Д.Бруно про героiчний ентузiазм 5 страница

3. Доказательство через необходимость — каждая вещь имеет возможность как своего потенциального, так и реального бытия. Если мы предположим, что все вещи находятся в потенции, то тогда бы ничего не возникло. Должно быть нечто, что способствовало переводу вещи из потенциального в актуальное состояние. Это нечто — Бог.

4. Доказательство от степеней бытия — люди говорят о различной степени совершенства предмета только через сравнения с самым совершенным. Это значит, что существует самое красивое, самое благородное, самое лучшее — этим является Бог.

5. Доказательство через целевую причину. В мире разумных и неразумных существ наблюдается целесообразность деятельности, а значит, существует разумное существо, которое полагает цель для всего, что есть в мире, — это существо мы именуем Богом.

Білет №20

1. Античний скептицизм. Тропи Агріппи.

Як філософський напрям скептицизм піддавав сумніву можливість достовірного пізнання світу й існування надійного критерію істини. Він часто поставав як критично-недовірливе ставлення до всього.

Згідно з гносеологією скептицизму кожній тезі можна протиставити антитезу, яка нічим не поступається тезі. На цій основі скептики рекомендують утримуватися від категоричних суджень. Сумнів і утримання від суджень не одне й те саме. Якщо в стані сумніву розум не знає, що вибирати, то у стані утримання від суджень розум знає, що нічого не слід вибирати. У цьому разі він виявляє не слабкість, а силу. Наслідком сумніву чи відсутності знання є розгубленість, сум'яття, почуття жалю і невдоволення, а наслідком утримання від суджень - спокій, незворушність, цілковита внутрішня вдоволеність.

Традиційну для античної філософії думку про залежність щастя людини від успіхів пізнання скептики вважають неприйнятною. Це твердження вони аргументували тим, що філософи не дуже близькі до істини. А якби навіть вдалося знайти її, то це, вважали скептики, не тільки не наблизило б людей до щастя, а навіть віддалило б. Істина є чимось усезагальним, що виходить за межі індивіда і загрожує його підкорити. А той, хто не має судження про те, що добре чи погане, і не уникає його, і не гониться за ним, залишається незворушним.

Агри́ппа — древнегреческий философ-скептик, автор «5 основ воздержания» или тропов (греч. τρόποι), в которых утверждается невозможность точных знаний.

Эти тропы приводит Секст Эмпирик в «Пирроновых положениях». Согласно Сексту Эмпирику, они характерны для позднего скептицизма:

Разноречивость — неопределённость в правилах общественной жизни или в воззрениях философов.

Удаление в бесконечность — все доказательства требуют дальнейшего доказывания, и так до бесконечности.

Относительность — все вещи изменяются, если меняются их отношения, или меняется точка зрения на них.

Предположительность — истина, которая утверждается, в сущности является гипотезой.

Взаимодоказуемость — утверждённая истина вовлечена в порочный круг.

Первый и третий тропы представляют собой резюме десяти первоначальных тропов воздержания в раннем скептицизме. Другие три определяют последующее развитие скептицизма.

2. Християнський гуманізм Е. Роттердамського.

У "філософії Христа" Еразм Роттердамський прямо пов'язав гуманістичні погляди своїх попередників з християнським віровченням, вважаючи, що справжній сенс гуманізму Епохи Відродження - оновлення людської природи шляхом відродження Христових заповідей у ​​душі кожної людини. "Що є філософія Христа, яку Він Сам називає відродженням, якщо не оновлення природи, створеної благої? - Запитує Еразм. Отже, щира віра, справжня християнська любов, ревна надія на порятунок - усе це і становить суть" філософії Христа ".

З іншого боку, Еразм наповнює християнським змістом багато гуманістичних гасла. Так він тлумачить популярну в Епоху Відродження "апологію насолоди". Для Еразма справжню насолоду полягає у відмові від задоволень земних, тілесних. Більше того, мова в нідерландського мислителя йде про чернечого життя, чернечому презирство до світу, як про ідеал земного існування. А сенс боротьби з мирськими насолодами в одному - надія на набуття незмірно великих, а саме, духовних, насолод. Бо єдине справжню насолоду полягає в духовному возз'єднання з Богом.

3. Учення Гегеля про протирічча, закони і категорії діалектики.

Побудительной силой в развитии мышления, согласно философии Гегеля, служит противоречие, без него не было бы никакого движения, никакой жизни. Все действительное полно противоречия и, тем не менее, разумно. Противоречие не есть что либо неразумное, останавливающее мысль, но побуждение к дальнейшему мышлению. Его не надо уничтожать, а «снимать», т. е. сохранять, как отрицаемое, в высшем понятии. Противоречащие друг другу понятия мыслятся вместе в третьем, более широком и богатом, в развитии которого они составляют только моменты. Воспринятые в высшее понятие, противоречивые прежде понятия посредством диалектики дополняют одно другое. Их противоречивость побеждена. Но новое высшее понятие в свою очередь оказывается противоречащим другому понятию и эта противоречивость опять должна быть преодолена согласованием в высшем понятии и т. д – в этом и состоит суть диалектики Гегеля. Каждое отдельное понятие односторонне, представляет лишь частицу истины. Оно нуждается в дополнении своей противоположностью, после соединения с которой, образует высшее понятие, более приближающееся к истине. По философии Гегеля, Абсолютное в своем вечном созидании проходит чрез все противоположности, попеременно создавая и снимая их и приобретая таким путем при каждом новом движении вперед более ясное сознание своей настоящей сущности. Только благодаря такой диалектике понятий, философия вполне соответствует живой действительности, которую должна понять.

Гегель сформулював, правда в ідеалістичній формі, закони і категорії діалектики. Категорії якості і кількості. Якість це те, без чого об'єкт існувати не може. Кількість байдужа до об'єкту, але до певної межі. Кількість плюс якість є міра. Три закони діалектики (суть історії розвитку). 1. Закон переходу кількісних стосунків в якісні (при зміні кількісних стосунків після певної стадії відбувається зміна якості із-за неруйнування міри). 2. Закон напряму розвитку (заперечення заперечення). 3. Закон єдності і боротьби протилежностей.

4.Система та метод філософії Гегеля

По философии Гегеля, Абсолютное в своем вечном созидании проходит чрез все противоположности, попеременно создавая и снимая их и приобретая таким путем при каждом новом движении вперед более ясное сознание своей настоящей сущности. Только благодаря такой диалектике понятий, философия вполне соответствует живой действительности, которую должна понять. Итак, положение, противоположение и их объединение (тезис – антитезис – синтез) составляют в системе Гегеля сущность, душу диалектического метода. Самый широкий пример этой триады – идея, природа, дух – дает метод для деления философской системы Гегеля на три главные составные части. И каждая из них, в свою очередь, строится внутри себя на том же основании.

Білет №21

1.У чому полягає різниця між матеріалізмом і ідеалізмом? У чому полягає ідеалстичний характер учення Платона про ідеї?

Матеріалізм - це філософський напрямок, постулює первинність і єдиність матеріального початку в світі і що розглядає ідеальне лише як властивість матеріального. Філософський матеріалізм стверджує первинність матеріального і вторинність духовного, ідеального, що означає ізвечность, нествореним світу, нескінченність його в часі і просторі. Мислення невіддільне від матерії, яка мислить, а єдність світу полягає в його матеріальності. Вважаючи свідомість продуктом матерії, матеріалізм розглядає його як відображення зовнішнього світу. Вважаючи свідомість продуктом матерії, матеріалізм розглядає його як відображення зовнішнього світу, стверджуючи, таким чином, пізнаванність природи. Узагальнюючи досягнення науки, матеріалізм сприяв зростанню наукового знання, вдосконалення наукових методів, що, у свою чергу, надавало благотворний вплив на успіхи людської практики, на розвиток продуктивних сил.

Ідеалізм виходить з первинності духовного, нематеріального, і вторинності матеріального, що зближує його з догмами релігії про кінець світу в часі і просторі і створеного за Бога. Ідеалізм абсолютизуєнеминучі труднощі у розвитку людського пізнання і цим гальмує науковий прогрес.

Платон, який стверджував, що ідеї дійсно існують і принципово відрізняються від речей. Він доводив, що не можна зводити все існуюче тільки до матеріальних речей, як це робили давньогрецькі матеріалісти.

Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу.

2. Що вивчає етика як філософська дисципліна? Етика Аристотеля.

Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає стосунки між людьми, ставлення індивіда до світу, Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з'ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

Арістотель (“Нікомахова етика”, ”Евдомова етика”) першим назвав етикою науку, що вивчає сферу людських стосунків, поведінку індивіда як розумної і суспільної тварини, визначив її місце в системі інших наук. У своїх студіях з етики Арістотель прагнув з'ясувати предмет цієї науки, природу щастя, сутність і види блага, здатність людини досягти його. Та найбільше філософ переймався сутністю доброчесності, досліджував види та можливості їх виховання, сутність і види справедливості.Етика Арістотеля намагається допомогти людині усвідомити свою головну мету життя і діяльності і вирішити питання можливості виховання в державі громадян, бо поруч з політикою ця наука є важливою не лише для людини, а й цілого суспільства.

У вченні про щастя, Арістотель намагається внести безліч відділків для цього поняття. Щастя на його думку є особливим станом задоволення людини тим, що вона отримує як результат своєї добродійної діяльності. Виділяючи єдність моралі з щастям, філософ підкреслює, що досягнення вищого задоволення людини своїм життям залежить від її вчинків, дій. Головним щастям є інтелектуальна і моральна людська досконалість, її здоров’я із наявністю зовнішніх благ, активна позиція як громадянина, дружба.

3. Поясніть звязок світової необхідності Логосу, Зевсу і морального закону в філософії стоїків.

Світ розглядався в стоїцизмі як організоване ціле, пройняте животворним логосом, який виступає іманентною породжуючою силою і законом, що скеровує світовий розвиток. Останній мислиться як циклічний процес із періодичними спалахами світового вогню, виявленнями творчого Бога-Логоса. Душа людини розглядалася як частина світової душі; після смерті вона відділяється від тіла і втрачає особистісні ознаки. Через прилученість усіх людей до Логоса вони є громадянами єдиної світової держави - "космополісу". Головною метою людини проголошується доброчесне життя у згоді з природою, Логосом.

Надалі поняттям "стоїцизм" стали позначати моральну позицію, котра передбачає витриманість, стійкість, суворе дотримання моральних вимог, незалежно від сподівань на винагороду (щастя), гідну поведінку за будь-яких обставин.

Перша концепція стосується поняття обов’язку у філософії стоїків. Обов’язок – це перш за все є прагнення людини до моральної досконалості. Людина ж не може зробити цей світ досконалим, але може побудувати його у собі, набуваючи гідності гордості і дотримання високих моральних вимог.

4. Соціально-політичні погляди Вольтера. Антиклеарикалізм Вольтера.

Погляди на політику, державу, право і закон вкраплені в самі різні твори письменника, є сусідами в них з міркуваннями на інші теми. Гостро критичний настрій, осміяння і заперечення соціальних, юридичних та ідеологічних засад тодішнього феодального суспільства яскраво відрізняє ці вольтерівським погляди. Інше виразну відмінність - пронизливий їх дух свободи, гуманізму, терпимості.

Вольтер енергійно виступав проти католицької церкви, проти злодіянь духовенства, мракобісся і фанатизму. Він сміливо і наполегливо вимагав скасування несправедливих вироків, винесених церковними судами, домагаючись реабілітації невинно засуджених жертв церковного бузувірства.

Вольтер розглядав католицьку церкву як головне гальмо будь-якого прогресу. Він викрив і висміював догмати церкви, жалюгідну схоластику, яку духовенство давало народу.Вольтер викриває у своїх творах забобони, якими сповнена біблія.

Під свободою Вольтер розумів також відсутність всякого свавілля: «Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів». Разом з тим це - свобода думки, свобода друку, свобода совісті.

Коли Вольтер говорив про рівність, він мав у вигляді формальна рівність перед законом, тобто скасування феодальних привілеїв і встановлення рівної для всіх цивільної правоздатності, але аж ніяк не рівність суспільного становища.

Приватну власність Вольтер вважав необхідною умовою впорядкованого суспільства. Тільки власники, за Вольтером, повинні наділятися політичними правами. Вольтер висловлювався за «свободу праці», під якою він має на увазі не що інше, як право продавати свою працю тому, хто більше за нього запропонує, тобто по суті справи свободу капіталістичної експлуатації.

Вольтер - прихильник «освіченого» абсолютизму. Він вважав, що «освічений» король, що володіє доброю волею, зможе здійснити всю намічену їм велику програму реформ.Однак, первинною формою держави Вольтер вважав не монархію, а республіку.

Вольтер пропонував скасувати феодальні повинності, що лежали на селянах, знищити незліченні митниці, розташовані усередині Франції, на межах великих феодальних володінь. Він вимагав єдиного права замість незліченних кутюмов, тобто систем місцевого права, різних в кожній провінції.

Билет №22

1.У чому полягае сутнiсть етичного гедонiзму кiренаiкiв?

Киренская школа отрицала науки о природе как не дающие надежных знаний и бесполезные для счастливой жизни. Основной раздел философии – этика, основной раздел этики – учение об удовольствии как основе счастливой жизни, отчего учение киренаиков классифицируется как гедонистическое. Неприятных ощущений избегают, приятным оказывают предпочтение, это естественно и свойственно как животным и детям, так и мудрецам. Удовольствия бывает только чувственно-телесными, но некоторые представители школы (Анникерид) причислял к удовольствиям и дружеское расположение, и чувство благодарности, гордости за отечество.

2. Що таке еманацiя в фiлософii неоплатонiзму?

Философский термин «эманация» связан с определенной мировоззренческой концепцией и восходит к трудам неоплатоников (в частности, Плотина). В рамках этой идеи первоосновой мира является Единое начало, воплощающее в себе абсолютное благо. Энергия этого начала настолько избыточна, что оно активно излучает ее вовне. Этот процесс ее рассеивания — эманация — одновременно и является процессом творения нашего мира. При этом очень важно понимать, что данный процесс — не акт воли некоего Творца, как в Библии, а совершенно непроизвольное действие: всеблагое Единое начало испускает эманации так же естественно, как горящая свеча распространяет вокруг себя свет.

Д.Бруно про героiчний ентузiазм

В этой книге великий итальянский мыслитель излагает свои этические взгляды. Главная цель Бруно в трактате «О героическом энтузиазме», как он сам говорит, состояла в том, чтобы показать, что есть «божественное созерцание», или, что то же, в чем состоит «героическая любовь». Эта любовь героическая, поскольку ею человек возвышается над миром и устремляется к божественной истине.В целом трактат посвящен путям духовного восхождения личности, рождению нового человека. Это рождение происходит в любви и благодаря любви - божественно-энтузиастической, героической любви. Это трактат (впрочем, Бруно называет свое произведение поэмой) о любви как пути божественного познания, жизненной энергии и творческом порыве.

4.Нуково-теоретична дiяльнiсть I.Канта у до критичний перiод. У чому полягаэ ii значення для iсторii науки?

В докритический период (1756-1770) интересы И. Канта были связаны преимущественно с разработкой естественаучных и логических проблем. В работе «Всеобщая история и теория неба» философ выдвигает модель естественно возникновения Вселенной из материи, сотворенной Богом. В основу новой концепции была положена философия Г. Лейбница плески переосмысленная на основе механики И. Ньютона материальные частицы («монады»), обладающие силами притяни и отталкивания, изначально находятся в состоянии смешении хаоса. Под влиянием сил притяжения они движутся друг к другy, образуя вихри, в центре которых из наиболее плотных части формируются звезды, солнце и планеты.

В 60-е годы И. Канта стал все больше интересовать вопрос отношения религии и науки, морали и знания. Под влиянием произведений английского философа Д. Юма И. Кант стал понимать, что наука является не только источником истин и благ, но и таит в себе значительную опасность для человечества. Главные пороки науки - узость горизонта и отсутствие связи с моральными ценностями. Стремление науки к естественному объяснению мира ведет к отказу от веры в Бога, которую И. Кант рассматривал в качестве необходимой основы морали. Размышление над этими проблемами привели И. Канта к идее критического переосмысления принципов научного познания, которое позволило бы показать ограниченность науки и тем самым пресечь ее попытки поглотить мораль и религию.

Билет №23

1. Яку субстанцiю Гераклiт вважаэ субстанцiэю всесвiту?

Гераклит стал искать абсолют в самой подвижности мироздания и нашел его в огне, который является одновременно и стихией и процессом. Так же как и в случае с водой Фалеса и воздухом Анаксимена, огонь Гераклита – это нечто большее, чем видимый физический огонь. Огонь Гераклита есть то, что движет всё. Он есть живая душа изменения. Видимый огонь не есть символ или иллюстрация этого всеобщего изменения. Он есть его чувственное явление, подобно тому как верхушка айсберга есть лишь видимая часть скрытой под водой массы льда, причем лёд в этой верхушке ничем не отличается по природе ото льда остального айсберга.

2. Що таке евдемонiзм як принцип етичноi теорii?

Принцип построения этической теории, в которой утверждается, что основное стремление человека составляет его стремление к счастью. Соответственно, нравственные императивы, подчиненные данному принципу, формулируются для того, чтобы показать, что нужно делать для достижения максимального счастья. эвдемонизм близок к гедонизму. Но, в отличие от последнего, он не связывает счастье однозначно с сильными чувственными удовольствиями.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: