Рекламне красномовство

Рекламне красномовство — особлива сфера практичної діяльності,

продуктом якої є словесний твір — рекламний.

Реклама — це особливий «товар»; її зміст не повинен зашкодити по-

купцям, тому в ній наявні елементи правових та етичних характеристик.

Друкована реклама має зачепити увагу покупця, зацікавити, викликати

бажання купити товар, що рекламується. Логічна сторона тексту під-

порядкована естетичній, вона повинна бути максимально зручною для

сприйняття, привабливою.

Американська реклама — складна структура, у створенні якої беруть

участь художник-ілюстратор, лінгвіст-рекламолог, рекламний агент, ме-

неджер та ін.

В Україні рекламне красномовство робить перші кроки на шляху

завоювання внутрішнього й зовнішнього ринків. На жаль, йому бракує

професіоналізму, культури, інколи зраджує почуття міри й смаку. Вже

з’являються свої штампи, кліше, які відлякують настирливістю, «кри-

кливістю», прямим запозиченням.__

Рекламне красномовство – це один із різновидів соціального красномовства, що активно розвивається в країнах Західної Європи, Америки і тільки починає свій розвиток в Україні. Українська реклама ще існує переважно в усній формі.

РЕКЛАМНЕ КРАСНОМОВСТВО — один із різновидів соціальне значущого
красномовства, що активно розвивається на Заході і починає розвиватися у
незалежній демократичній Україні.

Рекламне мовлення на Заході розуміється як особлива сфера практичної
реальності, продуктом якої є словесний твір — рекламний. Його основні
риси - зміст і зовнішнє оформлення (відмінні від нерекламних),
функціональні знаки, місце у загальній сукупності текстів, які
створюються даною мовою, зокрема, американська реклама — це складна
структура, у створенні якої беруть участь художник-ілюстратор,
лінгвіст-рекламолог, рекламний агент, менеджер та інші. Реклама — це
особливий «товар»; її зміст не повинен зашкодити покупцям, тому в ній
наявні елементи правових та етичних характеристик. Друкована реклама має
на меті зачепити увагу покупця, зацікавити, викликати бажання купити
товар, що рекламується. Логічна сторона тексту підпорядкована
естетичній, вона повинна бути максимально зручною для сприйняття, а
також бути ясною, привабливою, емоційною, як певний вид ідеологічних
текстів.

Рекламне красномовство в Україні робить перші кроки на шляху завоювання
як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, йому ще бракує
професіоналізму, культури, інколи зраджує почуття міри й смаку, вже
з'являються і штампи, кліше, які не приваблюють аудиторію, відлякують
«крикливістю, настирливістю або прямими запозиченнями.

43 Церковно-богословське красномовство (гомілетика)

Іоанн Златоуст, Іоанн Богослов, Василій Великий — видатні май-

стри-богослови.

Гомілетика пояснює теорію церковної співбесіди, пастирського про-

повідування слова Божого, визначає цілі проповіді, надає практичні ре-

комендації, поради через «уроки віри й благочестя».

Приділяє значну увагу з місту і формі проповіді, промови, вишука-

ності стилю мовлення, його пишності, багатству, а також зовнішньо-

му вигляду священика, проповідника, який повинен бути благородним

у думках, вчинках, словах, стриманим у рухах, не сміятися у храмі, го-

ворити не голосно й не тихо, а відповідно до акустичних характеристик

храму, до предмета мовлення.

Релігійні оратори мають великий вплив на слухачів завдяки духовно-

му змісту Біблії й естетичній силі всіх видів мистецтва — архітектури,

іконопису, музики (хоровий спів у православних, органна музика у ка-

толиків), цілющим ароматам кадильниць, лампад.

Заздалегідь продумана, розрахована на емоційне піднесення при-

хожан, церковна проповідь виголошується в ході богослужіння. При-

Види красномовства 89

пиняється дійство, замовкає орган, припиняється хоровий спів та ін-

ші ритуали, і на амвоні з’являється духовна особа, розпочинаючи своє

слово.

Історія гомілетики починається з Нагірної проповіді Христа, що ось

уже 2 тисячі років вражає всіх глибокою мудрістю і передбачуваністю.

Основу її складають заповіді блаженства, що стали афоризмами і дають

простір для своїх тлумачень майбутнім поколінням проповідників.

Церковне красномовство – це проповіді, бесіди, виступ на Соборі, коментарі Біблії.
Види церковного красномовства:
а) проповідь-розповідь;
б) проповідь-слово;
в) проповідь-тлумачення;
г) бесіда-тлумачення.
Структура проповіді: епіграф (з Писання); вступ (зацікавлення, опис, оповідь); основна частина або виклад матеріалу (міркування); повчальна частина; закінчення-підсумування; заклик.

ЦЕРКОВНО-БОГОСЛОВСЬКЕ КРАСНОМОВСТВО (ГОМІЛЕТИКА) — Один із видів
церковного красномовства, який має давні традиції, свою історію,
видатних майстрів слова, таких як Іоанн Златоуст, Василій Великий, та
інші.

Гомілетика — наука богословська; вона пояснює теорію церковної
співбесіди, пастирського проповідування слова Божого, історію
проповідницької літератури, визначає цілі проповіді, надає практичні
рекомендації, поради через «уроки віри й благочестя».

Релігійні оратори мають великий вплив на слухачів не тільки завдяки
духовному змісту Біблії, проповіді, а й завдяки красі, естетичній силі
всіх видів мистецтва — архітектури, живопису (іконопису), музики
(хоровий спів у православних, органна музика у католиків), цілющим
ароматам кадильниць тощо. Церковно-богословське (гомілетичне)
красномовство приділяє значну увагу ЗМІСТУ й ФОРМІ промови, проповіді,
духовної бесіди, зокрема виховується людина в дусі християнської
поведінки відносно Бога, ближнього, самого себе, у т. ч. через
вишуканість стилю мовлення, його багатство, ясність, експресивність
тощо, а також завдяки зовнішньому вигляду проповідника, священика, який
повинен бути благопристойним, благородним у думках, словах, вчинках,
стриманим у руках, не сміятися у храмі говорити не голосно й не тихо, а, не сміятися у храмі говорити не голосно й не тихо, а
відповідно до акустичних характеристик храму, до предмета мовлення тощо.
Ці та інші поради церковно-богословських ораторів становлять для
вчителя-вихователя значний інтерес, оскільки частиною багатої духовної
культури народу й усього людства, відкривають допитливому розумові нові
грані художньо-ораторського мовлення церкви, важливі аспекти впливу не
лише на розум, а й на емоції та волю слухачі, коли виховується довір'я
до мовця, бажання поділитися з ним найпотаємнішими думками й почуттями.
На нашу думку, здібний учитель інтуїтивно використовує елементи
гомілетики у світській щиросердечній бесіді з вихованцями, а свій виступ
забарвлює сповідальними рисами

44 Приватне і публічне ділове спілкування, їх жанри.
Усне ділове мовлення, звичайно, поділяється на публічне і приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування).
До публічного ділового мовлення належать лекція, доповідь, промова, бесіда.
Доповідь – одна з найпоширеніших форм публічних виступів.
Політична доповідь, як правило, виголошується політичним діячем. Насичена багатим фактичним матеріалом, добре аргументована, цілеспрямована.
Звітна доповідь – це промова, в якій офіційна особа повідомляє уповноваженому зібранню про здійснену колективом роботу, аналізує і оцінює її результати.
Ділова доповідь – це документ, який містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями, призначена для усного читання. Ділова доповідь завжди містить значний обсяг інформації і розрахована на обізнаних слухачів.
Виступ по доповіді, як правило, короткий (5-15 хвилин) і фрагментарний за своїм характером: виступаючий торкається кількох питань, висвітлених у доповіді, і оформляє це не як єдине ціле, а як набір реплік.
Промова – це агітаційний виступ на мітингах або масових зборах; він охоплює одну значну тему, яка хвилює слухачів.
Мітингова промова має гостро політичний характер, присвячується злободенній, суспільно корисній і хвилюючій проблемі.
Агітаційна промова має основне завдання – роз’яснити щось, зорієнтувати в чомусь, вона звернена переважно до емоцій, до почуттів і уяви слухачів.
Ювілейна промова, звичайно, присвячується певній даті, ювілеєві підприємства, організації, установи, може бути виголошена і на честь окремої особи, яка має заслуги перед суспільством.
Найважливішою ознакою лекції є науково-теоретична база. У лекції найчастіше йдеться про більш загальні й уже розв’язані проблеми (у ній можуть мати місце елементи академічного характеру, чого немає в доповіді).
Огляд (міжнародний огляд) – це публічний виступ, у якому висвітлюється події на певний – порівняно невеликий – час. Такий виступ має інформаційно-коментаторський характер. Важливим є створення загальної картини того, що є предметом огляду.
Бесіда – типово агітаційний виступ: проводиться з невеликою кількістю учасників і охоплює порівняно незначне коло питань. Той, хто проводить бесіду, просто, стисло викладає основні положення своєї теми, відповідає на запитання, що виникають у слухачів під час бесіди, намагається викликати їх на розмову.
Одним з різновидів приватного ділового мовлення є телефонна розмова. Розмовляючи по телефону, співрозмовники не бачать один одного, тому виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей, вираз обличчя та ін. Телефонна розмова може бути офіційною і неофіційною.
Основні вимоги до мовця, який говорить по телефону, такі:
1. чіткість, чистота артикуляції, правильність дикції;
2. середній за силою голос мовлення;
3. лаконізм висловлення, чіткість, виразність побудови фрази;
4. темп мовлення – середній, тон – спокійний, ввічливий.
Службова розмова складається з таких компонентів: момент встановлення зв’язку, виклад справи, завершення розмови.
1. Момент встановлення зв’язку. Розпочинаючи розмову, треба назвати своє прізвище, ім’я, по батькові, а також сказати, від чийого імені Ви говорите (установа, службова особа та ін.). У відповідь теж називають себе й установу, сторони обов’язково вітаються.
2. Виклад справи слід будувати чітко, коротко, без зайвих подробиць. Лаконізм тут досягається за рахунок детально продуманого переліку головних і другорядних питань, що вимагають короткої і конкретної відповіді. Розмова по телефону не повинна перетворюватись на монолог: викладаючи багатослівне питання, слід передавати інформацію частинами, по можливості частіше робити паузи.
3. Завершення розмови. Ініціатива завершення розмови належить, звичайно, тому, хто телефонує, але якщо співрозмовник значно старший за віком (чи службовим становищем), слід дати можливість закінчити розмову йому. Якщо викликаний до телефону службовець – жінка, то співрозмовник повинен зачекати, щоб розмову закінчила вона.
При розмові про третю особу її слід називати на ім’я та по батькові або на прізвище (говорити весь час лише “він” – не ввічливо).
Не слід зловживати формулою “вас турбує такий-то”.
Приватні розмови мають особливі загальномовні та етичні норми, застосування яких залежить і від знання етикетних правил, і від мовленнєвої вправності.
Слід вдало підбирати час дзвінка, зателефонувавши, відрекомендуватися, особливо тоді, коли слухавку взяла не та людина, до якої ви телефонуєте, не зловживати часом співбесідника, не бути багатослівним та ін.
Основним видом писемного ділового мовлення є документ.
Текст документа повинен бути достовірним, точним, повним, стислим, переконливим.
При підготовці тексту документа рекомендовано дотримуватись таких правил:
1. Замінювати складні речення простими, що сприяє прискореному сприйманню тексту документа.
2. Уживати стійкі (трафаретні, стандартизовані) словосполучення (відповідно до Вашого прохання, згідно з рішенням комісії, відчувати гостру необхідність).
3. Уживати прямий порядок слів у реченні (підмет передує присудку, означення мають передувати означуваним словам, вставні слова краще ставити на початку речення).
4. Об’єктивно викладати думку.
5. Не вживати емоційної, експресивної лексики.
6. Використовувати мовні конструкції наказового характеру – наказую (у наказі), пропоную (у вказівках).
7. Писемне ділове мовлення повинно відповідати нормам сучасної літературної мови, недопустимим є калькування, змішування мов, уникання стильового дисонансу (розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів).
8. Лаконічно виражати думку.
9. Вживати пасивні конструкції (обговорюється питання, визначаються розміри, встановлюються терміни і т.ін.).
Вживати специфічні підсумкові конструкції: коротко кажучи, одне слово, як зазначалося вище.

45 Види виступів залежно від мети (інформаційний, переконувальний, надихаючий, спонукальний, розважальний).
Інформаційний – в основному точне, як правило правдиве повідомлення фактів, інформації про події і явища. Х-р мови – оповідальний
Переконувальний – оперуючи логічними поняттями, вплив на емоції та почуття. Мета – довести чи спростувати певний пункт. Успіх залежить від аргументації
Надихаючий – на різних зібраннях, політиків в переддень виборів. Суть зводиться до увиразнення певної суспільної події, і вказівку на значущість. Акцент на почуття слухачів, створення певного настрою. Темп мовлення – розмірений.
Спонукальний – спонукання може бути пряме або опосередковане (у підтексті). Успіх залежить від того, на скільки слухачі відкриті до спонукання.
Розважальний – під час урочистостей, святкувань (тост, анекдот, цінується новизна, тактовність)

46 Етапи підготовки до виступу.
Будь-яка промова чимось подібна до наукового дослідження. Отже, промову слід будувати як певну проблему. Оратор, виступаючи перед аудиторією, завжди має проголошувати щось вагоме, нове. Виступ має бути актуальним, змістовним. Тільки за таких умов його слухатимуть.
Оратор повинен грунтовно володіти основними аспектами проблеми. Той, хто виступає перед аудиторією, має бути освічений в галузі знання, яку пропонує увазі своїх слухачів. Поверховість і малоерудованість одразу помітні, й довіри в аудиторії такий оратор не викликає.
Промова, як правило, потребує попередньої підготовки.
Підготовка промови? творчий процес, який можна поділити на такі епати: вибір теми? складання плану? збирання матеріалу? запис промови? розмітка тексту знаками партитури? тренування. Розглянемо докладніше кожний блок цього алгоритму.
1) Вибір теми.
Часто лекторові пропонують виступити на чітко визначену тему. Так, академічна доповідь у стінах вузу визначається навчальним планом чи науковим керівником; церковна проповідь визначена наперед євангельським текстом.
2) Складання плану.
Плани бувають трьох видів: простий, складний і цитатний. Простий план являє собою, по суті, ряд непоширених речень.
Складний план? це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди зазвичай вводять вступ та висновки (хоча це не обов’язково).
Цитатний план? це план, подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть цього питання.
3) Збирання матеріалу.
Матеріал для промови може конденсувати власний і чужий досвід. Матеріалом з власного життя можуть бути: власні думки, спостереження, емоції тощо. Матеріал, що містить чужий досвід,? це, насамперед, книги, журнали, газети (хоча можуть бути й випадки з життя знайомих, друзів і т. ін.). Якщо промовець власні думки підкріплює цитатами, то вони набувають більшої ваги.
4) Запис промови.
Початківець (та й не лише) мусить після попередньої роботи записати зібраний матиріал у вигляді звичайного тексту. Після запису необхідно уважно проглянути отриманий текст. Перше, на що слід звернути увагу? чи правильно було дібрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? аудиторії, до якої буде вона звернена? чи не будуть деякі слова „випадати” з тексту стилістично? Прослідкуйте, чи не втратили логічність і доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами.
5) Розмітка тексту знаками партитури.
Навіть досвідчений оратор, не кажучи вже про початківця, стикається з потребою певної графічної підготовки написаного тексту: виділити найважливіші місця чи такі, що залишають простір для неточного витлумачення, тощо. Для цього використовуються знаки партитури, які допомагають зафіксувати наголошене слово, правильну інтонацію, паузи і т. ін.
Знаки партитури за місцем іх розташування в тексті поділяють на три групи: рядкові, надрядкові, підрядкові.
Рядкові знаки
1. Фразові паузи: | коротка (на один рахунок); || на два рахунки (раз, два); на три рахунки (раз, два, три).
2. Дужки ромбічні <>, якими варто позначати вставні речення або слова.
3. Дужки квадратні [] вживаються, якщо варто додати слово (слова), що допомогло б утримати непевний зміст речення, знайти потрібну інтонацію.
4. Лапки „”, в які беруть слова, що вимовляються з інтонацією іронії.
Надрядкові знаки
5. Знак наголосу. Якщо для вас якісь слова в тексті нові і ви не знаєте, де правильно поставити наголос, подивіться у словник і позначте наголос на письмі.
6. Підвищення тону. Цей знак використовується для інтонування і означає незавершеність вислову, питання, непевність, використовується в окличних реченнях, при звертанні тощо.
7. Пониження тону. Пониження тону використовується для позначення інтонації, що знаменує завершення вислову чи певної частини його.
8. Злам інтонації.. Використовується при зламі інтонаційного малюнка (від підвищення до пониження чи навпаки).
Підрядкові знаки
9. Логічний наголос _________. Логічний наголос не можна плутати з наголосом граматичним: це знак партитури, що виділяє семантичний центр фрази (слово або групу слів). На відміну від граматичного наголосу, він може змінюватися залежно від мети, яку хоче досягти оратор. Зазвичай місце логічного наголосу підказує контекст.
10. Уповільнення темпу_ _ __ __. Цей прийом використовується для того, щоб зафіксувати увагу на слові (словах), що для промовця є ключовими.
11. Прискорення темпу. Використовується для позначення вторинності, додаткового характеру інформації (вставні речення або слова тощо).
12. Легато. Використовується для позначення злиття слів у вимові, якщо вони вимовляються як одне ціле. Знак свідчить, що пауза тут непотрібна.
6) Тренування
Тим, хто тільки-но прагне стати оратором, необхідно потренуватися у проголошенні промови вдома, перш ніж виходити з нею до аудиторії. Можна проголошувати вголос чи „про себе”. Це допоможе вам визначити час звучання промови, орієнтуючись приблизно на 100?120 слів на хвилину (саме такий темп найсприятливіший для аудиторії). Дуже зручними помічниками тут виступають відео-магнітофон, магнітофон чи дзеркало. З їх допомогою ви можете оцінити себе ніби „збоку”, розробити систему жестів, попрацювати над виразом обличчя тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: