Особливості психічного розвитку в ранньому дитинстві

Ранній дитячий вік охоплює період від 1 до 3 років. Найпершим, чим характеризується даний вік - зміною соціальної ситуації розвитку, оскільки емоційне спілкування з дорослими стає все рідшим, поступаючись місцем ситуативно-дійовому спілкуванню, практичному співробітництву, спільним діям з предметами. Тому соціальна ситуація розвитку дитини раннього віку має наступну структуру:

Дитина <-> Предмет (предметна діяльність з елементами гри) <->

<-> Дорослий

Соціальна ситуація спільної діяльності дитини раннього віку і дорослого породжує протиріччя: спосіб дії з предметом, зразок дії належить дорослому, а дитина в той же час повинна виконувати індивідуальні дії. Це протиріччя вирішується в новому типі провідної діяльності - предметній діяльності з елементами гри (в якій дитина відтворює те, що роблять дорослі), що спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами.

Емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитинстві, воно інтенсивно розвивається, стає мовним та використовується дитиною в предметній діяльності.

Ранній дитячий вік є сенситивним (сприятливим) періодом для розвитку мовлення. На початку другого року життя в активній мові дитини є 10-12 слів, у два роки - близько 300 слів, у три роки словник складає 1200-1500 слів. Автономне мовлення зникає. Дитина оволодіває мовленнєвим диханням, засвоює майже всі звуки рідної мови, використовує прості речення з 5-6 слів.

До основних новоутворень у ранньому дитинстві належать наступні:

1) поява символічних дій - створення нових відношень між предметом і його використанням (використання предметів не за їх призначенням);

2) поява наслідування: у грі дитина починає активно наслідувати людей, які її оточують (в основному наслідує моторні дії);

3) перші прояви самопізнання: малюки починають підпорядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов'язаним з особис-тісним розвитком, а також порівнювати себе з іншими людьми;

4) поява найпростішої форми самосвідомості - дитина впізнає себе, називає своє ім'я в різних варіантах, говорить про себе в першій особі ("Я"), здатна виражати засобами мови окремі стани і потреби ("Я хочу", "Я буду") та позитивно забарвлене твердження про себе ("Я гарний"), позитивно ставиться до похвали дорослого, намагається самостійно повторити позитивну дію, прагне до активних самостійних дій;

5) розвиваються початкові форми мислення.

Наприкінці третього року життя (іноді дещо раніше) діти починають відстоювати своє право на незалежну поведінку ініціативними заявами "Я сам". Це є причиною повного розпаду попередньої соціальної ситуації і появи кризи трьох років. Дана криза зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі (розкрийте ці поняття самостійно [8, с. 100]).

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Для успішного вирішення кризи батькам дитини потрібно змінити до неї ставлення. Якщо батьки заохочують самостійність дитини у правильних межах, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної до діяльності дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.

Криза 3-х років

На підході до кризи присутня чітка когнітивна симптоматика: гострий інтерес до свого зображення в дзеркалі; дитина спантеличується своєю зовнішністю, зацікавлена тим, як вона виглядає в очах інших. У дівчаток інтерес до нарядів; хлопчики починають проявляти заклопотаність своєю ефективністю, наприклад, в конструюванні. Гостро реагують на невдачу.
Криза 3-х років належить до гострих. Дитина некерована, впадає в лють. Поведінка майже не піддається корекції. Період важкий як для дорослого, так і для самої дитини.
Негативізм – реакція не на зміст пропозиції дорослих, а на те, що воно йде від дорослих. Прагнення зробити навпаки, навіть всупереч власному бажанню.
Упертість. Дитина наполягає на чомусь не тому, що хоче, а тому, що вона цього зажадала, вона зв'язана своїм первинним рішенням.
Норовистість. Вона безособова, направлена проти норм виховання, способу життя, який склався до трьох років.
Свавілля. Прагне все робити сама.
Протест-бунт. Дитина у стані війни і конфлікту з тими, що оточують.
Симптом знецінення виявляється у тому, що дитина починає лаятися, дратувати і обзивати батьків.
Деспотизм. Дитина примушує батьків робити все, що вона вимагає. По відношенню до молодших сестер і братів деспотизм виявляється як ревнощі.
Криза протікає як криза соціальних відносин і пов'язана із становленням самосвідомості дитини. З'являється позиція "Я сама". Дитина пізнає відмінність між "повинна" і "хочу".
Якщо криза протікає мляво, це говорить про затримку в розвитку афектної і вольової сторін особи. У дітей починає формуватися воля, яку Е.Ериксон назвав автономією (незалежністю, самостійністю). Діти перестають потребувати опіки з боку дорослих і прагнуть самі робити вибір. Відчуття сорому і невпевненості замість автономії виникають тоді, коли батьки обмежують прояви незалежності дитини, карають або висміюють всякі спроби самостійності.
Зона найближчого розвитку дитини полягає в отриманні "можу": вона повинна навчитися співвідносити своє "хочу" з "повинна" і "не можна" і на цій основі визначити своє "можу". Криза затягується, якщо дорослий стоїть на позиції "хочу" (вседозволеність) або "не можна" (заборони). Слід надати дитині сферу
діяльності, де б вона могла проявляти самостійність.
Ця сфера діяльності – у грі. Гра з її особливими правилами і нормами, які відображають соціальні зв'язки, служить для дитини тим "безпечним островом, де вона може розвивати і апробовувати свою незалежність, самостійність".

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: