ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Національно культурницька діяльність Кирило-Мефодіївське братствоКири́ло-Мефо́діївське бра́тство — укр.. таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Історія створення Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846» Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб. У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Значення Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій.Це позитивно вплинуло на національну свідомість. Громадську роботу кирило-мефодіївці зосередили навколо освіти народу і піднесення економіки України, видання популярних книжок, запровадження широкої мережі початкових навчальних закладів, готували агітаційні відозви із закликами розгортати національно-визвольну боротьбу. К.-М.т. ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких же незалежних слов'янських держав.
35.Розвиток кул-ри у зх.-укр землях у 19ст. «Просвіта», НТШ «Літературне товариство ім. Т.Г. Шевченка», яке ставило своєю метою сприяння розвитку освіти, науки, культури.У товаристві працювали М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Вовк та ін. Активізує свою роботу Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка під проводом свого голови – М. Грушевського. Дуже важливим було те, що Товариство об’єднувало зусилля вчених та діячів культури Галичини й Наддніпрянщини і являло собою своєрідну академію наук українського народу. За період свого існування (до 1939 р.) воно видало понад 1100 різноманітних наукових і літературних праць. Велике значення з огляду розвитку українського руху мав також заснований 1898 р. М. Грушевським та І. Франком загальноукраїнський часопис „Літературно-науковий вісник”. У виданнях товариства з’явилося чимало цінних матеріалів з історії укр.мови та літ-ри, фольклористики, етнографії. 1893 р. «Літературне товариство ім. Т.Г. Шевченка» було реорганізоване у «Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка» з трьома секціями: філологічною, історико-філософською, математико-природничо-медичною. У дія-сті товариства активну участь брав І. Франко, який керував філологічною секцією. У «Записках Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка» публікувалися цінні дослідження з різних галузей наук. Нової якості укр. національний рух набуває у 1830-х роках, коли у Львові виникає гурток „ Руська трійця”. Його фундаторами стали вихованці Львівської семінарії М.Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У 1832 р. група студентів – членів гуртка проголошує своїм завданням переведення місцевих народних говірок на літературну мову. „Руська трійця” намагалася поширювати укр. історичні традиції, фольклор, ідеї об’єднання укр. земель. З цією метою у 1834 р. був підготовлений до друку альманах „Зоря”. Його видання, однак, заборонила цензура. Перероблений варіант цього альманаху під назвою „Русалка Дністрова” у 1837 р. все ж вдалося опублікувати в Будапешті. У „Русалці Дністровій” друкувались матеріали з історії Укр, особливо про національно-визвольні рухи, подвиги козацтва. 36. Укр. громади др. пол.. 19ст. "Етнографічний збірник", "Пам´ятки українсько-руської мови та літератури", "Літературно-науковий вісник", "Українська видавнича спілка" та ін. 37. Наступ російс. царизму на укр. кул-ру у др.пол 19ст. репресійним заходам царського і цісарського урядів, на противагу різним реакційним силам, український народ виявив неабияку життєздатність, талановитість і незбориму силу волелюбного духу. 38. Театральна кул-ра у др.пол19-поч.20ст. Емський указ 1876 р. призупинив розвиток українського театру У 1890 р. І. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського", яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі у 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру — "Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької". Одним з найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п'єс. Серед них — "Безталанна", "Наймичка", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий" та ін. З театром корифеїв пов'язана творчість Марії Заньковецької, її прирівнювали до видатних актрис. Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст. Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві "Руська бесіда". Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський. На Буковині при чернівецькій "Руській бесіді" 1869р. утворилися аматорські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884р. "Руського літературно-драматичного товариства" під керівництвом С. Воробкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару. Творчу допомогу театрові надавав І. Франко. Свої роздуми про завдання театру він виклав у низці статей — "Руський театр у Галичині", "Наш театр" та ін. Український театральний процес кінця XIX — початку XX ст. засвідчує спільність з модерністськими тенденціями Європи. Творчою лабораторією став один з найкращих тогочасних театрів — театр М. Садовського: 1906 р. — у Полтаві, з 1907р. — у Києві. М. Садовський розвивав кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас, якого М. Садовський запросив зі львівського українського народного театру товариства "Руська бесіда". Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, художнє — В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся.
39. Микола Лисенко- класик укр. муз мис-ва Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому належать опери "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка Полтавка", "Енеїда" дитячі " Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і Весна". М. Лисенко — основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іменем Лисенка пов'язаний розвиток національної музичної освіти. Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, викладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські композитори К. Стеценко, Л. Ревуць-кий, О. Кошиць.
40.Музична культура др.пол.19-20ст. Найвидатніша постать в українській музиці другої половини XIX ст. — Микола Віталійович Лисенко. Лисенко започаткував або розвинув усі музичні жанри: оперний, симфонічний, хоровий, камерно-вокальний і камерно-інструментальний. У багатьох з них він досяг справжніх художніх вершин. С. Гулак-Артемовський створив славнозвісну оперу «Запорожець за Дунаєм»(перша національна опера), М. Вербицький написав ряд хорів і серед них — поему «Заповіт».«Закувала та сива зозуля» — яскрава сторінка української хорової музики другої половини XIX ст., справжня хорова класика. Наприкінці XIX ст. з'являються твори О. Нижанківського, В. Сокальського, М. Матюка, М. Аркаса і Д. Січинського. А вже на початку XX ст. Лисенко щиро вітає появу нової когорти українських композиторів — К. Стеценка, Я. Степового, Осередки професійної музики на Україні в XIX ст. зосереджується головним чином у містах, що швидко зростали як політичні і культурні центри. Видатні українські композитори початку 20 ст. - Яків Степовий, Кирило Стеценко та Микола Леонтович. Отже українська музика кінця на зламі XIX-XX ст. пережила великі зміни. Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. Вершиною творчості П.Ніщинського вважається музична картина "Вечорниці", написана для п'єси Т.Шевченка "Назар Стодоля". П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство любителів музики. Він створив близько 40 фортепіанних п'єс, 40 романсів, опери "Мазепа", "Майська ніч", "Облога Дубна". Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консерваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету. У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р. — Вищий музичний інститут, з 1939 р. — державна консерваторія ім. М. В. Лисенка). У 30-х роках діяли 9 філій музичного інституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах. У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західно-українських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Леп-кий, Л. Лепкий, Р. Купчинський.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|