Заупокійним культом

Художня культура Стародавнього Єгипту, як і культура взагалі, були обумовлені заупокійним культом і соціальним устроєм Давнього Єгипту. Все життя людини на Землі було лише короткою підготовкою до вічного життя, треба було підготуватися до нього: збудувати дім, зберегти своє ім’я (рен), душу (ба), ка. Тому і архітектура, і образотворче мистецтво, і правові норми, і матеріальна культура були підпорядковані цій ідеї.

Єгипетська концепція космосу яскраво втілена в пам’ятниках архітектури. Подібно до того, як змінювалося коло уявлень єгиптян про земне і небесне як єдину космічну орбіту, храми і гробниці не тільки системою ритуальних розписів, але й формою архітектури були пов’язані з осмисленням неба і землі, являючи собою модель однієї і другої сфер.

Дім для померлого – усипальниця – мав форму піраміди. За арабським прислів’ям: “Все на землі боїться часу, але час боїться пірамід”. Довгий час піраміди будували для себе лише фараони, які вважалися живими богами. Піраміда була символом зв’язку земного і небесного, фараона і бога. Ось чому вона мала і символічну форму – шлях до неба.

Найдавніша з пірамід – піраміда Джосера (XXVIII ст. до н. е. – Стародавнє царство) мала вигляд “Сходів до неба”: кожний поверх-сходина – це мастаба. Архітектором був Імхотеп. Висота піраміди дорівнювала 60 м. Всі наступні піраміди, а їх у Єгипті знаходиться близько 80, вже летіли прямо до неба, маючи за основу “золотий переріз” (основа – квадрат, а сторони сходяться в одній точці, як життя фокусується в обожуванні фараона).

Три славнозвісні піраміди в Гізі:

1) найбільша з них піраміда Хеопса (Хуфу). Її площа – 55 тис. м², висота – 146 м, довжина сторін – 235 м, блоки мали вагу – від 2,5 до 15 т, всередині можна розмістити будь-який європейський собор;

2) піраміда Хефрена (Хафра) з великим Сфінксом, який мав тіло лева, а голову людини. Довжина Сфінкса – 57 м, висота – 20 м. Висота піраміди – 143,5 м;

3) піраміда Мікеріна (Менкаура) мала висоту 66,5 м.

Піраміда – це гробниця, де поховальна камера – найменше, але ж найголовніше приміщення, до якого веде довгий коридор і яке засипане камінням: звідси й форма піраміди.

В епоху Нового царства з’являється багато храмів на честь богів. Найвідоміші – храми Амона-Ра в Луксорі та Карнаці (XVII–XVI ст. до н. е.). Від Луксора до Карнака було прокладено алею сфінксів довжиною 2 км. Головна архітектурна прикраса храмів – колони: в Луксорі їх було 151, в Карнакському храмі – 270. Колони мали вигляд величезних рослин.

Наприклад, капітелі храму в Луксорі – квіти папіруса.

Колонний зал в Карнаці, найвеличезніший у світі, налічує 134 колони. Як писав Геродот, на капітелі могли розташуватися 100 осіб, а п’ятеро людей не могли їх обхватити. Колони були розташовані в 16 рядів, висота центральних колон – 23 м.

В образотворчому мистецтві склався чіткий канон, що зберігався протягом майже 30 століть: канон пропорцій, канон фарб, іконографічний канон. Канон у живописі включав:

1. Зображення людини являло собою розпростерту фігуру, схожу на курча табака: голова, ступні ніг, руки – в профіль, торс, око – в фас.

2. Фронтальне зображення.

3. Ієрогліфічні надписи відіграють роль образотворчого засобу.

4. Зображення розташоване рядками, ніби на кінострічці з особливою перспективою: що вище – то далі.

Скульптура – теж канонічна:

1. Фронтальність, симетрія, статика.

2. Канон фарб: фігура чоловіка фарбується світло-коричневою фарбою, жінки – рожевою; волосся – чорне, одежа – біла.

3. Скульптура становить єдине ціле з блоком, з якого висічена фігура.

4. Два різновиди скульптур: що сидить і руки тримає на колінах.

5. Портретна схожість.

В епоху Нового царства зображення стають більш вишуканими, граціозними, посилюється декоративність. У зображеннях царів відчувається відхід від героїзації, акцентується простота і натуральність (статуя Ехнатона – Аменхотепа IV – XIV ст. до н. е.).

Правління цього фараона – найцікавіший етап в історії Нового царства. Аменхотеп став називати себе Ехнатоном – “Духом Атона”, а цього бога проголосив єдиним для Єгипту. Ехнатон переніс столицю з Фів у місто Ахетатон (“Горизонт Атона”), де зараз знаходиться Тель-Амарна, тому і весь період єгипетської культури, пов’язаний з Ехнатоном, називається амарнським. До амарнського періоду належать і відомі скульптурні портрети цариці Нефертіті.

Музична культура Єгипту відома з непрямих свідчень: розписів, рельєфів (відомий рельєф “Плакальники”, де є зображення музикантів). У музеях світу зберігаються екземпляри давньоєгипетської арфи (Флорентійський музей), кабла (Берлінський музей), дерев’яної флейти (Флоренція і Лувр). За цими непрямими свідоцтвами можна зробити висновок, що в Єгипті розвивалася народна, храмова музика і музика палаців. Більшість дослідників вважає, що музика була одноголосною.

Література Стародавнього Єгипту була різноманітною за формою і змістом. Тут народилася лірична поезія, сформувалися її головні теми і жанри: ліричні пісні, гімни, ранкові пісні. З міфами був пов’язаний жанр казки (“Казка про двох братів”, “Казки папіруса Вестхар”).

З текстів пірамід і саркофагів, де фіксувалося ім’я, посада, а потім і події з життя померлої людини, народився жанр автобіографічної повісті (“Історія Сенухе”).

У філософських творах розглядалися питання смерті і безсмертя: “Пісня арфіста”, “Бесіда розчарованого із своєю душею”. Повчання були присвячені питанням моралі: “Повчання Імхотепа”, “Повчання Джедефхора”, “Повчання Птаххотепа”.

Єгипетська література вплинула на давньоєврейську Біблію, лірику греків і римлян, обумовивши розвиток світової літератури.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: