Риторичне звертання

Риторичне звертання — це також фігура античної риторики, яка виявляє не тільки власне звертання, а й реакцію, ставлення мов­ця до ситуації спілкування, предмета, ідей мовця тощо, тобто ця фігура також тримається на «принципі щирості». Саме в риторич­них звертаннях предметом звернення буває, як правило, не конк­ретна особа, а якісь речі, уявлення, поняття, глобальні субстанції тощо.

Земле рідна! Мозок мій світліє... (В. Симоненко)

Верни до мене, пам 'яте моя!

Народе мій, коли тобі проститься крик передсмертний і тяжка сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах?

(В. Стус)

Добрий ранок, моя одинокосте! (Л. Костенко)

Риторичний оклик

Риторичний оклик — це фігура, що виражає захоплення, яке мали б зрозуміти всі, приєднатися до мовця, і живе ця фігура та­кож на «принципі щирості». Наприклад:

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю, Коли гармонії шукаєш у житті!

(П. Тичина)

О полини, сиві полини! Хто посіяв вас на землі нашій? Чи вас посіяли по степах неораних прадавні скіфи?.. А може, ви посія­лись по всій землі нашій у давні роки козаччини?..

Яка дивовижна стійкість, яка живучість! (І. Цюпа)

Чоловіче мій, запрягай коня! Це не кінь, а змій — миготить стерня.

(Л. Костенко)

Проте в цій риторичній фігурі може бути провокативний еле­мент, коли мовець окликом висловлює для когось, захоплення чи­мось, але сам його не поділяє, може навіть обурюватися.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: