Формування особистості в період ранньої юності.

Емоційно-вольова сфера. У порівнянні з підлітками зростає рівень свідомого самоконтролю, хоч саме в цьому вiцi бiльше всього скаржаться на слабкість волі, залежнiсть вiд зовнiшнiх впливiв i такi характерологічні риси як капризність, ненадійність, схильність легко i безпричинно ображатися тощо.

Залежність емоційних реакцій підлітків від гормональних та фiзiологiчних процесiв певною мiрою зберiгається i в перiод ранньої юностi, однак вона вже не визначає всіх особливостей емоційної сфери. Останні залежать також вiд соціальних факторів i умов виховання, причому iндивiдуально-типологiчнi вiдмiнностi часто суттєвiшi за вiковi.

Всі основні структури темпераменту i його залежності вiд властивостей нервової системи задаються ще в пiдлiтковому вiцi. Рання юнiсть вiдзначається посиленням iнтегральних зв’язкiв мiж його елементами, внаслiдок чого полегшується управлiння з боку людини власними реакціями (В.С. Мерлiн). Так, юнаки та дівчата, незалежно вiд типу нервової системи, значно стриманіші i бiльш врiвноваженi у порiвняннi з пiдлiтками (О.В. Кучменко).

Однак саме в цьому вiцi особливо гостро проявляються окремi властивостi характеру, iнколи доходячи до рiвня акцентуацiй; останні, не будучи самі по собі патологіями, збільшують ймовірність психічних травм та розвитку вiдхилювальних форм поведінки. Приміром, загострення такої типологічної для юнацтва риси як гiпертимнiсть (підвищена активність та надмірна збудженість) нерідко спричинює нерозбірливість молодих людей у знайомствах, схильнiсть до непродуманих, авантюрних вчинкiв, а типологічно зумовлена замкнутість може перерости у хворобливу самоізоляцію або й почуття власної неповноцінності тощо. Взагалі вік вiд 14 до 18 рокiв є критичним перiодом для психопатій (О.Є. Личко).

В цілому ж можна сказати, що емоційні труднощі та негаразди не є типологiчними для юнацького віку. Імовірніше, що тут має мiсце виявлення деякої загальної закономірності, а саме: підвищення рівня організації i саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають i можливостi психологічного захисту (I.С. Кон).

Загальне емоційне самопочуття стає рiвнішим. Афектнi вибухи, характерні для підлітків через їх постійну збудженiсть, зустрічаються рідше. Емоційне життя стає багатшим за змістом i диференцiйованiшим за відтінками почуттів. Iнтенсивно розвивається відкритість до емоційних впливів, здатність до співпереживань (емпатичнiсть), емоційна чутливість.

Розвиток самосвідомості. В період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Якщо для пiдлiткового вiку характерним є бурхливий розвиток самосвiдомостi, то тепер мова вже йде про формування нової якостi особистостi, усвiдомлення себе як неповторимої особистостi, з власними думками, переживаннями, почуттями, поглядами i оцiнками.

Високий рiвень розвитку самосвiдомостi породжує iнтерес до власної особистостi, до форм її організації та саморегулювання.

Основний психологічний здобуток юностi - відкриття для себе власного внутрішнього світу. Зовнішній, фізичний світ тепер лише одна з можливостей суб’єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне “Я”.

Процес вiдкриття власного “Я” складний i внутрiшньо суперечливий. Несподівано виявляється, що “внутрішнє” “Я” не спiвпадає з “зовнiшньою” поведінкою, в силу чого актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість “Я” в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось наповнити, що, в свою чергу, породжує посилення потреби у спiлкуваннi та одночасове зростання вибірковості останнього, посилення потреби в обособленнi від інших.

Уявлення про себе співвідноситься передусім з певним груповим образом “Ми” (образ типового представника свого вiку i статi), але нiколи з ним повнiстю не спiвпадає. Образ власного “Я”, як правило, бiльш диференційований i включає в себе iншi нормативнi якостi у порiвняннi з образом “Ми”.

Так, юнаки вважають себе менш сміливими, менш комунікабельними та життєрадісними, ніж однолітки, зате добрішими i з краще розвинутою здатністю зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, зате більшу щирість, справедливість та вірність (I.С. Кон, В.О. Лосенков).

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості - це формування особистісної iдентичностi, почуття iндивiдуальної самототожності та цілісності. Найбільш глибоко i детально ця проблема розглядається в роботах Е. Ерiксона.

Юність, по Ерiксону, - це передусiм криза iдентичностi, яка полягає у послiдовностi соціальних та iндивiдуально-особистiсних виборів, ідентифікацій та самовизначень. Успiшно справившись з вирішенням відповідних задач, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації.

Нерозв’ язаність цих задач зумовлює формування у молодих людей неадекватної ідентичності. Розвиток останньої може йти по таких основних напрямках: вiдмова вiд психологічної інтимності, уникнення тісних міжособових стосунків з іншими; розмивання почуття часу, неспроможнiсть будувати життєві плани, страх ставати дорослим, страх перемiн; розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси i зосередитися на якійсь одній, основній діяльності; формування “негативної iдентичностi”, вiдмова вiд самовизначення та вибiр негативних зразкiв для наслiдування.

В iнших дослiдженнях (Дж. Марша) виділено ряд етапів у розвитку iдентичностi, детермiнованих рівнем професійного, релігійного та політичного самовизначення молодих людей: “невизначена, розмита iдентичнiсть” (iндивiд ще не виробив певних чітких переконань, не вибрав професії i не зiштовхнувся з проблемою кризи ідентичності); “передчасна ідентифікація” (індивід вже включився в певну систему взаємостосункiв, але не по власнiй волi, внаслiдок пережитої кризи та випробовувань, а на основі чужих думок, пiд впливом прикладу або авторитету); “мораторій” (iндивiд знаходиться в процесi нормативної кризи самовизначення, вибираючи з чисельних варiантiв той єдиний, який можна вважати власним); “зріла iдентичнiсть” (криза самовизначення завершена, iндивiд від пошуку себе перейшов до практичної самореалiзацiї).

Цiкаво спiвставити досягнутий молодими людьми рівень iдентичностi з притаманними їм комплексами iндивiдуально-особистiсних рис (індивiдуальнi вiдмiнностi тут не менш важливі, ніж вікові).

Так, стадія “мораторію” пов’язується, як правило, з високим, а стадiя “передчасностi” - з низьким рiвнем особистiсної тривожностi. Вищi рiвнi iдентичностi корелюють з більш високою самоповагою, а також з складнішими i бiльш диференційованими інтересами, з краще розвинутою рефлексією. “Мораторiй” i “зрілість” характеризуються домінуванням iнтернального, а “невизначенiсть” i “передчаснiсть” - ектернального локусу контролю. “Передчаснiсть” пов’язана з самими високими показниками по шкалi авторитарнiсть i найнижчими - по шкалi самостiйнiсть. Найрозвинутiша моральна свiдомiсть у людей, що досягли стадії “мораторiю” та “зрiлостi” тощо (Дж. Марша).

Iстотнi вiдмiнностi спостерiгаються i в стилi спiлкування та мiжособових стосункiв. Психологiчна iнтимнiсть, глибокі почуття та взаємність стосункiв притаманні передусім стадіям “мораторiю” та “зрiлостi”, в той час як для етапів “невизначеності” та “передчасності” більшою мірою характерні стереотипні контакти. Серед молодих людей з “невизначеною” iдентичнiстю виявлено бiльше всього iзольованих (С. Хаузер, Л. Кале).

Важливим моментом стає формування почуття дорослостi, причому не взагалі, як це мало місце у підлітковому віці, а саме чоловічої i, відповідно, жіночої дорослості. Особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статi та вiдповiдними формами поведінки (I.В. Дубровiна).

Самосвідомість та самооцінки юнаків та дівчат серйозно залежать вiд стереотипних уявлень про нормативнi образи чоловiка та жінки, які визначені історично зафіксованою диференціацією статевих ролей.

Центральним новоутворенням ранньої юності стає самовизначення, не лише особистісне, але й професійне. У 80-і роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувались на престижність професії (її соціальну значимість), вимоги професії до особистості, принципи і норми взаємин, характерні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний.

Самовизначення пов’ язане зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості при наявності впевненості в собі, в своїх можливостях та силах.

Динаміка юнацької самооцінки в сучасних умовах свідчить про деякі характерні тенденції. Так. у десятикласників самооцінка, як правило, висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, свої можливості, в силу чого не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно робити реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників і тут зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з оцінкою власних можливостей), в інших самооцінка вкрай висока, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність з бажаним, третім (серед них більшість дівчата) притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість в собі, гостре переживання добре усвідомлюваної невідповідності своїх прагнень наявним можливостям (І.Ю. Кулагіна).

Взагалі юність - це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: