей в сім'ї і школі. Молода Французька республіка нагоро­дила Песталоцці за цей ро­ман і видатну діяльність званням «громадянина Французької республіки».

Коли у Швейцарії в 1798 р. відбулася буржуазна революція, уряд знову організованої республіки доручив Песталоцці керівництво дитячим притулком у містечку Станц, де незадовго до цього було подавлене спровоковане контрреволюціонерами селянське повстання й залишилося багато сиріт.

У будинку колишнього монастиря було зібрано близько 80 дітей у віці від 5 до 10 років, стан їх як у фізичному, так і в моральному відношенні був дуже важким. Песталоцці один, без усяких помічників, з величезним ентузіазмом узявся за діло, але його успішна виховна робота була, однак, перервана владою через півроку: у приміщенні притулку вони розмістили госпіталь.

Для педагога це було великим ударом, але, мріючи про широку виховну діяльність в інтересах народу, він все-таки прийнявся за розробку раціональної методики початкового навчання дітей у народній школі. Свій експеримент Песталоцці став проводити в школі для малолітніх дітей м. Бургдорфа, де вчилися хлопчики й дівчатка у віці від 5 до 8 років. У дошкільній установі педагог розробив теорію елементарної освіти, а також методику вивчення дітьми форм предметів, розвитку в них елементарних математичних понять і мови.

На початку XIX ст. виходять в світ твори Песталоцці «Як Герт­руда вчить своїх дітей», «Книга для матерів», «Лист до друга про перебування в Стонце», «Азбука спостережен­ня» та ін. У його працях спостерігається великий вплив Руссо, особливо ідея зосередження головної уваги на особі вихованця як центральної точки всіх виховних дій.

Міська влада підтримала Песталоцці, і восени 1800 р. у садибі Бургдорф під його керівництвом був відкритий інститут, у якому об'єдналися середня школа з інтернатом і установа для підготовки вчителів. Педагог налагодив роботу свого інституту, створив великий навчальний за­клад, де навчалась молодь багатьох євро­пейських країн. Досвід цих інститутів вивчався видатними педаго­гами, філософами Європи. Потім цей інститут був переведений у французьку частину Швейцарії, у містечко Івердон, який придбав світову популярність. При Івердонському ін­ституті працював постійний педагогічний семінар, де щороку 30—40 чоловік дістава­ли теоретичну і практичну підготовку для педагогічної діяльності.

У 1825 році цей інститут було закрито і педагог повернувся до Нейгофа, де написав свій останній добуток «Лебедина пісня», у якому шкодував про несправджені надії вивести народ з темряви й бідності. У 1827 році, у віці 81 року, Іоганн Генріх Песталоцці помер. На надгробному пам'ятнику було написано: "Спаситель бідних у Нейгофі, народний проповідник в "Лінгард і Гертруді", батько сиріт під Станце, засновник нової народної школи в Бурдорфі і в Івердоні, вихователь людства. Людина, християнин, громадянин. Все для інших, нічого для себе".

Все своє життя видатний педагог провів у Швейцарії, економічно відсталій селянській країні. За своїми філософськими поглядами Песталоцці еклектик, поєднував у своєму світогляді вчення Канта та інших німецьких філософів того часу, а також Ж.-Ж. Руссо. Педагог любив свій народ. Довге, сповнене злиднів, нестатків і творчих шукань життя його було цілком віддане поліпшенню життя селян Швейцарії і великій справі народної освіти.

1.2. Основи дидактики Песталоцці. Теорія елементарної освіти

Визнаючи вихідним моментом пізнання сприйняття дитиною зовнішнього світу через органи чуттів, педагог вважав, що навчання повинне ґрунтуватися на конкретних життєвих спостереженнях, і оголосив наочність вищим принципом навчання. Однак первісні спостереження дитини, звичайно безладні, і придбані в результаті їхнього уявлення про зовнішній світ бувають неясними, невиразними. Навчання повинне впорядкувати й уточнити їх, довівши до ясних понять. Вихователь повинен учити дітей спостерігати, поступово розширюючи коло спостережень, повинен знайомити учнів із самими предметами і явищами, а не тільки розповідати про них. За словами Песталоцці, завдяки мистецтву навчання наші пізнання з безладних робляться певними, з певних ясними й з ясних – очевидними.

Песталоцці був одним із перших педагогів, які звернулись до розробки проблеми взаємозв'язку сім'ї і школи у вихованні дітей. Розробляючи теорію “елементарної освіти“, він передбачав, щоб вона була простою і доступною для опанування кожній матері. На основі цієї теорії він розробив завдання, зміст і методику першочергового виховання і навчання у сім'ї, яке має удосконалюватись у школі. Вважав, що мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини, прививати їй трудові навички, виховувати любов до оточуючих людей, вести до пізнання оточуючого світу. Песталоцці різко критикував сучасну школу, у якій панували догматизм, механічне запам'ятовування й не тільки не розвивалися, але притуплялися розумові здатності дітей. Педагог вважав завданням навчання не тільки оволодіння дитиною певними знаннями, але й розвиток у неї розумових здатностей.

І.Г. Песталоцці вважав, що задаткам, потенційним внутрішнім силам, якими дитина володіє від народження, властиве прагнення до розвитку. Їм були виділені сили людської природи троякого роду:

1) сили знання, що складаються в схильності до зовнішнього і внутрішнього споглядання;

2) сили вміння, що виростають із задатків до всебічного розвитку тіла;

3) сили душі, що виростають із задатків до того, щоб любити, соромитися і володіти собою.

Відповідно до цього початкове, елементарне навчання І.Г. Песталоцці розмежовував на розумове, фізичне і моральне, підкреслюючи, що ці складові повинні розвиватися в безперервному порозумінні та взаємодії, щоб яка-небудь одна зі сторін особистості не отримала посиленого розвитку за рахунок інших.

Вироблення такої рівноваги сил І.Г. Песталоцці вважав однією з провідних завдань початкового навчання. При цьому істотно значущим був той момент, що засвоєння дитиною корисних знань не було відірване від уміння їх застосовувати. Саме у взаємодії механізмів пізнання і умінь педагог вбачав основу саморозвитку.

Сукупність засобів освіти, що дозволяє допомогти вихованцю в його природному прагненні до саморозвитку, була представлена ідеями І.Г. Песталоцці про "елементарному освіту", яку він узагальнено іменував як "метод". Метод елементарної освіти - це певна система вправ з розвитку здібностей дитини. Песталоцці розробив систему вправ, керуючись наступними теоретичними ідеями:

1. дитина від народження має задатки, потенційні внутрішні сили, яким властиве прагнення до розвитку;

2. багатостороння і різноманітна діяльність дітей у процесі навчання - основа розвитку та вдосконалення внутрішніх сил, їх цілісного розвитку;

3. активність дитини в пізнавальній діяльності - необхідна умова засвоєння знань, більш досконале пізнання навколишнього світу.

Сама назва "елементарна освіта" передбачала таку організацію навчання, при якій в об'єктах пізнання і діяльності дітей виділяються найпростіші елементи, що дозволяє безперервно просуватися в навчанні від простого до все більш складного, переходити від одного ступеня до іншого, доводячи знання і вміння дітей до можливого ступеня досконалості.

І.Г. Песталоцці вважав, що навчання дітей, особливо початкове, має будуватися з урахуванням їх вікових особливостей, для чого слід пильно вивчати саму дитину. Знання дитячої природи з усіма особистісними потребами має лежати в основі вибору способів застосування різних педагогічних засобів, які мають своїм завданням розвиток усіх внутрішніх і зовнішніх сил дитини.

У процесі навчання Песталоцці рекомендував керуватися трьома правилами: вчити дивитися на кожен предмет як на ціле, знайомити з формою кожного предмета, його пропорціями, знайомити з найменуванням спостережуваних явищ. У зв'язку з цим їм була розроблена так звана абетка спостережень, що складається з послідовних рядів вправ, які допомагають дитині встановлювати і визначати характерні ознаки об'єкта, що спостерігається, групувати їх на основі ознаки і тим самим формувати образ. Думка про значення такого роду вправ, звичайно, продуктивна. Але її практичне втілення нерідко приймав і у самого І.Г. Песталоцці, і у його послідовників односторонній, формальний характер через переоцінку ролі механічних вправ у розвитку особистості.

Прагнучи спростити процес навчання, Песталоцці встановив, що існують найпростіші елементи всякого знання, засвоюючи які, людина пізнає світ. Указуючи, що всі предмети мають число, форму й назву, Песталоцці визначив як найпростіші елементи знання число, форму й слово, звів, таким чином, елементарне навчання до вміння дитини рахувати, вимірювати й говорити. При цьому найпростішим елементом числа він уважав одиницю, найпростішим елементом форми – пряму лінію, найпростішим елементом слова – звук.

Весь процес початкового навчання Песталоцці будував на основі поступового й послідовного переходу від елементів до цілого, тобто індуктивним шляхом. Він пропонував завжди йти в навчанні від близького до далекого, від простого до складного, дотримуючи при цьому безперервність, тобто таку послідовність, при якій кожне нове поняття є невелике, майже непомітне додавання до колишніх знань, дуже добре засвоєне і яке стало незгладимим.

Виходячи із цих дидактичних положень, Песталоцці розробив методику первісного навчання дітей рідній мові, лічбі й виміру. З останньою він зв'язував придбання ними навичок малювання й письма.

Методику елементарного навчання він прагнув настільки спростити, щоб нею з успіхом могла користуватися будь-яка мати-селянка, що займається зі своєю дитиною. Із цією метою він створив послідовні вправи для розвитку мови дітей, вироблення в них уміння вважати й вимірювати.

При навчанні дитини рідній мові Песталоцці вважав за необхідне спочатку розвити в неї усне мовлення, а потім приступити до навчання читанню.

Розвиток мови дітей, затверджував Песталоцці, починається зі слухових вправ зі звуками: наслідуючи мову матері, малята вчаться вимовляти спочатку голосні, а потім приголосні, у різних складах. Потім вони вивчають букви й переходять до читання складів і слів, що позначають назви навколишніх предметів, а також явищ із галузі природознавства, географії, історії, з якими вони знайомляться в реальності або наочності. Подальшому розвитку мови дітей служать вправи, які складаються в додаванні до іменників прикметників, що визначають їхні якості, і, навпаки, у пошуку іменників, що володіють якостями, позначеними даними прикметниками. Нарешті, діти вправляються в складанні розповсюджених пропозицій, у яких повинні втримуватися визначення ознак предметів і їхніх співвідношень. Вправи, складені Песталоцці, були, однак, одноманітними й стомлюючими, вони фактично зводилися тільки до перерахування зовнішніх ознак предметів і не сприяли всебічному розгляду дітьми. Але його вказівки про планомірний розвиток мови дитини, про розширення кола її подання і мислення були зовсім правильними.

При навчанні дітей лічбі Песталоцці прагнув уточнити й упорядкувати ті первісні подання про число, які дитина придбала виходячи зі свого особистого досвіду. За допомогою сполучення й роз'єднання одиниць (одиниця – елемент кожного цілого числа) і чисел першого десятка Песталоцці доводив до свідомості дитини відносини безлічі. Всі дії він пропонував спочатку робити на конкретному матеріалі (камінчики, горошинки, палички), щоб домогтися виразного подання дитиною числових співвідношень і навчити її основним арифметичним діям. Для первісного навчання арифметиці в школі Песталоцці був створений спеціальний дидактичний матеріал у вигляді таблиць, який його послідовники ввели в шкільну практику за назвою арифметичний ящик. Таким чином, якщо раніше навчання лічбі зводилося до заучування дітьми арифметичних правил, безвиразного розуміння ними дій над числами, то Песталоцці побудував свою методику на основі широкого застосування наочності. Крім того, він вважав, що розвивати математичні поняття в дітей потрібно з раннього дитинства. Це також є досить цінним.

Великою заслугою Песталоцці в області педагогіки з'явилася його ідея про розвиток у процесі навчання здатностей дітей і підготовці їх до діяльності; але він переоцінював іноді роль механічних вправ у розвитку мислення, відокремлюючи розвиток мислення від нагромадження знань; ставав на шлях виправдання теорії формальної освіти.

Однак теорія елементарної освіти Песталоцці в цілому вплинула на подальший розвиток педагогічної теорії й практики, що знайшло відбиття в розширенні змісту навчання в початковій школі: туди були уведено елементи геометрії й малювання, початкові відомості з географії й природознавства.

Запропонований Песталоцці підхід до виховання і навчання дітей мав індивідуалізуючий характер, що тоді було великою новиною. Він вимагав від педагога вивчення і врахування на практиці індивідуальності дитини, надання їй не тільки елементарних відомостей, але й розбуджування та скріплювання її духовних сил, морального і суспільного ушляхетнювання. Цим Песталоцці переосмислив соціальну роль учителя і дав зрозуміти, що для успішного виховання молоді потрібні професійно підготовлені вчителі.

1.3. Ідея гармонійного виховання Песталоцці

1.3.1. Мета й завдання виховання

Головну роль у здійсненні своїх соціальних задумів Песталоцці надавав вихованню, вважаючи, що воно повинно дати дітям з народу хорошу трудову підготовку, розвиваючи їх фізично і духовно. Виховання потрібно починати від народження: "Година народження дитини є першою годиною її виховання".

Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого.

Метою виховання повинен бути різнобічний і гармонійний розвиток всіх природних сил і здібностей дитини.

Завдання виховання полягає в тому, щоб шляхом правильно складеної системи вправ сприяти цьому розвитку. Забезпечити гармонійний розвиток дитини в повній згоді з її природою Песталоцці розраховував за допомогою розробленої їм теорії елементарної освіти, що включає фізичне, трудове, моральне, естетичне й розумове виховання (придбання елементарних знань), причому всі ці сторони виховання Песталоцці вважав за необхідне здійснювати в тісному зв'язку й взаємодії.

Процес виховання, на думку педагога, не тільки суперечливий, але й цілісний. В романі “Лінгард і Гертруда” він відзначає: “Виховання людини – не що інше, як шліфування окремих ланок одного загального ланцюга, що пов’язує все людство; що окремі ланки виймають, над ними мудрують, наче вони існують самі собою, а не становлять частини одного загального ланцюга...”. Тут Песталоцці розцінює виховний процес як єдиний ланцюг, ланки якого не можуть бути ізольовані одна від одної. Помилки виховання полягають у тому, що ці ланки виймають, думають над їх вдосконаленням, покращенням в ізольованому вигляді, приводять їх до порядку лише із зовнішньої сторони і забувають про їх внутрішню єдність, органічний зв’язок.

Кращим середовищем виховання “людяності” в дитині Песталоцці вважає соціальну атмосферу сімейної любові.

1.3.2. Фізичне й трудове виховання

Фізичне виховання Песталоцці називає найпершим видом розумного впливу дорослих на дитину. Його основою є природне прагнення дитини до руху. Здійснювати фізичне виховання потрібно через систему вправ, що спираються на найпростіші рухи, коли дитина ходить, бігає, їсть, п'є, піднімає тощо. Педагог підкреслює значення фізичного виховання не тільки для розвитку фізичних сил і можливостей дитини, але й для підготовки її до праці. Виконання найпростіших рухів, участь в іграх, особливо в походах, екскурсіях — ось той комплекс, що готує ґрунт для нормального фізичного розвитку дитячого організму.

Мета фізичного виховання полягає в тому, щоб розвити всі природні фізичні задатки дитини, виробити в неї відповідні вміння й навички й таким шляхом забезпечити загальний підйом фізичних сил. Песталоцці справедливо вказував на те, що фізичне виховання сприяє формуванню людської особистості, розвитку її розуму, моральних почуттів і вольових якостей.

Фізичне виховання, на думку педагога, починається ще в родині, коли мати, допомагаючи маляті вставати, робити перші кроки, проводить із ним тим самим природну домашню гімнастику. Вироблення в дитини вміння самостійно робити всі рухи суглобів сприяє також його участь у найпростіших видах домашньої праці (дівчинка з доручення матері заколисує дитину, допомагає одягатися й взуватися сестричці або братику, заслуговуючи цим подяку своїх близьких, при цьому вона розвивається одночасно і у фізичному, і в моральному відношенні).

Для повноцінного фізичного розвитку дитини, вважав Песталоцці, необхідні рухливі ігри. Він справедливо вимагав, щоб навчання й гра взаємно доповнювали один одного й учителя вміли використовувати дитячі ігри у виховних цілях.

У сфері трудового виховання Песталоцці прийшов до думки про необхідність підкорення дитячої праці педагогічним вимогам і висунув принципово нове положення: дитяча праця здійснює позитивний вплив на дитину лише за умови, коли ставить перед собою виховні і моральні завдання.

Трудова елементарна освіта, як вважав Песталоцці, повинна допомогти молоді оволодіти основними прийомами і загальною культурою праці.

Песталоцці висунув проблему поєднання продуктивної праці з навчанням і розглядав трудове виховання в зв'язку з моральним. У романі «Лінгард і Гертруда» під час роботи дітей (прядіння) Гертруда вчила їх читати, рахувати. В школі, організованій для селянських дітей поміщиком, вони весь час прово­дять за роботою на прядильних і ткацьких верстатах. На пришкільній ділянці діти вирощували городні рослини. Одним словом, діти спочатку працюють, а потім учаться.

На основі природного фізичного виховання, отриманого дитиною у родині, Песталоцці будував всю наступну систему шкільної «елементарної гімнастики». Він пропонував учителям вправляти й розвивати фізичні сили дитини шляхом виконання нею тих найпростіших рухів, які вона робить, коли ходить, їсть, п'є, піднімає, тобто рухів, які дитина робить повсякденно в побуті. Педагог мріяв про створення особливої " абетки вмінь", у якій фізичні вправи, будуть включені в найпростіші види трудової діяльності: бити, носити, кидати, штовхати тощо. Він сподівався, що дитина, яка опанувала подібну абетку, розів'ється фізично, стане спритною і одночасно придбає деякі трудові вміння, які вона надалі з успіхом використовуватиме в житті. Таким чином, Песталоцці тісно зв'язував фізичне виховання із трудовим, котрому надавав великого значення не тільки в справі фізичного, але й морального розвитку дитини. Він підкреслював, що посильна трудова діяльність сприяє розвитку в дітей людської чесноти, працьовитості, наполегливості, сумлінності й інших позитивних моральних якостей.

1.3.3. Моральне виховання

Релігійно-моральне виховання полягає у вихованні гуманних почуттів до людей, любові до них. Велика роль у цьому належить сім'ї, особливо важливе значення надається материнському вихованню. Моральне виховання повинно вдосконалюватися і в школі. Песталоцці наполягав, щоб моральну поведінку дітей формували не повчаннями, а розвитком у них моральних почуттів. Найпростішим моральним почуттям педагог називає інстинктивно виникаючу у немовляти любов до матері. У подальшому це почуття усвідомлюється дитиною i переноситься спочатку на батька, сестер, братів, потім на вчителя i шкільних товаришів i, нарешті, на свій народ, на всіх людей.

Мета морального виховання полягає у розвитку в дітей діяльної любові до людей. Найпростішим елементом морального виховання педагог вважав любов дитини до матері. Турбота матері породжують подяку й любов до неї, які, усе більше й більше зміцнюючись, приводять до встановлення тісного духовного зв'язку між ними. Завданням виховання є перенесення цього природно виникаючого почуття на навколишніх людей, спочатку членів родини, а потім і на інших.

Надалі моральне виховання дитини, вважав Песталоцці, здійснюється в школі, де відносини вчителів й учнів повинні будуватися на основі батьківської любові дорослого до дітей. Розширення й розвиток соціальних зв'язків дитини в атмосфері загальної доброзичливості, що намагається створити вчитель, повинні привести до того, що вона усвідомлює себе частиною великого людського цілого й поширює свою діяльну любов на всіх людей.

Велике значення для морального виховання дітей педагог надавав особистому прикладу вихователя й вправам самих дітей у моральних учинках, що вимагають від них самовладання й вольового загартування. Песталоцці розвивав у своїх вихованців моральні поняття про борг, про право, справедливість, виходячи з простих, доступних їм спостережень, з їхнього знання навколишнього середовища.

Дуже коштовним у навчанні педагога про моральне виховання була його вказівка на тісний зв'язок між фізичним розвитком дитини і його моральним ростом, вимога домагатися моральної поведінки дітей наставляннями й бесідами. Однак, прагнучи виховати в дітях гуманні почуття, Песталоцці не мріяв про те, щоб у них виникла думка про протест проти суспільного зла, бажання боротися з ним.

1.3.4. Роль матері й родини в справі виховання

Мати, на думку Песталоцці, краще всіх здатна осягнути, що почуває її дитина, до чого вона здатна, чого бажає. Знаючи це, вона може правильно, відповідно до його природних особливостей, виховувати маляту з дитинства. Педагог визначив завдання, зміст, розробив методику первісного виховання в родині. Він думав, що мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини, прищеплювати їй трудові навички, виховувати любов до людей, вести до пізнання навколишнього світу. Сімейне виховання повинно бути спрямоване на гармонійний розвиток всіх природних задатків дитини.

Надаючи величезного значення сімейному вихованню, Песталоцці склав разом з одним зі співробітників Бургдорфського інституту спеціальний посібник «Книгу матерів, або Керівництво для матерів, як їм навчити своїх дітей спостерігати й говорити». Вважаючи, що першим об'єктом спостережень дитини повинне бути її власне тіло, педагог в цій книзі показав, як за допомогою спеціальних вправ мати може навчити свою дитину спочатку показувати й називати частини тіла, їхні властивості, функції, а потім перейти до ознайомлення із предметами, які оточують дитину в будинку, природі, суспільстві.

Дуже цінним було прагнення Песталоцці систематизувати коло первісних уявлень дитини, розташувати їх по зростаючому ступеню труднощів і навчити матерів поступово й послідовно знайомити дитину з її оточенням, розвиваючи на цій основі його розумові сили й здібності.

Бачачи в матері основного вихователя дитини, педагог для дітей, які не можуть одержати в родині належного виховання, пропонував організувати при школах спеціальні класи. Робота в них повинна будуватися по типу первісного сімейного виховання й докорінно відрізнятися від того словесного навчання, що панувало у звичайних школах для малолітніх того часу. Організацією цих класів Песталоцці мав на увазі здійснити зв'язок між дошкільним і шкільним вихованням.

1.4. Ідея розвитку особистості – велике відкриття Песталоцці

Найбільшим внеском педагога в дидактику є його ідеї розвиваючого навчання. Головною метою навчання Песталоцці вважав пробудження розуму дітей до активної діяльності, розвиток їх пізнавальних здібностей, формування в них уміння логічно мислити і коротко висловлювати словами суть засвоєних понять. Для цього він розробив систему вправ із метою озброєння учнів знаннями. Песталоцці критикував сучасну школу за зубріння, яке притупляє духовні сили дітей. Розумовий елементарний розвиток, вважав педагог, полягає в тому, щоб діти переходили від вражень про зовнішній світ до ясного уявлення і чітких понять. Виділення та обґрунтування розвиваючої функції навчання ставило перед педагогом принципово нові завдання: вироблення в учнів ясних понять з метою активізації їх пізнавальних сил.

Розглядаючи чуттєве сприймання навколишнього світу як вихідний момент пізнання, Песталоцці надавав великого значення наочності в навчанні. Він писав, що в дітей потрібно розвивати спостережливість, формувати вміння порівнювати предмети, виявляти спільні й відмінні ознаки, їх співвідношення. Число, форма і слово — вихідний момент усякого навчання. Мову дитини потрібно розвивати послідовно. Педагог створив просту методику початкового навчання дітей вимірюванню, малюванню і письму, якою могли оволодіти не лише вчителі, але й кожна мати-селянка для занять зі своєю дитиною. Він запропонував ввести в школі елементарну гімнастику, вважав трудову елементарну освіту невід'ємною частиною свого методу. Як педагог-гуманіст Песталоцці пропонував сучасну професійну підготовку молоді пов'язати із загальною метою виховання — "формуванням справжньої людяності". Педагог рекомендував спеціальну гімнастику, яка б готувала молодь до індустрії. Громадські виховні заклади Песталоцці будував на зразок сім'ї, на засадах щирої любові вчителя до дітей і бережливого ставлення до них.

Виходячи із своїх загальнодидактичних положень, педагог заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується на запам’ятовуванні і переказуванні і вимагав, щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і розвивала свої здібності.

Песталоцці привернув увагу широкої педагогічної громадськості до народної школи. Він мріяв про таку школу, яка б задовольняла потреби народних мас, була прийнята і створювалася ними самими. Проголошена ним ідея розвиваючого навчання мала величезний вплив на розвиток дидактики, предметних методик і шкільну практику в багатьох країнах.

Песталоцці був першим з педагогів, хто диференціював змістову і розвивальну сторони навчального процесу та запровадив ідею розвивального шкільного навчання. Надаючи великого значення оволодінню знаннями, вважав, що воно повинно підкорятися більш головному розвитку здібностей дитини.

Ідея розвиваючого навчання в концепції Песталоцці несла в собі потенційно новаторську силу, ставши предметом пильного вивчення і розробки в педагогічних теоріях видатних педагогів XIX - XX ст.

Пізніше К.Д.Ушинський назвав ідею розвиваючого навчання “великим відкриттям Песталоцці“, яке назавжди залишить за ним ім'я першого народного вчителя.

Висновки до першого розділу

1. Висвітлили життєвий шлях та розглянули педагогічну діяльність Іоганна Генріха Песталоцці.

2. Розглянули зміст, завдання та методику елементарної освіти.

3. Визначили особливості ідеї гармонійного виховання, розглянувши детальніше його складові.

4. Розкрили головні ідеї розвиваючого навчання, що є найбільшим внеском І. Песталоцці в дидактику.

РОЗДІЛ II

Педагогічна практика Іоганна Генріха Песталоцці

2.1. Створення приватних методик початкового навчання

Виходячи із своїх загальнодидактичних положень, Песталоцці заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується на запам’ятовуванні і переказуванні і вимагав, щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і розвивала свої здібності.

В основу розробки методики викладання рідної мови Песталоцці поклав принцип розвитку мовлення дитини та збагачення її словникового запасу. Він відстоював звуковий метод навчання грамоти, що було вкрай важливо в той час, коли ще панував буквений метод.

Педагог дав цінні вказівки щодо збільшення словникового запасу дітей, тісно пов'язуючи навчання рідної мови з наочністю і з повідомленням елементарних відомостей з природознавства, географії та історії. Однак на практиці його уроки іноді зводилися до формальних вправ у складанні пропозицій, які містили перерахування зовнішніх ознак предметів.

Шляхом складних і часто одноманітних вправ Песталоцці прагнув розвинути в дітях уміння спостерігати, встановити ознаки предмета або явища, виробити навички чіткого і повного опису предмета. Сама думка про позитивне значення таких занять правильна, практичне ж їх виконання часто носило формальний характер.

Для придбання навичок письма Песталоцці рекомендував проводити попередні вправи з зображення прямих і кривих ліній - елементів букв. Ці вправи широко застосовуються в школі і в наш час. Навчання письма педагог пов'язував з вимірюванням предметів і малюванням, а також з розвитком мови. Велику увагу він приділяв орфографічної правильності письма в перші роки навчання.

Цікавою була запропонована Песталоцці методика навчання дітей виміру. При вивченні дитиною форми він пропонував брати спочатку пряму лінію, від якої переходити до кутів, квадрату, розподілу його на частини (половина, чверть і т.д.), а потім до кривих ліній і фігур (коло, овал). Вихователь повинен був показувати й називати геометричні лінії й фігури, а дитина – спостерігати їх, засвоювати їхні властивості й назви, учитися їх вимірювати. Результати вимірів вона повинна була замальовувати. Ці вправи були основою для навчання письму.

Заперечуючи проти традиційної методики навчання арифметики, заснованої на заучуванні напам'ять правил, Песталоцці запропонував свій метод вивчення чисел, починаючи з елемента кожного цілого числа - одиниці. На основі наочних уявлень, поєднання і роз'єднання одиниць він дає дітям зовсім ясне розуміння властивостей і співвідношень чисел. Багато арифметичних понять діти повинні усвідомлювати під час ігор. Від вивчення одиниць діти переходять потім до десятків.

Для навчання дробам педагог брав квадрат і показував на ньому, приймаючи його за одиницю, співвідношення частин і цілого.

На основі цієї ідеї послідовниками Песталоцці був введений в шкільну практику так званий арифметичний ящик, який використовується в деяких школах і в даний час.

Педагог дав низку вказівок з викладання географії. Він веде тут своїх учнів від близького до далекого, від безпосередніх спостережень навколишньої місцевості до більш складних уявлень. Діти, знайомлячись зі шкільною ділянкою землі, зі своїм селом, набувають спочатку елементарні географічні уявлення, які потім поступово розширюються, і в підсумку вони повинні отримати уявлення про всю землю. При цьому до початкових уявлень слід постійно повертатися при вивченні далеких країн. Песталоцці рекомендував ліпити рельєфи місцевості з глини, а вже потім переходити до карти.

Песталоцці прагнув настільки спростити методику початкового навчання, щоб нею з успіхом могли користуватися і вчитель початкової школи, і будь-яка мати-селянка. Вирушаючи від найпростіших елементів, він прагнув вести дитину крок за кроком до пізнання цілісного предмета. Запропонований ним шлях навчання містить великі дидактичні можливості, але спроба педагога надати йому універсальний характер неправомірна, так як в навчанні може мати місце і зворотний шлях: від цілого до його елементів.

Таким чином, Песталоцці намітив порівняно широку програму початкового навчання і дав ґрунтовні методичні вказівки до її практичного здійснення.

2.2. Значення педагогічної теорії І.Г. Песталоцці

Песталоцці був одним із перших педагогів, які звернулись до розробки проблеми взаємозв'язку сім'ї і школи у вихованні дітей. Перед вихованням педагог висунув прогресивне завдання ¾ гармонійно розвивати всі природні сили і здібності людини. Він створив теорію елементарної освіти, яка відіграла велику роль у боротьбі з догматичним навчанням і механічним запам'ятовуванням, сприяла розвитку народних шкіл в XIX столітті. Песталоцці висловив ряд дуже цінних думок про фізичне, трудове, моральне, розумове виховання дитини, наполягав на розширенні змісту освіти в початковій школі, прагнув зробити її близькою до народу, тісно пов'язаною з життям і потребами народних мас, приділяв велику увагу трудовому навчанню дітей, їх підготовці до життя.

Висунуті педагогом положення про розвиток самодіяльності дітей у навчанні і праці, про з'єднання навчання з продуктивною працею назавжди увійшли в арсенал демократичної наукової педагогіки. Його вимога будувати відносини вихователів і вихованців на основі взаємної любові і доброзичливості стало центральною ідеєю гуманістичної педагогіки.

Песталоцці набагато випередив свій час у пізнанні законів виховання і розвитку особистості. Він першим встановив, що всі природні сили і здібності дітей розвиваються в процесі їх праці в житті і проголосив основний принцип ¾ "життя формує".

Прагнучи психологізувати навчання, педагог розробив теорію “природного шляху пізнання“. Він вважав, що у дитини процес пізнання починається з чуттєвих сприймань, які після цього переробляються свідомістю. Отже, всяке навчання повинно спиратися на спостереження і дослідження. Тому найважливішою основою навчання Песталоцці вважав наочність, через яку дитина шляхом спостереження отримує правильні уявлення про світ, розвиває мислення і мову. В обґрунтуванні цього принципу він пішов далі від Коменського. Педагог розкрив роль наочності у розвитку логічного мислення дитини під час навчання і, спираючись на свою теорію пізнання, дав цьому психологічне пояснення.

І.Г. Песталоцці по праву можна назвати засновником справді народної школи. Виходячи з висунутих їм теоретичних положень, він обґрунтував методику навчання рідної мови, вважаючи, що мову потрібно розвивати планомірно і послідовно, одночасно збагачуючи уявлення дітей про навколишній світ. Педагог вважав за необхідне розширити зміст початкової освіти, включивши в нього відомості з географії та природознавства, арифметики, малювання, співу, гімнастики.

Важливе значення педагогічної творчості І.Г. Песталоцці полягає в тому, що він заклав наукові основи методики початкового навчання. Його теорія елементарної освіти та створені ним підручники початкового навчання на довгі роки стали зразком і вихідним пунктом для творчості педагогів інших поколінь. На перше місце педагог ставив вивчення рідної мови, потім - розвиток усного мовлення і на цій основі навчання читанню. Розроблені ним прийоми і вправи для розвитку мовлення міцно увійшли в практику початкової школи.

Ідея розвиваючого шкільного навчання, висунута Песталоцці, зробила, безсумнівно, позитивний вплив на подальший розвиток передової педагогічної теорії та практики.

Присвятивши все своє життя педагогіці, Песталоцці свято вірив у правильність висунутої ним ідеї: сутність справжнього виховання, єдиного для всіх людей - у вихованні справжньої людяності.

Великий російський педагог К.Д. Ушинський справедливо називав І.Г.Песталоцці першим народним учителем і батьком новітньої педагогіки.

Висновки до другого розділу

1. Розглянули та опанували важливі аспекти створення приватних методик початкового навчання.

2. Усвідомили надзвичайно важливе значення педагогічної теорії Іоганна Генріха Песталоцці.

ВИСНОВКИ

Отже, в ході дослідження ми спробували проаналізувати вплив педагогічних поглядів Іоганна Генріха Песталоцці на розвиток теоретичних основ дошкільної та шкільної педагогіки.

Для цього ми:

1. Провели аналіз літератури з теми дослідження.

2. Висвітлили життєвий шлях Іоганна Генріха Песталоцці.

3. Проаналізували основні педагогічні ідеї І.Г. Песталоцці.

4. Розглянули важливі аспекти створення приватних методик початкового навчання.

5. Розкрили значення педагогічної теорії Іоганна Генріха Песталоцці.

Таким чином, ми вважаємо, що на становлення дошкільної та шкільної педагогіки суттєвий вплив здійснили наступні філософські погляди Іоганна Генріха Песталоцці:

ü найважливішим засобом виховання й розвитку людини є праця, яка розвиває не лише фізичні сили, а також моральність та розумові здібності;

ü наочність – найважливіша основа навчання;

ü педагог в процесі роботи з дітьми повинен спиратися на принцип природодоцільності;

ü педагог повинен щиро любити дітей, пройти спеціальну підготовку, шукати особистісно-орієнтований підхід до кожної дитини;

ü в процесі навчання учні повинні розкрити свої здібності, підготуватися до самостійної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Джуринський О.М. Історія педагогіки. Й.Г.Песталоцці. – К., 2002.

2. Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики / М., изд-во ФОРУМ – ИНФРА-М, 1998. – 272 с.

3. Духавнєва А.В., Столяренко А.Д. Історія зарубіжної педагогіки та філософія освіти. Серія "Підручники, навчальні посібники". Ростов: Фенікс, 2000.- 480с.

4. Історія педагогіки / За ред. М,В. Левківського, О.А. Дубасенюк. — Житомир, 1999.

5. Історія педагогіки та освіти. Від зародження виховання в первісному суспільстві до кінця XX ст.: Навчальний посібник для педагогічних навчальних закладів/ За ред. академіка РАО А.І. Піскунова. 2-е вид., Испр. і додатк. М.: ТЦ Сфера, 2001. 512 с.

6. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. — Тернопіль, 1996.

7. Константинов Н.А., Медынский Е.Н., Шабаев М.Ф., История педагогики-М., Просвещение, 1982 г.

8. Нариси з історії педагогіки / За ред. М.А. Константинова. — М.,-1952.

9. Песталоцці І.Г. Вибрані педагогічні твори. В 3-х т. — М., 1961.

10. Пінкевич А.П., Мединський Є.М. Іоганн Генріх Песталоцці: Його життя, вчення і вплив на російську педагогіку. - М., 1927. – 240 с.

11. Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1981.

12. Ротенберг В.О., І.Г. Песталоцці про з'єднання навчання із працею й підготовку до діяльності в промисловості. «Радянська педагогіка», 1962, №7.

13. Рубінштейн М.М. Історія педагогіки в її основних рисах. – К., 2000.

14. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. — Суми; СумДПУ, 2000.

Скульський Р.П. Пріоритетні цінності у вихованні майбутніх вчителів // Педагогіка і психологія. - 1997. - № 1.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: