Практичне заняття № 3

Тема: Лексичне і фразеологічне багатство мовлення.

ПЛАН

1. Багатство мовлення – важлива комунікативна ознака.

2. Склад лексики української мови з погляду походження.

3. Роль діалектної лексики у розширенні словникового складу української мови.

4. 4.Місце діалектних словників у лексикографії.

5. «Жаргон – суперечливе мовне явище». Доведіть або спростуйте.

Виконати завдання:

1. Перекладіть текст із підручника Б.Головіна про багатство та різноманітність поетичного стилю О.Пушкіна. Ознайомтесь з перекладом однієї з пушкінських поезій, виконаним видатним майстром українського перекладу Борисом Теном. Як за допомогою барв українського слова перекладач передав настрій геніального поета? Які виражальні засоби художнього мовлення (тропи) при цьому використав перекладач?

Художественная речь Пушкина богата и разнообразна. «Словарь языка А.Пушкина» включает 21290 разных слов – с десятками тысяч неодинаковых значений. Активный запас слов современного образованного человека примерно вдвое меньше пушкинского. Разве только одно это сопоставление не показательно? Но оно только начинает, а не завершает объективную оценку богатства и разнообразия речи Пушкина.

Вспомним: «Разум неистощим в соображении понятий, как язык неистощим в соединении слов». Соединения слов и связанные с ними значення и их варианты, найденные, созданные Пушкиным, оказались настолько живыми, точными, яркими, многоликими, так обогатили художественную речь первой половины XIX в., что даже современники поэта признали за ним совершенно особое место в поэтическом речетворчестве, а потомки поэта назвали его основоположником современного русского литературного языка.

На холмах Грузни лежит ночная мгла

Шумит Арагва предо мною.

Мне грустно и легко; печаль моя светла;

Печаль моя полна тобою,

Тобой, одной тобой... Унынья моего

Ничто не мучит, не тревожит,

И сердце вновь горит и любит—оттого,

Что не любить оно не может.

А.Пушкин

На гори Грузії лягає ночі мла,

Шумить Арагва бистрохвила.

І сумно й легко так,—мій смуток облягла

Мій світлий смуток полонила

Лиш ти, лиш ти одна... І ту журбу мені

Ніщо не владне зворушити.

І любить серце знов, палаючи в огні,—

Воно не може не любити.

Борис Тен

2. Прочитайте текст. Уважно проаналізуйте, взявши за основу фактори, за якими визначають багатство мовлення носія, особливості стилю одного з Ваших улюблених письменників. Чи погоджуєтеся Ви з показником читабельності, яким користуються в США?

Вчені встановили фактори, що характеризують стиль окремих авторів чи промовців. Передусім це обсяг словникового запасу. Адже відомо, що мова людини, яка має більший словниковий запас, розмаїтіша й багатша, ніж мова того, хто оперує меншою кількістю слів.

Для підрахунку словесної розмаїтості були складені спеціальні формули. За допомогою однієї з них виявляється найчастіше вживане слово і вимірюється віддаленість між першим і другим випадками його використання. Дану відстань виражають кількістю слів, що знаходяться між першим і другим випадками. За другою формулою кількість ужитих слів ділиться на кількість слів мови. Наприклад, у газетній мові було нараховано всього 44000 слів, а в одному з газетних текстів—6000. Отже, індекс становить 0,136(6000:44000).

Ще одним фактором, який характеризує мову окремої людини, є довжина речень, що виражається загальною кількістю складів у них. Зрозуміло, що цей фактор має значення насамперед у письмовій мові. Вчені США провели такий дослід. Вони підрахували, що в одному американському журналі, наприклад, кількість складів у реченні становить пересічно 13. У діалогах театральних вистав на один прикметник припадає дев’ять інших частин мови. Натомість у науковому тексті цей показник становить лише 1:3. У романах на один прикметник припадають три дієслова.

На основі цих показників деякі психологи роблять висновки про емоційну врівноваженість дітей. Емоційно неврівноважені діти вживають, як правило, більше дієслів (за допомогою яких завжди виражається дія або діяльність), ніж прикметників (які частіше вживаються при описуванні).

В англійській мові, аналізуючи стиль, до уваги беруть не тільки кількість слів у реченні, а й кількість довгих слів, що мають більше трьох складів. Показник читабельності, яким користуються, наприклад, у США, оснований на двох факторах: чим довші речення і чим більше довгих слів вони мають у своєму складі, тим важче читати текст. Інший показник читабельності (показник Флеша) включає ще й третій фактор – кількість особових займенників.

Люди найбільше люблять читати або слухати про інших людей. Тому газетна стаття, в якій подаються спогади очевидця або «інтерн’ю з визначною особою», викличе, звичайно, більшу зацікавленість, ніж та сама інформація, викладена безособово. В показнику Флеша до уваги береться кількість особових займенників на сто слів тексту і середня кількість особових речень на сто речень тексту. Під особовими реченнями розуміють речення, що вводяться за допомогою лапок, запитання читачів, відгуки тощо.

Важливо запам’ятати, що мова стає цікавішою, якщо наводити приклади зі свого власного життя або з життя інших людей. Менш цікавими є зображення та описи неживих предметів, де немає ніякої дії. Так само мало зацікавлять слухача теоретичні міркування та зауваження, виражені абстрактними поняттями, без зв’язку з практикою життя (І.Томан).

3. Прочитайте текст, визначте його основну думку. Випишіть ті народні вислови, які Вам найбільше припали до вподоби. Допишіть почуті Вами від рідних, знайомих, земляків народні фразеологізми.

З ФОЛЬКЛОРНИХ ДЖЕРЕЛ

Відомий білоруський письменник Василь Биков писав: «Чи тільки для спілкування служить людству мова? Чи тільки для комунікації? А для того, щоб думати й відчувати? Найповніше і найщиріше?.. Коли давним-давно увечері поверталася з поля жниця, вона співала зовсім не для спілкування з іншими – для себе і для своєї душі. Яка ж має бути мова, щоб висловлювати душу!»

До цих авторитетних слів додамо, що, спілкуючись, людина відчуває потребу розкриватися, висловлювати найпотаємніше. Голими, сухими словами досягти задушевності неможливо.

Говорити гарно, задушевно повинен уміти кожен. Для цього до ваших послуг, добрі люди, величезна кількість образних засобів, оволодіння якими зробить вашу мову багатшою, яскравішою, виразнішою.

Українська мова особливо щедро наділена прислів’ями, приказками, крилатими висловами, пісенними примовками. Вони – то філософсько-роздумливі, то бадьоро-жартівливі, то святково-урочисті, то ліричні, поетично-таємничі... У них – спостережливість, досвід, життєві поняття та уявлення багатьох поколінь. «Котові жарти – мишці сльози»; «Забув, що оженився, та й пішов у солому спати»; «Поки сонце зійде, роса очі виїсть»; «Своя рука – владика»; «Як не вмер Данило, то болячка задавила»; «Ускочив, як курка в борщ»; «Були на масниці вареники, та в пісні на вербу повтікали»; «За добрим мужем жінка, як ружа»... Кожний з таких виразів – ніби мініатюрна поема з мудрим житейським сюжетом. А їх же сотні тисяч! На всякі теми, з різного приводу. Якщо вдало добирати їх до своєї мови (розповіді, суперечки, лекції, бесіди, статті), то можна значно її урізноманітнити, пожвавити, зробити соковитішою і барвистішою.

А звідки їх добирати? Насамперед з живої народної мови. А також зі словників, з художньої літератури, з висловлювань видатних людей.

Справжній письменник ніколи не залишить поза увагою вдалий вираз, почутий ним. Олесь Гончар про це пише: «Не пригадую жодної поїздки по Україні, яка не принесла б радості якоїсь мовної знахідки. Ось перша-ліпша сторінка дорожнього блокнота:

– Гляньте, як гостро мчить степом кінь!..

– Земля така – цвяхи посій, і ті зійдуть...

– Вітерець воду на озері вівсюжить.

Ось про того, хто відає розподілом житла: «Замість квартир роздає усмішки».

...Квітникарка стоїть серед своїх троянд, милується виплеканим:

– Таке ж воно гарне, чисте... Ну як святе!..».

Як бачите, дорогі читачі, влучні вирази не обов’язково вишукуються десь, добираються звідкись, а й безпосередньо творяться самими мовлянами. Кожна людина (не лише письменник, журналіст, лектор, учитель-мовник, – хоч вони – в першу чергу) може брати постійну енергійну участь у великому та безперервному процесі явлення слова, народження живої мови, вкладаючи силу свого духу, свою уяву, страждання і сподівання, любов і ненависть. Свіжою думкою, несподіваним образом, придуманими вами чи запозиченими в інших, але вміло, доречно поставленими в контекст своєї розповіді, ви можете засвідчити високий рівень вашої мовної культури (Анатолій Бортняк).

4. Напишіть твір-опис природи, намагаючись зробити його лексично і семантично багатим. Виразно прочитайте свій текст, пам'ятаючи про інтонаційну оформленість речень. Користуйтесь для довідок словниками [3, 7].

5. Вивчити напам’ять вірші-фразеологізми Дмитра Білоуса, приготуватись до виразного їх читання.

БІЛА ВОРОНА

Не в шовках-оксамиті в тридцять третьому році,—

в білій маминій свиті я сидів на уроці.

Відчували судому у нетопленій школі

Якось біг я додому поміж верби й тополі.

І почув тої миті з двору діда Софрона:

«Не щастить цьому Миті: він — як біла ворона!»

Буду ту одежину, кляту«білу ворону»,

ідіому невинну пам'ятати до скону.

В пору ту світанкову не сягала уява,

відкіля в нашу мову залетіла та ґава.

Нині знаю я, звідки: між усякої тварі,

хоч буває це зрідка, білі є екземпляри.

Білий крук чи лисиця — їм бракує пігментів.

В світі їх — одиниці між усіх континентів.

Тому скрізь по країнах, без межі і кордону —

скрізь на різко відмінних кажуть: біла ворона!

БІЛУГОЮ РЕВІТИ

Тепер, звичайно, весь народ — дорослі, навіть діти

прекрасно знають цей зворот: білугою ревіти.

Та звідки помилка така в східнослов'янських мовах?

Адже рибина це морська з родини осетрових!

Лінгвісти свідчать недарма, що тут у мові хиба:

«В білуги голосу нема — вона німа... як риба!»

Ох, ці таїни, хай їм грець! Тут нашорошуй вуха:

у морі є такий ссавець з дельфінових — білуха!

Він справді із морських глибин реве, немов корова.

І дивно, як цих двох тварин змогла поплутать мова?

Подібність винна звукова! Та знають навіть діти

і розуміють ці слова — білугою ревіти!

ПРОТИ РОЖНА ПЕРТИ,

ЛІЗТИ НА РОЖЕН

«Проти рожна перти, проти хвиль плисти»...

А скажи одверто, розумієш ти

ці Франкові мислі, знані нам здавен,

і народний вислів лізти на рожен?

Кожен мовний чинник завдає турбот:

як і звідки виник дивний цей зворот?

Від мужів мисливих ці слова ідуть;

у анналах сивих знайдеш ти їх суть.

Я скажу при слові сам рожен відкіль:

так в праруській мові звався гострий кіл.

На ведмедя ловчі, йшовши напролом,

захищались ловко гострим цим колом.

Ошалілий, лютий, пер несамохіть і,

рожном зітнутий, загибав ведмідь...

Зрозумів тепер ти знане нам здавен

проти рожна перти, лізти на рожен?

МОРОЧИТЬ ГОЛОВУ

Не буду зайвого торочить,

щоб не сказали: чув десь дзвін...

Є вираз: голову морочить.

Але звідкіль походить він?

На це знавець лінгвіст-історик

відкаже (сумніву нема):

«Морочить — це від слова морок,

а морок — це туман, пітьма».

Тоді й синоніми нам стануть

ясніші — що вже говорить —

такі слова, як затуманить,

як спантеличить, одурить.

Отож коли підкреслить хочуть,

що водить хтось когось за ніс —

«От,— кажуть,— голову морочить,

ошукує, як сущий біс!»

ПІДКЛАСТИ СВИНЮ

Я вашу увагу на хвильку спиню:

хто знає, озвіться, будь ласка,

де вислів узявся підкласти свинюі

— Скажу,— лине голос Тараска.—

Я чув, що немовби за давніх часів

справляли якісь іменини

й такому, що тільки телятину їв,

підклали в тарілку свинини...

— Ти, бачу, Тараску, на здогад мастак,

фантазія — річ непогана.

Та, кажуть, пригощений був неборак

із почту татарського хана.

То ж вірні Коранові люди були,

твердим своїм східним канонам.

І їсти свинини вони не могли —

не велено їхнім законом.

А вже як посунув на нас бусурман —

ми знали його всі слабини:

якщо був загарбник із магометан —

вояки не їли свинини.

Тож східне своє диктували меню,

але наш народ не корився.

Щоб їм насолить — підкладали свиню, —

так, певно, й зворот утворився.

ПО САМУ ЗАВ'ЯЗКУ

Цікаві вирази народні

Ось каже чоловік один:

«В провулок напхано сьогодні

по саму зав'язку машин».

А другий каже, що у нього

по саму зав'язку турбот.

Звідкіль тут зав'язка?

У кого дізнатись учням про зворот?

— Так, певно, говорити стали,—

сказав Олесеві дружок,—

тому що зерно насипали

по саму зав'язку в мішок.

Та ось питають на уроці —

що скаже вчитель про слівце?

— Е, народилося в сорочці,—

всміхнувся він,— словечко це.

У давнину, коли в людини

ще ґудзики не повелись,

була в сорочці чи кофтині

на шиї зав'язка колись.

Коли ж по горло хтось наївся —

«по саму зав'язку»,— казав.

Отак цей вираз і прижився:

народ сказав, як зав'язав.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: