4 страница. Поряд з цим правові акти визначають завдання і заходи попередження злочинності, порядок, форми й методи вчинення цієї діяльності

Поряд з цим правові акти визначають завдання і заходи попередження злочинності, порядок, форми й методи вчинення цієї діяльності, функції різних її суб’єктів, координацію і взає-модію між ними. Закони й інші нормативні акти забезпечують відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обо-в’язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян і установ, які потрапляють у сферу попе-редження злочинності.

Попереджувальна роль права полягає в такому регулюванні сфер суспільного життя, при якому існуючі криміногенні чинники або усуваються, або на їхні дії ставиться надійний заслін. Право не може знищити економічні, соціально-культурні причини й умови злочинності, але воно може впливати на їхні негативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам.

Проведення такої роботи припускає:

• поліпшення законодавства, його удосконалення;

• точну і неухильну реалізацію законів і інших нормативних актів;

•наявність бездоганно діючих механізмів, котрі забезпечують таку реалізацію.

Виділяють два основних напрями правового регулювання попередження злочинності.

Перший напрям носить „матеріальний” характер і полягає у впливі за допомогою права на криміногенні чинники зовнішнього середовища, прямо або опосередковано детермінуючі злочинну поведінку, з метою їхнього усунення.

Другий напрям носить „процесуальний” характер і поля-гає в юридичному закріпленні прав і обов’язків службо- вих осіб і громадян – суб’єктів попередження злочинності у встановленні змісту й порядку вчинення попереджувальних заходів.

8. Інформаційне забезпечення

попередження злочинності

Всю інформацію, яка використовується в попередженні злочинності, можна поділити на два основних види:

– кримінологічну чи зовнішню;

– організаційну чи внутрішню.

Кримінологічна інформація (зовнішня) повинна відбивати наступні показники злочинності: стан, рівень, динаміку, структуру, інтенсивність, детермінованість (зв’язок злочинності з іншими соціальними явищами), тобто – відповідати на питання:

• хто, коли і де вчиняє злочин;

• у зв’язку з чим люди стають на злочинний шлях;

• які обставини, ситуації і мотиви вчинення злочинів;

• у чому полягають причини і які умови сприяють вчиненню злочинних діянь.

Зовнішня інформація повинна також містити дані про адміністративні, дисциплінарні й інші правопорушення, амо-ральні вчинки, пияцтво й алкоголізм, наркоманію, нетрудові доходи, проституцію, бездоглядність дітей, залишення школи дітьми й підлітками, позбавлення батьківських прав тощо.

До цього виду інформації варто віднести відомості про соціально-економічний і соціально-демографічний розвиток, стан суспільної думки й інших соціально-психологічних процесів, що мають відношення до попередження злочинності.

Організаційна (внутрішня) інформація містить дані про різні аспекти організації попереджувальної діяльності її суб’єктами. Вона характеризує стан самої системи попередження злочинів і сприяє одержанню відповідей на питання:

• які конкретні цілі і завдання стоять на конкретному відрізку часу;

• якими засобами і способами вони досягаються;

• з якою інтенсивністю й у якому напрямі діє вся система і її ланки;

• які умови і реальні можливості вирішення поставлених завдань.

У сукупності зовнішня й внутрішня інформація повинні відбивати картину криміногенної обстановки в регіоні, ступінь ефективності попереджувального впливу, а також реальні потреби профілактичної діяльності з метою її подальшого удосконалювання.

9. Кримінологічне прогнозування

Кримінологічний прогноз – це вірогідне судження про майбутній стан (рівня, структури, динаміки) злочинності і її детермінант, можливостей профілактики й інших засобів впливу на злочинність у визначений період часу.

Варто погодитися з думкою Н.Ф. Кузнєцової, відповідно до якої в кримінологічному прогнозуванні необхідне використання:

• статистичних даних і результатів вибіркових досліджень не менше ніж за десять попередніх років, які характеризують стан і тенденції соціальних процесів, стійко й інтенсивно впливають на злочинність;

• даних про передбачувані зміни стану і тенденцій цих процесів на прогнозований період;

• статистичних даних і результатів вибіркових досліджень, які характеризують не менше ніж за десять попередніх років рівень, структуру і динаміку злочинності в цілому, а також за видами, за контингентами злочинців, за територіальним розподілом, за об’єктами зазіхання, за мотивацією і способами тощо;

• статистичних даних і результатів вибіркових досліджень, які характеризують обсяг, структуру, тенденції практики застосування заходів профілактики і кримінально-правових заходів за той самий період;

• даних про зміни, що відбулися за десять попередніх років і передбачуваних на прогнозний період, у правовому регулюванні, організації і ресурсному забезпеченні боротьби зі злочинністю і їхнім впливом на картину злочинності;

• даних про стан і тенденції суспільної думки на момент підготовки прогнозу в зіставленні з даними за один-три попередніх роки;

• даних про нові види злочинів, нові форми і способи злочинних дій;

• даних про злочини, які мають міжрегіональний і міждержавний характер;

• інформації про стан і прогнози злочинності і боротьби з нею в суміжних регіонах і суміжних державах.

Кримінологічне прогнозування має наступні цілі і завдання:

• з’ясування показників, що характеризують розвиток (зміни) злочинності в перспективі, виявлення на основі цього небажаних тенденцій і закономірностей, відшукування способів їхньої зміни в потрібному напрямі;

• з’ясування всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;

• вироблення загальної концепції боротьби зі злочинністю, котра включає як складову частину вибір оптимального розвитку правоохоронних органів;

• встановлення можливих змін у стані, рівні, структурі і динаміці злочинності в майбутньому;

• виявлення обставин, які сприяють цим змінам.

Основними етапами кримінологічного прогнозування є:

• передпрогнозна орієнтація – визначення цілей, завдань, гіпотез, часу попередження і т. д.;

• збір даних про процеси і явища, яківизначають розвиток злочинності і боротьби з нею;

• пошуковий прогноз – добір можливих варіантів майбутнього розвитку з урахуванням впливових процесів і факторів для ви-значення перспективних проблем, що підлягають вирішенню;

• нормативний прогноз – накладення на виявлені проблеми можливих засобів їхнього вирішення, виходячи з нормативів, котрі визначають характер, обсяг, структуру заходів, сил і ресурсів;

• оцінка обґрунтованості прогнозів;

• вироблення рекомендацій з оптимізації керування боротьбою зі злочинністю й умов цієї боротьби.

Існує три основних види кримінологічного прогнозування: прогнозування розвитку науки кримінології, прогнозування злочинності й індивідуальний прогноз.

Прогнозування розвитку науки кримінології включає прогнозування кримінологічних досліджень і визначення перс-пективи розвитку конкретних напрямів науки кримінології.

Прогнозування злочинності складається з прогнозування наступних видів злочинності: первинної і рецидивної; злочинності чоловіків і жінок; окремих видів і груп злочинів; сільської і міської злочинності; злочинності в окремих регіонах і адміністративно-територіальних поселеннях; на окремих об’єктах і галузях народного господарства.

У самостійний вид прогнозу виділяється прогнозування індивідуальної злочинної поведінки,під яким розуміється визначення імовірності вчинення злочину в майбутньому тією чи іншою конкретною особою.

10. Методи кримінологічного прогнозування

При прогнозуванні застосовуються три основних методи:

• екстраполювання (екстраполяція);

•експертна оцінка;

•моделювання.

Сутність методу екстраполяції полягає у вивченні історії прогнозованого об’єкта і перенесенні закономірностей його роз-витку в минулому і сьогоденні на майбутнє.

Для цього формуються динамічні ряди по роках за певний період, що безпосередньо передує прогнозованому, котрі вира-жають спрямованість, характер і темп цих змін. Ряди формуються на основі абсолютних даних і коефіцієнтів.

Точність екстрапольованих прогнозів тим вища, чим менший час упередження. Також важливим є ступінь стабільності параметрів визначеного виду злочинів. Обов’язковий облік розходжень статистичної і реальної картини з поправкою на латентність.

Недолік цього методу полягає в тому, що він дає задовільні результати тільки для найближчого майбутнього (один-три роки). В міру збільшення прогнозованого періоду помилки в оцінках зростають.

Моделювання – це розробка системи математичних формул, котрі описують динаміку злочинності виходячи з взаємодії комплексу чинників, які істотно впливають на неї. Моделювання як метод прогнозування злочинності включає модельно-кібернетичний експеримент, якийскладається в перебуванні закономірностей функціонування об’єкта, котрі просліджуються в часі.

Перевага цього методу полягає в тому, що він дозволяє абстрагуватися від дрібних і несуттєвих властивостей прог-нозованого явища і зосередити увагу на найважливіших сторонах досліджуваного об’єкта.

У дослідженнях соціальних процесів модель виражається найчастіше в логічній або знаковій формі. Найпоширеніші мате-матичні моделі.

Експертна оцінка полягає в узагальненні думок наукових і практичних працівників, спеціально відібраних за ознаками стажу, кваліфікації, кола інтересів і знань тощо, про майбутні параметри злочинності чи деяких її видів, а також про процеси і явища, що інтенсивно впливають на її тенденції.

Цінність методу полягає насамперед у тому, що високо-кваліфікований фахівець, висловлюючи своє судження про прогнозоване явище чи події, використовує не тільки офіційні дані, але й свій досвід та інтуїцію.

11. Терміни

кримінологічного прогнозування

Кримінологічні прогнози в залежності від охоплюваних тимчасових етапів поділяються на:

• короткострокові;

• середньострокові;

• довгострокові.

Ціль короткострокового прогнозування (один-три роки) полягає в тому, щоб науково передбачити тенденції, зако-номірності, а також конкретні варіанти зміни злочинності в найближчому майбутньому за деталізованими показниками. На цій основі розробляються короткострокові прогнози, які виз-начають спрямованість попередження злочинності.

У практичній діяльності знаходять застосування надко-роткострокові прогнози, що охоплюють дуже невеликі від-різки часу (доба, тиждень, місяць і квартал). Вони одержали назву оперативних прогнозів. Такий прогноз зручний у роботі міських і районних органів внутрішніх справ, особ-ливо в зв’язку з проведенням масових заходів (мітинги, свята, спортивні заходи тощо).

Середньострокове прогнозування включає період від чотирьох до десяти років. На відміну від короткострокових прог-нозів воно спрямоване на більш віддалену перспективу і визначає стратегію боротьби зі злочинністю.

Середньострокові прогнози дозволяють:

• інформувати суб’єктів боротьби зі злочинністю про можливий вплив запланованих великомасштабних економічних і соціальних заходів на злочинність;

• максимально використовувати профілактичний потенціал цих заходів і одночасно обмежити небажаний з кримінологічного погляду можливий вплив їхніх негативних сторін;

• визначити, виходячи з розвитку соціальних процесів, цілі і завдання профілактики, її основні напрями, оцінити в комплексі її можливості і резерви на прогнозований період;

• вчасно підготувати достатнє ресурсне забезпечення профілактики й інших напрямів боротьби зі злочинністю.

Довгострокове прогнозування розраховане на термін понад десять років і ґрунтується на аналізі загальних закономірностей розвитку суспільства в цілому, зв’язку рівня й структури зло-чинності з рівнем соціально-економічного та культурного розвитку суспільства.

Довгострокові кримінологічні прогнози в даний час можуть давати оцінки лише загалом деяких основних тенденцій у розвитку злочинності, її причин і умов у залежності від змін у суспільстві. Такі прогнози в основному залежать від ступеня точності відо-браження в загальних соціальних прогнозах тенденцій тих процесів і явищ, що найінтенсивніше впливають на злочинність.

12. Кримінологічне планування

Кримінологічне планування (програмування) – це ціле-спрямований процес з розробки плану, у якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю намічаються шляхи і засоби їх вирішення, нормативного, інформаційного, організаційного, методичного і ресурсного забезпечення на визначений часовий період.

Кримінологічне планування реалізується у формі управлінсь-ких документів-планів (програм) і має наступні види:

• за рівнем і масштабом: державне, регіональне, місцеве, на окремому об’єкті;

• за органом влади, що затверджує план (програму);

• за складом учасників і їхньої ролі: комплексне, міжвідомче, відомче;

• за спрямованістю: територіальне чи галузеве;

• запредметом: такі, що охоплюють боротьбу зі злочинністю в цілому і за видами або тільки боротьбу з окремими видами злочинів;

• за термінами: довгострокове, середньострокове, корот-кострокове.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї та стан боротьби з нею. При цьому розробники оцінюють існуючі можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності і закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції.

Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьбою зі злочинністю. Вони передбачають цілі і завдання на відносно тривалий період, їхні пріоритети й взаємозв’язок з іншими завданнями спеціального управління, систему суб’єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, що може виділити су-спільство тощо.

Плани ж деталізують за завданнями, напрямами, функціями окремих суб’єктів боротьби зі злочинністю, організацію цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання, відповідальних виконавців.

Короткострокове кримінологічне планування розрахову-ється на квартал, півріччя, рік і спрямоване на вирішення поточ-них проблем, котрі випливають з існуючої і прогнозованої на найближчий період обстановки.

Середньострокове і довгострокове планування виходить із прогнозів на ці ж періоди. Такі види планування спрямовані на визначення перспективи боротьби зі злочинністю, постановку завдань на тривалий термін, визначення шляхів і засобів їхнього рішення.

Отже, середньострокове і довгострокове кримінологічне пла-нування мають форму великомасштабних програм, котрі визначають стратегічні цілі, комплекс завдань, які випливають з них, систему учасників, напрямів, засобів (заходів) їхнього вирішення та забезпечення.

Комплексне та міжвідомче кримінологічне планування охоплюють відповідно розробку комплексів завдань і засобів боротьби зі злочинністю на визначеній території, у визначеній сфері соціального життя, галузі народного господарства.

Основне завдання полягає в тому, щоб об’єднати зусилля різних суб’єктів попередження злочиності і скерувати їх у єдине русло цілеспрямованої діяльності із ефективнішого використання своїх можливостей у сфері боротьби зі злочинністю.

Відомче планування включає розробку завдань і засобів участі в боротьбі зі злочинністю належного відомства, органу відповідно до його функціональної характеристики. Відомче кримінологічне планування здійснюють у межах своїх завдань і компетенції органи внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, інші органи, які мають спеціалізовані функції із боротьби зі злочинністю.

Розділ V

ЗЛОЧИННІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

1. Кримінологічна характеристика

злочинності неповнолітніх

Злочинність неповнолітніх є сукупністю злочинів у суспільстві, вчинених особами у віці від 14-ти до 18-ти років.

Злочинність неповнолітніх розвивається під впливом тих самих чинників, що і злочинність у цілому. Враховуючи це при вивченні злочинності особами у віці від 14-ти до 18-ти років вико-ристовуються загально-кримінологічні характеристики, показники і категорії. Водночас, аналіз повинен бути спрямований на виявлення тих чинників і обставин, властивих саме для злочинності непов-нолітніх, котрі дозволяють встановити її специфіку і необхідні заходи впливу. Необхідно враховувати юридичну умовність встановлених законодавством вікових меж, які охоплюють чотири вікові групи неповнолітніх: 14–15, 15–16, 16–17 та 17–18 років. Однак багато чинників, що впливають на злочинність непов-нолітніх перелічених груп, мають місце і серед підлітків молодшого віку (10–13 років), а також у осіб молодіжного віку (18–21 та 22–25 років), що важливо враховувати при розробці профілактичних заходів. Законодавство деяких країн, наприклад Великої Британії, Індії, деяких штатів США, встановлює верхню межу неповнолітнього віку до 21-го року. Є розбіжності і при визначенні нижньої межі.

Ефективне попередження злочинів неповнолітніх у взаємодії з кримінально-правовими заходами впливу на осіб, котрі їх вчиняють, є умовою охорони морального здоров’я підростаючого покоління, боротьби з негативними впливами на формування ціннісних орієнтацій і поведінки членів суспільства.

Характерною особливістю злочинності неповнолітніх протягом останніх років є тенденція до її зростання при досить значному скороченні рівня народжуваності. В цілому процент приросту злочинності серед неповнолітніх в три-чотири рази перевищує процент приросту неповнолітнього населення України за цей період. Стійке зростання рівня злочинності неповнолітніх спостерігається не лише у великих містах, а й у цілому в країні. Якщо у 1972 р. неповнолітніми та з їх участю було вчинено 10066 злочинів, то у 1997 р. кількість злочинів зросла до 40051, а у 1998 р. склала 39076 злочинів. Кількість осіб неповнолітнього віку, які брали участь у злочинах, 1972 р. склала 11758 осіб, у 1997 р. – 29790, у 1998 р. – 28270 осіб. Отже, за даними офіційної кримінальної статистики кількість лише за­реєстрованих злочинів зросла за вказаний період: у чотири рази, кількість неповнолітніх злочинців – майже у три рази.

За даними МВС у 2003 р. неповнолітніми та за їх участю вчинено 33500 злочинів, що на 3,6% більше ніж за 2002 р. Кожна дев’ята викрита у злочині особа неповнолітня. Майже 70% розслідуваних злочинів вчинених неповнолітніми відносяться до тяжких та особливо тяжких.

Аналіз динаміки цієї злочинності показує неухильну тенденцію до зростання при незначному зменшенні в окремі роки. Це підтверджується не тільки абсолютними показни­ками, а й середніми, розрахованими по п’ятиліттях. Темпи зростання злочинності неповнолітніх майже втричі перевищували темпи зростання загальної злочинності.

Значна частина злочинів неповнолітніх розглядається нав-колишніми як прояв вікової незрілості, бешкетництва. Тому про них не повідомляється в правоохоронні органи і це збільшує латентність.

Для структури злочинності неповнолітніх характерні наступні риси:

• частка неповнолітніх у загальній злочинності відносно невелика і у більшості регіонів складає від 8 до 13%, а у середньому по країні за вказаний період – 11%;

• злочинність неповнолітніх порівняно зі злочинністю дорослих відрізняється менш тяжким характером, однак загальна кількість злочинів неповнолітніх має тенденцію до зростання. Кожен п’ятий злочин, вчинений неповнолітніми, належить до категорії тяжких;

• структура злочинності неповнолітніх за видами і групами злочинів мало чим відрізняється від структури всієї злочинності: крадіжки майна усіх форм власності, пограбу­вання, розбої, неза-конні заволодіння транспортними засобами, хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень. Так, наприклад, за даними МВС України у загальній структурі злочинності 1996 р. неповнолітніми було вчинено: крадіжок приватного майна – 20,0%, крадіжок державного майна – 14,3%, розбоїв і пограбувань – 22,8%, злочинів проти осо-би – 7,0%, хуліганств – 7,9%, інших злочинів – 28%. Отже, можна зробити висновок, що у структурі злочинності неповнолітніх переважають злочини корисливої і корисливо-насильницької спрямованості, а коло цих діянь вужче, ніж у злочинності дорослих;

• інтенсивність злочинності неповнолітніх у містах набагато більша, ніж у сільській місцевості, не лише за загальною кількістю, а і за тяжкістю й складає відповідно 77% і 23%. Певні сезонні коливання пов’язані з процесами міграції у літній період;

• за даними вибіркових досліджень близько 80% злочинів неповнолітніх вчинені за місцем проживання, навчання або роботи, більше половини – після 20-ї години;

• злочини неповнолітніх мають переважно груповий характер. Якщо загальний статистичний показник групової злочинності дорівнює близько 25%, то для неповнолітніх – більше 60%. Однак ці групи невеликі (дві-три особи), не мають чіткої організаційної структури, нетривалим є і час їх існування (два-три місяці);

• рецидивна злочинність серед неповнолітніх складає 15–18%, серед дорослих – 25–30%. І хоча кількість неповнолітніх у загальній структурі злочинності є значно мен­шою, цей показник слід визнати досить високим;

• серед неповнолітніх досить високий відсоток осіб, які вчинили злочин у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. До 90% насильницьких злочинів і до 70% корисливих злочинів, за даними вибіркових досліджень, було вчинено у такому стані;

• в останні роки відбулися суттєві зміни у мотивації злочинної поведінки неповнолітніх. Так, якщо раніше лише 25–30% крадіжок вчинялося з корисливих мотивів, а в інших випадках це були мотиви солідарності з друзями, бажання самоствердження тощо, то зараз корислива мотивація є домінуючою фактично у всіх складах злочинів. Корислива мотивація виявляється в тому, що крадіжки, пограбування, розбійні напади вчиняються не для задоволення необхідних життєвих потреб, а для придбання престижних речей. Предметами посягання стають різноманітні цінні речі: хутряні, шкіряні вироби, аудіо, відео техніка, цінні папери і гроші, золото, зброя. Все частіше при цьому стала застосо­вуватися вогнепальна та холодна зброя, наркотики, усипляючі речовини. Але відомі й випадки крадіжок з життєвої потре­би. В минулі роки такі злочини були поодинокими;

• для насильницької злочинності останнім часом характерні елементи жорстокості, знущання над жертвою, прояви цинізму, імпульсивність дій.

2. Кримінологічна характеристика особи неповнолітніх злочинців

Застосовуючи загальну типологію особистості злочинців, можна виділити чотири основних типи неповнолітніх, що вчинили злочини:

• ті, що вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин і наперекір загальній позитивній спрямованості особи, – „випадкові злочинці”;

• ті, що вчинили злочин, потрапивши у певну життєву ситуацію, яка викликала реалізацію нестійкої загальної спрямованості особи, – „ситуаційні злочинці”;

• ті, що вчинили злочин внаслідок домінуючої негативної спрямованості особи, – ті, хто раніше вчиняв різного роду правопорушення, перебував на обліку в органах і службах у справах неповнолітніх;

• ті, що вчинили злочин внаслідок сформованої стійкої антисуспільної спрямованості особи, яка обумовлює всю систему поведінки підлітка і є виявом його ставлення до соціальних цінностей.

Для емоційно-вольової сфери неповнолітніх злочинців характерне ослаблення почуття сорому, нестриманість, бру-тальність і жорстокість, облудність і несамокритичність. Значне ослаблення вольових якостей відзначається в 15–25% випадків.

Нервово-психічні розлади в неповнолітніх, які вчинили злочини, зустрічаються від трьох до шести разів частіше, ніж у їхній правослухняних ровесників. Такі розлади не важкі і стійкі захворювання, а психопатичні риси чи залишкові явища після травм.

Для неповнолітніх злочинців характерні істотні перекручуван-ня моральної і правової свідомості:

•тлумачення обов’язку, совісті, дозволеності, виходячи з особистих бажань чи групової солідарності;

• орієнтація на одержання негайного задоволення;

• байдужість до переживань і страждань інших людей, праг-нення самоствердитися за рахунок більш слабких;

• законодавчі заборони розглядаються як формальні;

• соціальна роль закону ігнорується, він протиставляється доцільності, а групові норми – нормам закону;

•перекручене розуміння дозволеного і недозволеного в поведінці;

•формується вороже-недовірливе ставлення до правоохо-ронних органів;

• поширено переконаність у можливості уникнути покарання за вчинене і т. д.

Питома вага осіб чоловічої статі серед неповнолітніх злочинців складає 90–95%. Частка неповнолітніх дівчат, що вчиняють злочини – 5–10%.

Культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх зло-чинців істотно нижчий порівняно з однолітками, спостерігається їх стійке відставання від однолітків на один-два роки, серед них багато осіб, які покинули школу, втратили інтерес до навчання, зневажливо ставилися до вимог навчальних закладів.

Реальний культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх злочинців досить низький порівняно з однолітками. Для них характерно: обмежене використання каналів культурної інфор-мації та ставлення до неї лише як до одного із засобів заповнення вільного часу, а не як до джерела культурно значущої інформації. Причому найбільшу зацікавленість викликають низькосортні, порнографічні фільми, бойовики. Книжки читають не більше 10–20% обстежених підлітків. Перевага віддається своїм кана- лам інформації, при спілкуванні у групах з асоціальною спрямованістю.

За соціальною приналежністю, як і у дорослих, передує група тих, хто не працює і не вчиться. Далі – група учнів ПТУ і різноманітних курсів, робітників, тих, хто навчається у тех-нікумах, працює в агропромисловому комплексі. Нині помітно зростання злочинності серед школярів, які можуть стати другою групою серед неповнолітніх злочинців. За сімейним станом серед неповнолітніх злочинців у півтора-два рази вищий рівень тих, хто виховувався у неповних або в неблагополучних сім’ях.

3. Причини й умови злочинності

неповнолітніх

Кримінологи виділяють наступні криміногенні обставини,котрі відіграють вирішальну роль у формуванні особистості неповнолітніх, здатних у певній ситуації вчинити злочин:

• негативні впливи в родині. Істотні дефекти сімейного виховання мають місце в більшості випадків перекрученого формування особистості і наступного переходу на злочинний шлях конкретних підлітків. У 30–40% випадків злочинів неповнолітніх установлений негативний вплив з боку батьків і інших старших членів родини;

• відсутність (тимчасова чи триваюча) в батьків у кризовій ситуації можливості забезпечувати мінімально необхідні потреби дітей. Значна кількість українських сімей мають прибуток нижче прожиткового мінімуму. У таких родинах породжуються настрої безнадійності, соціальної заздрості й озлобленості через важке матеріальне становище. При відсутності соціальної допомоги ці обставини формують мотивацію злочи-нів – крадіжок, хуліганства тощо;

• негативний вплив найближчого оточення – упобуті, навчанні тощо з боку однолітків чи дорослих. Негативний вплив на поведінку підлітка має спостереження дій і ситуацій, що породжують у нього неправильну уяву про допустимість і безкарність злочинних дій; спостереження дій, що свідчать про невідповідність між словами і вчинками самих вихователів тощо;

• підбурювання з боку дорослих, злочинців, яке має місце в 30% випадків. Воно нерідко пов’язано з попереднім залученням у пияцтво, азартні ігри, інші форми антигромадської поведінки в поєднанні з пропагандою „переваг” життя злочинців;

• тривала відсутність визначених занять у неповнолітніх, які покинули навчання, також обумовлює виникнення антигромадських поглядів і звичок, котрі можуть реалізуватися в ситуаційних злочинах чи спричинити входження в злочинну групу;

• проникнення в середовище молоді стандартів повсякденної поведінки, не сумісних з цінностями нашого суспільства (культ сили, жорстокості, культ наркотиків тощо).

У взаємодії з зазначеними чинниками формуванню криміно-генної мотивації і її прояву в злочинності неповнолітніх сприяють соціальні чинники:

• бездоглядність, відсутність належного контролю з боку родини й освітніх установ за поведінкою, зв’язками, дозвіллям неповнолітніх. Вона відзначається в чотирьох з п’яти випадків злочинів неповнолітніх;

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: