Роль суспільної практики в пізнавальному процесі дуже різноманітна, але основними її функціями є

1. Практика є джерелом пізнання тому, що всі знання викликані до життя головним чином її потребами. Зокрема, математичні знання виникли з необхідності вимірювати земельні ділянки, обчислювати площі, обсяги, обчислювати час і т.д. Астрономія була викликана до життя потребами торгівлі і мореплавання і т.д. Але, не завжди, звичайно, відкриття в науці (наприклад, періодичний закон Менделєєва) робляться безпосередньо “за замовленням” практики.

2. Практика виступає як основа пізнання, його рушійна сила. Вона пронизує всі сторони, моменти, форми, ступіні пізнання від його початку і до його кінця. Весь пізнавальний процес, починаючи від елементарних відчуттів і закінчуючи самими абстрактними теоріями обумовлюється – у кінцевому рахунку – задачами і потребами практики. Вона ставить перед пізнанням визначені проблеми і вимагає їхнього розв’язання. У процесі перетворення світу людина виявляє і досліджує всі нові і нові його властивості і сторони й усе глибше проникає в сутність явищ. Практика служить основою пізнання також в тому, що забезпечує його технічними засобами, приладами, оснащенням і т.д., без яких воно не може бути вдалим.

3. Практика являється опосередкованою ціллю пізнання, тому що воно здійснюється не заради простої цікавості, а для того, щоб направити і відповідним чином, тією чи іншою мірою, регулювати діяльність людей. Усі наші знання повертаються в остаточному підсумку назад у практику і роблять активний вплив на її розвиток. Завдання людини полягає не тільки в тому, щоб пізнавати і пояснювати світ, а в тому, щоб використовувати отримані знання в якості “посібника для дії” по його перетворенню, для задоволення матеріальних і духовних потреб людей, для поліпшення й удосконалювання їхнього життя.

4. Практика являє собою вирішальний критерій істини, тобто дозволяє відо-кремити істинні знання від оману (про цю функцію практики буде сказано в § 5 даної глави).

Відкриття практичної, соціальної зумовленості людського пізнання дозволило виявити діалектику пізнавального процесу і пояснити його найважливіші закономірності. Виявилося, що не можна розглядати пізнання, як щось готове, незміне, а міркувати, як із незнання появляється знання, як в ході практики відбувається рух, сходження від неповного, неточного знання до більш повного, більш точному і глибокому, досконалого.

41. Що таке істина? Визначте основні властивості істини?

Олин вариант:

Істина – це знання, що відповідає дійсності. Істина – це процес, бо міняються предмети, що відображають, змінюються люди. Істина – знання тотожне об’єкту. Істина – не всяке знання, воно має певні властивості:

- обєктивність істини – об’єктивне те, що існує поза свідомістю.

- істина – це думки, знання, існує тільки в свідомості. Істина об’єктивна за змістом і суб’єктивна за формою.

- конкретність істини – істина залежить не тільки від суб’єкту, який вона відображає, а й залежить від конкретних умов відображення, тобто від часу, місця, обставин.

- істина і абсолютна і відносна (дослідженням істини займався Гегель).

Абсолютна – це повне вичерпне знання про предмет чи явище, яке не буде спростоване в майбутньому.

Відносна – неповне, неточне, приблизне знання.

1 правило: істина абсолютна складається із суми істин відносних.

2 правило: кожній відносній істині є хоча б зернятко істини абсолютної, інакше то не істина.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: