Державне управління у галузі охорони НПС та раціонального природокористування

Державна система управління охороною довкілля, раціональним при­родокористуванням та екологічною безпекою має на меті:

– формування і впровадження державної політики в природоохоронній сфері;

– створення наукового і технічного потенціалу;

– створення ефективного законодавства в сфері екологічної діяльності;

– створення організаційно-технологічного механізму реалізації завдань у галузі природокористування;

– вирішення питань підготовки кадрів для забезпечення природоохорон­ної діяльності та здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки.

Основною метою державної екологічної політики є створення ефектив­них правових, економічних та організаційних умов для надання регіонам можливостей використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заходів та проведення комплексу управлінських дій щодо зміни галузевої й технологічної структури виробництва в напрямі зменшення його впливу на стан довкілля. Реалізація цієї політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіо­нальному та місцевому.

На національному рівні управління вирішуються такі питання:

– розроблення методологічного, нормативно-методичного та правово­го забезпечення (розроблення політики регулювання ядерної безпеки, проведення державної екологічної експертизи, формування економіч­ного механізму природокористування, регулювання використання при­родних ресурсів та запобігання забрудненню навколишнього природ­ного середовища, ліцензування екологічно небезпечних видів діяль­ності);

– державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

– регулювання використання ресурсів державного значення;

– встановлення нормативів якісного стану природних ресурсів;

– формування та використання державних позабюджетних фондів охо­рони довкілля;

– державний контроль за дотриманням природоохоронного законодав­ства;

– організація взаємодії Міністерства охорони НПС України з іншими міністерства­ми та відомствами стосовно виконання вимог природоохоронного законодавства;

– проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціо­нального використання та відновлення природних ресурсів;

– проведення державної політики щодо збереження біорізноманіття;

– забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки;

– реалізація міжнародних угод та підтримання міждержавних стосунків у природоохоронній сфері;

– прийняття державних рішень з урахуванням екологічних вимог (орга­нізація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, веден­ня обліку забруднень, прогнозування тощо);

– екологічна освіта та виховання.

До функцій регіонального рівня управління входить вирішення таких питань:

– регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;

– визначення нормативів забруднення природного середовища (вста­новлення нормативів ГДС, ГДВ та розміщення відходів);

– впровадження економічного механізму природокористування;

– проведення моніторингу та обліку об’єктів природокористування і за­бруднення навколишнього природного середовища;

– проведення державної екологічної експертизи;

– державний контроль за дотриманням природоохоронного законодав­ства;

– розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, ви­значення та реалізація інвестиційної політики;

– інформування населення та зацікавлених суб’єктів з екологічних питань.

– Функції місцевого рівня управління включають вирішення таких пи­тань:

– державний контроль за дотриманням природоохоронного законодав­ства;

– проведення локального та об’єктного моніторингу;

– впровадження екологічного аудиту;

– організація розроблення місцевих екологічних програм.

Відповідно до законодавства України, охорона навколишнього середо­вища і екологічна безпека полягають у здійсненні функцій планування, дослідження, спостереження, прогнозування, контролю, екологічної екс­пертизи, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності, спря­мованої на охорону, збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середови­ща для нормального функціонування природних та природно-антропо­генних екосистем.

Державне управління в сфері охорони довкілля здійс­нює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комі­тети місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноважені державні органи.

До спеціально уповноважених державних органів також належать:

– Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

– органи з охорони навколишнього природного середовища і викорис­тання природних ресурсів (обласні державні управління в галузі екології та природних ресурсів, міські та районні екологічні інспекції, які входять до системи управ­ління Міністерства охорони НПС України);

– міські та районні санітарно-епідеміологічні станції Міністерства охо­рони здоров’я України;

– органи з використання та охорони природних ресурсів.

Функції охорони й використання окремих об’єктів природи викону­ють вищеозначені відповідні Міністерства та державні комітети. Коорди­націю діяльності всіх органів у сфері природокористування здійснюють органи екологічної безпеки, Міністерство охорони НПС України, що про­водить комплексне надвідомче управління в галузі охорони довкілля, дер­жавний контроль за використанням природних ресурсів і додержанням норм екологічної безпеки. Це Міністерство здійснює державну екоекспертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил республіки, а також проектів на будівництва, реконструкцію підприємств та інших об’єктів, які негативно впливають на стан навколишнього середовища і здоров’я людини, зона може обмежити чи припинити діяльність об’єктів і підприємств, експлуатація яких здійснюється з порушенням діючого законодавства, перевищенням лімітів викидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище; подає позови до вищого господарського суду на відшкодування збитків, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону довкілля.

Контроль за дотриманням санітарних норм навколишнього середовища виконує Міністерство охорони здоров’я.

Громадські природоохоронні організації мають право:

– розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми у засобах масової інформації;

– утворювати фонди охорони природи;

– брати участь у проведенні державними органами управління в галузі охорони НС перевірок виконання підприємствами, установами і організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог відповідного законодавства.

Вони можуть проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати її органам, уповноваженим приймати рішення; одержувати інформацію про стан довкілля, джерела його забруднення, Громадські природоохоронні об’єднання мають право вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду, подавати до суду позови про відшкодування шкоди, завданої здоров’ю громадян і майну громадських об’єднань порушенням природоохоронного законодавства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: