Тема 2.5. Проблеми пізнання та істинності наукового знання у філософії

План

1. Основні проблеми класичної гносеології.

2. Провідні гносеологічні напрями некласичної філософії: прагматизм, позитивізм, феноменологія

3. Методологія наукового пізнання.

4. Наука як вид знання. Рівні і форми пізнання.

Питання 1.

Гносеологія має предметом свого дослідження сутність, закономірності та межі знання й пізнання. Вона прагне дати відповідь на питання: що таке пізнання, який його механізм та які його джерела? Чи можливе пізнавання поза межами людського досвіду, тобто трансцендентально? Що є істина та який її критерій?

Основні питання класичної гносеології: чи може людина пізнати світ? Які засоби для цього вона має? Що є істина?

На ці питання у класичній філософії ми розглянули такі варіанти відповідей:

Питання - чи може людина пізнати світ?

гносеологічний оптимізм (Гегель): пізнання можливе, воно реально здійснюється безперервно у процесі саморозвитку світу і не має меж, тобто сягає аж до граничних засад буття

скептицизм (Кант): пізнання можливе, але лише до певної межі. Ми ніколи не матимемо гарантії, що наше знання є істинним

агностицизм (Берклі, Юм): пізнання в принципі неможливе, те, що ми називаємо знанням про об’єктивні речі – це витвір наших власних відчуттів

ІІитання - які засоби має людина для пізнання?

Класичний підхід, який бере початок від філософії Аристотеля і стає домінуючим у філософії Нового часу, стверджує: пізнання є адекватним відбитком предмета в розумі людини.

Емпіризм (Ф.Бекон): Пізнання – це відображення об’єктивної дійсності у розумі суб’єкта, розум подібний до дзеркала: «Немає нічого у розумі, чого перед тим не було б у відчутті».

Раціоналізм (Р.Декарт): знання – це результат діяльності розуму, абстрактного мислення.

Емпіризм та раціоналізм розглядають дві реальні сторони процесу пізнання, але кожен бере за основу лише один бік, тому не можуть показати цілісну картину. Причина на це – те, що вони не можуть пояснити, яким чином у пізнанні поєднуються чуттєвість та racio – у класичній філософії це зробив лише Кант, проте некласична філософія буде змушена ще не раз повернутися до цього питання.

Питання - що є істина?

У розумінні істини класичні філософи дотримувалися кореспондентної теорії Аристотеля: істинне знання – це правильне відображення зовнішнього предмета в розумі людини. Істинне знання - це “точне” віддзеркалювання предметів і процесів природи.

До цього спричинилося нове, порівняно з попередньою гносеологією, розуміння пізнання: це не дзеркальне відображення об’єктів, а творча конструююча діяльність, свідомості.

За І. Кантом пізнання не відображає, а заново конструює свій об’єкт.

Започаткований І. Кантом підхід покликав до життя низку некласичних теорій пізнання, що їх розробили зокрема такі течії: матеріалізм; прагматизм; позитивізм (аналітична філософія)

Окреслена багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах пізнання, серед яких перш за все фігурують такі:

• життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;

• мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір проявам уяви, фантазії, суб'єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво;

• наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання;

- релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне об'явлення, особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого використання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для людини того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; сама історія людства переконливо це доводить;

- екстрасенсивне пізнання, інтерес до якого особливо зріс наприкінці ХХ ст., також залишається для нас багато в чому незрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасенси, контактери мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують у суспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.

Отже, можна зробити висновок, що пізнання у своїй дійсності постає як багатогранний та складний процес, в якому знаходять своє виявлення як духовні здібності людини, так і її найважливіші життєві зацікавлення.

Питання 2.

Матеріалізм розглядає пізнання як більш або менш адекватне відображення дійсності свідомістю людини.

Пізнання є взаємодія суб’єкта з об’єктом. А основу цієївзаємодіїстановить принцип відображення. Отже, пізнання – це процес відображення об’єкта суб’єктом.