Завдання 3. Надайте відповідь на тестове завдання. Оцінюється за 20-бальною системою.

А) Метою історії у праці “Філософія історії“ Гегеля є … сприяння перетворенню філософії на науку, дійсне, істинне знання.

Б) Вперше термін “філософія” запровадив ПІФАГОР

ВАРІАНТ № 6

Завдання 1. Розкрийте та проаналізуйте основні форми суспільної свідомості.

Суспільна свідомість - це філософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття — це реальний процес життя людей.
Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Вона не пуста абстракція. Це - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості.Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.
У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Саме через них здійснюється включення ідеальних компонентів людської життєдіяльності в соціальні процеси, точніше за їх допомогою (форм суспільної свідомості) ця свідомість стає реальним компонентом суспільного буття. До форм свідомості належать політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія і наука. Кожна з цих форм вивчається спеціальними науками: політологією, етикою, естетикою тощо. Щодо філософії, то перед нею стоїть завдання з’ясування природи форми як такої.
Щодо умов, які представлені у формах свідомості, то перша з них полягає у відтворенні самого об’єкта, що здійснюється, перш за все, засобами науки.
Ідеальне знання практично виявлених властивостей об’єкта, яке здійснюється засобами науки, є необхідною умовою діяльності. Отже, наука як форма суспільної свідомості постає одним із суттєвих компонентів структури суспільної свідомості. Для здійснення діяльності одного ідеального відображення суб’єкт-об’єктного зв’язку у формі науки недостатньо. Взаємодія людини зі світом супроводжується різними емоційними станами, які одночасно є, і результатом і умовою діяльності. Ці стани утворюють той емоційно-почуттєвий фон, на якому відбувається будь-яка практична дія людини.
Конденсація чуттєвих образів, емоційних станів, їх передача від одного покоління до іншого відбувається за допомогою мистецтва, яке виступає ще однією з форм суспільної свідомості.Наука і мистецтво супроводжують діяльність з боку взаємодії суб’єкта з об’єктом, у яких знаходить відображення сам об’єкт через призму його освоєння суб’єктом. Проте духовне забезпечення умов діяльності не обмежується ідеальним зняттям об’єкта у формі науки і мистецтва. Виразом суспільної природи діяльності постає необхідність її регуляції з боку міжсуб’єктних відносин засобами моралі, політики, права.
Люди – інтегровані одиниці соціуму, в який вони об’єднуються за допомогою моральних і політико-правових ругулятивів. Отже, політика, право і мораль постають умовами матеріально-перетворюючої діяльності, з приводу здійснення яких утворюються і певні відносини. Відтворення цих відносин через відображення відбувається і в таких формах свідомості, як мораль і політико-правова свідомість.
Завдання 2. Визначте поняття «сродної праці» у філософії Г.С. Сковороди.

Сковородинська концепція "сродної праці" є засобом пояснення численних феноменів соціального життя і набуває методологічного значення в розкритті їх причин та механізмів. Так, вчення про "сродну працю" намагається пояснити деякі процеси суспільного поділу праці. Проте вразливою стороною концепції є факт заздалегідь "передвизначених" сфер діяльності в суспільстві, тоді як історично суспільний поділ праці передував становленню спеціалізованих сфер діяльності — конкретним професіям чи то в галузях матеріального виробництва, чи в сферах розумової діяльності. В суспільстві найчастіше не "сродність", а соціальний статус людини зумовлює можливості вибору нею відповідної праці, навіть коли вона "несродна" для неї. Адже представники вищих класів ніколи не займались селянською чи ремісничою справою і, навпаки, соціальні умови нижчих верств, якими б "сродностями" до інтелектуальної праці вони не були наділені, стояли на перешкоді їх просуванню вгору.

Завдання 1. Розкрийте зміст праці, Сковороди Г.С. «Розмови п’яті подорожніх про істинне щастя в житті»:

у «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» автор доходить висновку, що щастя людини — в ній самій, у тому, щоб упізнати свій власний внутрішній світ, здружитися з собою, бути добрим до всіх, любити людей. Щаслива людина, доводить письменник, яка здатна любити і яку люблять. Бо людина без любові — мертва. Щастя, за Сковородою, і в любові до природи, бо пізнаючи природу і себе в ній, людина зазнає радості від сприйняття прекрасного. Не може бути щастя без любові до рідної землі, до рідного краю. Воно тут, а не за морями. Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що питання про людське щастя було і буде актуальним ще багато століть. Людина - «коваль свого щастя», творець власної долі.

Завдання 2. Сформулюйте гегелівське розуміння сутності історичного процесу (праця «Філософія історії»).

"Філософія історії" – це лекційний курс із всесвітньої історії, прочитаний в Берлінському університеті між 1822–1831pp.
Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці „Філософія історії (1837 р.)” Гегель розглядає історію як „прогрес духу і усвідомленні свободи” де свобода є свободою духу мислення й інтелектуальною свободою особистості.
Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість, насправді, абсолютний дух детермінує. У цілому ж філософія історії Гегеля на відміну від вищерозглянутих концепцій не містить соціологічного аналізу історії суспільних явищ стоїть осторонь теорій суспільного прогресу. Віко Кондорсе, Гердера, які предметом дослідження брали суспільство і людину, а не абсолют, а в своїх узагальненнях виходили із соціально-культурних факторів.
У ХVІІ ст. з'являється нова наука, названа класичною політичною економією.
За Гегелем всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому лише історія тих народів, які у свій час виступали ступенями усвідомлення духу свободи становить епоху всесвітньої історії.

Завдання 1. Розкрийте та проаналізуйте основні концепції походження та еволюції людини в історії філософії.

Основні теорії походження людини:
1. Теорія еволюції (К. Фахт, Ч. Дарвін)
2. Теорія креаціонізму (божественного творіння)
3. Теорія зовнішнього втручання
1. Еволюційна теорія
Еволюційна теорія припускає, що людина походить від вищих приматів – людиноподібних істот шляхом поступового видозміни під впливом зовнішніх факторів і природного відбору.
Відповідно до даної теорії, мали місце наступні основні стадії еволюції людини:
- періоди послідовного існування антропоїдних предків людини (австралопітек та ін);
- існування найдавніших людей: пітекантропа (найдавнішого людини, або протерантропа або архантропу);
- стадія палеоантропів, тобто давньої людини (неандертальці та ін.)
- Розвиток сучасних людей (неоантропів).
Австралопітеки – високоорганізовані прямоходячі примати – традиційно було прийнято вважати вихідними формами в родоводу людини. Австралопітеки отримали у спадок від своїх предків деревних багато властивостей, причому найбільш важливими з них були здатність і прагнення до різноманітного поводження з предметами за допомогою рук (маніпулювання) і високий розвиток стадних відносин
Пітекантропи – істоти прямоходячих, середнього зросту і щільної статури, які зберегли, однак, багато мавпячих рис, як у формі черепа, так і в будові лицьового скелета.
Палеоáнтроп (неандерталець)
Неандертальці були людьми середнього зросту, міцної, масивного складання, за загальним будовою скелета стоять ближче до сучасній людині.
Неоантроп
Час появи людини сучасного виду (Homo sapiens) припадає на початок пізнього палеоліту (70-35 тис. років тому). Воно пов'язане з могутнім стрибком у розвитку продуктивних сил, становленням родового суспільства і наслідком процесу завершення біологічної еволюції Homo sapiens.
Неоантропи представлені численними стоянками та поселеннями, де знаходять крем'яні та кістяні знаряддя, залишки житлових споруд. У них існували й складні обряди поховання, прикраси, ними були створені перші шедеври образотворчого мистецтва і т.д.
2. Теорія творіння (креаціонізм)
Погляди, засновані на тому, що людину створив Бог чи боги, виникли набагато раніше, ніж матеріалістичні теорії самозародження життя і еволюції антропоїдних предків у людини. У різних філософських, теологічних навчаннях давнину акт творіння людини приписувався різним божествам.
Значного поширення у світі отримали християнські релігійні погляди на створення світу і людини в ньому, пов'язані з божественним творінням Єгови (Яхве) – єдиного Бога у Всесвіті, який виявляє себе в трьох особах: Бог-Отець, Бог-Син (Ісус Христос) і Бог- Святий Дух.
3. Теорія зовнішнього втручання
Згідно цієї маргінальної паранаукові теорії, поява людей на Землі так чи інакше пов'язане з діяльністю інших цивілізацій. У найпростішому варіанті теорії зовнішнього втручання вважає людей прямими нащадками інопланетян, що висадилися на Землю в доісторичний час.
Більш складні варіанти теорії зовнішнього втручання припускають:
- схрещування іномірян з предками людей;
- породження людини розумної методами генної інженерії;
- створення перших людей гомункулярним способом;
- управління еволюційним розвитком земного життя силами позаземного зверхрозума;
- еволюційний розвиток земного життя і розуму за програмою, спочатку закладеної позаземним зверхрозумом.

Завдання 2. Визначте поняття «абсолютна істина».

Абсолютна істина - це повне, вичерпне знання про об'єкт. Різновидом абсолютної істини є вічна істина, а саме знання конкретних фактів, історичних подій і т. ін. Таке знання не може бути уточнене, доповнене, поглиблене і за умов подальшого розвитку науки.
За своєю сутністю абсолютна істина - це об'єктивна істина, яка пізнана в її повній, закінченій формі.
Завдання 3.

Завдання 1. Розкрийте сутність відчуженя та проаналізуйте його сучасні прояви.

Концептуальне навантаження терміну «відчуження» неодноразово змінювалося впродовж багатьох століть пізнання сутності людської природи. Філософський сенс це поняття отримує тільки в німецькій класичній літературі в роботах І. Канта, І. Фітхе, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, де аналіз відчуження переноситься в сферу мислення. Там воно знаходить своє вираження перш за все у відношенні «Я і Не я».
Оскільки людина розглядається у німецькій класичній філософії як самосвідомість, то будь-яка форма її об'єктивації постає як відчуження, що ототожнюється з опредметненням.
Крім того, німецька класична філософія фіксує ворожість людині буржуазного прогресу. Так, Ф. Шіллер, відзначаючи розколотість людини, його здібностей, вбачає причини цього у поділі праці.
Гегель робить категорію відчуження однією з центральних у своїй філософії, котра була розкрита у гегелівській "Феноменології духу". За Г. Гегелем, відчуження – це явище буржуазної діяльності, у процесі якої духовні якості людини за певних умов перетворюються на товар. Найбільш значущою такою умовою є перетворення приватної власності із засобу в мету. Аналізуючи буржуазну економіку, Г.Гегель висловив думку про те, що капіталістичний спосіб виробництва припускає перетворення всього, у тому числі й духовних здібностей людини в предмет купівлі-продажу. Разом із тим, Г. Гегель відзначив, що відчуження особистості, здійснюється тільки в свідомості й лише через свідомість можливе його подолання. Ідеалістичне розуміння подолання відчуження Г. Гегель засновує на уявленні руху світового духу, який відчужується в природу, в продукти безпосередньої людської діяльності та повертається до себе. Дух, пізнаючи себе в своєму відчуженні, тим самим знімає це ж відчуження.
Досить змістовну концепцію відчуження запропонував та обґрунтував К. Маркс в «Економічно-філософських рукописах 1844 року».
За К. Марксом, кожна людина є відчуженою від іншої і загалом від людської сутності тим більше, чим вищим є рівень експлуатації в цьому суспільстві.
Отже, проблема відчуження є однією з актуальних тем філософії. Вона особливо актуальна в період, коли відбуваються докорінні соціокультурні трансформації, наслідком чого є перегляд і переосмислення традиційних парадигм і понять, які визначають характер життєдіяльності людини в соціумі.
Предметом дослідження даної роботи виступає аналіз проблеми відчуження людини в науковій спадщині К. Маркса.
Карл Маркс надає поняттю відчуження конкретно-історичного характеру і розглядає його не як суб'єктивний феномен свідомості, а як об'єктивне соціально-економічне явище. У його ранніх творах відчуження представляється як багаторівневий феномен, що має декілька форм, кожна з яких відповідає тому або іншому рівню суспільного буття.
Серед усіх форм відчуження К.Маркс виділяє основну форму - економічне відчуження, яке, на його думку, детермінує всі інші форми відчуження і робить її основою політекономічного аналізу капіталізму ХІХ століття.
Створюючи своє вчення про людину К. Маркс погоджується з принциповою тезою матеріалістичної філософії про людину як природну істоту. Проте, не все в людині, на його думку, можна пояснити природними закономірностями. Ні свободу людини, ні її творчу здатність неможливо вивести із природи як такої.
Природа людини, на думку Маркса, це її можливості, які вона реалізує в процесі практичної взаємодії із світом. Людина є, перш за все, продуктом історії і власної діяльності.

Завдання2. Визначте поняття «об’ективна істина».
Об'єктивна істина - це такий зміст наших знань, яке не залежить ні від людини, ні від людства.
Іншими словами, об'єктивна істина є таке знання, зміст якого такий, як воно "задано" об'єктом, тобто відображає його таким, яке він є. Так, твердження, що земля куляста, що +3> +2, - це об'єктивні істини.
Якщо наше знання - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, то об'єктивне в цьому образі і є об'єктивна істина.

Завдання 1. Розкрийте сутність закону взаємопереходу кількісних та якісних змін і проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.

Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні
Основні закони розвитку світу розкривають механізм, причину і направленість змін, що відбуваються в ньому. Так, закон взаємного переходу кількісних змін в якісні характеризує одну зі сторін цього руху, одну з граней всезагального розвитку. Він розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень.
Щоб зрозуміти сутність цього закону, необхідно дати визначення категорій "якість", "кількість", "міра".
Якість. Необхідно розрізняти поняття "якість" у побутовому і філософському розумінні. В повсякденному житті ми стикаємося з великим розмаїттям явищ, процесів, предметів. При цьому багато з них не мають ніякого відношення до потреб людини. Але ми все-таки розрізняємо одні предмети та явища від інших (рослина і тварина, вода і кислота, пісок і глина...). Це пояснюється тим, що кожний предмет має свою якісну визначеність, що відрізняє його від інших предметів. Те, що характерно для певної речі, що відрізняє її від іншої, ми й називаємо в філософії якістю.
Якісною визначеністю характеризуються тіла як живої, так і неживої природи, а також всі явища суспільного життя. Втрачаючи свою якість, предметні явища перестають бути тим, чим вони були раніше.
Якісні відмінності властиві не лише різним предметам та явищам. Вони існують і між різними стадіями розвитку одного і того самого предмета чи явища (дитинство, юність, мужніння, старість).
На основі сказаного можна дати визначення якості.
Якість – це внутрішня визначеність предметів та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами.
Властивість. Початкові показники про якісні відмінності предметів і явищ дають нам органи чуттів. Навколишня дійсність, що діє на органи чуттів, викликає у нас певні відчуття (тепло, холод, колір...). Ці відчуття і дають нам змогу судити про якість речей.
Але відчуття дають знання лише про окремі сторони чи ознаки речей, а не знання в цілому. Відчуття не здатні відрізнити суттєве від несуттєвого. А для визначення якості необхідно виділити корінні, суттєві ознаки чи властивості. Це дає мислення. Отже, пізнання якості починається з пізнання властивостей.
Властивість – це будь-яка ознака, якою один предмет чи явище відрізняється від інших або подібний до них.
Якість проявляється через властивість, і пізнати якість того чи іншого предмета або явища ми можемо лише за властивостями, що проявляє ця якість.
Кожна властивість речі проявляється лише у взаємодії із іншими речами.
Не можна, проте, провести абсолютну межу між якістю і властивістю, тому що якість – це найбільш суттєві властивості, що визначають всі інші властивості і без яких річ перестає бути певною річчю.
Кількість. Якість предметів і явищ не існує поза зв'язком з їх кількісною характеристикою. Це теж дуже важливий аспект предметів і явищ.
Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об'єму, числа, швидкості руху тощо.
Кількість має свої особливості порівняно з якістю, По-перше, зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. Адже коли предмет втрачає свою якість, то перестає бути тим, чим він був. Цього не відбувається стосовно кількості. По-друге, для характеристики предмета з кількісного боку немає ніякого значення зміст предмета, його якість. Нас не цікавить матеріал предмета, Називаючи число п'ять, нас не цікавить, означає воно кількість пальців на руці чи пелюстки квітки. Отже, кількість і якість характеризують предмети і явища з різних сторін. Але вони не відірвані одне від одного.

Міра. Взаємозв'язок кількості та якості виражається в понятті "міра". Єдність кількості і якості називається мірою. Все має знаходитися в певних кількісних межах. Тепло необхідне для росту рослин, але спека губить їх. Те саме з вологою. Можна дати таке визначення міри.
Міра – це та межа зміни кількості, всередині якої предмет зберігає свою якісну визначеність. Міра – це межа буття предметів.
Єдність кількості і якості зберігається лише в межах міри. Якщо кількісні зміни здійснюються в цих межах, то вони не викликають якісних змін. Якщо вони виходять за межі міри, то вони супроводжуються якісними змінами предметів і явищ.

Завдання 2. Визначте сутність ідеології.

Сутність ідеології-система ідей, поглядів цінносни установок і вірувань,встановлення зв*язку між світоглядом і навпаки поведінка людини,з*ясування сенсу тих процесів і змін,які відбуваються в суспільстві.

Завдання 3.

А) Аксіологія це вчення про…цінності.

Б) Суспільне буття обумовлює суспільну свідомість, вважають представники…які критикують Маркса

ВАРІАНТ № 11

Завдання 1. Розкрийте відмінності філософії пізнання Р.Декарта та Ф.Бекона.

Бекон.мислитель вказував на непевність чуттєвого сприйняття. Людські почуття обмежені, дають лише знання про зовнішні властивості речей. Цей недолік може бути подоланий за допомогою різних приладів. Але й цього недостатньо. У достовірному пізнанні природи вирішальне значення має науковий дослід, експеримент. Отже, в основу пізнання Ф. Бекон поклав не первісне спостереження як таке, а дослід з певними науковими цілями, організований експеримент. Саме системністю, цілеспрямованістю останній відрізняється від чуттєвого досвіду. Крім того, в науковому експерименті досліджувані природні явища опиняються у таких штучно створених умовах, за яких усе приховане швидше відкривається.
Значення експериментального дослідження природи полягає також у тому, що, відкриваючи шлях до істини, наукові досліди не відходять від потреб практики. Відтак наука відповідає своєму призначенню — служити практиці.
Декарт.Однак шляхи побудови такого знання, а також розуміння природи наукового методу у цих мислителів були різні. Ф. Бекон пішов шляхом емпіризму, Р. Декарт створив систему раціоналізму. Перший обстоював матеріалістичну точку зору, другий стояв на позиції філософського дуалізму. Саме Декартові належить заслуга розробки дедуктивного методу в умовах формування нової науки. На відміну від Ф. Бекона, для якого уособленням наукового методу була індукція, він свої методологічні розробки грунтує на методі логічної дедукції. Проте дедуктивний метод Декарта не мав нічого спільного із схоластизованою логікою Арістотеля, силогістику якого він піддавав гострій критиці за формалізм і непродуктивність. Силогістичне вчення Арістотеля, яке мало справу із термінами, словами, Р. Декарт відносив до риторики. Натомість він прагнув виробити такий метод, який би сприяв творчому розвиткові наукових знань, спрямовував людський розум до істини. Розуміння цього методу дістало відображення у відомих чотирьох правилах Декарта. У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання — визначення принципів, або перших начал. другому правилі формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ. Третє правило містить необхідність дотримувати певного порядку мислення. Четверте правило, яке Р. Декарт назвав "енумерацією", орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність наукового дослідження.

Завдання 2. Назвіть історичні типи світогляду та дайте визначення кожному з них.

Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія Міфологічний світогляд уособлює світ, поєднує людину з ним, не розділяє людину і природу. Світобудова за міфом одночасно є тілобудовою людини. Тому світ природи живий, духовний, а світ людини визначається дією природних стихій, що прийняли вигляд багатьох богів, що відповідають властивостям людської тілесності.
Релігійний світогляд відсторонює природу та зосереджує увагу на духовності як найістотнішій його особливості. В основі світобудови – дух, розум, а людина уособлює їх словами, але не формою свого природного тіла. Завдання людини – пізнати Бога як Духа, вищу свідомість, як абсолюту; фактично – пізнати божественність розуму в його душевних моральних якостях. Релігія оголошує сутністю людини моральні пошуки і для неї світ є світ людських взаємовідносин.
Філософський світогляд відображає опосередкований спосіб буття людини. Він дає їй можливість розвивати та здійснювати розумне життя, тобто виділяти себе засобами з природних соціальних світів та ставить питання про принципи їх існування, а також принципи власного буття в них.

Завдання 3.

А) Здатність людини відображати світ в ідеальних образах називається... свідомістю;

Б) Теорія це… Це вища форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки певної сфери дійсності. В широкому розумінні – це комплекс уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та пояснення якого-небудь явища.
Будь-яка теорія – це цілісна система істинного знання, система, що розвивається і яка має складну структуру та виконує ряд функцій. …

ВАРІАНТ № 13

Завдання 1. Розкрийте основні положення твору Ж.П. Сартра „Екзистенціалізм – це гуманізм”

Екзистенціалізм – це філософська течія ХХ ст., яка висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття; це вчення, що робить можливим людське життя і яке стверджує, що будь-яка дія або істина передбачає людську суб’єктивність.
Екзистенція (лат.) – означає «існування». Філософія екзистенціалізму – філософія людського існування. Сартр дотримувався цієї течії і вважав себе оптимістом. У своїй статті він розкриває основні положення цього вчення та відстоює власну життєву думку і погляди.
На думку Сартра, кожна людина це лише окремий випадок загального поняття «людина». Є буття, навіть якщо не існує Бога, і це передує сущності, тобто людина спочатку існує, з’являється у світі, а потім визначається. Людиною вона стає потім, але такою, якою зробила сама себе. Вона просто є, і не така, якою себе уявляє, а така, якою хоче бути. Тобто екзистенціалізм віддає людині у розпорядження її буття, і робить її відповідальною за це існування.
Сартр багато уваги приділяє свободі, волі людини, її можливістю вибору. За його формулою людина «приречена бути вільною». Коли людина обирає себе, то вона тим самим обирає й інших. Автор занепокоєний відсутністю Бога, оскільки разом з ним зникає будь-яка можливість знайти цінності в цьому світі. Зникають межі можливого, границі допустимого, людина стає вільною, людина – це свобода. Різноманітні знаки, символи кожен розуміє по-своєму. Ніяка загальна мораль та правила не підкажуть вам, що робити в данній ситуації; символів та знаків не існує в світі.
Дійсність є такою, якою її робить та визначає сама люлина. Людина певною мірою є сукупністю своїх дій, власним життям. Вплив моральних принципів залежить і визначається нею. Якщо ти трус, то вважаєш себе таким, проте можеш стати героєм.
Доля людини залежить від неї самої, вона і є доля, бо від її волі, вибору залежить її життя. Людина сама себе створює, вибираючи певну мораль.
Ми постійно знаходимося поза самих себе. Проектуючи себе та втрачаючи себе зсередини, ми існуємо як людина.
За Сартером, екзистенціалізм – це гуманізм, оскільки ми нагадуємо людині, що крім неї самої немає іншого законодавця. Ми показуємо, що реалізувати себе по-людськи людина може лише увійшовши в саму себе.
Багато уваги приділяється саме свободі людині. Це показує багатогранність нашого життя та буття. Нагадує, що творцем долі є не Бог, а сама людина, з її можливою спробою вибору. А вже як кожен з нас доходить до правильного рішення залежить від бажання досягнути поставленої мети.

Завдання 2. Визначте поняття «суспільна психологія».

Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Вона — важлива умова становлення духовної культури людини. Тому важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є цілеспрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів, мислення та діяльності, оскільки соціально-психологічний компонент, емоційно-вольова сторона духовного світу людини має неабияке значення в становленні цілісної особистості, гармонійних людських стосунків. Як первинна сфера суспільної творчості, специфічний її пласт, психологія відображає об'єктивну дійсність, як правило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей. Однак, хоча в суспільній психології досить вагомий елемент стихійності, зводити її винятково до сфери стихійного регулювання невиправдано.

Завдання 1. Розкрийте історичні форми діалектики.

Етимологічно "діалектика" (від грец.) означає мистецтво вести полеміку, суперечку, діалог, зіткнення полярних суджень. Сучасна матеріалістична діалектика є наукою про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства, його пізнання та мислення, що осягає світ. Це спосіб світорозуміння, теорія і метод пізнання.
Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він підкреслював, що "діалектика" осягає світ ("абсолютну ідею") у єдності протилежних визначень, у саморусі, саморозвитку. Це був новий стиль мислення, який характеризувався гнучкістю й компромісністю.
В історичному розвитку діалектика пройшла три основних свої етапи (форми).
До першого відносять діалектику стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.
Потім шляхи матеріалізму й діалектики розійшлися. В XVII -XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм і панівними стають ідеї механіцизму (хоча й в деяких філософських вченнях проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму зіграло в той час позитивну роль.
Однак це мало тимчасовий характер, оскільки природі й суспільному життю завжди був притаманний діалектичний характер. Тому й діалектика почала інтенсивно розроблятись (у класичній німецькій філософії). Вона й стала другою формою діалектики (насамперед, діалектика Гегеля).
Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі (на ґрунті науки й суспільного досвіду). Так виникла третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська), яка була поєднана вже зі зрілим матеріалізмом.
Вона не завершує розвиток рамками якогось "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні, а матеріалістичний діалектичний метод є докорінно протилежним ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об´єктивна діалектика первинна стосовно суб´єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу і принципи відображення перебувають у нерозривному зв´язку.
Діалектика, що була заснована на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, стала дійсно повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обґрунтування й розкриття законів діалектики (одночасно як законів буття і законів пізнання) стало можливим лише за умови, коли стала дослідженою й зрозумілою роль суспільно-історичної практики як основного й визначального відношення людини до об´єктивної дійсності.Це вчення має свою структуру. її елементами є поняття, які обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння їхньої сутності слід з´ясувати їхні місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, слід з´ясувати її структуру, тобто проаналізувати її складові (елементи).

Завдання 2. Сформулюйте основні глобальні проблеми людства.

Завдання 1. Розкрийте основні рівні та форми пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Виділяють 2 рівні пізнання: чуттєве пізнання (емпіричний рівень) та раціональнепізнання.
Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.
Формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття, уявлення.
Відчуття — відображення зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття — вихідний пункт пізнання, найпростіший його елемент.
Сприйняття — відображення зовнішності предметів об'єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйняття дає інформацію про об'єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об'єкта на органи чуття. Об'єктивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивостей об'єкта, існуючого незалежно від свідомості людини.
Уявлення — це відтворений у пам'яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі моменти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттєвого до раціонального пізнання.
Раціональне пізнання найбільш повно й адекватно виражене в мисленні.
Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять. виділяють два основні рівні мислення — розсудок і розум.
Розсудок — початковий рівень мислення, де оперування абстракціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми.
Розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.
Основними формами раціонального (логічного) пізнання є поняття, судження та умовиводи.
Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв'язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.Поняття, як і уявлення, відображають предмети з їх ознаками. Проте в уявленні відображається один предмет, а в понятті — множина, в понятті — загальні, істотні, внутрішні та необхідні ознаки, а в уявленні, як правило, — одиничні, неістотні, зовнішні, випадкові. Поняття мають лише люди, а уявлення — і тварини.
Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.
З понять та суджень складається умовивід, який є рухом від одних понять до інших і відображає процес отримання нових результатів у пізнанні. Умовивід — форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.

Завдання 2. Дайте визначення діалектичній та метафізичній концепціям розвитку.

Діалектична концепція розвитку полягає в тому, що розпиток тлумачиться як боротьба протилежностей, стрибкоподібний перехід кількості у якість і навпаки та як рух за спіраллю. Метафізики сприймають розвиток як результат. божественного першопоштовху, як збільшення або зменшення, тобто як чисто кількісній процес та як рух по замкненому колу.
З точки зору метафізики як концепції розвитку і методу пізнання старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, котрі виключають одна одну.
Діалектичний погляд - розвиток включає в себе і старе, тобто все те, що необхідне для дальшого розвитку нового.
Діалектика бачить джерело розвитку у наявності внутрішніх протиріч, метафізика - у зовнішніх факторах.

Завдання 1. Розкрийте сутність сучасної світової цивілізації та проаналізуйте її характерні особливості та протиріччя.

При всій правильності в оцінках існуючих бездуховних та антикультурних тенденцій у сучасному суспільстві така позиція нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний зміст у сучасній цивілізації, ми зводимо цивілізацію і культуру до непримиренного конфлікту, пророчимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально "відродити" у наші дні, скажімо, давньослов'янську й античну культуру, адже в історії усе буває лише раз, однак зберігати і використовувати культурні надбання попередніх епох і поколінь ми можемо й повинні. Тому актуальним завданням зараз є не відлучення сучасної цивілізації від культури, не спроба повернути "колесо історії" назад, а виявлення культурного змісту нашої цивілізації, його реалізація. Мабуть, варто сприймати цивілізацію і культуру не як ворогів, а як союзників. І якщо ми хочемо мати майбутнє, то повинні прагнути до розумного компромісу між теперішністю та минулим. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює в утопію ідею культурного відродження народу, адже культура потребує цивілізації, мов душа — тіла. Цивілізація — це тіло культури, її матеріальний носій, який має не природне, а соціальне походження. Бездуховна цивілізація — жахлива річ, а культура, позбавлена матеріальної оболонки, — річ неможлива. Як засвідчує досвід, у найгіршому стані перебуває культура в країнах, які позбавлені благ сучасної цивілізації. Всім відомо, як в індустріально розвинутих країнах Заходу і Сходу (наприклад, в Японії) вміють шанувати давнину, зберігати пам'ятки історії та культури, підтримувати народні традиції, звичаї. Культурний вандалізм, манкуртизм притаманні країнам, які не засвоїли навичок цивілізованого життя, не здатні існувати за нормами цивілізованого суспільства.
"Ми занадто цивілізовані, але ще недостатньо культурні", — так колись оцінював видатний німецький мислитель І.Кант стан сучасної йому Європи. На його думку, шлях від цивілізації веде до вищої культури, пов'язаної з моральною досконалістю кожної людини. "Ми занадто цивілізовані, щоб бути культурними", — заперечував О.Шпенглер, оцінюючи цивілізацію як смерть культури. "Ми поки що недостатньо цивілізовані, щоб оцінити велич нашої національної культури, зберегти та нагромадити її", — так можна охарактеризувати те, що відбувається зараз з нами. Не можна зберегти історичний зв'язок з минулим, здійснити культурну спадкоємність, залишаючись на місці, у стані соціально-економічної нерухомості. Вірність традиціям не може бути забезпечена зневагою до потреб реального життя людей, до вимог часу. Узгодженість нашої культурної традиції з тим цивілізованим напрямом розвитку, до якого ми повинні повернутись, і становить ту головну проблему, яка сьогодні постає перед народом України на шляху його національно-культурного і духовного відродження та розбудови суверенної демократичної держави.

Завдання 2. Визначте сутність науково-технічної революції.

Науково-технічна революція. Вона є однією зі стадій чи форм НТП, коли останній набуває прискореного, стрибкоподібного характеру. Проявом науково-технічної революції є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва, його організації й управління, які здійснюються на базі практичного використання фундаментальних відкриттів сучасної науки.

Завдання 1. Розкрийте сутність основних філософських концепцій походження та існування релігії.

Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього.
Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує.
Відмінність між філософським і науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослідження. Предметною сферою філософії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує увагу на світоглядних аспектах релігії.
Залежно від концептуальних засад сформувалися різні теорії походження релігії.
Теологічні теорії походження релігії. Вони ґрунтуються на твердженнях про надприродні причини та обставини походження релігії.
Традиціоналістська теорія. Згідно з нею релігію відкрив людям безпосередньо Бог.
Традиціоналістська теорія не потребує доведення, оскільки ґрунтується на вірі. Теїстична теорія. Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істоти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто надлюдської й надприродної. Бог є джерелом усього, а отже, і релігії.Усі варіанти теїстичної концепції єдині в головному — релігія є результатом розумового розвитку людства.
Споглядальний теїзм. Започаткувавши його, німецький філософ Іммануїл-Герман Фіхте (1797—1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, породжених усвідомленням людиною скінченності свого буття. З цього народжується благоговіння.
Функції релігії — способи, рівень, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особистість.
Функції релігії тісно пов'язані із структурою релігії, кожен елемент якої визначає їх специфіку, дають змогу глибше, всебічніше пізнати її особливості, вплив на соціум. Вони виявляють себе явно чи приховано (латентно), постійно чи тільки на певних етапах історії, виражаючи можливості релігії та її роль у суспільстві. Якщо функції релігії окреслюють і характеризують форми, способи, напрями, рівень впливу релігії в суспільстві, то роль релігії є наслідком реалізації релігією своїх функцій.
Релігія задовольняє різноманітні потреби людини, але жоден із соціальних феноменів не здатен замінити її. Саме це і визначає особливість її функцій, серед яких виділяються: компенсаційна, терапевтична, втішальна, світоглядна, регулятивна, комунікативна, інтегративна, дезінтегруюча, ідеологічна, політична, правова, культуроформуюча, легітимуюча. Це дає підстави стверджувати, що релігія є поліфункціональ-ним феноменом. Кожна із функцій релігії є відображенням духовних потреб, інтересів індивідів, спільнот.

Завдання 2. Дайте визначення субстанції як філософської категорії.

Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм (від грецької monos - один), дві субстанції - дуалізм (від латинської - dualis - двоїстий), наприклад, дух і матерія одночасно (Рене Декарт), і, нарешті, множина субстанцій - плюралізм (від латинської - pluralis - множинний), наприклад, монади у німецького філософа Готфріда Лейбніца.В історії філософії існували різні підходи до розуміння субстанції: як суттєва властивість, субстрат, конкретна індивідуальність, логічний суб'єкт та іи. В античній філософії називалися різні субстанції, наприклад, чотири стихії Емпедокла. Арістотель під субстанцією розумів першу суть і розглядав її як основу, невіддільну від індивідуальності речі. Пізніше англійський філософ Френсіс Бекон під субстанцією розумів граничну основу буття, що ототожнює її з формою конкретних речей. У сучасній філософії під субстанцією розуміють матерію.

Завдання 3.

А) Закон заперечення заперечення відтворює та відображає … цілісну форму і внутрішню структуру процесу розвитку завдяки взаємозв´язку його основних фаз.;

Б) Поняття «невидима рука ринку» у науковій обіг ввів…Адам Сміт

ВАРІАНТ № 18

Завдання 1. Розкрийте сутність закону заперечення заперечення та проаналізуйте його значення для розвитку сучасного світу.
Закон заперечення заперечення є одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність.
Сутністю закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу розвитку явища. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на попередніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні.
Водночас кожний новий ступінь розвитку являє собою не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а виступає як діалектична єдність, в якій переборюються однобічності попередніх стадій розвитку і утверджується більш багатий і всебічний зміст, відбувається перехід у вищу фазу розвитку.
Закон заперечення заперечення відображає вихідний характер розвитку, поступовість руху; розвиток, який ніби повторює пройдені вже ступені, але повторює їх інакше, на вищій фазі. Ця форма зумовлена особливостями зв'язку між етапами в розвитку явища, що виступають як стадії руху внутрішніх суперечностей від їхнього зародження до розв'язання. Остання стадія, стадія розв'язання суперечностей, перебуває в такому зв'язку з вихідною, що вона є ніби поверненням до неї, поверненням старого, але повторенням на новій вищій основі.
В об'єктивній дійсності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечностей, тенденцій.

Завдання 2. Визначте структуру свідомості.

Завдання 2. Визначте національне та загальнолюдське в культурі.

кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світової культури, та унікальність і неповторність їх продукування і виразу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються реальні аспекти культурного діалогу та людського спілкування. У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів.Національне в культурі цете що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру, також існує елемент що слугує грунтом для діалогу та культурної дискусії.

Завдання 1. Розкрийте сутність основних теорій історичного процесу.

Можна виділити кілька філософських і науково-філософських підходів до аналізу історичного процесу.
I. Формаційних теорія. Формаційних теорія була розроблена К.Марксом і Ф.Енгельсом. Спочатку вона призначалася для аналізу і прогнозування історії народів Європи». В основі кожної СЕФ лежить певний спосіб виробництва. Сутність кожної формації утворюють взяті в сукупності відносини з приводу виробництва і розподілу матеріальних благ - виробничі відносини.. В результаті класової боротьби виникають нові класи і нові типи виробничих відносин, що виходять за рамки даного способу виробництва. Наступна формація дозріває в лоні попередньої. Перехід здійснюється стрибкоподібно у формі соціальної революції.
Вся історія з'являється як послідовна зміна ряду суспільно-економічних формацій: первинної безкласової (архаїчною первісною), вторинної класової, що розпадається на рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний способи виробництва, третинної комуністичної, також безкласової. Первісне суспільство є безкласовим, але саме в ньому виникає інститут приватної власності, який і стає підставою експлуатації і соціального розшарування. Три наступних формації є класовими і антагоністичними. Безпосередні виробники в них позбавлені власності на засоби виробництва і в тій чи іншій мірі відчужені від результатів своєї праці. Соціалістична ОЕФ виникає після пролетарської революції. Соціалізм - перехідний щабель до зовсім безкласової комуністичної ОЕФ. Як відомо, прогностична частина формаційної теорії себе не виправдала.
II. Цивілізаційний підхід. Виник в Росії в середині XIX століття (Н. Я. Данилевський, «Росія і Європа», К. Н. Леонтьєв, «візантизму і слов'янство») та поширився в Європі першої половини ХХ (О.Шпенглер, «Занепад Європи», А. Тойнбі, «Осягнення історії»). В його основі лежить ідея видовий, а не родової визначеності людини (Данилевський). Виходить, що можна говорити про розвиток не людства в цілому, а лише окремих культурно-історичних типів, якихось суперетносів, культурно-історичні типи і виникаючі на їхній базі цивілізації не співставні між собою, і тому саме поняття історичної динаміки застосовне лише до їх внутрішнього розвитку. Шпенглер взагалі надав поняттю «цивілізація» негативний зміст, оцінивши його як період занепаду і загибелі, у порівнянні з культурою як періодом розвитку і розквіту. Розвиток культурно-історичного типу, як і раніше мислилося органістіческой, але стало двофазним (підйом - занепад).Тойнбі вибудовує теорію розвитку цивілізації, в якій вирішальну роль відіграє творча меншість, еліта, що знаходить відповіді на виклики середовища. Якщо знайдений нею відповідь адекватний висновку, то внутрішній і зовнішній пролетаріат) виконують її, якщо ні - в результаті внутрішнього повстання і зовнішніх ударів руйнують цивілізацію..
III. Лінійно-хвильові концепції. Обмеженість обох підходів спробував подолати К.Ясперс («Витоки і мета історії»). У своїй концепції він поєднує періоди роздільного розвитку людства з періодами єдиної історії. Він виділив наступні етапи: доісторичний час, час великих імперій давнини, осьовий час, науково-технічну епоху. Все міняє осьовий час, коли людство робить інтелектуальний прорив до усвідомлення своєї єдності. Форма цього прориву - поява філософії та створення світових релігій, підкріплювані регулярними контактами культур (Однак початок технічної ери (15 століття) знову поставило усвідомлення єдності під удар. Почалася нова доісторична - технічна епоха, що характеризується розривом між реальним єдністю людства і відсутністю його усвідомлення. Вона повинна привести до формування нових замкнутих імперій, а потім - до нового осьовому часу.
IV. Концепції стадій економічного зростання. В принципі, є лінійними. Їхнє головне завдання - історично осмислити сучасний етап у розвитку суспільства. Вперше подібну концепцію сформулював Д.Белл, але найбільш розробленою є концепція Елвіна Тоффлера. Історія людства укладається Тоффлером в рамки трьох великих періодів, що виділяються за характером виробничої діяльності людей і визначених нею інститутів:
«Перша хвиля» (аграрне або традиційне суспільство), яке не знає індустріального виробництва культурних благ. Головні інститути - церкву і армія. Характерний традиційний тип культури, заснований на панівною формою релігії.
«Друга хвиля» (індустріальне суспільство), засноване на масовому виробництві культурних благ. Головний інститут - промислово-фінансові корпорації. Характерна масова культура.
«Третя хвиля» (постіндустріальне суспільство) характеризується наступними ознаками, сформульованими вперше також Д.Беллом:1) створення економіки послуг;2) домінування шару науково-технічних фахівців;3) центральна роль теоретичного знання як джерела нововведень і політичних рішень в суспільстві;4) можливість самопідтримки технологічного зростання;5) створення нової «інтелектуальний» техніки.
Домінуючу роль у соціальному устрої цього періоду відіграють університети. На зміну масовій культурі приходить нескінченне індивідуальне технологічне творчість.«Хвилях» передує архаїчне суспільство, засноване на присвоюється типі господарства.
V. Когнітивно-ціннісні моделі. Такий погляд на історію припускає, що основою її розвитку є або еволюція пізнавального ставлення до світу, або ціннісного.
Перший тип представлений «законом трьох стадій історичного розвитку» О.Конта. Людство, по Конту, проходить у своєму розвитку теологічну стадію, коли явища світу пояснюються виходячи з надприродного початку і надприродним чином, метафізичну стадію, коли світ починають пояснювати з себе самого, але роблять це умоглядним чином, і позитивну стадію, коли способом пізнання світу стає експериментальна наука.
Ціннісну модель історичного процесу висунув П.А.Сорокин. Історія - це зміна трьох типів культур (ідеаціональной, ідеалістичної і чуттєвої), кожна з яких володіє своєю власною філософією, мистецтвом, релігією, політичними та економічними організаціями, формує власний тип особистості. Неважко помітити, що логіка історії в Конта має прогресуючий характер, а у Сорокіна - регресує.
VI. Світ-системний аналіз. Найбільш яскраво представлений в роботах І.Валлерстайна і його послідовників. Його специфіка - в опространствленіі історії, розгляді кожної культури в геоісторичного плані, в якому суспільство невідривно від того середовища, в якій воно живе.Однією з найважливіших є тенденція прискорення і вдосконалення суспільних процесів, яка виявилася з початку минулого століття.

Завдання 2. Визначте основні риси сучасної цивілізації.

Суттєвою особливістю нашого часу є те, що темпи життя сучасних народів, в тому числі і конкретних індивідів, постійно зростають.. Процес глобалізації - об'єктивне і закономірне явище в історії людства, адже світ рухається в напрямку посилення його цілісності у всіх сферах функціонування. Ослаблення національно-державного чинника.1Перехід до нового типу раціональності. Глобалізація несе в собі нову нормативно-теоретичну парадигму, що, з одного боку, припускає свободу різноманіття і тому знаходить своє втілення в теорії "мультикультуралізму", 2Зміна системи цінностей. 3Глобалізація породила ланцюг "глобальних проблем людства": екологічних, демографічних, політичних... У кожній сфері життя суспільства глобалізація активізує цілий комплекс проблем:
у виробничо-економічному вимірі це - лібералізація ринку і символіка фінансової сфери, а також необхідність захисту стратегічно важливих галузей від економічної неефективності;в соціальній сфері це - динаміка багатства і бідності, проблема нерівності, безробіття, неконтрольована міграція та "викачка мізків", демографічні, а також викликані техногенною дію-льністю екологічні проблеми;в політичному вимірі - деетатізація (тобто проблема прозорості державних кордонів), протистояння глобалізму і антиглобалізму, феномен міжнародного тероризму;в культурному вимірі - проблеми культурної, релігійної та національної ідентичності, проблема віртуалізації, уніфікація і такі її наслідки як массовізація і соціокультурна шаблонізаціі.

Завдання 3.

А) Футурологія – це … галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів: вчення про майбутнє...;

Б) Категорія «міра» розкриває сутність закону … закон взаємного переходу кількісних змін у якісні..

ВАРІАНТ № 21

Завдання 1. Розкрийте основні концепції та історичні типи цивілізацій.

Історичні типи цивілізації За критерієм національної цивілізації(китайська, індійська, єгипетська, грецька, російська, українська, японська.) критерій майбутнього у розвитку сучасного людства(постіндустріальна, інформаційна, комуністична). Критерій історичних умов(західна східна, арабська, латиноамериканська, африканська, європейська) за критерієм розподілу народів за релігією(християнська, мусульманська, буддійська) за критерієм рівня розвитку(до індустріальна, індустріальна, постіндустріальна, технотронна, інформаційна.)

Завдання 2. Сформулюйте основні функції філософії.

Функції філософії:
1. Світоглядна ф-я. (сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу, місця людини в ньому)
2. Методологічна ф-я (виробляє основні методи пізнання довколишнього світу (дійсності)
3. Гносеологічна ф-я (має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності, механізми істинного пізнання)
4. Аксіологічна ф-я (ціннісна) дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об’єктивної дійсності з пог

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: