Значення і властивості аналізаторів.

Тема. Фізіологія аналізаторів (сенсорних систем).

План.

1. Значення, характеристика і властивості аналізаторів.

2. Фізіологія слухової сенсорної системи.

3. Фізіологія вестибулярного аналізатору.

4. Фізіологія нюхового аналізатору.

5. Фізіологія смакового аналізатору.

6.Зоровий аналізатор, його функції.

Значення і властивості аналізаторів.

Аналізатори інформують нас про навколишнє середовище, стан внутрішніх органів і систем органів. Вважають, що є 5 відчуттів: зір, слух, смак, нюх, дотик, але насправді їх більше: відчуття рівноваги або м’язового тонусу, відчуття дотику складається з цілого ряду підрядних видів відчуттів. В навколишньому середовищі є явища, які не сприймаються жодним органом чуття (великий діапазон світла і звукових хвиль, рентгенівське проміння тощо). Це стосується і деяких процесів, що відбуваються в самому організмі (процес іонізації).

Виділяють такі аналізатори: слуховий, вестибулярний, нюховий, смаковий, зоровий, соматовісцеральний (соматична сенсорна система – тактильна, температурна, больова, пропріорецептивна або рухова, вісцеральна – інтерорецептивна, що містяться у внутрішніх органах)

Аналізатор (за І.П. Павловим) – складний нервовий механізм, що починається з зовнішнього сприймаючого апарату і закінчується в мозку.

Аналізатор складається з:

1) рецепторного апарату – периферичний відділ;

2) провідниковий відділ – нервові волокна і клітини;

3) центральний відділ – ділянки кори великого мозку.

Периферичний відділ.

Рецептори – чутливі нервові закінчення або спеціалізовані нервові клітини, які реагують на певні зміни в навколишньому середовищі, транспортують різні види енергії (світлову, теплову) у нервовий імпульс.

Рецептори поділяються на зовнішні – екстерорецептори та внутрішні – інтерорецептори.

Екстерорецептори розміщені на зовнішній поверхні тіла і сприймають подразнення, які діють на організм ззовні. Це рецептори шкіри, ока, вуха, язика і носової порожнини. Предмети і явища навколишнього середовища, діючи на організм через екстерорецептори, викликають в корі мозку численні відчуття (смак, запах, колір, звук).

Інтерорецептори сприймають подразнення, які сигналізують про стан внутрішніх органів (вісцерорецептори) або про положення (вестибулорецептори) і рухи тіла чи окремих його частин в просторі (пропріорецептори).

Вісцерорецептори містяться у внутрішніх органах (серці, легенях, нирках і т.д.). Збудження, що надходить від них, допомагає ЦНС рефлекторно регулювати діяльність різних органів і підтримувати відносно сталий склад внутрішнього середовища. Збудження від інтерорецепторів ніяких відчуттів не викликає, лише при захворюваннях людина відчуває біль в тому чи іншому органі.

Вестибулорецептори знаходяться у внутрішньому вусі.

Пропріорецептори розташовані у м’язах, сухожиллях, суглобових сумках і зв’язках. Вони сприймають зміни натягу і тиску, які виникають у цих органах під час рухів.

Залежно від способу взаємодії рецептора з подразником, до яких вони чутливі, поділяються на контактні і дистантні. Контактні – прямий контакт з подразником, а дистантні сприймають подразник на відстані.

Також розрізняють рецептори за структурою: первинночутливі та вторинночутливі.

Первинночутливі – це рецептори, які самі генерують нервовий імпульс, що по чутливій нервовій рецепторній клітині спрямовується до вищих відділів аналізаторів (нюхові, дотикові).

Вторинночутливі під дією зовнішніх подразників де поляризується з виділенням хімічного медіатору. Медіатор діє на синапси нейронів, які викликають формування генераторного потенціалу (подвійна деполяризація). Це – зорові, слухові, вестибулярні, смакові і т.д.

Залежно від рівня специфічності рецептори поділяються на моно- та полімодальні.

Мономодальні – рецептори,які спеціалізуються на сприйнятті одного виду подразника (зорові, слухові).

Полімодальні – рецептори, які збуджуються при дії різних подразників (больові).

За фізичним подразненням рецептори поділяються на фоторецептори (рецептори ока), фоторецептори (сприймають механічні коливання повітря – слух), механорецептори (реагують на положення тіла, вібрацію), терморецептори, хеморецептори (на зміну хім. складу повітря), барорецептори (сприймають зміну кров'яного тиску і рефлекторно регулюють його рівень).

Провідниковий відділ

забезпечує проведення нервового збудження від рецепторного апарату до центру аналізатора в головному мозку і від центру до периферійного відділу.

Центральний відділ

Відбувається в корі півкуль великого мозку. Нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються в свідомості у вигляді відчуття. На основі відчуття формуються складніші суб'єктивні образи: сприймання (психічний процес відображення дійсності, який створює суб'єктивний образ об'єктивного світу), уявлення (образ предмета або явища матеріального світу, відтворений у свідомості на основі минулих впливів на органи чуття), мислення (абстрактне, узагальнене пізнання явищ зовнішнього світу, їхньої сутності шляхом аналізу та синтезу, суджень та висновків).

Загальні властивості аналізаторів:

поріг подразнення, хронаксія, збудливість, провідність, лабільність (рухливість), адаптація, ритмічна активність, спонтанна імпульсація, контрастність, слідові процеси в аналізаторах, взаємодія аналізаторів.

Поріг подразнення – найменша сила подразника, що викликає збудження.

Хронаксія – мінімальний час, на протязі якого постійний електричний струм з напругою вдвічі більше порогового значення (реабаза), діє на живу тканину і викликає збудження. Найменша величина хронаксія у рецепторах відчуття – зубна біль.

Адаптація – властивість аналізаторів пристосовуватися до постійно діючого подразника. Для деяких аналізаторів при постійній дії одного і того ж подразника втрачається його відчуття. Н-д, людини, коли заходить в приміщення, в якому курили, спочатку відчуває запах, потім – ні. Такі аналізатори, як вестибулярний, пропріорецептивний не здатні до адаптації. Швидко адаптуватися можуть більшість шкіряних рецепторів. Відчуття тиску одягу на шкіру ми практично не відчуваємо. Коли дія постійного подразника припиняється, що виникає під дією адаптації, поступово зникає і чуттєвість рецепторів збільшується (така причина збільшення чутливості рецепторів внутрішнього вуха до тих звуків, які не чує, коли припиняється грохот і шум в приміщенні, в якому знаходиться людина).

Ритмічна активність – у відповідь на дію подразників рецептори генерують серію ритмічних розрядів. Чим більше подразник, тим частіше імпульсація.

Спонтанна імпульсація – самостійна активність рецепторів, яка є одним з важливих механізмів оцінки сили подразника.

Контрастність – подразник тієї ж самої сили викликає різні відчуття при зміні умов сприймання, в її основі лежить явище одночасної і послідовної індукції.

Слідові процеси в аналізаторах – це відтворення послідовних образів, проявляється в тому, що відчуття не зникають після припинення дії подразника.

Взаємодія аналізаторів. Вплив різних факторів зовнішнього середовища сприймається не одним аналізатором, а кількома, тому вони завжди взаємодіють. В результаті цього уявлення про предмет стають більш повними, а суб’єктні образи більш адекватними.

Механізм збудження рецепторів.

Механізм перетворення енергії подразника в нервовий імпульс неоднаковий, але завжди пов'язаний зі зміною проникності мембрани і виникнення рецепторного потенціалу (РП).

РП за своїми характеристиками подібний до місцевих потенціалів нервових волокон, тобто він зберігається на протязі дії подразника, він здатний до сумації.

В первинночутливих рецепторах під впливом РП у найближчому вузлі нервового волокна виникає потенціал дії (ПД), який називається генераторним потенціалом (ГП).

У вторинночутливих рецепторах ГП викликає виділення медіатора. Далі йдуть ті ж самі процеси, що і в синапсах ЦНС. Збудливість рецепторів вимірюється їхнім порогом. Розрізняють абсолютний поріг, який характеризується мінімальною енергією, здатною викликати збудження, та поріг розрізнення, який характеризується різницею сил 2-х подразників.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: