Встановлення контакту зі слухачами

Найвищий прояв майстерності публічного виступу, ефективності ора-

торської промови — контакт зі слухачами. Це заповітна мрія кожного

оратора. Дійсно так, адже промова виголошується для того, щоб її слу-

хали, правильно сприймали, запам’ятовували. Якщо оратора не слуха-

ють, якщо аудиторія під час промови займається «своїми справами», то

зусилля і праця виступаючого пропадають даремно, дієвість такого ви-

ступу зводиться до нуля.

За визначенням психологів, контакт — це спільність психічного стану

оратора та аудиторії, це взаєморозуміння між виступаючим і слухачами.

У зв’язку з чим виникає ця спільність? Перш за все на основі суміс-

ної мисленнєвої діяльності, бо оратор і слухачі повинні вирішувати одні

й ті ж проблеми, обговорювати однакові питання: оратор, розкриваючи

тему свого виступу, а слухачі, слідкуючи за розвитком його думки. Якщо

оратор говорить про одне, а слухачі думають про інше, контакту не бу-

де. Спільну мовленнєву діяльність оратора й аудиторії учені називають

інтелектуальним співпереживанням.

Невипадково в народі кажуть: «Слово належить наполовину тому, хто

говорить, і наполовину тому, хто слухає».

Для встановлення контакту важливе також і емоційне співпережи-

вання, тобто оратор і слухачі повинні відчувати під час виступу подібні

почуття. Відношення промовця до предмета мовлення, його зацікавле-

ність, упевненість передаються слухачам і викликають у них відповід-

ну реакцію.

Психологи підкреслюють, що необхідною умовою виникнення кон-

такту між оратором та аудиторією є щира, справжня повага до слухачів,

визнання них як партнерів, товаришів у спілкуванні.

Зовнішній контакт проявляється у поведінці аудиторії, а також у по-

ведінці самого оратора.

Нерідко під час виступу оратора в залі панує тиша. Але ж якою різ-

ною буває ця тиша! Одних ораторів слухають, затамувавши подих, боя-

чись пропустити хоч одне слово. Ця тиша регулюється самим оратором.

Жарти виступаючого, його гумористичні зауваження викликають рух

у залі, посмішки, сміх слухачів, але цей сміх припиняється зразу ж, як

тільки оратор знову починає викладати свої думки. Під час виступу ін-

ших ораторів теж сидять мочки, але не через те, що ловлять кожне сло-

во, а тому, що не хочуть заважати виступаючому. Це так звана ввічлива

тиша. Сидіти сидять, але не слухають, не працюють разом з оратором,

а думають про своє. Тому сама по собі тиша ще не говорить про кон-

такт оратора з аудиторією.

130 Факультативний курс з української мови. Риторика

Головні показники взаєморозуміння між виступаючим і слухачами —

позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги

слухачів (їх поза, зосереджений погляд, посмішки, аплодисменти, ки-

вання головою на знак згоди), «робоча» тиша в залі.

Про наявність чи відсутність контакту свідчить і поведінка оратора.

Якщо оратор говорить упевнено, поводиться невимушено, часто звер-

тається до слухачів, тримає в полі зору весь зал, значить, він знайшов

необхідний підхід до аудиторії.

Оратор, що не вміє контактувати з аудиторією, як правило, говорить

невиразно, збивається, не бачить своїх слухачів, ніяк не реагує на їхню

поведінку.

Треба мати на увазі, що оратору іноді вдається установити контакт

тільки з частиною слухачів, а не зі всією аудиторією. Можна сказати,

що контакт — це величина змінна. Він може бути повним і неповним,

стійким і нестійким, змінюватися в процесі виступу. Звичайно, кожен

оратор повинен намагатися встановити повний контакт із слухачами,

стійкий від початку до кінця. А для цього треба враховувати цілу низку

факторів: актуальність питання, що обговорюється, його новизну, ціка-

вість змісту виступу, особистість оратора, його репутацію.

Якщо оратор відомий як людина принципова, ерудована, як люди-

на, у якої слово з ділом не розходиться, то аудиторія довірятиме тако-

му оратору.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: