ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Загальна характеристикаКрасномовство у Стародавній Греції стало невід’ємною рисою полі- тика, судді, державця (V–VI ст. до н. е.). Першим з великих ораторів Афін був Перикл. Завдяки своєму дару красномовства йому вдавалося керувати Афінами протягом сорока років, за що одержав титул вождя афінської демократії. Його промови відзнача- лися логікою і впевненістю у своїй правоті. На урочистих похоронах за- хисників Афін у Пелопонеській війні Перикл виголосив таку «Надгробну промову», що матері юнаків, яких він послав на загибель, на руках про- несли його містом. Промова була простою і водночас вражаючою: «Рік утратив весну, ті, що загинули, як боги; вирішальний момент прощання з життям був для них кінцем страху і початком посмертної слави; хоч би якими добрими були справи приватної особи, із загибел- лю вітчизни вона все одно загине». Наступним грецьким оратором був Клеон. Якщо Перикл походив з царського роду, то Клеон-чинбар (шкіряник) не мав освіти і благо- пристойного виховання. Як ремісник він звертався до найбіднішої нео- свіченої маси, був їй близьким, прийшов до влади завдяки своїй демагогії (у перекладі з гр. — керувати народом на дешевому популізмі), служив охлосу (натовпу). Його вважали винним у занепаді афінської демокра- тичної державності. Вважають, що риторика зародилася на Сицилії, де поет Емпедокл очолив демократичний рух проти тиранів, виступав у ролі судового ора- тора (є відомості, що він добровільно кинувся у кратер Етни). Його по- слідовниками були Корак, Тісій і Горгій. Корак задумав навчити демос добрих слів, але з часом залишив громадську роботу і відкрив школу судової практики, підготував хрестоматію зразків, які можна вставляти у промову. Його учень Тісій продовжив цю ідею і створив теоретичний посібник «Техне», в якому були поради щодо побудови промови. Горгій (485–380 рр. до н. е.) здобув популярність, ставши в Афінах послом міста Леонтіни, що дуже потерпало від Сіракуз. Своїми майстер- ними виступами він викликав у афінян захоплення. Вишукані антитези понять з евфонічними співзвуччями, поетичні образи у фігуральних ви- словах ткалися на словесному полотні в неймовірно вигадливі малюнки. Пізніше сам Горгій назве в таких промовах два прийоми — чарування 20 Факультативний курс з української мови. Риторика духу та обман думки. А поки що під враженням промов Горгія афінські народні збори (еклесія) вирішують негайно надати Леонтині військову допомогу в її боротьбі з Сіракузами. Горгій переїжджає до Афін і відкриває школу риторики. Звичайно, він успадковує все те, що вже досягли в риториці його попередники, ланцю- жок «оратор — учитель — учень — оратор» був у цій науці святим: учні пишалися вчителями, вчителі учнями. Але Горгій відкрив чимало нового. Зокрема, він уважно проаналізував звуковий лад мови, шукаючи в ній гармонію. Звукові прийоми народної поезії, молитви, голосінь, закли- нань, чарувань оратор просіює через сито свого смаку і вводить у про- мову, вказуючи на те, як звучання впливає на думку. Платон (про його риторику йтиметься далі) різко критикував софіс- тику, яка не шукала істини, не прагнула пізнати правду, і, відповідно, осуджував софістичну риторику. На думку Платона, оратор, який не во- лодіє істиною, не розмежовує правдивого й неправдивого, приносить не користь, а шкоду. Софістиці Платон протиставляє філософію. Рито- рика повинна бути істинною — правдивою і моральною, але такою вона може стати тільки на основі глибокого пізнання природи речей і людей, тобто філософії. Ось тут і намічаються розходження риторики з філосо- фією, але ще якийсь час вони йтимуть поряд. Щоправда, парувальна риторика Горгія шкоди не приносила, бо він не займався політичним та судовим ораторством. Його риторична сфера — похвальне красномовство. Горгій розробив ряд засобів, якими оратор може, насолоджуючи душу слухача і трошки приспавши розум («обман думки»), вести його за собою. Ці засоби згодом дістали назву горгійські (горгіанські) фігури, а сам ритор здобув славу майстра уро- чистої похвальної промови. Текст, основною темою якого є тільки похвала, називали енкомією (у перекладі з гр.— для прославляння). На основі енкомії пізніше розви- нулися такі літературні жанри, як ода, панегірик, тост. Похвала є також елементом епітафії, яка містить у собі плач та втішання. Зразком епідейктичного красномовства стали два твори Горгія — «По- хвала Олені» та «Виправдання Паламеда». Не одне покоління ораторів вчилося «гри розуму», риторичним «іграшкам» на цих текстах. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|