ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Ораторське мистецтво як спілкуванняГрупа слухачів публічного виступу складає певну соціально-психоло- гічну спільність. Такою є, наприклад, учнівська або студентська аудито- рія. Короткочасна спільність виникає на оголошеній публічній лекції, огляді, повідомленні. Будь-яка аудиторія є певною (визначеною) спіль- ністю, бо об’єднує людей, різних за віком і життєвим досвідом, знання- ми й професійними інтересами, різних за багатьма людськими якостями. Навіть така мала спільність, як аудиторія, що існує лише короткий час, відведений для лекції, може утворити сукупність індивідуальностей. Та- ка спільність виникає на основі єдиного, але добровільно проявленого інтересу до теми лекції, наукового повідомлення та доповіді. У психологічному плані знання такої спільності полегшує працю оратора. Той, хто говорить з трибуни і знає, що об’єднує його слухачів, розуміє спільне в їхніх помислах і почуттях в даний момент. Така орієн- тація є важливим психологічним фактором у спілкуванні засобами жи- вого слова між промовцем і його слухачами. Але спільність, особливо короткочасна, не повинна сприйматися прямолінійно. Психологічні труднощі красномовства в тому й поляга- ють, що провець з трибуни звертається до цілої аудиторії, але насправді говорить кожному в залі, стараючись залучити його до своїх думок і по- чуттів. Знеособлювання ораторського слова завжди прирікає його на не- успіх. Така промова звернена в «нікуди». Ось чому точне врахування скла- ду слухачів і особливо того, з яким настроєм і бажаннями вони сьогодні зібрались,— одна з обов’язкових умов успіху ораторської майстерності, впливу на формування необхідних індивідуальних і колективних думок та почуттів, бо в цьому й полягає та найближча мета, якої повинен до- сягти оратор в даній аудиторії. Вона складає передумови та основу спілкування (зростання контак- тів) між оратором і його аудиторією, без якого не можна розраховувати на результативність даного публічного виступу. Чим сильніше в соціаль- но-психологічному, інформативно-пізнавальному плані таке спілкуван- ня, тим ефективнішим буде необхідне взаєморозуміння. І тоді спільність виступає як суб’єктивний фактор ораторського мистецтва. А й справді. Те, як слухачі ставляться до промовця, як сприймають його слово — по- годжуються з ним чи ні, довіряють чи не зовсім вірять йому, не у всьому з ним згодні, чи добре розуміють його, стаючи поступово його однодум- цями чи, навпаки, його опонентами, значною мірою визначає успіх чи невдачу публічного виступу. Досвідчений оратор завжди сприймає свою Психологія в ораторському мистецтві 155 аудиторію як колективного співавтора його промови і відповідно до цьо- го розуміння поводить себе на трибуні. Спілкування — складний процес у соціальній структурі і стосунках між людьми. І спілкування в ораторському мистецтві також відрізняється певною складністю. Без перебільшення можна сказати: ораторська твор- чість — це живе, безпосереднє спілкування віч-на-віч. Промовець може бути ерудитом, який завжди добросовісно готується до кожного висту- пу, але необхідним успіхом не користується. Він може здаватись мало- доступним, офіційним, «панським», книжним. Які ж способи забезпечують необхідне спілкування у публічному ви- ступі, що переростає у взаєморозуміння між трибуною та аудиторією? Коли ж починається інтелектуально-духовний контакт між промов- цем і його слухачами? Промовець входить у роль оратора ще задовго до того, як він зай- шов до залу. В якому ж настрої він з’явився до людей? Дуже важливо для успіху, щоб усі думки, турботи, почуття, які не стосуються сьогодніш- нього виступу, він залишив за порогом аудиторії, необхідно психологічно і морально переключатися на потрібний настрій. Однаково недопустимі стурбованість, а тим більше — показна радість, жвавість. Оратор повинен вийти на трибуну в стані робочого настрою, діловито й привітливо. Зі- браність, зосередженість оратора настроює увагу тих, хто сидить у залі. Велике значення має зовнішність промовця. У п’яти-десятихвилин- ному виступі на зборах, дискусії вигляд оратора не завжди встигає при- кувати до себе погляди слухачів. Але в лекції чи доповіді, які тривають годину і більше, зовнішність промовця — на очах у всіх. Тому жодна де- таль у ній не залишається без уваги. Не будемо описувати бажаний ви- гляд людини на трибуні. Але з упевненістю можна сказати: ніщо в ньому не повинно відволікати уваги слухачів від промовленого слова і викли- кати надмірну допитливість, іронію, здивування і тим більше докір. Психологічно суттєві ті хвилини, коли оратор, піднявшись на три- буну, кидає погляд на аудиторію і намагається відчути її настрій, особ- ливо якщо ця зустріч перша. Який психологічний, завжди індивідуаль- ний настрій слухачів? В цьому настрої виражається особиста установка аудиторії на дану лекцію, яка визначає відношення до того, хто зійшов на трибуну, і до його виступу. В цьому ставленні відображається осо- бистість слухача: його знання і досвід, воля і конкретна мета, що має важливе значення для сприйняття і розуміння ораторської промови те- пер, в цей час, а не в інший. Навряд чи можна припустити, що до три- буни звернули свої погляди ті, хто прагне «знань» або «новин», «цікавих фактів» чи «відкриття»? Того, хто зійшов на трибуну чи кафедру, з ці- кавістю будуть подумки перевіряти і добре знаючі люди, які самі не раз 156 Факультативний курс з української мови. Риторика виступали публічно із серйозними темами. Серед присутніх у залі, ма- буть, будуть і такі, які захотіли просто прилучитися до живого слова, а, може, «послухати ще одного лектора», бо на вулиці була красива афіша з цікавою назвою теми і переліченням ученого ступеня, звання та по- сади промовця. В якій же мірі слухачі відомі людині, що вийшла на трибуну і ось- ось звернеться до них зі своїми думками і почуттями? Нарешті, які дум- ки будуть тривожити оратора в ці хвилини? Важко сказати, але про одну небезпеку жоден, навіть дуже ерудова- ний, талановитий і досвідчений промовець, не повинен забувати. Ніхто з тих, хто зараз звернеться до слухачів із змістовною промовою, не може тішити себе думкою, що лише він розбирається в предметі майбутньої розмови. Добре відомо, що тільки в рідких випадках сам оратор підбирає бажаний склад аудиторії. Але у всіх, чи майже у всіх випадках аудито- рія — той об’єкт, чиї якості не залежать від оратора. Має пройти багато часу, наприклад при навчанні у вищій школі, щоб особистість лектора з її знаннями, культурою, талантом і майстерністю в якійсь мірі впли- нула на об’єкт красномовства — склад слухачів, тобто щоб об’єктивне і суб’єктивне в цьому мистецтві злились воєдино, що певним чином впливає знову-таки на психологію ораторської праці. Таке злиття, без- умовно, полегшує працю промовця, робить її привабливою, радісною, бо примножуються сили, зростає й міцніє впевненість оратора у собі. Досягнення цього бажаного стану вимагає відмінної орієнтації уже з перших хвилин слова. Відомо, що вже з початкових фраз виступу ви- никає психологічний бар’єр між трибуною й аудиторією. Він з’являється тому, що, починаючи публічну промову, людина хвилюється, думаючи, як буде прийнято її слово, розраховане на годину-півтори? Думає ще й про те, якою мірою він виправдає те, на що чекала аудиторія. Психо- логічний бар’єр виникає через вичікувальну позицію аудиторії, а може й сумнівів певної її частини в тому, чи оратор — саме та людина, яку треба послухати з даної теми. Може виникнути також інформаційний бар’єр в тому випадку, якщо оратор подає інформацію в малодоступній формі чи явно перевантажує нею промову. Може виникнути бар’єр термінологічного чи понятєвого характеру: оратор, користуючись маловідомими термінами і категоріями, не вважає за потрібне пояснити їх. Нарешті, може з’явитися бар’єр і чи- сто пізнавальний: оратор говорить складно, не турбується про доступ- ність свого виступу. Якщо психологічний бар’єр виникає об’єктивно, то перешкоди, на- звані вище,— повністю у волі оратора, і його прямий обов’язок не до- пустити їх, швидше позбавитись власних сумнівів і зацікавити аудиторію Психологія в ораторському мистецтві 157 темою свого виступу, не використовуючи «грайливого» чи «простяцько- го» тону, дешевих жартів і т. ін. Бо «дурнуватим акторством» не здолати ніяких бар’єрів між трибуною та аудиторією! Бажане і наростаюче в хо- ді промови спілкування між оратором та аудиторією досягається перш за все діловитістю й серйозністю людини на трибуні, її шанобливим ставленням до слухачів. Розпочавши промову спокійно і виразно, досвідчений лектор знає, що зобов’язаний дотримуватись жорстких рамок регламенту, що відве- дені хвилини повинен використовувати так, щоб сказати все необхідне з даної теми. Продумана промова з її паузами, логічними й психологіч- ними акцентами, фактичним матеріалом повинна вкластись у цей час. І, зрозуміло, треба добре розрахувати свої голосові можливості, щоб голос звучав добре, без видимої втоми. Досвідчений оратор через 10–15 хвилин уловить настрій слухачів і зробить усе, щоб завойована увага не слабша- ла, не гасла, а трималась на певному рівні, щоб аудиторія була залучена до колективних роздумів, до співтворчості. Важливою особливістю ораторського мистецтва є те, що праця і реа- лізація її результатів — єдиний процес. Звичайно, виношування ідеї, те- ми і конкретного змісту — труд конкретний і визначений. Але навіть до- кладний конспект ще не є живою ораторською творчістю, точно так, як музикальні ноти — не музика, що звучить. Публічне слово — не просто продовження тієї невидимої напруженої роботи, про яку вже говорилось, а сама суть ораторської творчості, справжнє виробництво ідей, знань, духовних цінностей. Слухачам, які зібрались у залі, немає діла до того, як промовець готувався до виступу. Їм потрібне живе слово — змістов- не, цікаве своєю хоч би частковою новизною і захоплююче по формі. Аудиторія зацікавлена в тому, щоб інформаційно насичена, добре аргу- ментована ораторська промова розгорталась невимушено. Існує ряд ознак виникнення морально-психологічної атмосфери в аудиторії. Такою є тиша, можна сказати, тиша зацікавленості, яку до- свідчений оратор відчує зразу й відповідно настроїться. Такою є зроста- юча увага слухачів, їх зосередженість. Наочний показник уваги до про- мови й її переживання — це вираз очей і облич людей, їх міміка. А що вже казати про активну реакцію на окремі місця в промові — про пере- літаючі до трибуни записки, гудіння, що прокочується раз у раз по за- лу, або вибухи дружного сміху, або ж — буває в середині промови й та- ке — про дружні аплодисменти. Звичайно, ці ознаки — найяскравіше відображення живого спіл- кування промовця та його слухачів. В ньому першочергова роль такої особливості красномовства, як сьогочасність, плинність і безпосеред- ність (при всіх, віч-на-віч) творчості — живого втілення думок і почуттів. 158 Факультативний курс з української мови. Риторика Сьогочасність означає, що у промові оратор, відчуваючи настрій аудито- рії, дещо змінює у своєму слові, сильніше акцентує окремі положення, суть яких тільки тепер він (зрозумів) усвідомив і відчув. Сьогочасність вимагає також імпровізацій в тих випадках, коли вони можуть повніше і яскравіше висловити думки оратора. Ця важлива особливість красно- мовства вимагає не тільки широких знань, досвіду майстерності, відмін- ного володіння мовою, але й тонких знань психології слухачів, зокрема механізму сприйняття живого слова. Головне — завжди бути самим собою, вести себе невимушено, не до- пускати повчального тону. Якості оратора нерідко розкриваються най- більш показово у відповідях, бо вони завжди бувають імпровізацією, сьогочасною творчістю. Відповіді на запитання аудиторії вимагають не ли- ше вдумливості, кмітливості, але і великого такту, особливо у ставленні до запитань, які розцінюються як «каверзні». Але ж бувають і колючі репліки з місць, які можуть «вивести із себе» нервового чи самолюбивого оратора. Як бути в таких випадках? Кожен досвідчений оратор по-своєму забезпечує взаєморозуміння зі своїми слухачами, і способів для досягнення таких контактів, очевид- но, стільки, скільки ораторів. Наприклад, є тип оратора, який зацікав- лює своїх слухачів уже першими вступними словами до лекції. Він дуже точно формулює тему виступу і з особливою силою підкреслює значення її правильного тлумачення. Потім запрошує «разом подумати» над цією темою, не забуває підкреслити тісний зв’язок її з актуальними пробле- мами сучасності. Вступ до великої розмови такий оратор робить него- лосно, роздумуючи, дивлячись прямо в аудиторію, ніби шукаючи в ній однодумців. Зацікавивши, а іноді заінтригувавши таким чином слухачів, оратор потім починає розкривати тему, не змінюючи вдумливого тону, підкріплюючи місцями дуже скупим жестом, який лише іноді стає роз- машистим. Змінюється вираз очей оратора, обличчя відображає внутріш- ній напружений стан. Воно то сяє посмішкою, то суворішає, і тоді ви- мовлена фраза ніби злітає вгору. Слова-звертання «друзі», «колеги», вимовлені щиро і з інтервалами, ніби підтримують контакт між промовцем і його слухачами. І тому, що оратор достатньо відвертий у своїх судженнях, висвітлює не всім відо- мі чи зрозумілі явища (факти, події), то інтерес аудиторії до того, що і як говориться з трибуни, не слабшає, спілкування між трибуною і за- лом діє плідно. У мистецтві спілкування між промовцем та слухачами з іще більшою силою виступає єдність психології творчості і психології її сприйняття. Сутність спілкування розуміється як процес, що народжується красно- мовством і є умовою його продуктивності. Психологія в ораторському мистецтві 159 Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|