Типологія характеру

У психології описані різні типології характеру. З практичного погляду найбільший інтерес являють собою типи орієнтацій ха­рактеру і типи акцентуацій характеру.

6.3.1. Типи орієнтацій характеру

Типи орієнтацій характеру запропонував у середині XX ст. Еріх Фромм, автор культурного, або гуманістичного психоаналізу. Він виділив такі чотири типи орієнтацій: рецептивну, експлуата­торську, користолюбну і ринкову.

Рецептивна орієнтація характеру спрямована на отримання будь-яких благ із зовнішнього світу Такі люди орієнтовані на сприймання ідей, а не на їхнє самостійне утворення; вони очіку­ють, щоб усі блага були їм надані у готовому вигляді, власних зусиль майже не прикладаючи. Тому вони дуже залежать від тих оточуючих людей, які можуть їм надати яку-небудь підтримку. Загалом особи рецептивної орієнтації є дружелюбні оптимісти, їм характерна відповідальність, пошана до інших, скромність, соціальна адаптація, ввічливість, довірливість. Одночасно вони є пасивні, безініціативні, підкорені, паразитичні, безпринципні, не­впевнені у собі, нереалістичні, боягузливі, легковірні, сентимен­тальні, приймають бажане за дійсне.

Експлуататорська орієнтація характеру спрямована на ово­лодіння вартостями. Подібно до рецептивної орієнтації, вони вва­жають, що всі блага знаходяться ззовні, і нічого самому створити не можна. Відмінність між цими двома орієнтаціями полягає у то­му, що експлуататорський тип не сподівається на те, що йому щось буде подароване — він забирає бажане силою або хитрістю. Це ак­тивні люди, здатні взяти ініціативу у свої руки, висувають постійні вимоги іншим, горді і впевнені в собі. Для них характерна агре­сивність, егоцентричність, самозадоволення, безрозсудність, висо- комірність, підозрілість, цинізм, заздрість, ревнощі.

Користолюбна орієнтація характеру пов'язана зі збагаченням і економією. Будь-які витрати вони сприймають як загрозу. їхня скупість поширюється як на матеріальні цінності, так і на почуття. Для них характерна педантична акуратність і нав'язлива пункту­альність. Найвища цінність — це порядок і безпека. Особи з кори­
столюбною орієнтацією практичні, економні, обережні, стримані, терплячі, уважні, стійкі до стресу, наполегливі, віддані. Вони вперті і на всі пропозиції кажуть «ні». У них слабка уява, вони підозріливі, холодні, загальмовані, тривожні, ліниві, інертні.

Ринкова орієнтація характеру розвинулась і стала доміную­чою лише у XX ст. Характерним для неї є те, що людина сприймає себе як товар. При такій орієнтації вважають, що майстерність, ціннісні орієнтації людини, а також такі ознаки, як чесність, по­рядність, щирість тощо лише в окремих випадках впливають на успіх людини. Щоб досягти успіху, недостатньо мати знання, уміння і навички, але слід також уміти успішно конкурувати з іншими. Люди з таким характером добре засвоїли, що на «осо- бистісному» ринку людина має бути модною, і тому їй треба знати, який тип особистості користуєтся найбільшим попитом. Така орієнтація породжує певні риси: готовність до обміну, цілеспрямо­ваність, моложавість, вільнодумство, комунікабельність, схильність до експериментування, недогматичність, дієвість, допитливість, терпимість, щедрість. Негативними ознаками цього типу є те, що во­ни непослідовні, не рахуються з минулим або майбутнім, без прин­ципів і цінностей, надмірно активні, безтактні, нерозбірливі, бай­дужі тощо.

6.3.2. Типи акцентуацій характеру

Типами акцентуацій характеру вперше почали займатися психіатри (К. Леонгард, О. Личко, П. Ганнушкін та ін.), насампе­ред, у зв'язку з питанням про норму-патологію характеру. Критеріями патологічного характеру, або психопатії, за Ганнушкіним-Кербіковим є:

^ соціальна дезадаптація, тобто у людини постійно виникають життєві труднощі;

^ відносна стабільність, тобто характер мало змінюється упро­довж життя;

^ тотальність прояву, тобто одні й ті ж риси характеру появля­ються у всіх життєвих ситуаціях (вдома, на роботі, під час дозвілля, серед друзів, незнайомих).

На патологію характеру можуть вказувати також ригідність ре­акцій людини, тобто відсутність гнучкості, яка дає змогу реагува­ти по-різному на різні ситуації; розрив між можливостями людини
і їхньою реалізацією, тобто людина не намагається реалізувати свої задатки, незважаючи на сприятливі зовнішні обставини.

Причиною психопатій може бути несприятлива спадковість (у такому випадку подібний тип характеру спостерігається і в батьків та інших родичів). Однак до формування психопатій мо­жуть призвести і винятково важкі соціальні умови при абсолютно нормальній спадковості.

Проблеми у житті виникають не лише у людей з патологією характеру, а й у тих, що мають акцентуацію. Акцентуація харак­теру — це крайній варіант норми в результаті підсилення його окремих рис. Наявність акцснтуацій зазвичай не заважає за­довільній соціальній адаптації людини, але вони породжують «найслабшу ланку», місце найменшого опору для неї. Не всі лю­ди мають акцентуації характеру, однак останнім часом їхня кількість зростає. Акцентуація характеру з віком змінюється: в підлітків і юнаків кількість акцентуацій збільшується, а в дорос­лих зменшується.

У різних типологіях вказують різну кількість акцентуацій. В середньому, їхня кількість близько десяти. Розглянемо такі типи акцентуацій характеру: демонстративний, педантичний, застряга­ючий, збудливий, гіпертимний, дистимний, циклоїдний, екзальто­ваний, тривожний, емотивний.

Демонстративний тип. Провідна риса цього типу — безмеж­ний егоцентризм^[3], постійна потреба в увазі до своєї особи. Допус­каються незадоволення або ненависть оточуючих до себе, але ні в якому разі байдужість. Вважається, що сутністю демонстративно­го типу є його аномальна здатність до витіснення та вибіркового сприймання інформації про себе та світ. Схвальна інформація зберігається та перебільшується; нейтральна або негативна — забувається.

Перше враження про людей демонстративного типу приємне: вони видаються щирими, безпосередніми, емоційними, отже, спо­чатку викликають симпатію. Однак згодом з'ясовується, що вони
дуже заздрісні і цінують лише свою винятковість. їхня самооцінка завищена, а статус в групі — низький.

Такі люди мають розвинену фантазію, в результаті чого світ прикрашають і не бачать таким, яким є насправді; вони не люблять обов'язків та проблем, проте дуже люблять керувати іншими; кри­тичні зауваження ігнорують; власні помилки та невдачі не беруть до уваги. Вони постійно прагнуть отримати найрізноманітніші пільги та послаблення за рахунок інших (сім'ї, колег, одноклас­ників). Цього досягають двома шляхами: по-перше, роблять усе можливе, щоб викликати до себе якомога більше симпатії, поваги та захоплення; по-друге, якщо не діє перший спосіб, намагаються викликати співчуття до себе. У крайньому випадку увагу привер­тають блазнюванням, порушенням дисципліни та ііі.

Дуже часто демонстративні учні і студенти допікають виклада­чам своєю балакучістю, постійними жартами. Зауважено, що при розвинутому інтелекті навчальна успішність таких акцентуантів добра, однак вибіркова: краще з тих предметів, де викладачі вста­новили добрі стосунки з ними. Якщо ж такого контакту немає, успішність може бути незадовільною. У таких випадках найкраще зробити наступне: спочатку слід приділити підвищену увагу до йо­го особи (похвалити, подивитись на нього, підійти тощо), В ре­зультаті демонстративний тип відразу стає дисциплінованішим. На наступному етапі слід звертати увагу на нього лише тоді, коли його поведінка відповідає очікуванням педагога. Нарешті, на тре­тьому етапі треба зробити більші паузи між звертанням уваги. їм також доцільно давати тимчасові доручення.

Педантичний тип. Приймаючи важливі рішення, вони постійно сумніваються, є нерішучими і надто схильними до само­аналізу. Перш ніж діяти, хочуть ще й ще раз переконатися, що кра­щого рішення знайти неможливо. Проте, вже прийняте рішення мають негайно виконати: чекати вони не вміють, виявляють не­терплячість. їхня нерішучість часто приводить до гіперкомпен- сації у вигляді несподіваної самовпевненості, безапеляційності, показової рішучості саме в тих ситуаціях, де потрібна обачливість.

Такі люди мають певні проблеми в особистому житті. Напри­клад, наприкінці робочого дня вони ніяк не можуть розпрощатися з робочим місцем, неодноразово повертаються, щоб перевірити, чи
вимкнене світло, зачинені двері. По дорозі додому все одне їх тур­бують різні думки про минулий робочий день.

При крайній вираженості педантичної акцентуації характерні абсесії — нав'язливі страхи, думки, побоювання. Ці страхи пов'язані з малоймовірними подіями і особливо стосуються най­ближчих людей: для молодої людини - особи матері, для матері — її дитини. Найвагоміша причина побоювань — здоров'я.

Психологічним захистом від постійної тривоги можуть бути спеціально придумані прикмети та ритуали. Наприклад, йдучи на заняття, вони обминають всі люки, щоб не «провалитись» на кон­трольній тощо. Іншою формою захисту є формалізм і педантизм в роботі («Якщо все наперед добре спланувати, нічого поганого не може трапитись»).

Якщо педантична акцентуація виражена не надто сильно, це може надавати людині певні переваги, а саме, вона може вирізня­тися чіткістю, добросовісністю, ґрунтовністю, надійністю. Такі люди люблять свою справу, а іноді працюють в одному закладі практично все життя. Порушувати правила, закони, норми поведінки їм не властиво.

Людей з педантичним типом акцентуації часто помилково сприймають як дуже слухняних і дисциплінованих. Однак, дору­чити їм справу, яка вимагає комунікабельності та ініціативності, було би помилкою. Щоб згладити «гострі» кути педантичного ти­па, слід дотримуватися оптимістичного стилю спілкування з ними, уникати покарань та залякування, підтримувати їхню активність та самостійність.

Застрягаючий тип. Основою застрягаючого типу є пато­логічна стійкість афекту — короткочасного бурхливого емоційно­го стану, і надмірної образливості. В переважної більшості людей переживання, які викликають сильну реакцію, стихають після то­го, як реакції «дати волю»: гнів гасне, якщо можна покарати того, хто його викликав, страх минає, якщо усунути його джерело. Якщо ж розгнівана людина не змогла відреагувати на неприємну ситуацію ні словом, ні ділом, вона за якийсь час вже не буде відчу­вати сильного роздратування проти людини, яка його викликала. У застрягаючого типа усе по-іншому: афект припиняється значно повільніше, і варто лише згадати про заподіяне, як всі емоції ожи­
вають. Застрягаиня особливо яскраво виявляється тоді, коли тор­каються егоїстичних інтересів акцентуанта. Образа особистих інтересів зазвичай ніколи не забувається. Тому цей тип людей ча­сто називають злопам'ятними або мстивими.

Риси застрягаючого типу виявляються не лише тоді, коли хтось зачіпає цих людей, але й у випадку успіху. Тоді можна спостеріга­ти зарозумілість, самонадіяність, честолюбність та самовпев­неність, а у випадках особливої вираженості — підозрілість. Люди­на починає страждати від уявного поганого ставлення до себе і одночасно сама втрачає довіру до інших людей.

Збудливий тип. Провідною рисою цього типу є схильність до дисфорії — пониженого настрою з роздратованістю, озлобленістю, імпульсивністю, нетерплячістю, дратівливістю, схильністю до аг­ресії та тісно пов'язаною з цим афективністю. Впадає у вічі нестри­маність афекту: погрози, цинізм, жорстокі побої, байдужість до слабості та незахищеності супротивника. Це супроводжується зблідненням або почервонінням, пітливістю, напруженістю м'язів тощо. Такі особи часто вступають у суперечки, привід для якої мо­же бути незначний, але завжди пов'язаний із обмеженням прав та інтересів збудливого типу. Планувати своє майбутнє життя такі люди не люблять, а необхідність зайнятися іншим видом діяль­ності сприймається хворобливо. Особливо їх дратують органі­заційні моменти роботи. Тому вони часто можуть змінювати місце праці.

Навколишній світ сприймається ними як джерело конфліктів: все навколо існує для того, щоб дратувати, заважати. Вважають се­бе безкомпромісними борцями за справедливість і під цією завісою дозволяють собі ображати та принижувати інших, не вва­жати на їхню думку.

У підлітковому віці в збудливих дітей зазвичай падає моти­вація навчання, що часто поєднується з надмірними претензіями до своїх оцінок, починаючи з підлещування до вчителів і завершу­ючи конфліктами. До викладачів, а в майбутньому до керівництва, вони ставляться залежно від стилю їхнього спілкування: у разі ліберального — грубо, у разі авторитарного — з повагою.

У ставленні до збудливого типу дуже важливо не провокувати конфлікти. У спілкуванні слід дотримуватися доброзичливого то­
ну. Можна також викликати таку людину на відверту бесіду, дав­ши і й можливість висловити свої переживання, відчуття, пробле­ми тощо. Проявляючи щиру зацікавленість проблемами людини, можна, враховуючи прагматизм збудливого типу, спробувати ра­зом придумати найсприятливіший спосіб дій.

Гіпертимний тип. Це люди з підвищеним настроєм, оп­тимісти, задоволені життям, енергійні, активні, надмірно балакучі. Добрий настрій гіпертимів поєднується з добрим самопочуттям, високим життєвим тонусом, квітучим зовнішнім виглядом. Для них характерна непосидючість, часте коливання уваги, недис­циплінованість і жага пригод. Якщо гіпертимні ознаки сильно ви­ражені, людина може втратити почуття етичних норм, а в певний момент — і почуття обов'язку

Легко адаптуються до нових умов. Спостерігається прагнення до лідерства, зокрема, неформального. Комунікабельні, при цьому нерозбірливі у виборі нових знайомств. У товаристві гіпертими є чудовими співрозмовниками, постійно знаходяться в центрі уваги, всіх розважають. Однак, їхні думки часто змінюються, а інтереси нестійкі. В дорослому віці гіпертими вибирають професію, яка ви­магає постійного спілкування. Схильні до зміни професії і місця праці.

Самооцінка стійка, завищена, спрямована на майбутнє. З ровес­никами їхні стосунки добрі, крім тих випадків, коли гіпертими по­чинають їм докучати своїм постійним бажанням всюди встрявати і командувати. З дорослими стосунки зазвичай погані, особливо, якщо гі перти мам не довіряють, намагаються контролювати, опіку­ються, «читають мораль».

Дуже погано переносять самотність, поміркований режим, жор­стку дисципліну, одноманітне оточення, монотонну справу, яка по­требує ретельності, а також вимушене неробство. За таких умов, а також під час намагання оточуючих сповільнити їхню бурхливу енергію і підкорити своїй волі, вступають у конфлікти.

Найкращий спосіб встановлення контактів з гіпертимами — залучення їх до цікавої для них діяльності, особливо якщо вона пов'язана з лідерством. У підлітковому віці для них однаково небажаними є як не контро льованість поведінки, так і жорсткий контроль.

Дистимний тип. Цей тип є протилежністю гіпертимному. За натурою вони песимістичні, серйозні та більше зосереджені на не­гативному, ніж на позитивному Серйозна налаштованість веде до формування серйозних етичних позицій. На першому плані у них високі почуття, які несумісні з людським егоїзмом. Події, які їх глибоко зворушили, можуть призвести до депресії.

Дистими пасивні, їхня думка працює уповільнено. В товаристві вони майже не беруть участі у спілкуванні, лише зрідка роблять ауваження після тривалої паузи. Цей тип легко вирізнити ще у итинстві. Від інших дітей вони відрізняються нерішучістю та несміливістю.

У осіб дистнмного типу акцентуації характеру слід підтримува­ти ініціативність, уникати легковажного ставлення до них, при спробі «проникнути в душу» вибирати дуже делікатні засоби впливу.

Циклоїдний тип. Цей тип акцентуації найчастіше спостеріга­ють у старшому підлітковому та юнацькому віці (13-21 років). Його особливістю є періодичні безпідставні коливання настрою та життєвого тонусу. У типових циклоїдів цикли зазвичай тривають два-три тижні. В період підйому характерними стають риси гіпер- тимного типу, в період спаду виникає депресія. У такому стані лю­дина залишає попередні захоплення, зменшується апетит, в день настає сонливість, а в ночі — безсоння. Різко знижується працез­датність, до всього втрачається інтерес, людина стає млявою, ма­лорухливою, байдужою до всього, прагне самотності, уникає гуч­них компаній. Невдачі та дрібні прорахунки тяжко переживає. На зауваження та докори циклоїди можуть відповісти грубістю та гнівом, хоча в глибині душі вони ще більше удаються в тугу. В конфлікти при цьому вступають рідко. Іноді можливі спроби до самогубства.

Циклоїди вразливі до докорінної зміни життєвих стереотипів (зміни місця проживання, навчання, втрати друзів, близьких). Особливо це може бути виражено в студентів-першокурсників. Різка зміна характеру навчального процесу, оманлива легкість сту­дентського життя, відсутність повсякденного контролю з боку ви­кладачів, великий обсяг матеріалу у період заліково-екзаме­наційної сесії — все це може призвести до затяжної депресії. Через
перевтому депресивні явища можуть загостритися. В результаті з'являється відраза до розумової праці і навчання загалом, а також коливання самооцінки: вона в циклоїдів то висока, то низька.

По відношенню до таких осіб категорично заборонені розпиту­вання типу: «Ну чому в тебе такий поганий настрій?». В цей період необхідно по можливості зменшити різноманітні вимоги до цик­лоїдів і посилити теплі контакти зі значущими для них людьми.

Екзальтований тип. Цей тип можна назвати типом тривоги та щастя. Йому характерне різке мотивоване коливання настрою. Вони однаково легко приходять у захоплення від радісних подій, так і у відчай від сумних. Від радості до суму в них один крок. Екзальтовані люди реагують на життя бурхливіше, ніж інші, при цьому темп наростання реакції та зовнішній вияв відрізняється ве­ликою інтенсивністю. Найменші переживання супроводжуються фізіологічними проявами: потовиділенням, тремтінням.

Екзальтація найчастіше мотивуюється тонкими, альтруїстич­ними спонуканнями і тісно пов'язана з емоціями. Тому цей тип властивий зазвичай художникам та поетам. Любов до музики, мистецтва, природи, захоплення спортом, релігійні переживання, пошуки сенсу життя — все це здатне захопити екзальтовану люди­ну до глибини душі.

Інший бік їхнього характеру — надзвичайна вразливість з при­воду сумних фактів. Жалість та співчуття до нещасних, хворих людей та тварин здатні довести їх до відчаю. З приводу легкої не­вдачі чи розчарування екзальтовані люди можуть переживати щи­ре та глибоке горе. Неприємність іншої людини відчувають значно болючіше, ніж сама ця людина.

Найкращий спосіб встановлення контакту з особами екзальто­ваного типу акцентуації характеру — це проявляти ласку по відно­шенню до них, співчуття, відмовитися від докорів і покарань.

Тривожний тип. Люди цього типу акцентуації ще в дитинстві були дуже боязкими: боялись заходити в темне приміщення, заси­нати в темноті, боялись собак, грози, нарешті, інших дітей та вчи­телів. Через це однолітки їх часто дражнили та переслідували, а тривожні діти не наважувались захищатися, що провокувало сміливіших дітей ще більше знущатися над ними. В групі вони ви­конували роль «цапа відбивайла».

У дорослому віці страх відходить на задній план, а на перший виступає нездатність відстояти свою позицію у суперечливій ситу­ації. Достатньо іншій людині виступити енеріїйніше, як тривож­ний тип відходить на задній план. Тому такі люди відрізняються несміливістю, покірністю, приниженістю, невпевненістю та лякливістю. Іноді вони намагаються компенсувати свої тривоги самовпевненою і навіть зухвалою поведінкою, однак її непри­родність відразу впадає у вічі.

У спілкуванні з особами тривожного типу слід уникати заляку­вання, надмірної строгості і тиску; оберігати їх від насмішок і приниження.

Емотивний тип. Цей тин можна характеризувати двома слова­ми: чутливий та вразливий. Звичайно людей цього типу назива­ють м'якосердними, чуйними, жалісливими, задушевними. Всі ці якості яскраво виявляються у зовнішніх реакціях: міміці, жестах, плаксивості.

Душевні потрясіння залишають у душах таких людей особливо глибокий слід і можуть спричинити депресію: чим сильніше пере­живання, тим сильніше загальмована психічна діяльність та пору­шена емоційна сфера. В таких ситуаціях вони можуть перестати чинити опір. Іноді можливі спроби самогубства. Однак загалом до депресій вони не схильні, і так само легко, як суму, можуть підда­тися і радості, яка захоплює їх більше, ніж інших людей.

Емотивні особи відчувають особливе задоволення від спілку­вання з природою, люблять мистецтво.

Осіб з емотивним типом акцентуації характеру треба оберігати від надмірно сильних переживань, як радісних, веселих, так і сумних, тривожних. Дітям з таким типом акцентуації не можна читати усіх казок, бо коли сюжет сумний, вони відразу починають плакати.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: