Модулі динамічної пам'яті

Динамічна пам'ять найчастіше застосовується у вигляді модулів з розрядністю 8, 16, 32 або 64 битий, які можуть встановлюватися користувачем без яких-небудь пристосувань. Модулі стандартизовані, тому забезпечується їхня взаємна сумісність:

· SIMM-72-pin – 32-бітові модулі, що застосовувалися на системних платах для 486 і Pentium;

· DIMM-168 – 64-бітові модулі для Pentium і вище.

Існує два покоління, різні за інтерфейсом. Модулі DIMM 168-pin Buffered (1-го покоління), як і слоти, для них зустрічаються рідко і з поширеними модулями DIMM 2-го покоління несумісні навіть механічно (по ключах). Найбільш популярне друге покоління з мікросхемами SDRAM. Розрізняють модифікації залежно від наявності буферів або регістрів на керуючих сигналах: Unbuffered, Buffered і Registered.

· DIMM-184 – 64-бітові модулі DDR SDRAM для системних плат 6-7 поколінь процесорів.

· RIMM – 16 або 32-байтні модулі RDRAM для системних плат 6-7 поколінь процесорів.

· SO DIMM (72 і 144-pin) і SO RIMM – малогабаритні варіанти модулів (для блокнотних ПК).

· AIMM (AGP Inline Memory Module), вони ж GPA Card (Graphics Performance Accelerator) – 66-контактні 32- або 16-бітові модулі SDRAM, призначені для розширення пам'яті графічних адаптерів, вбудованих у системну плату.

Існують ще модулі SIMM-68 для Macintosh, але вони до IBM РС не підходять. У комп'ютерах, призначених для застосування як сервери або могутні станції, нерідко застосовуються спеціальні плати пам'яті, ОЗП, що дозволяють встановлювати великі об'єми.

На такі плати також встановлюються модулі SIMM, DIMM або SO DIMM. Модулі пам'яті застосовуються і в принтерах (лазерних) – DIMM-168, 100-Pin DIMM, AIMM, SO DIMM-144, але іноді для них потрібні і спеціальні модулі.

Сучасні модулі пам'яті мають шину даних розрядністю 8, 32 або 64 біт. Окрім основних інформаційних біт модулі можуть мати додаткові контрольні біти різної організації.

Модулі без контрольних біт (non Parity) мають розрядність 8, 32 або 64 біта і допускають незалежне побайтне звернення за допомогою окремих для кожного байта ліній CAS#.

Модулі з контролем паритету (Parity) мають розрядність 9, 36 або 72 бита і також допускають незалежне побайтне звернення, контрольні біти по зверненню приписані до відповідних байтів.

Модулі з генератором паритету (Fake Parity, Parity Generator, Logical Parity) також допускають незалежне побайтне звернення, логічні генератори паритету за читанням приписані до відповідних байтів. Дійсного контролю пам'яті вони не забезпечують.

Модулі з контролем за схемою ЕСС мають розрядність 36, 40, 72 або 80 біт. Зазвичай вони допускають побайтне звернення до інформаційних біт, але контрольні біти у них прив'язані до одного або декількох сигналів CAS#, оскільки ЕСС має на увазі звернення відразу до цілого слова.

ECC-Optimized – модулі, оптимізовані під режим ЕСС. Від звичайних модулів ЕСС вони відрізняються тим, що можуть не забезпечувати побайтне звернення до інформаційних біт.

ECC-on-SIMM (EOS) - модулі з вбудованою схемою виправлення помилок. Кожен байт модуля має вбудовані засоби контролю і виправлення помилок, що працюють прозоро. Для системи модулі функціонують як звичайні паритетні – у разі виявлення непоправної похибки вони генерують хибний біт паритету. Ці модулі забезпечують відмовостійку по пам'яті (Kill Protected Memory) для системних плат, кія підтримують тільки контроль паритету.

Віртуальна пам'ять

Об'єм оперативної пам'яті визначається об'ємом модулів пам'яті, встановлених на материнській платі. Програма в процесі роботи і дані розташовуються в елементах цієї пам'яті, звідки можуть бути затребувані процесом за необхідністю.

Для збільшення об'єму пам'яті системи була розроблена концепція віртуальної пам'яті. Суть цієї концепції полягає в тому, що на жорсткому диску створюється файл розміром в декілька десятків Мб (файл обміну, що є таким собі розширенням оперативної пам'яті.

Коли всі комірки реального ОЗП зайняті, а для роботи програми необхідна пам'ять «Менеджер» віртуальної пам'яті звільняє фізичну пам'ять, переносячи частину інформації, яка давно не використовувалася до файлу обміну. Припустимо, що оперативній системі необхідно 80 Мб пам'яті, щоб завантажити всі запущені програми, але ОЗП має тільки 32 Мб пам'яті. В цьому випадку запускається менеджер віртуальної пам'яті, який створює на жорсткому диску файл обміну розміром 80-32-48 Мб. Процесор звертатиметься до 80 Мб пам'яті, не розуміючи, що не всі з цих елементів пам'яті розташовуються в модулі пам'яті і що частина їх знаходиться на жорсткому диску.

Не слід забувати, що жорсткий диск працює в 1000 разів повільніше, ніж ОЗП, тому спроба завантажити одночасно велику кількість програм приводить до безперервного звернення до жорсткого диска і, кінець кінцем, до зависання системи.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: