Український романтизм: література, музика, театр, історіографія, етно­графія.

Український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією. Окрім цього, “Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток”. Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм послуговувався філософією Сковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного.

Цілком закономірно, що Французька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження, як на інші європейські країни. На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського, український, як і російський, виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства та просвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності. Східнослов’янський романтизм формувався в умовах впровадження капіталістичних відносин. До того ж на нього значною мірою, як і на західно- та південнослов’янський, вплинула розгорнена боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур “світова туга” трансформувалася тут у “національну тугу”. Для творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до всеслов’янського об’єднання. Українці виробили власний варіант “теорії нації”, розроблений Фіхте та Гердером, “заснований на загальнослов’янській спільності та етнокультурних традиціях”.

Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об’єднанням всебічнорозвинених особистостей. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства.

Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях. “Лірика і була тим жанром, який в практиці романтиків підпорядковував собі всі інші жанри. Роман став ліричним, драма стала ліричною”. Романтики значно збагатили її можливості, “широко застосувавши суб’єктивно-ліричну типізацію, глибокий психологізм, контраст і синтез, двопланову конструкцію образу, асоціативність”. Істинним пізнанням вони вважали пізнання чуттєве, емоційне.

Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. “Син Русі”(1833)-рукописна збірка, про яку Б.Лепкий сказав, що це “перший в Галичині збірний прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу двигнути нарід з упадку”. До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка народної легенди “Хрестец камінний край Любачева”. Її автори намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр народного послання, вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13 творів), але загалом поезії цієї першої збірки відзначаються ще не виробленою віршовою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що взагалі було властиво для усієї тогочасної української літератури.

До 1835р. належить перший друкований виступ Шашкевича - публікація його оди “Голос галичан”, зміст якої не становить особливого літературного інтересу. Найголовніша заслуга цього твору полягає в тому, що він написаний українською мовою.

А в 1836р. нарешті вдалося опублікувати альманах “Руської трійці” під назвою “Русалка Дністрова” (хоча на титульні сторінці стоїть дата 1837). “Творчість літературно-культурницького угрупування “Руська Трійця”, насамперед виданий ними альманах “Русалка Дністрова”, засвідчує появу прогресивних тенденцій в естетичній думці Галичини 30’х років 19 ст. Це видання рішуче поривало з церковно-книжною літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і започатковувала нову літературу народною мовою і на народній основі. До її появи в літературі краю переважала церковно-схоластична “високоштильна поезія” та принципи шкільного класицизму. “Русалка Дністрова” відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західноукраїнських землях”. Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю “ Русалкою” впроваджували ідеали Романтизму.

Характерною рисою цієї культури, яка зближує її з романтизмом, є нове переживання в ній у вигляді «пе­респівів» літературних творів спорід­неного культурного кола. Сьогодніш­нє розуміння авторства було чуже то­дішньому красному письменству. Без посилань на авторів повторюються не тільки окремі мотиви, а й цілі твори — це переживається як перевтілення чужого твору в нове культурне сере­довище. Так, П. Гулак-Артемовський «переспівує» «Пана Твардовського» А. Міцкевича, при цьому досить аб­сурдно, в «сміховому» українському ключі, який він ніколи не відрізняв достатньо чітко від анекдоту в стилі князя Шаховського, але, кажуть, сам Міцкевич сказав, що вийшло краще, ніж у його польському оригіналі.

Мабуть, ще важливішим є факт пе­реходу деяких поезій в пісенний до­робок народу. Деякі з пісень, що вва­жаються зараз народними, створені поетами-романтиками; так, на слова вірша Віктора Забіли «Гуде вітер вельми в полі» музику написав великий Глінка, з яким поет познайомився в Качанівці у Тарновського, а на слова вірша Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю» — аматор­ка, дочка поета B.C. Александрова. Вірш Михайла Петренка, поета, про якого ми майже нічого не знаємо, ду­же довгий і не міг би співатися увесь; той шматок його, що популярний і сьогодні, якось вирваний із контексту і не має, здається, викінченого змісту. Проте це прагнення «злетіти на не­бо», яке тільки й чути в пісні-романсі, власне, і є тим невизначеним, але ви­разним сенсом не лише пісні Петрен­ка, а й усієї романтичної поезії.

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків. Тривале місце в історії української музики й театру зайняли написані за творами романтиків опери «Запорожець за Дунаєм» (1863) С. Гулака-Артемовського, «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1883-84), «Тарас Бульба» (1890) М. Лисенка.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: