Одещина та Бессарабія

Одещина

Причерноморские степи были пристанищем многим пришедшим сюда народам. В VI-II веках до н.э. их населяли мигрировавшие с востока ираноязычные племена скифов. В VI веке до н.э. здесь основывают свои города (наиболее известные - Тира и Никоний) переселенцы-греки. В начале нашей эры с северо-запада сюда приходят сначала римляне, затем готы, на смену которым приходят с востока гунны.

Многочисленные нашествия монгольских орд в XIII веке превратили Причерноморье в безлюдную степь, получившую название Дикое поле. После распада в XV столетии Золотой орды эти земли стали подконтрольны Крымскому ханству, которое, в свою очередь, было вассалом Османской империи. Северное Причерноморье на многие столетия стало оплотом для нападения татарских и турецких войск на лежащие к северу земли Великого княжества Литовского, Речи Посполитой, Московского царства …

В середине XVIII века окрепнувшая Российская империя сначала разгромила западную соседку - Польшу, а затем оттеснила от Черного моря и Турцию. С этого времени началось активное заселение черноморского побережья русскими, украинцами, молдаванами, греками и многими другими народами. На месте старых турецких крепостей стали создаваться новые российские города…

Наибольший интерес для туристов представляет собой южная часть Одесской области. Здесь сохранилось множество православных, мусульманских, католических, иудейских культовых сооружений XII-XX веков, оборонные комплексы (например, Аккерманская крепость), уникальный Дунайский биосферный заповедник и «украинская Венеция» – город Вилково. Ну и, конечно, жемчужина у моря – прекрасная Одесса!

Бессарабія

Історично-етнографічний регіон України, що склався в Придунав'ї та Нижньому Подніпров'ї, завжди виступав зоною інтенсивних етногенетичних процесів. Адже тут близько 5000 років тому зустрілися два індоєвропейських потоки — скотарі і землероби трипільської культури; в період грецьких колонізацій усталилися грецькі колонії, у III ст. греки були відкинуті готами за Дунай. Починаючи з V ст. Бессарабія заселялася слов'янами, зокрема племенами уличів і тиверців, хоча вона прийняла і деякі інші етнічні субстрати: кимврів, скіфів, тиритів, готів, обрів, болгар.

Назва «Бессарабія», або «Цара бессарабська», тобто «земля Бессараба» відома з кінця XV — початку XVI ст. У волосько-болгарських грамотах XV ст. так називали Валахію разом із Придунайськими землями. Пізніші історичні документи цю назву поширюють і на Буджак та Ногайські степи, котрі в ранньому середньовіччі населяли уличі (угличі).

У середині XIV ст. територія Бессарабії увійшла до Молдавського князівства, а з початку XVI ст. її південна частина — Буджак та північна — Хотинська земля були підкорені Туреччиною. Згідно з Бухарестською мирною угодою 1812 р. Бессарабія була приєднана до Росії, спочатку в статусі намісництва, а пізніше — губернії. З 1924 р. Південна Бессарабія увійшла до складу Молдавської автономної республіки, а після утворення Республіки Молдавії — до складу України. Тепер Південна Бессарабія входить до складу України, Північна — до складу Молдови.

На території Південної Бессарабії, у її південно-східній частині, сформувалась історична зона, що одержала назву Буджак (у перекладі з тюркського — «кут»). З XVI ст. її заселяли переважно ногайські племена, що колись складали одну з татарських орд. Їхня етнічна основа була неоднорідною, утвореною з чотирьох кочовищ (Едісан, Оран-Огли, Оршубет-Огли та Канесі) та кількох етнографічних груп. Одна з них — огузи — стала основою, як вважають дослідники, для формування гагаузів, що й нині проживають в Бессарабії.

Розселені у Буджаку ногайці в середньовіччя були відомі під іменем «буджаків», «буджацьких татар», або «буджак-татарів», що в перекладі на українську означає «татари, які проживають у куті». Описуючи цей народ, Г. Л. Боплан відзначав свавільність їхніх правів. До Буджаку, писав він, йдуть бунтівні татари, котрі не визнають ані хана, ані турок. Вони постійно нишпорять пустельними степами, щоб грабувати християн і продавати їх на галери; уриваються іноді в Україну та Поділля, не залишаючись там надовго.

Сучасний етнічний склад населення Буджаку, як і Бессарабії в цілому, почав формуватись у XVI—XVII ст. переважно на українському грунті. Він включав давнє слов'янське населення, а також «русняків», що прибували з Галичини у XVI—XVII ст., «малоросів» — з Малоросії та козаків, котрі змушені були піти із Запоріжжя після скасування Запорізької Січі. Одним із значних міграційних потоків у Бессарабію був потік, пов'язаний із переселенням молдаван. Рятуючись від репресій турецьких загарбників та експлуатації місцевих «господарів», вони у XVI ст. тікали в Україну цілими сім'ями. Ця міграційна хвиля тривала до кінця XVIII ст. Приблизно у цей же період (з XV ст.) у Бессарабії з'являються цигани, пізніше розселившись у Новоросії, Буковині та інших регіонах України, а у XVIII—XIX ст.— так звані варшавські переселенці (поляки і німці), болгарські та албанські колоністи.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: