Опишіть п’ять моментів, котрі, на думку М. В. Ломоносова, є необхідними для опанування мистецтва красномовства.

Можна стверджувати, що риторичні курси, які читались у Києво-Могилянській академії, вплинули і на розвиток риторики в Росії. Зокрема, певним підсумком східнослов'янської риторики є праці Михайла Ломоносова (1711-1765). Він був знайомий з працями Ф. Прокоповича в цій галузі. Крім того, в примітках до роботи М. Ломоносова "Коротке керівництво до риторики" відмічається:

"Пам'яткою шкільних занять Ломоносова риторикою слугує рукописний її курс латиною, який був прочитаний в 1733/34 навчальному році в московській Слов'яно-греко-латинській академії викладачем риторики, українським монахом Порфірієм Крайським, і переписаний частково рукою Ломоносова.".

В іншій своїй праці "Коротке керівництво до красномовства", яка була написана після попередньої роботи, М. Ломоносов подає таке визначення даної дисципліни:

"Красномовство є мистецтво про будь-яку матерію красно говорити і тим самим схиляти інших до своєї думки. Запропонована за цим мистецтвом матерія називається промовою або словом".

Для того, щоб оволодіти цим мистецтвом, російський ритор вказує на п'ять чинників: природне обдарування, наука, наслідування авторів, вправи з складання промов, знання інших наук. Як певна наука риторика, на його думку, пропонує правила трьох видів. Перший вид правил стосується винаходу матеріалу для майбутньої промови. Другий вид правил вказує на те, як прикрасити винайдений матеріал. Третій вид правил стосується розташування матеріалу в майбутній промові. Відповідно М. Ломоносов поділяє риторику на три частини: винахід, прикрашання, розташування.

У своїй попередній роботі "Коротке керівництво до риторики" російський теоретик риторики поділяв дану науку на чотири частини: винахід, прикрашання, розташування, виголошення. Однак останній розділ у підручнику є найменшим за обсягом.

Вищезазначені моменти дають підстави стверджувати, що риторика постає у працях М. Ломоносова як нормативна дисципліна, що спрямована насамперед на складання письмових текстів.

Розвиток риторики в Україні в ХІХ - поч. ХХ ст. являє собою доволі строкату картину. Перебування нашої країни в складі Російської та Австро-Угорської імперій не давало можливості розвитку навіть української мови. Як відмічають дослідники:

"...мовами освіти, церкви, юриспруденції була російська, німецька, польська чи церковнослов'янська".

Тобто у цей період красномовство розвивається не рідною мовою. Варто відмітити певне піднесення судового ораторства, особливо після судової реформи в Російській імперії 1864 р. Після запровадження суду присяжних відповідно до цієї реформи значно зростає інтерес до публічних змагань між прокурорами та адвокатами. Як відмічає В. В. Молдован, судові промови часто висвітлювалися в пресі2. З'являється ціле сузір'я видатних судових ораторів: С. Андрієвський, М. Карабчевський, А. Коні, Ф. Плєвако, П. Пороховщиков (П. Сергеїч) та ін. Деякі з них прославились і як теоретики риторики. Відомі, наприклад, книги А. Коні "Судові промови", "Поради лекторам"; П. Сергеїча "Мистецтво промови на суді" тощо.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: