ТЕМА 1РИТОРИКА ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 2 страница

Розвитку правильності мовлення сприяють тренінги (власні вправи), робота з різними словниками та спеціальною літературою, написання листів, слухання та аналіз взірцево правильного мовлення, про що писали Ф. Прокопович і Ломоносов.

Виразність — якість, що впливає на емоції та почуття аудиторії. Засоби виразності: художня образність, фонетичні засоби (інтонація, тембр голосу, дикція, темп мовлення), приказки, прислів'я, цитати, афоризми.

Закон ефективної комунікації

Контакт — це спілкування без перешкод, тобто вищий рівень спіл­кування.

З метою збереження контакту, становлення ного необхідні такі дії:

• корегування підготовчого етапу під час спілкування;

• управління поведінкою аудиторії;

• управління власною поведінкою.

У ході спілкування можна спостерігати таке психологічне явище, як «ораторський шок» (неприродна поведінка з боку мовця чи слухачів), для якого характерні знервованість, напруженість, скутість думки, мовлення і поведінки.

В чому причини «ораторського шоку»?

• У самому мовцеві (недостатня підготовленість його до спілкування, неволодіння прийомами збереження контакту).

• У поведінці аудиторії (нетактовність, некоректність — грубі репліки, запитання тощо).

• У зовнішньому середовищі (шум предметів, які падають, ходіння, присутність чужих людей, які критично оцінюють дії мовця або антипатичні йому й под.).

Знання цих причин допоможе ораторові зняти деякі з них ще до моменту спілкування і передбачити різні варіанти їх розв'язання.

Системно-аналітичний закон

Цей закон передбачає аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво- мовленнєвої риторичної діяльності. Аналіз якості здійснюється на всіх етапах мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності: підготовчому, виконавському, наслідковому (докомунікативному, комунікативному, по сткомунікативному).

Аналіз ефективності (результативності) ступеня реалізації цільової установки проводиться на наслідковому етапі діяльності.

Системно-аналітичний закон базується на двох етапах критичної діяльності: на самоаналізі і аналізові інших.

Самоаналіз є надзвичайно сильним джерелом розвитку особистості, бо дає можливість суб'єкту пізнати себе, виявити свої слабкі й сильні сторони. Причому, етап самоаналізу виробляє в людини етичну звичку — шукати причину чогось перш за все у собі, а не в інших:

«Спершу слід відкрити себе, потім виправлятися... Тому скільки можеш, сам себе виводь на чисту воду, шукай проти себе звинувачення! Спочатку виступай обвинувачем, потім — суддею і тільки під кінець — захисником. Іноді варто самому собі бути кривдником! Ти обурюєшся тим, що є на світі невдячні люди. Спитай у совісті своєї, чи знайшли тебе вдячним ті, хто надавав тобі послуги» (Сенека).

Після того, як суб'єкт оволодів механізмом самоаналізу, він здатний повноцінно аналізувати інших. Отже, системно-аналітичний закон розвиває в людини такі якості, як самокритичність і відкритість мислення, мовне чуття, шанобливість, тактовність у ставленні до інших людей. Хоча системно- аналітичний закон завершує риторичну формулу, однак він не робить її замкненою, застиглою, бо сам по собі символізує вічний процес удосконалення всього існуючого на Землі.

ТЕМА 2. ВИДИ КРАСНОМОВСТВА

Основні жанри красномовства Види публічних виступів

Основні форми ораторського монологу: соціально-політичне красномовство, парламентське красномовство, академічне, соціально-побутове, судове, лекційно-пропагандистське, дипломатичне, військове, торговельне (рекламне), церковно-богословське (гомілетика).

Основні жанри ораторського мистецтв.

Основні жанри ораторського мистецтва Соціально-політичне красномовство

Соціально-політичне красномовство — одне з найдавніших родів красномовства, яке уславило імена Демосфена, Цицерона, Інших видатних ораторів. Демократизація суспільства стимулює ораторську творчість громадян на зборах, мітингах, сесіях Верховної Ради та ін.

Політична промова — один із найважливіших видів соціально- політичного красномовства. Дієвість політичних промов змушує політиків надзвичайно вдумливо ставитись і до змісту їх, і до форми — мови, стилю, композиції усного або письмового політичного тексту.

Парламентське красномовство має чимало «секретів» публічного переконання аудиторії: оригінальність думок, ґрунтовні спостереження, яскраві описи, гумористичні сценки, щирі почуття тощо.

Мітингова промова має на меті з'ясувати, зробити зрозумілою якусь актуальну, хвилюючу громадську проблему, спонукати слухачів до певних дій. Вона перебуває на стику політичного й дипломатичного жанрів красномовства. Визначається посиленою експресивністю, виразністю, часом виступає прелюдією до мобілізації колективних зусиль для важливої та невідкладної мети.

Академічне красномовство

Це ораторська діяльність науковця та викладача, який доповідає про результати дослідження або популяризує дослідження науки. Воно застосовується у різних сферах шкільної та наукової аудиторії.

Античне академічне красномовство було ще дуже невимушеним: Аристотель міг читати лекції під час прогулянок з учнями. З часом школа ставала все більш регламентованою. В Європі академічне красномовство почало динамічно розвиватися в середньовічних університетах.

Лектор-професіонал не замикається на предметі своєї науки, а добре дбає про міжпредметні зв'язки, оскільки будь-яка галузь науки існує не ізольовано, вона пов'язана з іншими галузями знання. Наприклад, викладач риторики не може не апелювати до історії, філософії, психології, літературознавства, релігієзнавства та ін.

До жанрів академічного красномовства належать:

• наукова доповідь;

• наукове повідомлення;

• наукова лекція (вузівська та шкільна);

• реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (пуб­лічна) лекція, бесіда.

Судове (юридичне) красномовство

Виникло воно в Давній Греції у зв'язку з необхідністю апологій — промов на захист, які для населення писали логографи — спеціальні майстри своєї справи.

Римляни основну надію покладали на суд та юридичні норми. Створивши дванадцять так званих таблиць (V ст. до н. е.) та систему коментарів до них, римляни заклали основи сучасного законодавства цивілізованих країн (наприклад, у Візантії це право успадковано в «Кодексі» імператора Юліана).

Призначення судової промови — висвітлити громадську точку зору відносно визначеного злочину та особи підсудного.

Суспільно-побутове красномовство

Суспільно-побутове красномовство — це влучне, гостре, або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або у певній гострій чи цікавій ситуації.

Сьогодні жанрами суспільно-побутового красномовства є: ювілейні, похвальні промови, вітальне слово, застільне слово (тост), усна побутова оповідь, анекдот, надгробне (поминальне) слово.

Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями, які не готуються заздалегідь. За своїм обсягом це невеликі лаконічні тексти, що не вимагають обов'язкової, звичайної для інших галузей риторики твердої схеми побудови (вступ, основна частина, висновки). Соціально-побутове красномовство має яскраво виражені національні традиції, виступає частиною національної духовної культури народу, живить розвиток усіх видів красномовства.

Лекційно-пропагандистське красномовство

1. Науково-теоретичні лекції.

2. Науково-популярні лекції (лекція-концерт, кінолекція, лекція-екскурсія).

3. Науково-методичні лекції (лекція-інформація, лекція-інструктаж, лекція-

показ, лекція-бесіда, лекція-репортаж, лекція-спогад).

Дипломатичне красномовство

Дипломатичне красномовство розвивається у державах, які проводять активну державотворчу політику, формують свій міжнародний авторитет.

Дипломатичне красномовство включає два основні види:

1) промова на міжнародній конференції;

2) промова в процесі дипломатичного акту.

Дипломатичне красномовство вимагає від оратора високого рівня комунікативної та мисленнєво-мовленнєвої культури, вільного володіння рідною та іноземними мовами, ясності мислення й мовлення, точності, стислості, доцільності мовлення, розвиненого чуття мови, високого загальнокультурного рівня, освіченості, інтелігентності.

Військове красномовство

Військове красномовство розвивалося в усі часи й у всіх народів (О. Македонський, Юлій Цезар). Українське військове красномовство найяскравіше представлене в ораторській спадщині часів Запорізької Січі, у документах, мемуарах провідних військових діячів періоду Великої Вітчизняної війни, коли хід військових подій залежить від сили переконуючого слова. Військове красномовство князів Київської Русі, котрі завжди попереджали ворогів про те, що йдуть на них війною: «Йду на ви!»

Різновиди: промова-наказ, інструктивна промова, виступ на військово- політичну тему, надихаюча промова, заклик.

Церковно-богословське красномовство (гомілетика)

Іоанн Златоуст, Іоанн Богослов, Василій Великий — видатні майстри- богослови.

Гомілетика пояснює теорію церковної співбесіди, пастирського проповідування слова Божого, визначає цілі проповіді, надає практичні рекомендації, поради через «уроки віри й благочестя».

Історія гомілетики починається з Нагірної проповіді Христа, що ось уже 2 тисячі років вражає всіх глибокою мудрістю і передбачуваністю. Основу її складають заповіді блаженства, що стали афоризмами і дають простір для своїх тлумачень майбутнім поколінням проповідників.

Рекламне красномовство

Рекламне красномовство — особлива сфера практичної діяльності, продуктом якої є словесний твір — рекламний.

Реклама — це особливий «товар»; її зміст не повинен зашкодити покупцям, тому в ній наявні елементи правових та етичних характеристик. Друкована реклама має зачепити увагу покупця, зацікавити, викликати бажання купити товар, що рекламується. Логічна сторона тексту підпорядкована естетичній, вона повинна бути максимально зручною для сприйняття, привабливою.

Види публічних виступів

Публічне мовлення — це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює його інтеграційну природу (письмово-усна форма реалізації, книжно-розмовний тип. мовлення, підготовлено-імпровізаційний характер реалізації). Цей вид тексту може виступати в різних жанрових різновидах (доповідь, лекція, бесіда) та орієнтуватися на різну кількість слухачів.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі види, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація в ній розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть вчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, суттєвих доповнень і виваженого рішення.

Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти й реалії за певний період діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення добирати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати.

Варто також укласти загальний план і всі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення як програму майбутніх дій.

Промова — це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, з логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: Що? Для чого? У який спосіб? —

може й нині бути визначальною для промовця. Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора — виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукати присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.

Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використати весь арсенал вербальних і невербальних засобів.

Палка, заклична, актуальна промова — дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні всі складові промови мітингової. Промовець спонукає слухача до певної діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні думки, ідеї, активно агітують за їх реалізацію.

Ділова промова, на відміну від мітингової та агітаційної, орієнтована на логічно-виважене сприйняття слухачів. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостями на честь події в житті організації, закладу. Якщо це підсумок діяльності — до промови можна включити в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвитку та гараздів.

Лекція (від лат. lection — читання) — одна з форм пропаганди, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча — вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, ознайомити з її предметом, зацікавити подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, спрямувати на подальше самостійне спрацювання якоїсь проблеми.

Лекції зі спеціального курсу присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони вводять слухачів у науку, будять їх думку. Такі лекції легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

Лекція має традиційну чітку структуру: вступ, основна частина, висновки.

Вступ — своєрідний зачин до теми обраної лекції, мусить бути лаконічним, інтригуючим.

В основній частині розкривається, послідовно викладається стрижневе питання лекції (поєднуються причинно-наслідковими зв'язками всі смислово- самостійні частини. Кількість частин, як свідчать психологи, не повинна перевищувати семи, щоб не стомлювати слухачів, не розпорошувати уваги. Не варто перенасичувати фактами, засипати слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстрованим матеріалом (цитатами).

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: займати близько 5% часу й обсягу всього виступу, узагальнювати основне.

Цій завершальній частині можуть передувати такі фрази: «Підсумовуючи викладене вище», «І на завершення...», «Отже, із усього, про що йшлося сьогодні, можна зробити такий висновок...»

Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією На щойно почуте від промовця, доповідача. У виступі промовець може ворушити одне-два витання чи дати на них конкретну відповідь, не відводячи від тематики порядку денного.

Адресувати виступ треба не лише президії чи доповідачеві, а й усім присутнім.

Наради — найефективніший спосіб обговорення животрепетних питань і прийняття рішень в усіх сферах громадського й політичного життя.

Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані і дають Можливість досягти певної економії робочого часу.

Передумови успішної наради:

1. Нарадою повинен керувати голова — інакше вона може перетворитися на пусті балачки.

2. Програму ретельно розробляють заздалегідь і під час наради прагнуть до максимальної її реалізації. Досвідчений голова не дасть ухилитися від основної теми й зачіпати питання, що не мають нічого спільного з суттю справи.

3. З кожним пунктом дискусії треба підбивати підсумки.

4. Наприкінці наради узагальнити зроблені висновки, а якщо будуть поставлені завдання, то до кожного з них слід додати:

а) що треба зробити;

б) хто то робитиме;

в) термін виконання справи.

5. Нараду треба запротоколювати.

6. Виконання поставлених завдань має бути вчасно проконтрольоване.

ТЕМА 3. КОМПОЗИЦІЯ ПРОМОВИ

План - основа композиції виступу Вступ

Г оловна частина Закінчення виступу

Сумлінна підготовка виступу і прагнення принести слухачам якнайбільше користі відчувається завжди. Люди оцінять це й захочуть послухати вас знову. Ви, безумовно, одержите й особисте задоволення від того, що допомогли іншим розширити їх знання.

Ретельна підготовка забезпечить успіх вашого публічного виступу. Це надасть вам упевненості, віри в свої сили. Ви будете куди менше хвилюватися, якщо впевнені, що добре підготували текст виступу.

Вибираючи матеріал виступу, необхідно звернути увагу на його впорядкування, а також приведення до відповідної форми викладу.

План — основа композиції виступу

Промови, написані без плану, як показує практика, мають суттєві композиційні недоліки, Оратор, який не продумав плану виступу, нерідко «відходить» від основної теми, не вкладається у відведений для виступу час.

Отже, приступаючи до роботи над композицією промови, необхідно перш за все визначити порядок викладу матеріалу, тобто скласти план. За тлумачним словником, план — це взаємне розташування частин, коротка програма якого- небудь викладу. «Для успіху промови важливим є протікання думки лектора. Якщо думка перестрибує з предмета на предмет,, якщо головне постійно переривається, то таку промову майже неможливо слухати» (А. Ф. Коні. Поради лекторам).

На різних етапах підготовки промови складаються різні за метою і призначенням плани. Після вибору теми виступу рекомендують скласти попередній план майбутньої промови, бо необхідно зразу визначити, які конкретні питання ми будемо висвітлювати. Із перелічення цих питань і складається попередній план. Він допомагає цілеспрямовано підбирати літературу, а з неї — фактичний матеріал для виступу. Звичайно, в процесі роботи з літературою план може змінюватись, але він буде сприяти цілеспрямованій роботі.

Попередній план відображає власне вирішення оратором теми виступу, його особистий підхід до даної проблеми.

Після того, як зібрано фактичний матеріал, обдумано тему, складається робочий план. Складання робочого плану допомагає краще продумати структуру виступу. З написаного плану краще видно, які розділи промови перевантажені фактичним матеріалом, а які, навпаки, не мають прикладів; які питання слід опустити, бо вони менш суттєві для розкриття даної теми, а які включити. І робочий, і попередній плани є цінними для самого оратора, через це його іншими пунктами можуть бути не тільки закінчені речення, а й незакінчені, а також словосполучення, окремі слова. І

На основі робочого плану оратору рекомендується скласти основний план, який називає ті питання, що будуть висвітлені у виступі. Цей план пишеться не стільки для оратора, скільки для слухачів, щоб полегшити їм процес сприйняття промови.

У вітальних, переконуючих, мітингових (закликаючих) промовах оголошувати (повідомляти про) план не доцільно.

Вступ — початок виступу

Від початку виступу багато залежить:

• чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості;

• чи зуміє встановити контакт зі слухачами; чи зацікавить їх і чи при­верне їхню увагу;

• чи зуміє стисло викласти тему виступу й пояснити розподіл його на окремі питання.

Пам'ятайте, що вступ стосується слухачів, тоді як закінчення — суті проблеми, викладеної у виступі.

Промову треба починати або із суті справи, або із чогось цікавого, що приверне увагу.

Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим, надто довгим. Чим більше думає промовець про слухачів, готуючись до виступу, тим кращий початок він Зробить.

Мета вступу полягає в тому, щоб стисло пояснити (зміст) завдання промови і вказати часткові питання, на яких промовець збирається зупинитись.

Помилки промовців під час підготовки вступу.

1. Роблять вступ або довгим, або нудним, або те й інше разом.

2. Не вміють докладно пояснити, про що йтиметься, внаслідок чого слухачі

орієнтуються зовсім не на те, про що йтиметься.

3. Інколи промовець починає з досить цікавого випадку, який, проте, не має

ніякого відношення до суті справи.

Найгірша ситуація, коли протягом виступу промовець так і не зумів привернути увагу слухачів.

Виходячи на трибуну, оратор звертається до аудиторії. Тут на допомогу йому приходять так звані етикетні формули: пані та панове, шановні колеги, високоповажні гості і т. д.

Колись посібники з риторики обов'язково містили цілий набір подібних етикетних формул, а також шаблони листів на різні випадки життя. Сьогодні це відійшло в минуле. Проте слід пам'ятати, що традиційні для європейського суспільства етикетні формули все ще вживаються у відповідних сферах мовлення. Зразки таких формул можна знайти в посібниках з етикету

Можна, наприклад, розпочати виступ прикладом із власного досвіду: «Зовсім недавно трапилось зі мною таке...» Це одразу ж зацікавлює, вселяє віру в щирість оратора, в його здатність мудро зважувати життєвий досвід.

Вступ може починатися з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму, наприклад: «Недарма кажуть, що краще з розумним загубити, ніж з дурнем знайти. От і...»

Цікаво й ефектно розпочати з того, що хвилює на даний момент суспільство — скажімо, з радісної звістки про важливі прогресивні перетворення. Варто процитувати газетний матеріал, приклад з книги, що в усіх на вустах, або з передач радіо чи телебачення. Так виступ непомітно зіллється з настроєм аудиторії. Можна розпочати просто з якогось влучного і пристойного жарту, що одразу викличе людські симпатії. Психологи кажуть, що той, хто жартує, зазвичай відчуває душевний стан, цінності та тривоги аудиторії. Жарт знімає відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед нею. Крім того, він фокусує увагу. Дотепність має бути інтелігентною, що стане виразом поваги до аудиторії.

Г оловна частина — основа виступу

Основа виступу — це схема його основних положень, яка потім заповнюється деталями. Як упорядкувати окремі думки, положення?

1. Найкраще йти від простого до складного. Промовець повинен постійно стежити, чи все, що він говорить, зрозуміле слухачам. Якщо виникають сумніви щодо цього, то краще припускати, що слухачі знають менше, і висвітлити питання докладніше.

2. Дотримання хронологічної послідовності є ще одним методом упорядкування думок. Цей метод Можна застосовувати при характеристиці якогось процесу роботи, якоїсь події.

3. Ще один метод упорядкування матеріалу полягає в переліку всіх пунктів, характеристик, прикладів застосування, переваг та ін.

З усіх способів упорядкування думок треба вибрати той, за допомогою якого можна якнайпевніше і якнайшвидше привернути увагу слухачів.

Увагу слухачів треба привернути з самого початку. Однак цікаве треба тримати про запас, щоб посилювати свій вплив на слухачів час від часу протягом виступу.

Якщо зобразити виступ графічно щодо його цікавості, то матимемо криву, яка на початку виступу підіймається досить високо, далі трохи спадає. А потім поволі піднімається до найвищої точки під час закінчення промови. Промовець по-різному може розвивати думки: пояснювати, описувати, розповідати, доводити.

У виступі можна користуватися чотирма формами викладу.

Опис — найменш цікава форма. Надто довгий і детальний опис викликає нудьгу. Доцільно його скоротити, використовуючи виразні прикметники замість однотипних означальних речень, які стомлюють слухачів через часте вживання.

Розповідь — найцікавіша форма викладу, особливо коли учасниками подій, про які розповідається, були певні люди. Чому розповідь діє набагато краще? Тому що кожній людині цікавіше те, що відбувається з живими істотами, що перебуває в русі, діється насамперед з людьми.

Нерухоме й неживе слухачів менше цікавить. Тому описи неживих предметів, і навіть живих істот, зокрема деталей їх зовнішнього вигляду, не привертають слухачів, якщо ці описи не пов'язані з рухами, з дією.

Зверніть увагу на такі слова промовця: «А зараз я розповім вам про подію, що сталася...» Аудиторія зразу завмирає, спрямовує свої погляди на промовця.

Пересвідчитись можна на собі, читаючи детектив чи іншу гостро сюжетну книгу. Які частини ви іноді пропускаєте? Описи країн, місцевості, середовища, виклади розмов у формі діалогу? Звичайно ж перше — описи. Але дії й розмови не проходять повз вашу увагу.

• Не забувайте підживити сухі твердження й описи колоритною розповіддю про якісь цікаві події.

• Ще одним способом викладу є доведення певного твердження за допомогою аргументів.

Міркування — наведення аргументаційної бази

Тут ми розкриваємо суть проблеми з допомогою системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами. Слід нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніший аргумент зберігати на кінець — це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати неослабну увагу аудиторії.

Міркування можна урізноманітнити художніми картинами, зокрема яскравими описами. Як правило, вони ілюструють те чи інше положення виступу. Та введення подібних картин дозволяє відступити від жорсткої логіки викладу. Інколи можна запозичити у письменників такий прийом: винести на початок, скажімо, кульмінаційний момент подій. Почавши з кульмінації, автор досягає значного ефекту. Але подібну гру з сюжетом може дозволити собі тільки досвідчений оратор.

Не зайвим буде зауважити, що за будь-якої композиції логічний зв'язок між частинами твору обов'язковий, інакше промовець виглядатиме безпорадно.

Композицію не слід ототожнювати з простим механічним розташуванням частин твору — композиція є універсальним принципом побудови будь-якого тексту і в ній відбиваються світоглядні установки автора, його задум. Композиція — це побудова тексту, спосіб розташування компонентів (складових частин тексту — вступу, міркування, висновків тощо). Виділяють три основні типи композиційної побудови тексту: лінійну, спіральну та кільцеву.

Лінійна — це така композиція, за якої частини тексту розташовані за чіткою логікою (зазвичай це — хронологічний розвиток подій).

Спіральна композиція — це спосіб побудови тексту, за якого основна думка виступу повторюється неодноразово. Але кожного разу збагачується новою інформацією.

Кільцева композиція — це спосіб побудови тексту, за якого перша та остання частини твору віддзеркалюють одна одну

Закінчення виступу

Складається, як правило, з двох частин:

1. Узагальнення головних думок.

2. Обов'язкове підбиття підсумків, наголошення на поставленій меті, заклик

до виконання певних дій (залежно від характеру виступу).

Про наближення закінчення виступу слухачів треба повідомити. Це дещо загострить їхню увагу — вони захочуть послухати узагальнення й підсумки промови. Після цього промову треба закінчити за 2-3 хвилини.

Прикінцеві речення треба підготувати й записати заздалегідь так само, як і початкові. Подумайте над ними в спокійній обстановці, постарайтеся сформулювати їх виразніше й переконливіше. Без попередньої підготовки, коли ви стоїте перед аудиторією, зробити це набагато важче, а то й неможливо. Ви не повинні читати записані речення. Вивчіть їх перед виступом напам'ять.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: