Закони і принципи взаємодії людини і природи. 3 страница

Трофічні рівні відображають трофічну структуру екосистеми. Співвідношення між числами, масою та енергією окремих трофічних структур або трофічних рівнів в екосистемі зображають у вигляді екологічних пірамід. їх суть розкривають за допомогою числових та графічних зображень, відповідно до чого розрізняють такі різновиди екологічних пірамід: піраміди чисел, біомас та енергії.

Піраміди чисел - відображають чисельність організмів на кожному з трофічних рівнів харчового ланцюга. Наприклад, піраміда чисел Елтона відображає співвідношення між чисельністю організмів на послідовних трофічних рівнях (рис. 2.3). Дослідженнями встановлено, що у будь-якому середовищі рослин більше, ніж тварин; травоїдних більше, ніж плотоїдних; комах більше, ніж птахів тощо. Для піраміди чисел діє таке правило: при переході з одного трофічного рівня на інший чисельність особин зменшується, а їхні розміри збільшуються. Але це правило не поширюється на детритні трофічні ланцюги та ланцюги паразитів. Слід зазначити, що у будові різних пірамід чисел спостерігається помітне різноманіття. Іноді вони можуть бути "перевернутими". Так, в лісі росте значно менше дерев (тобто первинних продуцентів), ніж комах (тобто рослиноїдних).

Піраміди біомас відображають величину мас органічної речовини (біомаси) на різних трофічних рівнях. Вони більш повно розкривають харчові взаємовідносини в екосистемі, оскільки показують біомасу на кожному трофічному рівні у певний момент. Для піраміди біомас правило таке: загальна біомаса на кожному наступному трофічному рівні зменшується. Форма піраміди

Рис. 2.3. Піраміда чисел Елтона

біомас зазвичай схожа на форму піраміди чисел, але є й винятки: у прісноводному середовищі первинна продуктивність забезпечується мікроскопічними організмами з високою швидкістю обміну речовин (біомаса мала, а продуктивність велика). Недолік піраміди біомас полягає у тому, що в ній не розділяються компоненти, які мають різний хімічний склад та різну енергетичну значимість.

Піраміди енергії відображають кількість енергії, накопиченої в біомасі або чистій продукції на різних трофічних рівнях будь-якої екосистеми. В основі пірамід завжди лежать показники першого трофічного рівня - продуцентів, над яким розташовують показники наступних трофічних рівнів. Піраміди енергії характеризують ефективність перетворення енергії і продуктивність харчових ланцюгів. Для піраміди енергії правило таке: при переході з одного трофічного рівня на інший енергія витрачається у процесі життєдіяльності організмів у вигляді тепла та механічної роботи. Піраміди енергії будуються шляхом підраховування кількості енергії, яка акумульована одиницею поверхні за одиницю часу і використовується організмами на кожному трофічному рівні. Так, деструктори, значимість яких здається дуже низька у піраміді біомас, отримують велику частину енергії, котра проходить через екосистему. Наскрізний потік енергії, проходячи трофічним ланцюгом екосистеми, поступово згасає, оскільки на всіх ланках цього ланцюга відбувається втрата енергії здебільшого у вигляді тепла.

Американський дослідник Р.Л. Ліндеман 1942 р, сформулював правило, яке називають законом піраміди енергії Ліндемана, або правилом "десяти відсотків": з одного трофічного рівня екологічної піраміди може переходити на вищий рівень у середньому не більше 10 % енергії, яка надійшла на попередній рівень. На сьогодні вже підраховано, що у природі від одного трофічного рівня "населенню" наступного рівня передається доступної енергії у середньому не більше, а значно менше 10 %, і чим довший харчовий ланцюг, тим більше енергії втрачається. Цей закон дає змогу обчислювати необхідні земельні площі для забезпечення населення продуктами харчування та робити інші підрахунки.

Крім цього, щодо трофічних взаємодій в екосистемах діє закон єдиної спрямованості потоку енергії, що формулюється так: енергія, яку отримує екосистема та засвоюють продуценти, розсіюється або разом з біомасою продуцентів передається консументам першого, другого та вищих порядків, а потім - редуцентам; потік енергії згасає на кожному трофічному рівні внаслідок дихання. Отже, основними компонентами екосистеми є, по-перше, біотоп - природна скарбниця елементів мінерального живлення і, по-друге, біоценоз - спільноти живих організмів з функціонально різними властивостями у вигляді продуцентів, консументів, детритофагів і редуцентів. Продуценти - це система автотрофів, здатних за допомогою світлової енергії будувати тканини свого тіла з неорганічних сполук. Решта - гетеротрофні організми. Консументи, детритофаги і редуценти у мережі ланцюгів живлення руйнують органічні речовини, створені продуцентами, і повертають хімічні елементи у мінеральний "резервуар " неживої природи: вони знов стають доступними для автотрофів. Повернення біогенних елементів у середовище здійснюється протягом усього життя організмів шляхом дихання, різноманітних виділень, дефекації, регулярного відпадання частин тіла (волосся, шкіри, рогів, шкаралупи, листя, пагонів, кореневих волосків тощо). Так само воно здійснюється і після смерті цих організмів у результаті розкладання їх трупів та відмерлих рослинних решток.

Речовина, у тому числі необхідні для життя біогенні елементи (вуглець, азот, фосфор та ін.), а також вода багатократно використовуються усередині самої екосистеми, а енергія, що потрапляє у екосистему ззовні у вигляді сонячного випромінювання, незворотно перетворюється на тепло. Отже, енергія в екосистемі може накопичуватися у вигляді хімічних зв'язків органічних речовин, а потім знов вивільнюватися чи передаватися ланцюгами живлення; але при цьому вона ніколи не використовується повторно.

7. Демекологія. Поняття „популяцій”. Динаміка популяцій. Народжуваність та смертність. Мінімальна чисельність популяції. Щільність популяції.

Демеколо́гія (від грец. demos — народ), екологія популяцій — розділ загальної екології, що вивчає динаміку чисельності популяцій, внутрішньопопуляційні угрупування і їх взаємовідносини.

У рамках демекології визначаються умови, за яких формуються популяції. Демекологія описує коливання чисельності різноманітних видів внаслідок впливу екологічних факторів та встановлює їх причини, розглядає особину не ізольовано, а у складі групи таких самих особин, що займають визначену територію і відносяться до одного виду.

Розглянемо, які фактори впливають на чисельність популяції — загальну кількість особин, які належать до однієї популяції на певній території або в певному обсягу. Повінь, пожежа, град, раптові морози, посуха, бурелом, надмірне застосування хімпрепаратів, реконструкція ландшафту, вселення нових видів хижаків, паразитів, епідемії — все це може призвести до багаторазового скорочення чисельності популяції; навіть до цілковитої її загибелі. Загибель або різке скорочення чисельності популяції, як правило, викликає ланцюгову реакцію в біоценозі і може спричинити коливання чисельності популяцій інших видів. Аналіз причин загибелі окремих видів свідчить про те, що зникнення одного виду рослин викликає загибель від 3—4 до 20—ЗО і навіть більше видів тварин.

При зменшенні чисельності популяції зменшуються і можливості обміну генетичною інформацією, що призводить до зниження життєздатності. Тому пізнання закономірностей динаміки чисельності популяцій має першочергове значення. У кожний конкретний момент будь-яка популяція складається з певної кількості особин, але ця величина досить динамічна. Часто вона залежить від народжуваності і смертності у популяції.

Народжуваність — кількість нових особин, які з'явилися за одиницю часу у процесі розмноження.

Смертність — кількість особин, які загинули за одиницю часу. Відтворення особин — головне джерело поповнення популяції. У рослин — це кількість насіння, у риб — ікринок, у птахів — яєць тощо.

Швидкість зростання популяції визначається біотичним потенціалом. Біотичний потенціал — це кількість нащадків, яку здатна дати одна материнська особина. В одних видів біотичний потенціал може перевищувати мільярд, в інших — обмежуватись кількома десятками.

Види, що живуть у сприятливих умовах і добре пристосовані до виживання, мають низький біотичний потенціал; і навпаки, висока смертність зумовлює надзвичайну плодовитість. Наприклад, риби, які не турбуються про потомство, відкладають тисячі і навіть мільйони ікринок. Біотичний потенціал деяких видів риб сягає у місяць до 3 млрд., а в акул, для яких характерне яйцеживородіння, він обмежений десятками. Більшість шкідливих комах здатні плодити від кількасот до тисячі особин. Для стабілізації чисельності популяцій достатньо, щоб до розмноження доживало стільки нащадків, скільки було батьків. Якщо відсоток виживання вищий за відсоток рівноваги, популяція зростає, якщо нижчий — зменшується. Це необхідно враховувати як при боротьбі зі шкідниками, так і при охороні зникаючих видів. Чисельність будь-якої популяції коливається під впливом дії біотичних і абіотичних факторів. Існує поняття мінімальної чисельності популяції, нижче якої популяція перестає існувати. В деяких випадках (рослинні угруповання) доцільно використовувати не показники кількості особин у популяції, а їх біомасу.

При характеристиці популяції часто використовують поняття щільності, тобто кількості особин певного виду на одиницю площі. Особливо активно цей аспект використовується в лісовому господарстві, де показник щільності кормових рослин застосовують для визначення параметрів ємності мисливських угідь стосовно до мисливської фауни.

8. Просторова структура популяцій (рівномірна, випадкова, групова). Територіальність. Вікова, статева, ієрархічна структури.

Як уже зазначалось, структура популяції є однією з ознак популяції. Виявлення структурних елементів популяції дало змогу більш чітко сформувати сучасні уявлення про популяцію. Крім того, виділення структурних елементів популяції допомагає більш ефективно аналізувати стан популяції того чи іншого виду. Особливо це стосується видів, які перебувають у стані волі, але експлуатуються людиною.

Просторова структура — закономірне розміщення особин даної популяції в просторі в певний період часу існування популяції.

Аналіз будь-якої популяції показує, що особини розміщуються по-різному. У рослинних угрупованнях просторова структура популяцій виявляється через характерне розміщення особин даного виду: вони можуть виступати поодинці, парами, групами або ж скупченнями. їх розміщення залежить від біологічних особливостей виду, стадії розвитку популяції, умов місцезростання. Щодо тварин, то тут важливим фактором є пора року (лялечка зимує в лісовій підстилці, гусениця живе в кроні дерева). У багатьох випадках трапляється скупчення особин одного виду у біогрупи або парцели. У грабово-буковому лісі таку горизонтальну структуру творять береза, граб, липа, жостір, а з трав'яних рослин — яглиця, печіночниця, копитень, плющ, осока волосиста. Таке скупчення особин дає їм можливість витримати дію несприятливих умов середовища, а також міжвидову конкуренцію. Розподіл особин популяції може бути — рівномірним, груповим, випадковим (рис. 3.1).

Випадковий розподіл у природі зустрічається дуже рідко — тільки в тих випадках, коли середовище однорідне, а організми не намагаються об'єднатись у групи.

Рівномірний розподіл може зустрічатись там, де між особинами надто сильна конкуренція або наявний антагонізм, який сприяє рівномірному розподілу в просторі.

Груповий розподіл — якщо особини в популяції намагаються утворити групи певного розміру. Деколи така структура нагадує випадковий розподіл. Такий розподіл зустрічається доволі часто при утворенні пар, скупчень. Такі скупчення виникають: як наслідок змін умов середовища (передміґраційні скупчення, міґраційні скупчення); як реакція на добові та сезонні зміни погоди; у зв'язку з процесом розмноження. Будь-яке із таких скупчень має велике біологічне значення. У особин, які об'єднуються у певну групу, порівняно з одинокими особинами, спостерігається зниження смертності завдяки здатності групи протидіяти (певним чином) несприятливим умовам середовища.

Важливою ознакою територіальної структури популяції е здатність особини займати певну ділянку, яка є індивідуальною ознакою і для кожного виду різна. Підтримання меж ділянки досягається завдяки територіальності. Вважається (Ю. Одум), що територіальність — це будь-який метод підтримання меж ділянки, яка необхідна для повноцінного функціонування особини.

Таблиця 8.1. Вікові групи дерев у буковому лісі у Центральній Європі

Група із діаметром стовбура понад 10 см

Кількість дерев на 1 га

бук

смерека

ялиця

Молодий ліс, 80 екз.

11—15

16—20

21—25

—

26—30

—

31—35

—

Ліс середнього віку, 72 екз.

36—40

41—45

—

46—50

—

51—60

—

Старий ліс, 64 екз.

61—70

71—80

—

81—90

—

91 — 100

Понад 100

—

—

—

Разом

Існують різні механізми підтримання територіальних меж. У нижчих рослин і тварин це переважно алелопатія, у вищих тварин — захист території. Яскравим прикладом територіальності є спів птахів, мічення території ссавцями і т.п. Явище територіальності сприяє регуляції чисельності популяції на рівні, який є нижчим від рівня насичення. При збільшенні щільності включаються регулюючі механізми — зниження репродуктивної активності, агресивність, безпліддя тощо. Цікавим фактом є те, що навіть штучне підтримання харчового ресурсу (в лабораторних умовах це можливо) не може компенсувати явище територіальності.

Вікова структура — закономірне співвідношення різних вікових груп популяції* При аналізі вікових категорій виявляється, що це явище має певну закономірність і стосується переважно організмів, яким властиве статеве розмноження. Водночас реально існуючими є і одновікові популяції штучних систем — аґроекосистем, коли людина, висіваючи певні культури, створює одновікові популяції. В природі (враховуючи вік насіння) такого не існує. Наочно вікову структуру популяцій різних видів певної ділянки бачимо на табл. 3.1 (Кучерявий, 2000). Порушення вікової структури веде до зниження репродуктивних властивостей популяції як наслідок зниження чисельності. Нехтування віковою структурою популяції призводить до деструктивних змін системи (вітровали, ерозії, зсуви, міграції і т.п.).

Статева структура — закономірний розподіл особин певної групи за статтю. Теоретично співвідношення статі однакове (1:1), але в природі рідко зустрічається таке співвідношення. Загалом, вік особини популяції можна розділити на три періоди: дорепродуктивний, репродуктивний, пострепродуктивний. Показники співвідношення статі є індивідуальною характеристикою популяцій різних видів. Помічено, що статева структура взаємопов'язана з віковою структурою. Тобто, якщо ми розмежуємо популяцію за віком, то різні вікові групи будуть представлені різним співвідношенням статі (табл. 3.2).

Отже, на наведеному прикладі бачимо, що при загальній чисельності 1526 особин різні вікові групи представлені різним співвідношенням статей. В дорепродуктивний і пострепродуктивний періоди воно близьке до співвідношення 1:1, але в репродуктивний період воно наближається до 1:3.

Основна функція підтримання чисельності особин лягає на особин репродуктивного періоду. Завдяки цьому забезпечується відносна сталість чисельності популяції. Чисельність популяції може зростати при збільшенні кількості особин репродуктивного віку, але згодом у такої популяції, в певний період її існування, спостерігатимуться затримка збільшення чисельності, зростання смертності, і тільки зі встановленням оптимального співвідношення статі чисельність особин даної популяції буде коливатись у певних межах.

Ієрархічна структура. Вона проявляється у ступені домінантності особини та функціональних обов'язках, які виконує ця особина. Взагалі питання ієрархічної структури багатьма дослідниками відкидається. Однак, разом з тим, будь-яку популяцію можна розмежувати за ієрархічною ознакою, оскільки кожна особина в популяції виконує свою, тільки їй властиву, функцію.

Ієрархія популяції проявляється у формі організації популяції: поодинокий спосіб життя, сімейний спосіб життя, зграя, стадо, колонія, прайд. Як відмічав К. Лоренц, батько етології (науки про поведінку), ієрархія популяції побудована на принципі домінантності та підпорядкованості. Всі особини популяції підпорядковані цьому принципу, а при вибуванні особини якоїсь ланки йде швидка перебудова ієрархічної структури популяції. Загалом принцип ієрархії можна уявити як розташування особин популяції на різних щаблях ієрархічної драбини. Домінуюча особина займатиме найвищий щабель, нижче буде знаходитись субдомінанта і т.д. У багатьох випадках ієрархія стосується тільки певної статі і особин, які перебувають у репродуктивному віці. Але трапляються і винятки. Багато організмів мають дуже складну ієрархічну структуру (бджоли, мурашки і т.д.). Знання ієрархічної структури популяції дає людині потужний механізм керування популяцією.

Знання про структуру популяцій є основою для раціонального природокористування. Контроль за віковими, статевими,

ієрархічними показниками популяцій в природі дозволяє експлуатувати природний ресурс без істотних змін чисельності особин. На жаль, слід зауважити: у багатьох випадках аналіз структури популяції виду є поверховим, і, як наслідок, іде надлишкове використання і наступне пригнічення популяції та реконструкція системи, складовим елементом якої і є популяція.

9. Синекологія. Поняття „біоценозу”. Складові біоценозу: фітоценоз, зооценоз, мікоценоз, мікробіоценоз.

Синекологія – це розділ екології, який вивчає взаємовідносини між складовими частинами екосистем.

Аналіз структури і процесів, які відбуваються в біоценозах, є предметом біоценологічних досліджень, які у сфері екології становлять синтетичний розділ, тісно пов'язаний з науками Про середовище. Необхідність системного аналізу зумовлена практичними потребами людини. Прогнозування, як основне завдання екології, саме і передбачає системний аналіз з метою побудови прогнозів. Кожен елемент угруповання несе інформацію про стан всього угруповання, і таким чином біоценологія дає можливість досить швидко, володіючи відомостями про стан популяцій та фактори неживої природи, давати оцінку біоценозу загалом.

Розглядаючи наступний рівень організації живої матерії, ми можемо виходити із принципу послідовності. Популяції різноманітних видів живих організмів, що заселяють спільні місця проживання, звичайно, вступають у певні взаємовідносини, оскільки змушені користуватися спільним життєвим простором і харчовими ресурсами. Позаяк стійкі взаємовідносини можливі тільки між популяціями видів, а стабільний характер таких відносин становить результат адаптацій, то внаслідок тривалого спільного існування формуються багатовидові угруповання — біоценози. Слід зазначити, що добір видів у цих угрупованнях не є випадковим, а визначається можливістю підтримки кругообігу речовин. Тільки на цій основі загалом виявляється можливим стійке існування будь-якої форми життя.

Біоценоз становить сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що спільно населяють ділянку земної поверхні й характеризуються певними відносинами як між собою, так і із сукупністю абіотичних чинників. Термін "біоценоз" запропонований німецьким зоологом К. Мебіусом у 1877 р. Під біоценозом Мебіус розумів певну кількість видів і особин, які займають територію і об'єднані деякими середніми умовами та взаємною залежністю і зберігаються завдяки по стійному розмноженню в певних місцях. Якщо хоч одна з умов відхиляється бодай на деякий час від середніх умов, то змінюється і весь біоценоз. Мебіус встановив дану залежність на основі спостережень за водними організмами.

Масштаби біоценотичних угруповань організмів надзвичайно різноманітні — від угруповань на стовбурі дерева або на болотній моховій купині до біоценозу ковилового степу.

Складовими частинами біоценозу є фітоценоз (сукупність рослин), зооценоз (сукупність тварин), мікоценоз (сукупність грибів) і мікробіоценоз (сукупність мікроорганізмів). Синонім біоценозу — угруповання.

Ділянка поверхні планети (суші або водойми) з однотипними абіотичними умовами (рельєфом, кліматом, ґрунтами, характером зволоження й ін.), яку займає той чи інший біоценоз, називається біотопом (від грецьк. "topos" — місце). Біотоп, з яким пов'язані організми, що тут живуть, і умови їхнього існування, зазнає змін під впливом біоценозу. Однорідність кліматичних умов біоценозу визначає клімат, ґрунтових — едафотоп, зволоження — гідротоп. При польових дослідженнях межу біоценозу встановлюють за фітоценозом, який легко розпізнати. Наприклад, лугове угруповання легко відрізнити від лісового, ялинові ліси — від соснових, а верхове болото — від низинного.

З екологічної точки зору, критеріями виділення біоценозів є видовий склад флори і фауни, часова тривалість системи та просторових меж.

Угруповання можна назвати біоценозом лише тоді, коли воно відповідає таким критеріям:

Має характерний видовий склад. Існує дві характерні групи видів:

а) домінантні види, які творять зовнішній вигляд біоценозу (очеретовий, сосновий, ковиловий, сфагновий, вересковий), причому кожен з них має свою особливу, неповторну зовнішність;

б) субдомінантні види, які хоч і не виділяються так виразно, як перша група, але, як правило, їх присутність свідчить про умови місцезростання. Характерні види вказують на ці специфічні умови середовища, хоча часто не є видамидомінантами. Наприклад, коли згадуємо про барвінок, то уявляємо діброву, в якій домінує дуб.

Має необхідний набір видів. Біоценоз є системою, в межах якої реалізується обіг матерії й енергії, який відбувається між компонентами біоценозу і середовища. Тому біоценозом можна назвати лише таку систему, яка містить усі елементи, необхідні для реалізації обігу матерії. Першочерговим джерелом такого обігу є автотрофи, або продуценти. До другої групи належать гетеротрофи, які живляться продукованою рослинами чи тваринами органічною матерією (рослиноїди, хижаки і паразити). Третю групу становлять деструктори — організми, які перетворюють органічні зв'язки в неорганічні. Відсутність окремих членів у тій чи іншій системі не дає права називати її біоценозом.

Характеризується певною тривалістю в часі. Біоценоз з його видовим складом є системою стійкою і довговічною, однак його мешканці мають різну тривалість життя. Наприклад, у мікробів вона триває хвилини, у дрібних безхребетних — дні, у крупних — роки, а лісові дерева живуть сотні років. Окремі біоценози тропічних лісів вирізняються геологічною історією, тоді як на місцях згарищ чи евтрофних озер розвиваються цілком інші біоценози.

Має свою територію і межі. Простір, на якому функціонує окремий біоценоз, вирізняється однорідністю й особливістю умов біотопу. Малі біоценози можуть існувати на кількох метрах квадратних (джерело з його особливим тваринним і рослинним світом), тоді як діброви, наприклад, простягаються на сотні квадратних кілометрів від сходу до заходу України. Головним у визначенні меж біоценозу є повночленність і реалізація обігу матерії.

Виділити межі між двома біоценозами нескладно, якщо їх абіотичні та біотичні чинники помітно відрізняються (озеро і луки, ліс і поле, болото і луки річної заплави). Однак і в межах цих біоценозів, якщо уважніше їх дослідити, можна побачити дрібніші повночленні утворення. Найчастіше межі біоценозу визначаються з урахуванням характерних життєвих форм (дерева, чагарники, лісові, лучні чи степові трави). Фітоценози вивчає молода наука фітоценологія, а зооценози — зоосоціологія. Складність у вивченні біоценозів полягає в тому, що тваринні організми можуть міґрувати у сусідні фітоценози, отож не можна стверджувати, ніби певному рослинному угрупованню обов'язково відповідає якесь одне угруповання тварин. Одне рослинне угруповання може слугувати кормовою базою для кількох видів консументів, і навпаки, один вид тварин може годуватися в декількох різнотипних рослинних угрупованнях. Тому вивчення біоценозів потребує глибоких досліджень не лише флори і фауни, а й функціонування окремих чинників біоценотичної системи.

Отже, будь-який біоценоз можна поділити на структурні елементи, а саме — на основі трофічних зв'язків (трофічна структура), на основі просторового розміщення компонентів (просторова структура), на основі особливостей функціонування окремих біоценозів в конкретних умовах (екологічна структура).

Будь-яка система складається з компонентів, які в сукупності об'єднуються за якимись спільними ознаками. Кожному біотопу властиві свої ценотичні зв'язки. Для визначення спільного і відмінного між ними потрібна класифікація. При вивченні будь-якої системи найбільш доступними для виявлення є рослини, а оскільки всі тварини прямо або опосередковано залежать від продукції рослин, для класифікації використовують систематику геоботаніки.

Екологи користуються наступними таксономічними одиницями: асоціація, група асоціацій, формація, група формацій, клас формацій, біоценотичний тип.

Асоціація — найменша типологічна одиниця, відзначається однорідним видовим складом, однаковою структурою й однотипними абіотичними умовами.

Група асоціацій — об'єднання подібних асоціацій, у складі яких усі яруси, крім одного, подібні (ялинник із чорницею, ялинник із квасницею).

Групи асоціацій об'єднуються у формації. До формації належать групи асоціацій зі спільним едифікатором (формація ялинових лісів).

Група формацій — об'єднання формацій, в якому едифікатори представлені однією життєвою формою (ялинові та ялицеві ліси утворюють групу формацій темнохвойних лісів).

Біоценотичний тип — утворення класів формацій хвойних і листяних лісів, які мають риси екологічної подібності (лісові системи).

10. Трофічна структура біоценозу. Перший, другий, третій та четвертий трофічні рівні. Авто- та гетеротрофи. Деструктори. Мікроорганізми-деструктори.

Будь-який біоценоз можна розглядати як складну сукупність трофічних ланцюгів між видами, що входять до складу цього угруповання. Завдяки кормовим взаємостосункам у біоценозах відбуваються трансформація біогенних речовин, акумуляція енергії і розподіл її між видами (популяціями). Чим багатший видовий склад біоценозу, тим різноманітніші напрями і швидкість потоку речовин і енергії.

Ланцюги живлення, або канали живлення, якими постійно перебігає енергія, прямо чи опосередковано об'єднують всі організми в єдиний комплекс (рис. 4.1).

Перший трофічний рівень представлений первинними продуцентами, або автотрофами. До них належать зелені рослини, здатні використовувати сонячне проміння для утворення хімічних сполук, багатих на енергію. Первинні продуценти — це найважливіша частина біоценозу, оскільки практично решта організмів, що входять до його складу, прямо чи опосередковано залежать від постачання енергії, якою запаслися рослини.

Крім первинних продуцентів, до складу біоценозу входять гетеротрофи (від грецьк. "гетеро" — інший, "трофе" — корм) — організми, які використовують для споживання (корму) готові органічні речовини, представлені консументами і деструкторами. Перша група утворює ланцюги поїдання, а друга — ланцюги розкладу. Другий трофічний рівень утворюють травоїдні тварини, яких називають первинними консументами. М'ясоїдних, які живляться травоїдними, називають вторинними консументами, або первинними хижаками; вони перебувають на третьому трофічному рівні. Хижаки, які живляться первинними хижаками, в свою чергу, становлять четвертий трофічний рівень і називаються третинними консументами. Тварин, що споживають вторинних хижаків, називають третинними хижаками, або ж четвертинними консументами, і т.д.

Оскільки чимало тварин всеїдні (живляться як рослинами, так і тваринами), тобто одночасно набирають енергію з декількох різних трофічних рівнів, їх не можна віднести до відповідного рівня. Звичайно вважають, що такі організми входять одразу до декількох трофічних рівнів, а їхня участь у кожному рівні пропорційна складу вживаної ними їжі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: