Форми та комунікативні якості мовлення вчителя.

Техніка мовлення.

Багато відомих вчених були одночасно науковцями І чудовими лекторами. Це М.В. Ломоносов, Г.О. Грановський, Д.І. Менделєєв, К.А. Тімірязєв, О. Ю. Шмідт та ін. Вчений 50-60-х років А.П.Мінаков говорив: "Щоб бути хорошим педагогом необхідно бути вченим, філософом, артистом, вихователем і людиною." Система А.П.Мінакова - це поєднання системи А.С. Макаренко, К.С. Станіславського. Вчений, викладач А.П. Мінаков був незвичайною людиною: писав вірші, грав на роялі, викладав технічні дисципліни, знав чотири іноземні мови. Його рекомендації щодо читання лекцій: потрібен духовний настрій, творче самопочуття, особлива режисура, струнка логіка, відпрацьована техніка.

Думка про особливі вимоги до культури і техніки мовлення і історії педагогіки досліджуються давно. Так, Я.А. Коменський вважав, що педагог повинен володіти словом: точним, ясним, виразним. В.О. Сухомлинський вважав мистецтво виховання - мистецтвом володіння словом. Культура мовлення - показник духовної культури людини. Культура мовлення - це не лише виховання норм мовлення, а й знаходження засобів для вираження думки.

Складовою педагогічної майстерності вчителя є його мовлення. Мовленню, як засобу професійної діяльності, потрібно вчитися. Класичним прикладом цього є приклад Макаренко. Молодий педагог, відчувши свою безпорадність у спілкуванні з вихованцями, почав серйозно працювати над своїм голосом, дикцією, диханням.. Видатний педагог вважав, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження, самоутвердження його особистості. В.О.Сухомлинський розробив своєрідний кодекс мовлення вчителя. Він вважав, що слово вчителя не повинно бути брутальним, непристойним, фальшивим, нещирим. Особливо наголошував на своєрідній психотерапевтичній функції слова вчителя, вважаючи це обов'язковою умовою спілкування - діалогу між учителем і учнями. Вислови "душа дитини" і "слово вчителя" він ставив поряд.

Звукове мовлення можна розглядати з трьох сторін:

1. мовленнєве дихання 1. Логічні паузи 1. Творча уява

2. мовленнєвий голос: 2. Логічні наголоси 2. Вольовий імпульс
сила голосу, тембр, діапазон 3. Темп 3. Відтінки емоцій

3. дикція

Технічна сторона мовлення

Мовленнєве дихання - вміння дихати безшумно, економне використовувати запас повітря, непомітно поповнювати його. Під час звичайного дихання вдих і видих рівні за тривалістю. Під час фонаційного (мовленнєвого) дихання тривалість видиху більша за тривалістю вдиху. Вдих доводиться скорочувати, підсилювати, робити більш швидко.

Для того, щоб не залишитись посеред фрази без повітря, треба навчитись:

1) після кожного видиху, а також перед тим, як почати говорити, вдихати достатню кількість повітря, але достатню не означає зайву;

2) повітря використовувати повільно, економко, зайвий запас повітря у легенях може стати причиною марної його витрати, особливо на початку видиху;

3) не підвищувати голос без необхідності, при підвищенні голосу втрати повітря збільшуються;

4) вдихати повітря слід і ротом і носом одночасно;

5) грудину тримати рівно, що полегшить дихання.

Кінцева мета вироблення мовленнєвого дихання - тренування довгого повільного видиху.

Голос - це сукупність звуків, що видає людина за допомогою мовленнєвого апарату. Голос характеризується:

1) силою звучання - тиск повітря який видихається крізь голосову щілину. Чим більший тиск, тим більша

сила звуку. Для того, щоб слухачі краще сприймали викладача слід: дбайливо вимовляти усі звуки;

> в міру підсилювати голос;

> уповільнювати темп промовляння;

> приділяти особливу увагу правильній інтонації та мелодиці мовлення.

2) діапазоном - співвідношення високих та низьких частот, зміна за висотою. Вміння легко переводити голос

на різні регістрові рівні (від найвищого до найнижчого звуку) свідчить про багатство голосу, а звуження діапазону голосу призводить до монотонності.

3) тембром - це звукова забарвленість голосу. Компоненти тембру - висота і гучність. Під час сприйняття

тембру виникають різні асоціації. Голос називають яскравим, теплим, холодним, глибоким, повним, різким, м'яким, дзвінким, глухим, соковитим, насиченим, металевим і т.д.

У спілкуванні голос - одна з найяскравіших рис людської індивідуальності. Це наше звукове обличчя, у ньому відбивається характер людини. Природні якості голосу - мелодійність, широкий діапазон, красивий тембр. Інші якості можна виробити під час мовлення - це сила голосу, інтонаційна виразність.

Дикція – це ступінь чіткості вимовляння, манера вимовляти звуки, склади, слова. На відміну від звичайного мовлення професійне мовлення вчителя відрізняється чистотою дикції, розбірливістю, суворим дотриманням правил літературної вимови та наголосу. Не чітке вимовляння звуків, "ковтання" їх, шепелявість, мовлення "в ніс", крізь зуби спотворює зміст. Тут мова йде не про дефекти мовлення, а про дикційну неохайність у наслідок якої однаково звучать слова: Чуйний-чутний; здати - стати; згадка-загадка. Особливо чітко слід вимовляти словосполучення, які утворюють "змістові зрушення": заставати - за ставати; зробити напередодні вправи-зробити наперед одні вправи. Такі словосполучення необхідно вимовляти таким чином, щоб виключити можливість "зрушеного сприйняття": за допомогою паузи між словами, правильного розподілу на склади, точного промовляння необхідних відтінків звуку.

Погана дикція найчастіше це неохайність, пасивне відношення до звучання власного голосу, байдуже ставлення до співрозмовника. Нечіткого мовлення не можна уникнути лише підсиленням голосу. Необхідно не квапитись, старанно та виразно вимовляти звуки, склади, не проковтувати закінчень у словах та фразах.

Логічна сторона звукового мовлення.

Чому іноді зміст усного повідомлення сприймається на слух з дуже важко? Одна з причин - довільність пауз, коли вони використовуються не за логікою тексту. Заважає слухачам і відокремлення голосом допоміжних слів замість основних. Причина такого становлення полягає у тому, що вчитель більше зосереджується на тому що сказати, а не як сказати. Логіку письмовому тексту надають розділові знаки. В усному мовленні цю роль відіграють логічні паузи, логічні наголоси, зміна темпу.

Логічні паузи це - зупинки, перерви у звучанні. Залежно від того, де зроблена пауза, змінюється зміст речення. Наприклад:

Як здивували його | слова брата. Як здивували його слова | брата.

У першому випадку хтось здивований словами брата, а у другому - навпаки, здивований брат. Якщо не продумати заздалегідь де проставити логічні паузи, якщо думка оратора обривається раптовими зупинками, то втрачається дієва сила мовлення.

Логічні наголоси - підсилене вимовляння окремих слів чи одного слова. Підкресленням головних слів і послабленням другорядних ми насичуємо фразу необхідним змістом та допомагаємо її правильно зрозуміти. Зміст фрази значно змінюється в залежності від місця наголосу:

1. Деякі медузи небезпечні для людини.(Уточнюється, що таких медуз не багато.)

2. Деякі медузи небезпечні для людини.(Підкреслюється, що безпосередньо медузи, а не риби.)

3. Деякі медузи небезпечні для людини..(Підкреслюється, що небезпечні, а не корисні.)

4. Деякі медузи небезпечні для людини..(Підкреслюється, що небезпека спрямована на людину, а не на
тварин.)

Виокремлювати наголосом слід тільки те слово, у якому полягає зміст усієї фрази, або те речення у якому суть текстового відрізку. Словесний і логічний наголоси мають три виміри: силу, висоту, довготу; тобто можна сказати голосніше, або тихіше, повільно, або швидко, високим або низьким голосом. Логічний наголос -безпосередній помічник у створенні образного та емоційного мовлення.

Темп - це швидкість з якою вимовляються слова, фрази, текст в цілому. Оптимальний темп усного мовлення складає 120 слів за хвилину. Лекції, доповіді читаються повільніше - 100 слів за хвилину. Вчителю слід пам'ятати, що довгі паузи між словами стомлюють, дратують. Дуже швидкий темп - скоромовка - ускладнює сприйняття змісту. Не можна говорити швидше, а ніж слухачі сприймають та засвоюють інформацію. Небажано також зберігати однаковий темп на протязі усієї промови. Підвищення або зниження темпу мовлення веде до мимовільної концентрації уваги. Тобто, можна підсилити увагу змінюючи темп. Найбільш важливу інформацію на уроці слід вимовляти у повільному темпі. А ті частини, які не дуже складні для сприйняття, або відомі учням, доцільно промовляти швидше.

Емоційно образна виразність.

Чому одна і та інформація в деяких випадках захоплює аудиторію, а у інших - залишає байдужою? Причину слід шукати у вмінні вчителя "подавати матеріал".

Уява - вміння побачити внутрішнім зором, відчути, пережити усе те, про що збираєтесь говорити і вміння виразити свої почуття, надаючи голосу відповідну забарвленість.

Вольовий„імпульс це - небайдужість до змісту навчального матеріалу і активності слухача. Для того, щоб вивести учнів із стану байдужості і пасивності, повести за собою, необхідні:

- наступність;

- цілеспрямованість;

- пристрасність.

Голос повинен бути більш енергійним, емоційним, пристрасним, тісний контакт з аудиторією, риторичні запитання до себе і класу (наступальність), усвідомлена цілеспрямованість роблять голос більш переконливим, виразним, щирим.

Все назване - це складові інтонації, джерела виразності голосу.

Інтонація - це єдність звукових засобів мови: сила голосу (вище-нижче), темпу мовлення (швидко-повільно), тембру (вище-нижче); це тон, манера вимовляння, яка віддзеркалює почуття промовця. Зміна висоти голосу, тривалість звучання та інтенсивність, логічні паузи та наголоси створюють ритміко - мелодійну основу

мовлення. Інтонація настільки самостійна, що може надати фразі зміст, протилежним значенню слів, які його складають. Привітним словом "любий" можна скривдити людину, якщо сказати його сердито, принизливо, з викликом. На думку деяких дослідників, виразна інтонація несе до 40% інформації від почутої промови. А.С.Макаренко казав, що він відчув себе справжнім вчителем, коли навчився вимовляти фразу "іди сюди" з двадцятьма різними інтонаційними відтінками.

Для того щоб зрозуміти логіку мовлення, необхідно навчитись правильно розставляти інтонаційні (партитурні) знаки. Це дасть можливість глибше зрозуміти сутність фрази, тексту.

Форми та комунікативні якості мовлення вчителя.

Для того щоб сприяти успішному виконанню педагогічних задач, необхідно, щоб мислення вчителя відповідало певним вимогам, або комунікативним якостям:

1. Нормативність - відповідність літературним нормам:

> акцентологічним;

> орфоепічним;

> граматичним.

2. Точність вживання слів.

3. Виразність мовлення:
образність;

емоційність;

яскравість.

4. Лексичне багатство.

5. Чистота.

В цілому такі комунікативні якості педагога складають культуру_мовлення_ педагога. Якщо звернутись до праці вчених, які досліджували питання комунікативних якостей педагогічного мовлення, слід додати ще й такі вимоги, як:

> зрозумілість;

> не допущення жаргонізмів, вульгаризмів;

> узгодженість з метою та умовам спілкування;

> логічність;

> переконливість;

> доцільність.

Мовлення вчителя буває у двох різновидах - у монолозі і у діалозі. Найпоширенішими формами монологічного мовлення вчителя є:

^ розповідь;

^ шкільна лекція;

^ коментар;

^ пояснення (правил, законів, термінів);

^ розгорнуті оціночні судження (мотивація оцінки знань, поведінки, позаурочної діяльності). Діалогічне мовлення має місце у наступних випадках:

^ бесіди з учнями;

^ обмін висловами під час зустрічі;

^ обговорення проблем, норм поведінки, вчинків.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: