ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Ефективне та конфліктне спілкуванняКомунікативні навички не успадковують, а набувають. Ефективне спілкування передбачає, що партнери по спілкуванню і Ментор - ім'я наставника Телсмака, сипа Одіссея, н поемі Гомсра «Одіссея». однаково сприймають і тлумачать тс, що вони повідомляють один одному. Необхідною умовою успішного процесу спілкування є відповідність поведінки людей, що взаємодіють між собою, взаємним очікуванням. Цьому сприяють комунікативні уміння, які виробляються на основі комунікативних здібностей і певних особистісних рис. Такими рисами є комунікабельність, кон- тактність', високий інтерес до інших людей, товариськість, відсутність тривожності і упередженості, адекватний зворотний зв'язок, пластичність поведінки, артистизм, оптимізм, уміння передбачати поведінку інших людей. Ці риси розвиваються на основі спостережливості, симпатії до людей, прийняття їх такими, якими вони є. Ефективність спілкування буде зростати, якщо людина приваблює співрозмовника поглядом очей (прямим, променистим, твердим і теплим), тембром голосу (багатим і гнучким за модуляціями), ритмом мовлення (то збудливим, то заспокійливим, але не одноманітним), а також особливими інтелектуальними якостями (здатністю до імпровізації, ситуативністю мислення, наявністю зворотного спілкування). Для ефективного спілкування необхідно також, щоб людина змогла сконцентруватися на співрозмовникові, продемонструвати своє розуміння, не висловлювала оцінок і не давала порад. Людину слід більше слухати, аніж самому говорити. Володіючи цими якостями, можна справити добре враження на людей і підвищити ефективність спілкування, навіть не маючи привабливої зовнішності. Звичайно, якщо від природи людини некомунікабельна, їй важче буде сформувати ці риси, але розвинути вміння спілкуватися якоюсь мірою може кожний. У крайніх випадках виникає конфліктне спілкування. Конфлікт (від лат. соп/ІісШз -зіткнення) — це зіткнення ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань в окремої особи або в групи осіб. У процесі сумісної діяльності причиною конфліктів можуть бути: предметно-ділові розбіжності, розбіжності особистісно- прагматичних інтересів, невірне уявлення про наміри і думки людини, помилкова інтерпретація мотивів, помилкова оцінка Конфлікти можуть виконувати як деструктивні, так і конструктивні функції. Деструктивний вплив конфлікту виявляється у фізичному і психологічному насильстві, появі стресу, гніву, ворожості, злоби, виникненні ймовірності захворювання (особливо серцево-судинної системи і шлунково-кишкового тракту), виснаженні особистісних ресурсів (матеріальних і духовних), порушенні системи міжособистісних взаємин, зниженні продуктивності діяльності, порушенні традицій спілкування. Однак конфлікти мають і конструктивний вплив. Вони усувають суперечності, дають змогу глибше оцінити іпдивідуально-психологічні особливості людей, показують, як нам слід змінювати себе, знімають емоційне напруження, долають депресію, формують міжособистісні відносини, в окремих осіб підвищується авторитет, активізують соціальне життя групи, зосереджують увагу на невирішених проблемах, з'ясовують суспільну думку, можуть породити сприятливіші умови роботи і згуртувати групу. Конфлікти бувають такого виду: ^ внутрішньоособистісними — виникають тоді, коли стикаються рівні за силою, але притилежні за спрямованістю мотиви, потреби, інтереси, цінності тощо. Наприклад, студент, з одного боку, усвідомлює, що списувати нечесно, але з іншого, потреба отримати високу оцінку надто велика. Одним з проявів виутрішньо- особистісного конфлікту £ рольовий конфлікт. Рольові конфлікти виникають через недостатньо чіткий перелік завдань, пов'язаних із соціальною роллю[6]; внутрішній конфлікт ролей, наприклад, конфлікт між роллю старости групи, який повинен слідкувати за дисципліною в групі, і роллю студента, якого однокурсники намовляють колективно прогуляти «пару»; невідповідність особистості, коли обов'язки, пов'язані з певною роллю, суперечать її ^ міжособистісними — найчастіше виникають у тих випадках, коли виявляється антогонізм позицій як наслідок протилежних цінностей, задач та цілей різних людей в групі. У новостворених групах такі конфлікти виникають частіше, ніж у тих, які мають досвід співпраці. Іноді такі конфлікти виникають між педагогом (вчителем) і студентом (учнем). За даними психологів, 34 % педагогічних конфліктів породжують учителі і 66 % — учні; ^ між особою і групою — виявляються як конфронтація між старими членами групи і новим під час його «входження» у групу; коли хтось із членів груші проти волі інших хоче змінити свій статус, наприклад, стати лідером; між керівником і підлеглими, особливо у разі зміни керівництва, наприклад, керівник є «чужаком» для групи, стиль нового керівника відрізняється від попереднього, в групі є свій лідер, який претендує на посаду керівника; ^ міжгруповими — виникають тоді, коли є суперечності між окремими соціальними групами, кожна з яких має свої цілі і своїми практичними діями перешкоджає успіху іншої групи. Наприклад, конкуренція двох фірм за ринок збуту товару. Такого виду конфлікти виникають і в межах однієї групи, коли вона поділена на ворогуючі підгрупи. Конфлікти є достатньо частим супроводом педагогічної діяльності. Для педагогічної діяльності характерні наступні типи конфліктів: ^ Конфлікти, зумовлені різноманітністю професійних обов'язків педагога. Усвідомлення неможливості однаково добре виконати всі свої обов'язки може в сумлінного педагога спричинити внутрішній конфлікт, який долається шляхом покращення організації праці педагога. ^ Конфлікти, породжені різними очікуваннями з боку тих осіб, які впливають на виконання професійних обов'язків педагога, наприклад, директора (або завідувача кафедри), колег по роботі, учнів (або студентів) тощо. Тут виходом із конфлікту є дотримання педагогічної позиції і висока професійна культура. ^ Конфлікти, причина яких у низькому престижі окремих предметів навчальної програми. У такому разі всі дисципліни, які S Конфлікти, пов'язані з надмірною залежністю діяльності педагога від директивних документів (наприклад, навчальних планів), які залишають мало можливості для педагогічної творчості. Послаблення конфлікту залежить від органів управління світою. S Конфлікти, що грунтуються па суперечності між великим педагогічним навантаженням і прагненням зробити професійну кар'єру. Оптимально, якщо ця професійна кар'єра спрямована на особисту самореалізацію. Американські психологи К. Томас та Р. Кіллмен описали п'ять головних стратегій поведінки у конфлікті: суперництво, спів робітництво, компроміс, пристосування і уникнення. Суперництво, або конкуренція — це нав'язування іншій стороні вигідного для себе рішення. Таку стратегію використовують у більше ніж 90 % конфліктів. Співробітництво — пошук прийнятного для обох сторін рішення. Це найприйнятніша стратегія поведінки у конфлікті, однак таким шляхом розв'язують лише 1-2 % конфліктів. Компроміс — це взаємні поступлення у чомусь важливому та принциповому для кожної із сторін. Третину конфліктів між підлеглими і керівництвом розв'язують таким шляхом. Пристосування — зниження своїх вимог і прийняття позиції опонента. Так завершується дві третини конфліктів між керівництвом і підлеглими, причому поступаються, зазвичай, підлеглі. Уникнення — відсутність активних дій у розв'язанні конфлікту. Послідовними кроками спільного розв'язання конфлікту є: з'ясування конфліктної ситуації, вислуховування пояснень та пропозицій іншої сторони, оцінка пропозицій та вибір найсприятливішої, обговорення рішення, неухильне виконання кожним прийнятого рішення. Залагодження конфлікту вимагає переговорів, тобто процесу, за допомогою якого конфліктуючі сторони намагаються дійти згоди і виробити стратегію врегулювання конфлікту. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|