ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Загальна характеристика. Войовничий і практичний Стародавній Рим холодно сприймав грець-Войовничий і практичний Стародавній Рим холодно сприймав грець- кий культ краси в усьому, тому, загалом продовжуючи з II ст. до н. е. духо- вну культуру Греції, виробляв свій ораторський ідеал. Для римської мен- тальності не характерний культ гарного слова, звукової гармонії, насолоди пишномовністю. Політична система цієї могутньої імперії вимагала прак- тичного красномовства в сенатських дебатах. Якщо у Стародавній Греції заняття риторикою мало масовий характер, то в Стародавньому Римі це було сферою законодавства, політики, влади — консулів і сенаторів. По- літики сперечалися між собою, відстоюючи свої проекти й інтереси, а на- род (плебс) реагував тільки шумом і криком на сходках (коміціях). Відомим ритором цього періоду був захисник плебеїв Гай Гракх, ви- соко оцінений Цицероном. Його промови є зразком римського пате- тичного стилю, про що свідчить уривок виступу Гракха після вбивства прихильниками сенатської олігархії рідного брата і в передчутті своєї трагічної смерті. «Куди, нещасний, подамся я? До кого звернусь? На Капітолій. Але він залитий кров’ю мого брата. Чи додому? Для того щоб побачити ма- тір, нещасну, в сльозах і принижену». Цицерон згадував, що виголошено це було з таким виразом очей, та- ким голосом, що навіть вороги не могли утриматися від сліз. Давньогрецька риторика служила богам, тому шукала краси й пиш- ності, а вже потім — гармонії, добра й істинності. Давньоримська ж ма- ла пряме життєве призначення і йшла навпаки — від простоти й прак- тичності до краси й пишності. Про це свідчить відомий афоризм Катона Старшого: «Тримайся суті справи — слова знайдуться». Грецьку риторику називали античною, а римську — азіатською. Для давньоримської риторики характерними є кілька ознак. Одна з них — інвективність, тобто розвінчувальність. Інвектива зазвичай су- проводжувалася іншою ознакою негації, грубуватим гумором, який ду- же подобався плебсу. З розповіді Плутарха відомо, що одного разу, ко- ли римляни домагалися хліба, Катон, аби відвернути їх від бунту, почав промову словами: «Важке завдання, громадяни, говорити зі шлунком, у якого немає вух». Видатні ритори давнини й сучасності 29 Ще однією прикметною ознакою римської риторики є її афористич- ність: «Приватні злодії марнують життя в колодках і узах, громадські — у золоті й пурпурі» (Катон). Інші риторичні засоби — нагромадження дієслів, метафори, антитези — органічно ввійшли в римську риторику. Але основою її завжди були сумлінно дібрані і згруповані факти. 13 Риторика Цицерона (106–43 рр. до н. е.) Найбільший оратор і ритор римської епохи був відомим політичним діячем, філософом і письменником. Марк Тулій Цицерон учився у грець- ких риторів і, розуміючи, що шлях до політичної влади в Стародавньому Римі пролягає через судові справи, зайнявся адвокатською практикою, поринув у тяжби старовинних римських родів зі ставлениками диктато- ра. Вигравши справу, виїхав у Грецію вчитися ораторському мистецтву. Збагачений досвідом, повернувся до Риму і швидко досяг високої полі- тичної влади. Його призначають намісником острова Сицилія, де правив злодійкуватий Гай Веррес. Сицилійці звертаються за допомогою до ад- воката Цицерона, і він сміливо виступає проти корупції. П’ять промов «Проти Верреса» стали блискучими зразками політичного красномовства. Ось фрагмент однієї з них: «Він (Гай Веррес) буде дуже задоволений, якщо прибутки першого року використає на свою користь; прибутки другого року він передасть своїм покровителям і захисникам; прибутки третього року, який обіцяє найбільші бариші, він повністю збереже для суддів. Звичайно, ці при- бутки можуть задовольнити зажерливість найжадібнішої людини, але оплатити перемогу тяжко винного вони не в змозі». Це датовано 75 р. до н. е. і засвідчує про здирництво і високий рі- вень корупції. Того разу Цицерон переміг, сицилійцям гроші повернули, а Гая Вер- реса відправили у вигнання. Улюбленим художнім прийомом Цицерона була ампліфікація — пе- релік з метою емоційного нагнітання звинувачень: «Я стверджую, що в усій Сицилії, такій багатій, такій давній провінції, в якій так багато міст і багато заможних родин, не було жодної срібної, жодної корінфської або делонської вази, жодного коштовного каменя чи перлини, жодного предмета із золота або слонової кістки, жодного зображення з бронзи, мармуру чи слонової кістки, жодної писаної фар- бами або тканої картини, яких би він (Гай Веррес) не розшукав, не роз- дивився і, якщо вони йому сподобалися, не забрав собі». Ставши консулом, Цицерон прагне втілити свій ідеал політичного діяча в життя, примирити всі суспільні верстви (для цього він написав трактат «Про державу»). Авторитет філософа був дуже високим. Один 30 Факультативний курс з української мови. Риторика його виступ міг змести з трону диктатора або піднести на п’єдестал по- літика. Викривальні промови Цицерона підштовхнули до вбивства дикта- тора Цезаря. Все мінялося, бо перемагали вороги, зраджували політи- ки і тільки Цицерон залишався вірним римській республіці, за що його й убили люди Антонія. У політичній діяльності Цицерон піднімався до консула і падав до ви- гнанця, але в ораторстві завжди залишався неперевершеним, був палким патріотом римської республіки, блискавкою слова пронизував жорсто- ких імператорів, змовників, заколотників, казнокрадів. Його блискуча промова «Проти Луція Катилини» починається патетичними риторич- ними запитаннями: «Доки ж ти, Катилино, будеш зловживати нашим терпінням? Чи дов- го ще у своєму оскаженінні будеш знущатися над нами? Де межа?» Потім до риторичних запитань додаються анафори і повтори: «Невже тебе не стривожили ні нічні караули на Палатині, ні сторо- жа, що обходить місто, ні страх, що охопив людей, ні вибір цього так захищеного місця для засідання сенату, ні обличчя й погляди всіх при- сутніх? Невже ти не розумієш?»... «О часи! О звичаї!» — ця фраза побутує й нині. Далі йде ритмічно почленоване дієсловами на колони (частина періода) речення, в якому третій колон стає антитезою двом першим: «Сенат це розуміє, консул бачить, а ця людина ще живе». Уся фігура містить у собі градацію (по- ступове емоційне підвищення). «Та хіба тільки живе. Ні, навіть приходить у сенат, бере участь в обго- воренні державних справ, помічає і вказує своїм поглядом на тих із нас, хто повинен бути вбитий, а ми, «хоробрі» мужі, думаємо, що виконуємо обов’язок перед державою, ухиляючись від його оскаженіння і виверта- ючись від його зброї». Цицерон широко користувався прийомами історичної аналогії (пара- лелі), персоніфікації, оксюморонами (поєднанням несумісних понять). А ще часто вживав порівняння, метафори, заклинання. Його промови вражали. Так, Катилина, будучи людиною нечуваного нахабства, після його виступу в сенаті онімів і вночі покинув Рим, але продовжував ор- ганізовувати заколот. Неперевершений ритор любив етичні антитези: «Адже на нашому боці почуття честі, на тому — нахабство: тут — со- ром’язливість, там — розпуста; тут — вірність, там — обман, тут — до- блесть, там — злочин; тут — чесне ім’я, там — ганьба; тут — стрима- ність, там — розбещеність, одним словом, справедливість, помірність, хоробрість усі доблесті борються з несправедливістю, розбещеністю, лі- Видатні ритори давнини й сучасності 31 нощами, безглуздям, всілякими пороками; нарешті, багатство бореться зі злиднями; порядність — з підлістю, розум — з безумством, добрі на- дії — з повною безнадією. Невже при такому зіткненні, точніше, в та- кій битві самі безсмертні боги не дарують цим прославленим доблестям перемоги над такими тяжкими пороками?..» Цікавий вид ритмізованої антитези, побудованої на алітераціях і асо- нансах, створив Цицерон (хоч справу й програв) у віртуозній промові «На захист Мілона» (Мілон, захищаючись, убив політичного противни- ка Цицерона — Клодія): «Отож, судді, є такий закон: не нами писаний, а з нами народжений; його ми не чули, не читали, не вчили, а одержали від самої природи, по- черпнули, засвоїли, він у нас не від навчання, а від народження, ним ми не виховані, а пройняті, і закон цей гласить: якщо життя наше в небез- пеці від злих підступів, від насилля, від мечів розбійників або недругів, то всякий спосіб себе оборонити є законним і чесним». Далі йде один з численних Цицеронових афоризмів: «Коли говорить зброя, закони мовчать». Окрім названого трактату «Про державу», оратор написав трактати «Про закони» і «Про оратора». У праці «Про оратора» він, використову- ючи риторичний досвід греків — Перікла, Ісократа, Сократа, Платона, Демосфена, Аристотеля,— створює ідеал оратора: ораторське мистецтво повинно служити високій і благородній меті; тільки в єдності зі знанням і досвідом риторика може сформувати політичного вождя; красномов- ство — вершина науки, важке мистецтво, що потребує від оратора знань з багатьох наук; в основу епосу має бути покладене уявлення про приро- ду, керовану розумом, і про душу з чотирма добродійними ознаками — мудрістю, справедливістю, мужністю і помірністю. Тільки такий оратор має моральне право служити народу й Батьківщині і бути від цього щас- ливим. До особи оратора Цицерон ставив багато вимог: бути уважним, мати прекрасну пам’ять, гартувати волю. Особливостям національного римського красномовства, його історії він присвятив трактат «Брут». Пророчими стали слова Цицерона про римське красномовство, сказані в цьому творі: «Красномовство — завжди супутник миру, товариш спо- кою і дитя впорядкованої держави». Наступні два тисячоліття підтвер- дили правдивість слів великого оратора. Справжнє благородне красномовство не розвивається в неволі, при тоталітарних режимах. Воно розквітає там, де панують гуманістичні ідеї, мораль (етос) і соціальна справедливість, де може вільно розвиватися особистість. Це підтверджує й наше недавнє минуле — колишній радян- ський лад, при якому й слово риторика стало лайливим. Практичні питання риторики та ораторський досвід роботи з мовним матеріалом Цицерон висвітлив у трактаті «Оратор». До його риторичної 32 Факультативний курс з української мови. Риторика спадщини входять і чотирнадцять блискучих філіппік проти Антонія, в яких він таврує нового узурпатора Риму. Дослідники відзначають, що ці памфлети можна поставити поряд хіба що з філіппіками Демосфена проти македонського царя Філіппа. У філіппіках, як того вимагає жанр, використано інвективи (грубі, лайливі слова, прокляття), іронію і сар- казм, гострі антитези. Але тут є й душевні, зворушливі одкровення: «Я ж про себе скажу ось що: я захищав державу, будучи молодим, я не покину її старим. З презирством ставився я до мечів Катилини. Не злякаюся й твоїх. Паче того, я охоче зустрів би своїми грудьми удар, якби міг своєю смертю наблизити звільнення співгромадян». [40] Видатним оратором був Гай Юлій Цезар (100–44 рр. до н. е.) — за- сновник Римської імперії, військовий полководець, політик і письмен- ник. Його промови сягали рівня Цицеронових, але він не надавав їм ве- ликого значення. Призначення Цезаря — політика й державотворення. Можливо, тому, що він розглядав риторику не як мистецтво для мисте- цтва, а як засіб для досягнення політичної мети — влади, його промо- ви не мали особливо вишуканих поетичних прикрас, як це ми бачили в промовах Цицерона, а були природними, сповненими сьогочасного, живого інтересу до конкретних подій, осіб, явищ. Однак він надзвичай- но високо цінував ораторський дар Цицерона. Ось яку характеристику дав він знаменитому філософу й оратору: «Твій тріумф і лаври достойніші за тріумф і лаври полководця, адже той, хто розсунув межі римського духу, переважає того, хто розширив кордони римського володіння». Найвідомішим твором Цезаря є «Записки про Гальську війну». Це апологія Цезаря самому собі. Мета її — створити для римлян міфічний образ непереможного у війні з варварами (так римляни називали тоді всіх народів Європи) і справедливого імператора — самого себе, Цезаря. Форма записок — розповідь з умовчаннями, з легкою іронією про се- бе в третій особі як благодійника римлян, імперії і всіх варварів, що ще не розуміють щастя, яке чекає на них під «рукою» Цезаря. Така ж ідея його другої праці — «Записки про громадянську війну», де вимальову- ється образ Цезаря — борця проти зграї олігархів. «Записки...» Цезаря є зразком політичної публіцистики, написаної ясним, прозорим стилем без складних риторичних прикрас, але й без вульгарного просторіччя. Внутрішня впорядкованість і вміла побудова періодів надають тексту простоти й водночас вишуканості. В історії не тільки Риму, а й Європи Гай Юлій Цезар став найвелич- нішою, знаковою постаттю. Він був творцем ідеї імператорського Ри- му, сам став імператором — родоначальником єдиновладних правителів (від його імені пішли назви цезар, пізніше — кесар, цар). Юліанський Видатні ритори давнини й сучасності 33 календар, який до наших днів є традиційним європейським літочис- ленням, введено за його розпорядженням. У його «Записках...» стисло відображена історія і звичаї народів Європи, її міст, провінцій. Цезаря можна вважати засновником преси й журналістики, принаймні — пер- шим організатором. Історія цього питання досить цікава. Давні греки не відчували потреби в пресі, бо дуже цінували й любили усне слово, жили ним, передаючи з уст в уста в суді, на зборах, у вуличних зібран- нях. Писемні тексти використовували і зберігали як зразки ораторського мистецтва для навчання риторики та одержання естетичної насолоди від мистецтва слова. Цей спосіб мовного спілкування перейняв і Рим. Ін- формація поширювалася в сенаті, на форумі та зібраннях через глашата- їв, а пізніше в афішах і написах. Таких написів двотисячорічної давнос- ті збереглося 120 000 зразків, і видані вони істориками у книзі «Корпус латинських написів». Змістом їх були закони, постанови сенату, основні події, погода тощо. Написи робилися на білих стінах, мідних, мармуро- вих або дерев’яних дошках. На будинку понтифіка вивішувалася спеці- альна дошка, на якій спочатку писалися імена консула і суддів, а потім, за розпорядженням офіційної влади, стисло записувалися основні події, факти з життя Риму і провінцій. Закінчувався рік, і списану дошку пе- реносили в архів на зберігання, а на її місці з’являлася нова. Так почи- налася писана історія Риму. Політики й державні діячі потребували інформації значно більше й достовірнішої, тому на чутки не покладалися, а використовували епіс- толи (листи). Для цього, покидаючи на якийсь час Рим, наймали збира- чів інформації (репортерів) з числа грамотних, але бідних греків. Вони збирали в місті всілякі відомості і листовно пересилали їх господареві. Їх ще називали плагіаторами — викрадачами інформації. Так започат- кувався епістолярний стиль. Тепер уже кореспондентами ставали самі відомі політики, державці, консули, сенатори, письменники, філософи, оратори: писали про себе й інших, розсилали епістоли в надії стати ві- домими, поширити свої ідеї в суспільстві. За листами Цицерона можна вивчати історію Римської держави, а творчість поетів Горація й Овідія засвідчує, який вплив мали їхні епістолярії на розвиток словесного мис- тецтва в Римі. Гай Юлій Цезар, ставши в 59 р. до н. е. консулом, почав видавати «Щоденні протоколи сенату і римського народу» і цим фактично запо- чаткував пресу й журналістику.__
14 Біблія - Слово Боже,слово, передусім, "пряме", "щире" вираженням міркувань та емоцій. Сама думка про будь-які "правила красномовства" не могла виникнути. "Що говорити" тут завжди було важливіше, ніж "як говорити". Однак Біблія, яка на рівних засадах з античною спадщиною стала фундаментом європейської й не лише європейської культури, була важливим чинником формування пізньої європейської риторики. Риторичний прийом у біблійного автора покликаний уславити Бога, піднести того, хто вірує в Бога, занепокоїти того, хто не вірує. Священики, як оратори, вже багато століть спираються і на античний ораторський досвід, на класичні засади риторики. Красномовство в Старому Завіт і Біблія була створена для того, щоб донести до людей, віруючих в Єдиного Бога, поняття про метафізичні та екзистенціальні проблеми буття і моральні настанови. Оратор тут не мислиться ні від природи талановитим, ні спеціально навченим. Характерним щодо цього є усвідомлення можливостей слова великим пророком Ізраїлю Мойсеєм, який вважав себе людиною, позбавленою ораторських здібностей. Питання юридичного характеру та судове красномовство посідають у Старому Завіті надзвичайно значне місце. Адже центральне поняття Біблії — це поняття Закону. Закон — це, в першу чергу, 10 заповідей Божих (Декалог) та 603 приписи. Якщо Заповіді були "правом божественним", моральним імперативом, то Приписи були "правом людським" і мислилися як "продовження Закону". В сумі своїй вони мали на меті встановити конкретну систему практичних рекомендацій: як же досягти святості життя. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|