Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Л. Форми, засоби та стилі спілкування




Спілкування між людьми може відбуватися у різних формах. Кожній з них приписані свої правила та норми спілкування. За формою вирізняють:

^ анонімне спілкування — спілкування між незнайомими чи не пов'язаними особистісними стосунками людьми (наприклад, між пасажирами транспорту);

^ функціонально-рольове спілкування — між людьми, які ви­конують різні соціальні ролі і яких поєднують взаємні обов'язки (наприклад, між лікарем та хворим, викладачем та студентом). Спілкування здійснюється за допомогою двох основних засобів: ^ вербального (від лат. г^егЬит — слово), яке забезпечує мова — система словесних знаків[5]. Під час мовного спілкування надзви­чайно важливо, щоби обидві сторони спілкування в сказане і почу­
те вкладали один й той самий зміст. Якщо це не так, вони домови­тися між собою не зможуть;

^ невербального, яке здійснюється за допомогою символічної поведінки: інтонації та тембру голосу, паузи, пози, жестів, ходи, міміки, пантоміміки, візуального контакту, міжособистісного простору тощо. Воно проявляється, як правило, несвідомо. Тому, хоча люди зважують свої слова, невербальні засоби «видають» їхні справжні думки і почуття. Якщо слова людини розходити­муться з невербальною поведінкою, співрозмовник повірить ос­танній. Тому вона має гармоніювати з вербальною, доповнюючи останню.

За даними американського вченого Дж. Скотта, 55 % інфор­мації ми отримуємо від жестів і міміки; 38 % дає нам висота і тембр голосу; 7 % — зміст сказаного. Правильно підібрана інтонація мо­же додати до повідомлення майже 40 % інформації.

Поза також не завжди відповідає за своїм значенням тому, про що людина говорить, але вона завжди є правдивішою за слова. Так само як міміка, поза має елементи природженого характеру і одно­часно є соціальна за походженням. Наприклад, міцно стиснуті ру­ки є позою підозри, недовіри і напруженості людини, що не сприяє контакту зі співрозмовниками. Такий же ж ефект мають схрещені ноги чи руки. Це свідчить про конфронтацію і протистояння або захисну реакцію людини. Ті, хто зазвичай тримають руки у кише­нях, надмірно критичні і потайні або знаходяться у пригніченому стані. Руки, з'єднані за спиною, і піднесене догори підборіддя є ав­торитарною позою абсолютної переваги.

Багато про людину можуть сказати її жести. Надто інтенсивна жестикуляція відвертає увагу співрозмовників від змісту мовлен­ня, викликає зайві асоціації і привертає надмірну увагу до того, хто говорить. Загалом жестикуляція залежить від національних особ­ливостей. Упродовж години спілкування італійці жестикулюють в середньому 120 разів, французи — 80, фіни — лише один раз. Українці за цією характеристикою посідають середнє становище. Найбільш розвинена система жестів у аборигенів Австралії і Північної Америки.

Ще одним нсвербальним засобом спілкування є хода людини. Можна стверджувати, що люди, в яких швидка хода, і при цьому
нони розмахують руками, мають у житті якусь ціль і готові негай­но її реалізувати.

Пагато додаткової інформації про співрозмовника дає обличчя людини, насамперед, очі. Контакт очей, або візуальний контакт між людьми, складає надзвичайно важливу частину спілкування. Подивившись людині у вічі, можна отримати 87 % інформації про повідомлення. Коли ми дивимось на співбесідника, це означає не лише зацікавленість, а й зосередженість на тому, що нам говорять. Ті, хто мислить абстрактними категоріями, прагнуть до більшої кількості контакту очей, на відміну від тих, хто мислить конкрет­ними поняттями. Цс пояснюється тим, що в перших більша здатність до інтегрування інформації.

Візуальний контакт регулюється суспільними нормами. Так, у Малі молодші за віком люди ні за яких умов не мають права диви­тися у вічі старшим. На островах Фуджі під час розмови прийнято відвертатися від співрозмовника, а в європейців цс є виявом неввічливості і неповаги. Японці під час розмови дивляться не у вічі, а на шию партнера. Взагалі в країнах Півдснно-Східної Азії (Китай, Японія та ін.) партнери спілкування здебільшого уникають прямого погляду. Навпаки, в деяких країнах Європи (Франція, Італія) та в Латинській Америці нормальним вважається, якщо на співрозмовника «витріщуються». Українці, як і народи Східної Сиропи та Скандинавії, займають у цьому проміжне становище. У нашій культурі дивитися прямо у вічі партнерові по спілкуванню потрібно від ЗО до 60 % часу розмови. Тим, що дивляться у вічі мен­ше третини тривалості розмови, рідко довіряють. При цьому кон­такт очей має періодично повторюватися, щоразу триваючи не більше 7 секунд. Постійний погляд на людину заважає їй зосереди­шся і вважається нав'язливим. Дещо довше ми схильні дивитися на тих, ким захоплюємось, хто нас цікавить.

Засобом невербального спілкування є також міжособистісний простір, або дистанція спілкування. Незручну для співрозмов­ників дистанцію можна трактувати як уторгнення в особистий «життєвий простір» або як відчуженість, небажання йти на кон­такт. Дистанція спілкування залежить від близькості стосунків людей, віку, статі, соціального статусу партнерів, особистісних особливостей людей, щільності населення, національних стандартів тощо. Звичайно жінки стоять чи сидять ближче до співроз­мовника, ніж чоловіки. Психічно врівноважені люди підходять ближче один до одного, тим часом як тривожні намагаються три­матися на віддалі. Зацікавлені один в одному співрозмовники скорочують дистанцію спілкування. Величина дистанції залежить також від щільності населення місцевості, де людина виросла. Більша щільність допускає меншу дистанцію, наприклад, у місті така дистанція менша, ніж у сільській місцевості.

У різних народів прийнятною вважається різна відстань між співрозмовниками. Якщо порівняти європейців, латиноамери­канців і арабів, то найменша відстань в арабів, а найбільша — у європейців. В Європі відстань між партнерами спілкування збільшується з півдня на північ, залежить від різновиду взаємодії і, в середньому, є наступною:

^ інтимна дистанція — до 40 см. Характерна для особливо близьких між собою осіб. Зустрічається при інтимних стосунках, у спорті, танцях тощо;

^ особиста дистанція — від 40 см до 1 м 50 см. На такій відстані люди спілкуються під час конференцій, на ділових зустрічах тощо;

^ суспільна дистанція — від 1 м 50 см до 4 м. Відповідає офіційним контактам та діловим стосункам. Спостерігається у зв'язках між особами з відмінними позиціями і суспільними роля­ми, наприклад, між керівником і підлеглим;

^ відкрита дистанція — від 4 до 8 м. Це епізодичні, ситуативні контакти між чужими людьми. Така дистанція не передбачає зво­ротного зв'язку.

У США інтимна дистанція становить віддаль до 45 см, особис­та — від 45 см до 1,2 м, соціальна — від 1,2 до 3,6 м, громадська — понад 3,6 м.

Правильно обрана дистанція задає тон спілкуванню. Вторгнен­ня «не своєї» людини в ці зони сприймається погано. Результатом такого вторгення можуть бути захисні агресивні реакції, асоціальні дії, зниження рівня самоконтролю, пригнічення.

Психологічно на людину впливає не лише відстань між співроз­мовниками, але й конфігурація, яку вони утворюють. Коли двоє стоять паралельно один до одного, це означає, що вони не хочуть, щоби до них хтось приєднався. Коли ж їхні плечі утворюють кут,
інші до них приєднуватися можуть. Якщо співрозмовники сидять, то доцільно уникати позиції «прямо напроти».

У ході спілкування кожна людина виробляє свій стиль. Такими стилями може бути:

^ «спільна творчістьСпілкування здійснюється на основі діалогу, і партнери знаходяться у паритетному становищі. Це — найпродуктивніший стиль;

^ «дружня прихильність». До партнера спілкування став­ляться із повагою, проявляючи щирий інтерес до нього. Цей стиль також можна вважати ефективним;

^ «загравання*. Один із партнерів спілкування прагне завой- увати в іншого фальшивий, дешевий авторитет. Він викликаний бажанням сподобатися, бути прийнятим іншою людиною;

^ «залякування*. Цей стиль протилежний попередньому. Один із партнерів спілкування ставиться у залежне становище, що викликає негативну реакцію. Може виникнути у керівника сто­совно підлеглих внаслідок власної невпевненості. Процес спілку­вання відбувається надто формально і офіційно, між партнерами є відчуження;

^ «дистанціяОдин із партнерів спілкування підкреслює свою відмінність від інших: вікову, соціальну, службову, про­фесійну. Цей стиль провокує авторитарність. Він поширений у пе­дагогічній діяльності. Деяке дистанціювання між викладачем і студентом (або вчетелем і учнем) необхідні, аби навчальна діяльність не перетворилась у «панібратські» стосунки, однак при надмірному його застосуванні контакти між суб'єктами педа­гогічної діяльності порушуються;

У «менторетво*. Один із партнерів спілкування свідомо чи мимовільно перебирає на себе роль наставника. Його повчально- покровительський тон збільшує розрив між партнерами і викли­кає небажання спілкуватися.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных