Іван Франко: філософські, етичні та естетичні погляди

Іван Якович Франко — геній української нації, великий майстер українського слова, творчість якого становить цілу епоху в розвитку національної культури кінця XIX — початку XX ст.

Поема «Мойсей» - кращий зразок жанру філософської поеми, вияву його філофських думок. Для неї характерна високохудожня майстерність, ліризм, динамічність образів. І.Франко писав її для українського народу під впливом біблійної легенди про Мойсея. Він прагнув переосмислити проблеми визволення трудового народу від гніту. Тему та ідею поеми визначає пролог, який дає змогу поетові вилити свій біль, тривогу, утвердити віру в мужній дух народу.

У поемах «Мойсей» та «Іван Вишенський» митець розв’язує проблему взаємин особи і колективу, народу і вождя, він стверджує, що лише служіння трудовому народові може принести щастя людині.

Світогляд І.Франка формувався в складних умовах пореформеної Галичини під вирішальним впливом революційного демократизму Т.Шевченка, російських революційних демократів ХІХ століття, тісного зв’язку з робітничим і демократичним рухом Західної України. За свою суспільно-політичну діяльність, пропаганду соціалістичних ідей, заклики до повстання українського народу проти поневолення, Франко неодноразово піддавався ув’язненню з боку австрійських властей. Філософські погляди Франка зазнали значного впливу марксистських ідей. Мислитель був переконаний, що життя, об’єктивна дійсність є визначальним у відношенні до свідомості, що свідомість – результат поступового і складного розвитку матерії, що природа створила людину з її високою організацією, а не якась істота – природу, як про це твердять філософи-ідеалісти.

В своїх літературно-естетичних поглядах І. Франко пройшов певну еволюцію. В ранніх своїх статтях він утверджував примат життя над мистецтвом і водночас вважав, що поезія повинна підносити людину в ідеальний світ, а не займатися брудними сторонами буденного життя, бо вона «є іскра божества в дійсності» без суспільних тенденцій. Методом художньої літератури Франко вважав «науковий реалізм», який полягає в тому, що література не лише нагромаджує і описує факти щоденноо життя, а й аналізує їх, робить з них певні висновки, вказує на хиби суспільного ладу. Обстоюючи нові принципи народності літератури, І. Франко головни героєм своїх творів обрав народ, як найактивнішу головну силу суспільного розвитку.

Етичні погляди І. Франка втілили особливості суспільно-історичних, релігійних та філософських підвалин епохи, які сформували нове бачення людини.

Ворог будь-якого насильства, деспотизму, він аналізував усі суспільні явища і процеси, теорії через призму їх ставлення до людини, її потреб та інтересів. У цьому питанні І.Франко, як мислитель, ішов у руслі гуманістичного, людинознавчого, екзистенційного характеру української філософської думки, для якої людина та її щастя найвищі цінності.

На основі проведеного дослідження розроблено теоретичну модель етико-гуманістичної концепції І. Франка, здійснено аналіз таких понять: „цілий чоловік", „щиролюдська моральність" – з метою подальшої розробки цих проблем сучасною етичною наукою.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: