Стилі та моделі виховання

Види виховання класифікуються за принципом різноманіття цілей виховання, процесів та їх досягнення. Розглянемо кілька класифікацій стилів виховання, перша у тому числі – по інституціонального ознакою. Під інститутами виховання розуміють громадські організації та структури, покликані надавати виховне вплив на особистість. Головним інститутом виховання є сім'я. Вплив сім'ї відрізняється особливої тривалістю у часі. Будинку дитина проводить приблизно дві третини свого часу. Звички, отримані у ній, зберігаються протягом усього життя. Виховання у ній передбачає включення їх у ряд домашніх обов'язків, поступове ускладнення завдань і деяких видів діяльності. Сила сімейного виховання у його глибокої емоційності, ще відносини з улюбленими і люблячими батьками відрізняються граничною доверительностью. Позаяк у ранньому дитинстві головним способом пізнання дитини є безпосереднє відтворення слів і безкомпромісність дій оточуючих, тому є потреба у обмеження зовнішнього негативного впливу. Але цього сім'я як інститут виховання може завдати найбільший шкода дитині, оскільки він теж не виходить далеко за межі індивідуальних можливостей членів сім'ї, їх інтелектуального і охорони культурної рівня развития. Шкільне виховання надає широкі змогу надання різнобічного виховного на дитини. Кожна мисляча людина, з яким дитина зіштовхується у шкільництві, містить у собі йому щось нове. У умовах великій ролі грає особистість вчителя і позитивний характер спілкування з однолітками. З іншого боку, виховання у шкільництві може статися безпосередньо через предмети загальногуманного циклу. Також, як й у сімейному, в шкільному вихованні є свої слабкі боку, одній із яких – знеособленість. Часто вчителя, на відміну членів сім'ї, приділяють всім дітям цілком однакове увагу, забуваючи у тому, що з них – індивідуальність і особливого підходу, саме тому потрібно суміщення шкільного і сімейного виховання, особливо на школе. Позашкільний виховання передбачає рішення виховних завдань у позашкільних дитячих установах. Йому притаманні самі особливості, як і шкільного воспитанию. Різноманітне виховне вплив здійснюється через кошти масової інформації. Основне перевагу їх у тому, що на посаді джерела впливу можна використовувати зразки педагогіки і фінансування культури. Готуючи літературу, фільми для дітей, можна зважити і оцінювати виховне вплив, причому воно позначиться на дитині незалежно від індивідуальності та поширення досвіду викладача чи вихователя. Але є недолік засобів як інституту виховання. Вплив цього джерела розраховане на середню особистість, тому не може правильно зрозуміти й оцінити те що, і навіть засоби інформації що немає зворотної связью. Крім вище зазначених інститутів виховання можна також ознайомитися виділити конфесійне (релігійне) виховання, реалізоване у вигляді релігійних традицій і обрядів, прилученням до системи церковних цінностей, адресованих серцю, повірити в божественне походження людини. Оскільки в світі близько 90 відсотків% населення віруючі, то роль конфесійного виховання велика.Також виховання можна класифікувати за стилем відносин між вихователем і вихованцем. У цій ознакою розрізняють авторитарне, демократичне, ліберальне і попустительское воспитание.Авторитарне виховання – тип, у якого певна ідеологія приймається як єдино можлива істина у відносинах для людей. Що вихователь перебуває в соціальному щаблі, тим сильніше виражено примус дитину до дотримання даної ідеології. У тому випадку виховання здійснюється, як оперування природою людини і маніпулювання їм. Авторитарний стиль характеризується централізацією керівництва. І тут всі приймаються вихователем одноосібно, без будь-якого ради з воспитуемым. Управління діяльністю вихованців твориться з допомогою наказів, які віддаються у нас жорсткої чи м'якої формі, як прохань, які можна не виконати. Вихователь також веде суворий контроль над діяльністю дитини, вимогливий до виконання його розпоряджень. У цьому вся стилі виховання ініціатива не заохочується чи заохочується у суворо певних пределах. Наступний стиль – демократичний. Він характеризується певним розподілом повноважень між педагогом і вихованцем щодо його навчання, дозвілля, інтересів. Вихователь, приймаючи рішення, радиться з вихованцем, даючи можливість висловити свою думку, зробити самостійний вибір. Контроль дитина не припиняється, але у на відміну від авторитарного стилю, завжди відзначаються позитиви роботи, результати і досягнення, і навіть звертає уваги тих моменти, які прагнуть додаткової доопрацювання й спеціальних вправ. Таким чином, демократичний стиль - стиль, у якому двох взаємодіючих сторін є спосіб домовитися, але немає можливості змусити одне одного щось сделать.Ліберальний стиль передбачає відсутність активної діяльності зі боку педагога. Викладач є лише що з'єднує ланкою у подальшому ланцюгу дорослий – педагог – дитина. А, щоб підштовхнути дитину до діяльності, мусить умовляти його. Роль педагога полягає у рішенні будь-яких несуттєвих питань, контролю поведінки й діяльності вихованця від нагоди випадку. Такий педагог відрізняється слабким впливом перебіг виховання і незначною відповідальністю за результат, тобто є хіба що стороннім спостерігачем всього происходящего.Попустительский стиль характеризується неусвідомленим байдужістю педагога до навчальним досягненням, вихованості та культури дитини. Відбувається це з одній з кількох причин: від надмірної любові до дитині, ідеї повної свободи дитини в усьому, від цілковитого байдужості вихователя до дитини та її долі. Але, незалежно причини такого відносини, педагог орієнтується задоволення інтересів дитини, не замислюючись про наслідки, не ставлячи перспектив особистого зростання дитини. Головний принцип – не перешкоджати бажанням дитини, можливо, навіть збитки його здоров'ю, розвитку інтелекту, духовності. У житті один зі стилів застосовується у процесі виховання в «чистому вигляді». Кожен педагог застосовує свій стиль виховання, залежно від конкретної історичної ситуації, яка склалася цей час, і навіть стосовно індивідуальним якостям дитини. Кардинальна зміна стилю, і різкий перехід із одного в інший є радикальним подією, адже кожен стиль грунтується на особистісні риси педагога і можуть призвести до перелому у житті ребенка. Окрім вищеперелічених стилів виховання ще й моделі виховання, починаючи від певних філософських концепциях.Вирізняють ідеалістичну модель виховання. Його послідовники розглядають виховання створення ідеальних умов воспитуемого, в яких закладені у душі ідеї досягли б вершини свого розвитку. Основне призначення виховання у цій доктрині зводиться на відкриття вихованцю вищого світу ідей допомоги у перетворення отриманих знань у зміст дитині. Отже, у вигляді виховання здійснюється перехід від природного запрацювала людині до духовному.Прагматизм як філософія виховання трактується не як підготовку людини до життя, бо як життя дитині у цьому. Отже, прагматизм ставить за мету навчити воспитуемого вирішувати життєві проблеми в міру їхнього виникнення. Тобто, у процесі виховання педагог повинен привчити вихованця немає пристосуванню до реального дійсності, а активно шукали шляхів перетворення умов поліпшення умов свого життя. Основою виховання вважається взаємодія вихованця з реальною середовищем, як природної, і соціальної, тобто існує спрямованість на індивідуальне саморозвиток дитини. На практиці цю концепцію виховує крайніх прагматиків і индивидуалистов. Основний вчених стала реалістична модель. Реалізм виходить із ідеї передачі вихованцю досвіду і якості знань з урахуванням її вікових можливостей у у тому вигляді, коли він зможе їх відразу засвоїти. Виховання має будуватися на допомогу вихованцю лідера в освоєнні те, що спонукає його до певному поведінці й видам діяльності. Недолік концепції у цьому, у результаті відбувається вплив на свідомість людини, у своїй не приділяється велику увагу эмоционально-образной сфері личности. Антропоцентрическая модель полягає в розумінні людину, як цілісної системи, притому відкритої, постійно мінливих і оновлюваної внаслідок взаємодії навколишнім світом. Процес виховання неспроможна бути обмежений певними нормами, отже, неспроможна мати завершення. Вони повинні будуватися в такий спосіб, щоб вихованець міг вдосконалюватися у всьому різноманітті, а педагог лише регулював процес розвитку личности. Вільне виховання спрямоване формування інтересів і життєвих принципів, і навіть створення умов їхнього реалізації. Метою такий моделі є научение вихованця вільною та відповідальність за своє життя, за вибір принципів, і життєвих цінностей. Прибічники цієї моделі спираються на ідею, що сутність індивіда становить виголошена ним вибір, а педагогові необхідно допомогти дитині зрозуміти себе, свої потреби і потреби оточуючих покупців, безліч узгодити в конкретної історичної ситуації. Виховання у своїй слід природі дитини, усуваючи негативний вплив отоення й щодо забезпечення природне розвиток його. Завдання виховання у тому разі – призвести до гармонії дії цих сил Також є інші моделі виховних процесів, наприклад, гуманістична, джерело якої в обліку особистісних і індивідуальних особливостей воспитуемого, чи технократична, яка спирається положення про тому, що виховання має бути суворо спрямованим, керованим і контрольованим, отже, відтвореним і прогнозируемым

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: