Пізнання як процес.Роль практики в пізнанні людиною світу.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Процес пізнання являє собою складний суперечливий процес. Він проходить два основні ступені: чуттєве пізнання, що здійснюється на основі безпосередніх даних органів чуття і раціональне пізнання, що здійснюється в логічній, понятійній формі. Пізнання, таким чином, – це діяльність, що ставить мету оволодіння незвичним і невідомим у світі через вироблення нової інформації, знання. Тому пізнання завжди творчий акт, у якому поєднані суб'єкт, засоби, методи й об'єкт.

Значення практики для пізнавального процесу, для виробки і розвитку наукового і інших форм знання підкреслювали багато філософів різних орієнтацій. Слід відмітити, що поняття “практика” виражалось через достатньо широкий спектр термінів. Серед них – “дія”, “діюче життя”, “досвід” (“досвід життєвого світу”, “ досвід повсякденного життя” і ін.), “фізіологічне життя”, “досвід в цілому” і т.п.

Практика (“добро”, “воля”, “практична ідея”) – одна з основних категорій гегелівської діалектики як Логіки і теорії пізнання.

Роль практики в процесі пізнання обговорюється й у сучасній філософії. Так, К.Поппер вказує на неприпустимість руйнування єдності теорії або практики або (як це робить містицизм) її замінили створенням міфів. Він підкреслює, що практика – не ворог теоретичного знання, а “найбільш значимий стимул до нього”. Хоч визначена частка байдужості до неї, відзначає Поппер, можливо і личить вченому, існує безліч прикладів, що показують, що для нього подібна байдужість не завжди плідна. Але для вченого істотно зберегти контакт із реальністю, із практикою, оскільки той, хто нею нехтує, розплачується за це тим, що неминуче впадає в схоластику.

У процесі практики людина створює нову реальність – світ матеріальної і духовної культури, нові умови свого існування, що не дані їй природою в готовому вигляді (“друга природа”). Практика і пізнання – дві взаємозалежні сторони єдиного історичного процесу, але вирішальну роль тут грає практична діяльність. Це цілісна система сукупної матеріальної діяльності людства у всьому її історичному розвитку. Її законами є закони самого реального світу, що перетворилися в цьому процесі.

Найважливіші форми практики: матеріальне виробництво (праця), перетворення природи, природного буття людей; соціальна дія – перетворення суспільного буття, зміна існуючих соціальних відносин визначеннями “масовими силами” (революції, реформи, війни, перетворення тих чи інших соціальних структур і т.д.); науковий експеримент – активна (на відміну від спостереження) діяльність, у процесі якої людина штучно створює умови, що дозволяють йому досліджувати цікавлячі його властивості об’єктивного світу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: