Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Загальна характеристика. Войовничий і практичний Стародавній Рим холодно сприймав грець-




Войовничий і практичний Стародавній Рим холодно сприймав грець-

кий культ краси в усьому, тому, загалом продовжуючи з II ст. до н. е. духо-

вну культуру Греції, виробляв свій ораторський ідеал. Для римської мен-

тальності не характерний культ гарного слова, звукової гармонії, насолоди

пишномовністю. Політична система цієї могутньої імперії вимагала прак-

тичного красномовства в сенатських дебатах. Якщо у Стародавній Греції

заняття риторикою мало масовий характер, то в Стародавньому Римі це

було сферою законодавства, політики, влади — консулів і сенаторів. По-

літики сперечалися між собою, відстоюючи свої проекти й інтереси, а на-

род (плебс) реагував тільки шумом і криком на сходках (коміціях).

Відомим ритором цього періоду був захисник плебеїв Гай Гракх, ви-

соко оцінений Цицероном. Його промови є зразком римського пате-

тичного стилю, про що свідчить уривок виступу Гракха після вбивства

прихильниками сенатської олігархії рідного брата і в передчутті своєї

трагічної смерті.

«Куди, нещасний, подамся я? До кого звернусь? На Капітолій. Але

він залитий кров’ю мого брата. Чи додому? Для того щоб побачити ма-

тір, нещасну, в сльозах і принижену».

Цицерон згадував, що виголошено це було з таким виразом очей, та-

ким голосом, що навіть вороги не могли утриматися від сліз.

Давньогрецька риторика служила богам, тому шукала краси й пиш-

ності, а вже потім — гармонії, добра й істинності. Давньоримська ж ма-

ла пряме життєве призначення і йшла навпаки — від простоти й прак-

тичності до краси й пишності. Про це свідчить відомий афоризм Катона

Старшого: «Тримайся суті справи — слова знайдуться». Грецьку риторику

називали античною, а римську — азіатською.

Для давньоримської риторики характерними є кілька ознак. Одна

з них — інвективність, тобто розвінчувальність. Інвектива зазвичай су-

проводжувалася іншою ознакою негації, грубуватим гумором, який ду-

же подобався плебсу. З розповіді Плутарха відомо, що одного разу, ко-

ли римляни домагалися хліба, Катон, аби відвернути їх від бунту, почав

промову словами: «Важке завдання, громадяни, говорити зі шлунком,

у якого немає вух».

Видатні ритори давнини й сучасності 29

Ще однією прикметною ознакою римської риторики є її афористич-

ність: «Приватні злодії марнують життя в колодках і узах, громадські —

у золоті й пурпурі» (Катон). Інші риторичні засоби — нагромадження

дієслів, метафори, антитези — органічно ввійшли в римську риторику.

Але основою її завжди були сумлінно дібрані і згруповані факти.

13 Риторика Цицерона (106–43 рр. до н. е.)

Найбільший оратор і ритор римської епохи був відомим політичним

діячем, філософом і письменником. Марк Тулій Цицерон учився у грець-

ких риторів і, розуміючи, що шлях до політичної влади в Стародавньому

Римі пролягає через судові справи, зайнявся адвокатською практикою,

поринув у тяжби старовинних римських родів зі ставлениками диктато-

ра. Вигравши справу, виїхав у Грецію вчитися ораторському мистецтву.

Збагачений досвідом, повернувся до Риму і швидко досяг високої полі-

тичної влади. Його призначають намісником острова Сицилія, де правив

злодійкуватий Гай Веррес. Сицилійці звертаються за допомогою до ад-

воката Цицерона, і він сміливо виступає проти корупції. П’ять промов

«Проти Верреса» стали блискучими зразками політичного красномовства.

Ось фрагмент однієї з них:

«Він (Гай Веррес) буде дуже задоволений, якщо прибутки першого

року використає на свою користь; прибутки другого року він передасть

своїм покровителям і захисникам; прибутки третього року, який обіцяє

найбільші бариші, він повністю збереже для суддів. Звичайно, ці при-

бутки можуть задовольнити зажерливість найжадібнішої людини, але

оплатити перемогу тяжко винного вони не в змозі».

Це датовано 75 р. до н. е. і засвідчує про здирництво і високий рі-

вень корупції.

Того разу Цицерон переміг, сицилійцям гроші повернули, а Гая Вер-

реса відправили у вигнання.

Улюбленим художнім прийомом Цицерона була ампліфікація пе-

релік з метою емоційного нагнітання звинувачень:

«Я стверджую, що в усій Сицилії, такій багатій, такій давній провінції,

в якій так багато міст і багато заможних родин, не було жодної срібної,

жодної корінфської або делонської вази, жодного коштовного каменя

чи перлини, жодного предмета із золота або слонової кістки, жодного

зображення з бронзи, мармуру чи слонової кістки, жодної писаної фар-

бами або тканої картини, яких би він (Гай Веррес) не розшукав, не роз-

дивився і, якщо вони йому сподобалися, не забрав собі».

Ставши консулом, Цицерон прагне втілити свій ідеал політичного

діяча в життя, примирити всі суспільні верстви (для цього він написав

трактат «Про державу»). Авторитет філософа був дуже високим. Один

30 Факультативний курс з української мови. Риторика

його виступ міг змести з трону диктатора або піднести на п’єдестал по-

літика.

Викривальні промови Цицерона підштовхнули до вбивства дикта-

тора Цезаря. Все мінялося, бо перемагали вороги, зраджували політи-

ки і тільки Цицерон залишався вірним римській республіці, за що його

й убили люди Антонія.

У політичній діяльності Цицерон піднімався до консула і падав до ви-

гнанця, але в ораторстві завжди залишався неперевершеним, був палким

патріотом римської республіки, блискавкою слова пронизував жорсто-

ких імператорів, змовників, заколотників, казнокрадів. Його блискуча

промова «Проти Луція Катилини» починається патетичними риторич-

ними запитаннями:

«Доки ж ти, Катилино, будеш зловживати нашим терпінням? Чи дов-

го ще у своєму оскаженінні будеш знущатися над нами? Де межа?»

Потім до риторичних запитань додаються анафори і повтори:

«Невже тебе не стривожили ні нічні караули на Палатині, ні сторо-

жа, що обходить місто, ні страх, що охопив людей, ні вибір цього так

захищеного місця для засідання сенату, ні обличчя й погляди всіх при-

сутніх? Невже ти не розумієш?»...

«О часи! О звичаї!» — ця фраза побутує й нині. Далі йде ритмічно

почленоване дієсловами на колони (частина періода) речення, в якому

третій колон стає антитезою двом першим: «Сенат це розуміє, консул

бачить, а ця людина ще живе». Уся фігура містить у собі градацію (по-

ступове емоційне підвищення).

«Та хіба тільки живе. Ні, навіть приходить у сенат, бере участь в обго-

воренні державних справ, помічає і вказує своїм поглядом на тих із нас,

хто повинен бути вбитий, а ми, «хоробрі» мужі, думаємо, що виконуємо

обов’язок перед державою, ухиляючись від його оскаженіння і виверта-

ючись від його зброї».

Цицерон широко користувався прийомами історичної аналогії (пара-

лелі), персоніфікації, оксюморонами (поєднанням несумісних понять).

А ще часто вживав порівняння, метафори, заклинання. Його промови

вражали. Так, Катилина, будучи людиною нечуваного нахабства, після

його виступу в сенаті онімів і вночі покинув Рим, але продовжував ор-

ганізовувати заколот.

Неперевершений ритор любив етичні антитези:

«Адже на нашому боці почуття честі, на тому — нахабство: тут — со-

ром’язливість, там — розпуста; тут — вірність, там — обман, тут — до-

блесть, там — злочин; тут — чесне ім’я, там — ганьба; тут — стрима-

ність, там — розбещеність,

одним словом, справедливість, помірність,

хоробрість усі доблесті борються з несправедливістю, розбещеністю, лі-

Видатні ритори давнини й сучасності 31

нощами, безглуздям, всілякими пороками; нарешті, багатство бореться

зі злиднями; порядність — з підлістю, розум — з безумством, добрі на-

дії — з повною безнадією.

Невже при такому зіткненні, точніше, в та-

кій битві самі безсмертні боги не дарують цим прославленим доблестям

перемоги над такими тяжкими пороками?..»

Цікавий вид ритмізованої антитези, побудованої на алітераціях і асо-

нансах, створив Цицерон (хоч справу й програв) у віртуозній промові

«На захист Мілона» (Мілон, захищаючись, убив політичного противни-

ка Цицерона — Клодія):

«Отож, судді, є такий закон: не нами писаний, а з нами народжений;

його ми не чули, не читали, не вчили, а одержали від самої природи, по-

черпнули, засвоїли, він у нас не від навчання, а від народження, ним ми

не виховані, а пройняті, і закон цей гласить: якщо життя наше в небез-

пеці від злих підступів, від насилля, від мечів розбійників або недругів,

то всякий спосіб себе оборонити є законним і чесним».

Далі йде один з численних Цицеронових афоризмів: «Коли говорить

зброя, закони мовчать».

Окрім названого трактату «Про державу», оратор написав трактати

«Про закони» і «Про оратора». У праці «Про оратора» він, використову-

ючи риторичний досвід греків — Перікла, Ісократа, Сократа, Платона,

Демосфена, Аристотеля,— створює ідеал оратора: ораторське мистецтво

повинно служити високій і благородній меті; тільки в єдності зі знанням

і досвідом риторика може сформувати політичного вождя; красномов-

ство — вершина науки, важке мистецтво, що потребує від оратора знань

з багатьох наук; в основу епосу має бути покладене уявлення про приро-

ду, керовану розумом, і про душу з чотирма добродійними ознаками —

мудрістю, справедливістю, мужністю і помірністю. Тільки такий оратор

має моральне право служити народу й Батьківщині і бути від цього щас-

ливим. До особи оратора Цицерон ставив багато вимог: бути уважним,

мати прекрасну пам’ять, гартувати волю. Особливостям національного

римського красномовства, його історії він присвятив трактат «Брут».

Пророчими стали слова Цицерона про римське красномовство, сказані

в цьому творі: «Красномовство завжди супутник миру, товариш спо-

кою і дитя впорядкованої держави». Наступні два тисячоліття підтвер-

дили правдивість слів великого оратора.

Справжнє благородне красномовство не розвивається в неволі, при

тоталітарних режимах. Воно розквітає там, де панують гуманістичні ідеї,

мораль (етос) і соціальна справедливість, де може вільно розвиватися

особистість. Це підтверджує й наше недавнє минуле — колишній радян-

ський лад, при якому й слово риторика стало лайливим.

Практичні питання риторики та ораторський досвід роботи з мовним

матеріалом Цицерон висвітлив у трактаті «Оратор». До його риторичної

32 Факультативний курс з української мови. Риторика

спадщини входять і чотирнадцять блискучих філіппік проти Антонія,

в яких він таврує нового узурпатора Риму. Дослідники відзначають, що

ці памфлети можна поставити поряд хіба що з філіппіками Демосфена

проти македонського царя Філіппа. У філіппіках, як того вимагає жанр,

використано інвективи (грубі, лайливі слова, прокляття), іронію і сар-

казм, гострі антитези. Але тут є й душевні, зворушливі одкровення:

«Я ж про себе скажу ось що: я захищав державу, будучи молодим,

я не покину її старим. З презирством ставився я до мечів Катилини.

Не злякаюся й твоїх. Паче того, я охоче зустрів би своїми грудьми удар,

якби міг своєю смертю наблизити звільнення співгромадян». [40]

Видатним оратором був Гай Юлій Цезар (100–44 рр. до н. е.) — за-

сновник Римської імперії, військовий полководець, політик і письмен-

ник. Його промови сягали рівня Цицеронових, але він не надавав їм ве-

ликого значення. Призначення Цезаря — політика й державотворення.

Можливо, тому, що він розглядав риторику не як мистецтво для мисте-

цтва, а як засіб для досягнення політичної мети — влади, його промо-

ви не мали особливо вишуканих поетичних прикрас, як це ми бачили

в промовах Цицерона, а були природними, сповненими сьогочасного,

живого інтересу до конкретних подій,

осіб, явищ. Однак він надзвичай-

но високо цінував ораторський дар Цицерона. Ось яку характеристику

дав він знаменитому філософу й оратору:

«Твій тріумф і лаври достойніші за тріумф і лаври полководця, адже

той, хто розсунув межі римського духу, переважає того, хто розширив

кордони римського володіння».

Найвідомішим твором Цезаря є «Записки про Гальську війну». Це

апологія Цезаря самому собі. Мета її — створити для римлян міфічний

образ непереможного у війні з варварами (так римляни називали тоді

всіх народів Європи) і справедливого імператора — самого себе, Цезаря.

Форма записок — розповідь з умовчаннями, з легкою іронією про се-

бе в третій особі як благодійника римлян, імперії і всіх варварів, що ще

не розуміють щастя, яке чекає на них під «рукою» Цезаря. Така ж ідея

його другої праці — «Записки про громадянську війну», де вимальову-

ється образ Цезаря — борця проти зграї олігархів. «Записки...» Цезаря

є зразком політичної публіцистики, написаної ясним, прозорим стилем

без складних риторичних прикрас, але й без вульгарного просторіччя.

Внутрішня впорядкованість і вміла побудова періодів надають тексту

простоти й водночас вишуканості.

В історії не тільки Риму, а й Європи Гай Юлій Цезар став найвелич-

нішою, знаковою постаттю. Він був творцем ідеї імператорського Ри-

му, сам став імператором — родоначальником єдиновладних правителів

(від його імені пішли назви цезар, пізніше — кесар, цар). Юліанський

Видатні ритори давнини й сучасності 33

календар, який до наших днів є традиційним європейським літочис-

ленням, введено за його розпорядженням. У його «Записках...» стисло

відображена історія і звичаї народів Європи, її міст, провінцій. Цезаря

можна вважати засновником преси й журналістики, принаймні — пер-

шим організатором. Історія цього питання досить цікава. Давні греки

не відчували потреби в пресі, бо дуже цінували й любили усне слово,

жили ним, передаючи з уст в уста в суді, на зборах, у вуличних зібран-

нях. Писемні тексти використовували і зберігали як зразки ораторського

мистецтва для навчання риторики та одержання естетичної насолоди від

мистецтва слова. Цей спосіб мовного спілкування перейняв і Рим. Ін-

формація поширювалася в сенаті, на форумі та зібраннях через глашата-

їв, а пізніше в афішах і написах. Таких написів двотисячорічної давнос-

ті збереглося 120 000 зразків, і видані вони істориками у книзі «Корпус

латинських написів». Змістом їх були закони, постанови сенату, основні

події, погода тощо. Написи робилися на білих стінах, мідних, мармуро-

вих або дерев’яних дошках. На будинку понтифіка вивішувалася спеці-

альна дошка, на якій спочатку писалися імена консула і суддів, а потім,

за розпорядженням офіційної влади, стисло записувалися основні події,

факти з життя Риму і провінцій. Закінчувався рік, і списану дошку пе-

реносили в архів на зберігання, а на її місці з’являлася нова. Так почи-

налася писана історія Риму.

Політики й державні діячі потребували інформації значно більше

й достовірнішої, тому на чутки не покладалися, а використовували епіс-

толи (листи). Для цього, покидаючи на якийсь час Рим, наймали збира-

чів інформації

(репортерів) з числа грамотних, але бідних греків. Вони

збирали в місті всілякі відомості і листовно пересилали їх господареві.

Їх ще називали плагіаторами викрадачами інформації. Так започат-

кувався епістолярний стиль. Тепер уже кореспондентами ставали самі

відомі політики, державці, консули, сенатори, письменники, філософи,

оратори: писали про себе й інших, розсилали епістоли в надії стати ві-

домими, поширити свої ідеї в суспільстві. За листами Цицерона можна

вивчати історію Римської держави, а творчість поетів Горація й Овідія

засвідчує, який вплив мали їхні епістолярії на розвиток словесного мис-

тецтва в Римі.

Гай Юлій Цезар, ставши в 59 р. до н. е. консулом, почав видавати

«Щоденні протоколи сенату і римського народу» і цим фактично запо-

чаткував пресу й журналістику.__

 

14 Біблія - Слово Боже,слово, передусім, "пряме", "щире" вираженням міркувань та емоцій. Сама думка про будь-які "правила красномовства" не могла виникнути. "Що говорити" тут завжди було важливіше, ніж "як говорити". Однак Біблія, яка на рівних засадах з античною спадщиною стала фундаментом європейської й не лише європейської культури, була важливим чинником формування пізньої європейської риторики. Риторичний прийом у біблійного автора покликаний уславити Бога, піднести того, хто вірує в Бога, занепокоїти того, хто не вірує. Священики, як оратори, вже багато століть спираються і на античний ораторський досвід, на класичні засади риторики.

Красномовство в Старому Завіт і

Біблія була створена для того, щоб донести до людей, віруючих в Єдиного Бога, поняття про метафізичні та екзистенціальні проблеми буття і моральні настанови. Оратор тут не мислиться ні від природи талановитим, ні спеціально навченим. Характерним щодо цього є усвідомлення можливостей слова великим пророком Ізраїлю Мойсеєм, який вважав себе людиною, позбавленою ораторських здібностей.

Питання юридичного характеру та судове красномовство посідають у Старому Завіті надзвичайно значне місце. Адже центральне поняття Біблії — це поняття Закону. Закон — це, в першу чергу, 10 заповідей Божих (Декалог) та 603 приписи. Якщо Заповіді були "правом божественним", моральним імперативом, то Приписи були "правом людським" і мислилися як "продовження Закону". В сумі своїй вони мали на меті встановити конкретну систему практичних рекомендацій: як же досягти святості життя.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных