ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Особливості спілкування під час екзаменуДля студентів особливе напруження спричинює спілкування з викладачами під час усних екзаменів. Відомо, що успішність такого спілкування, а отже і оцінка за відповідь, значною мірою залежить від того, коли студент йде відповідати, як готується до відповіді і як її починає, скільки і як говорить. Все це в кінцевому результаті впливає на враження, яке студент справляє на викладача, а отже і на отриману оцінку'. Коли студентові найкраще йти відповідати? У кожного щодо цього є свої міркування і навіть стратегія дій. У багатьох навчальних групах перед іспитом складають список, у якому порядку студенти будуть заходити до екзаменатора, і строго дотримуються цього порядку. Для студента, який підготувався до іспиту і претендує на високу оцінку, найкраще зайти в аудиторію у першій п'ятірці, а йти відповідати четвертим-п'ятим. У такому разі спрацьовує викладацький стереотип — «сильні йдуть першими». Крім того, у студентів буде достатньо часу для підготовки і час па те, щоб зорієнтуватися, який рівень вимог у викладача, які типові додаткові питання він ставить. Наприкінці дня екзаменатори здебільшого менш уважні, стомлені, не хочуть слухати довгі відповіді і ставлять менше додаткових запитань. У цей час легше відповідати, якщо є суттєві прогалини в знаннях. Проте слід пам'ятати, що багатогодинне чекання стомлює студентів, в результаті чого погіршується пам'ять. Оцінки наприкінці дня, як правило, нижчі. Тому останніми йдуть відповідати ті, кому потрібна трійка. Це дає змогу не лише скористатися втомою викладача, а й повідомити екзаменатору додаткову інформацію про себе (наприклад, затяжну хворобу, велику любов до предмета, погану пам'ять тощо). Як готуватися до відповіді? Перша думка, яка з'являється в студента після отримання білета, пов'язана з тим, що він усе забув. Починається надмірне хвилювання і навіть паніка. Це типова ' У ньому иараірафі використані матеріали статті: Фадєєв М. Ю., Галушко О. 0. Не хвилюйтесь — V вас екзамен // Практична психологія та соціальна робота. — 2003. — X«2-3. — С. 112-19;1 2004. - № 2. - С. 67-73. ситуація. У такому разі слід розслабитися, наприклад, заплющити очі, згадати щось приємне, і після того ще раз уважно прочитати запитання. Якщо питання, яке студент знає добре, немає, слід взяти чернетку і записувати уривки думок, які виникають у зв'язку з ним питанням. Ці уривки па разі можуть бути мало пов'язані між собою, однак згодом в силу асоціативності пам'яті записи будуть ставати все змістовнішими і змістовнішими. Тоді їх можна спробувати упорядкувати у логічній послідовності. Під час підготовки до відповіді необхідно зазначати кілька конкретних цифр, деталей, фактів, малювати графіки і схеми. Це стосується не лише точних наук, а й гуманітарних. Точність відповіді значно ефектніше впливає на екзаменатора, ніж загальні розмірковування з теми відповіді. Особливий ефект справляє графік, намальований не заздалегідь, а в процесі відповіді. Так студент демонструє те, що вільно володіє матеріалом і має високий рівень абстрактного мислення. Якщо ж визначення, формулу чи схему не вдається ніяк пригадати, варто пропустити їх, але ні у якому разі не писати невірно. Якщо на підготовку виділено мало часу, складають хоча б короткий план відповіді і записують кілька перших фраз, з яких і починають відповідати. Ніколи не слід виходити відповідати з чистим аркушем паперу, навіть якщо студент є супервідмінником. Викладач це розцінює як лінь чи зухвалість. Якщо студент вже закінчив підготовку, слід відпочити і не намагатися йти відповідати поза чергою. У цей час треба поспостерігати, як відповідають інші студенти. Іноді у їхніх відповідях можна почути щось потрібне для себе. Особливо це стосується суспільних дисципліи, бо в них зміст питань сильно перегукується. Луже важливо добре почати відповідь. Щоб легше було взяти себе в руки на початку відповіді, рекомендується обмежити візуальний контакт з екзаменатором, але коли студент себе опанує, обов'язково треба подивитися на нього. Якщо руки тремтять, їх слід сховати під стіл. Завданнями першої фрази відповіді є встановити контакт з екзаменатором, привернути його увагу, створити відповідну атмосферу для відповіді. Здебільшого екзаменатор уважно слухає і Повідомивши номер білета і питання, студенту слід починати з опису подій або явища, а не з їхнього оцінювання. Особливо це стосується питань, з приводу яких є різні погляди. Типовими помилками на початку відповіді є наступні. По-перше, надмірна самовпевненість (не рекомендується починати відповідь словами: «Це дуже просто...» або «У цьому питанні я не згодний із...» тощо). Краще на початку продемонструвати офіційну точку зору, а власний погляд висловити пізніше. По-друге, надмірна невпевненість (студент починає відповідь з заяв: «Чи можна я почну з другого питання?», «Вибачте, можна мені розпочинати?»). По-третє, надмірна зарозумілість (студент починає відповідь з заяви «Ви, мабуть, про це ще не чули...», зі спірної ідеї або з безапеляційної заяви типу «ніколи», «завжди» та ін.). Безпечніше розпочати зі слів «як правило», «здебільшого» та ін. З психологічної точки зору безапеляційність висловлювань сприймається як ознака обмеженості. На оцінювання знань студента впливає те, скільки і як він говорить. Співвідношення відповіді студента і висловлювань екзаменатора має коливатися в межах 75-80 % на 25-20%. Якщо екзаме- натр говорить мало, студентові важко підтримувати зворотний зв'язок; якщо багато — екзаменатору здаватиметься, що на запитання відповів він. Якщо викладач перебиває, слід припинити відповідь і уважно вислухати його. Якщо ж екзаменатор перебиває надто часто, під час відповіді варто максимально скоротити паузи, говорити швидко, впевнено і достатньо голосно. У кожному конкретному випадку орієнтуються на реакцію екзаменатора: на його нетерпіння або на те, що він чекає на продовження. Відповідати слід виразно, маючи чітку дикцію. Темп мовлення слід змінювати. Монотонність може зашкодити відповіді. Основні положення можна декілька разів повторити іншими словами. Особливо тоді, коли вже нічого сказати, а екзаменатор явно чекає продовження відповіді. Якщо відповідь студента не вразила ви Під час відповіді ні в якому разі не можна триматися «на рівних» із екзаменатором. Виявляючи повагу до екзаменатора, водночас студент мас відчувати власну гідність. Типи відповідей на іспиті можуть бути наступними: ^ Кавалерійська атака. Студент відповідає у дуже швидкому темпі, цим немов демонструючи безмежність своїх знань і повагу до часу екзаменатора. Цей тин відповіді дає змогу «проскочити» заплутану або невивчену частину теми. Він також позбавляє від додаткових запитань. ^ Вільний політ. Студент відповідає, не зазираючи в аркуш для відповіді. Темп відповіді помірний. Такий тип відповіді спонукає викладача до діалогу, під час якого слід поводити себе коректно, уважно слухати екзаменатора, не перебивати і бажано не сперечатися. Так найкраще складати іспити із суспільних наук. ^ Доповідь. Студент читає свої записи, не відриваючи очей від аркуша. Навіть якщо відповідь правильна і повна, такий тип не є ті гідний, бо не справляє враження. Переважно так відповідають тому, що не можуть подолати хвилювання або погано володіють матеріалом. У такому разі хоча б інколи слід дивитися на викладача. ^ Квантовий викид. Відповідь поділяють на кілька частин. Кожна має охоплювати визначення, твердження, аргументацію, доведення, приклади, факти, висновки, в яких можна повторити основні положення. Між цими частинами слід витримувати невеликі паузи. Цей тип відповіді рекомендується застосовувати, коли запитання передбачає такий поділ, запитання складне, екзаменатор флегматик, педант, любить послідовність або є людиною похилого віку. ^ Тет-а-тет. Цей тип застосовують, коли екзамен складають малодосвідченому молодому викладачеві, дещо невпевненому, який має труднощі у професійному плані. З таким викладачем треба дотримуватися статутних меж. Якщо екзаменатор невпевнений у собі і неагресивний (скутий і не дивиться на студента, не ро Найважливіше на кожному екзамені — це кінцевий результат, тобто оцінка. На оцінку впливають знання студента, його поведінка, зовнішній вигляд, попередні оцінки, відповідь попереднього студента, рівень знань групи. Знання — це перший і головний чинник. Змістовні і глибокі знання, зазвичай, оцінюють високим балом. Однак, корекцію можуть внести додаткові чинники, зокрема, поведінка студента під час екзамену. У такому разі знизити оцінку можуть спроби списати, підказати іншим, відсутність нотаток на листку для відповіді, надмірне хвилювання, надмірна невпевненість, самовпевненість або зарозумілість студента, його не- тактована поведінка і навіть невміння встановити контакт із екзаменатором. Нарешті, на оцінку може вплинути зовнішній вигляд студента. Акуратний, охайний одяг студента справляє враження на екзаменатора і додає студентові більшої впевненості. Стежити слід і за мімікою. Якщо студент відповідає холодно і недбало, показуючи, як він не любить предмета, невдовзі у екзаменатора з'являється до нього уперджене ставлення. На оцінку усної відповіді, особливо якщо складають останній іспит, впливають оцінки, одержані студентом на попередніх іспитах. У такому разі викладач може «тягнути» додатковими запитаннями до оцінки, яку найчастіше отримував студент па попередніх іспитах. Якщо на попередніх іспитах розрив між оцінками дуже великий (наприклад, «5» і «З»), одну з них екзаменатор розглядає як випадкову. Яку саме — це залежить від двох чинників: від відповіді студента і від черговості оцінок. Варіант «З» і «5» кращий, ніж «5» і «З». Це пов'язано з поширеним стереотипом, згідно яким перша спроба залежить від випадку, а підсумок свідчить про закономірність. Якщо розрив між першою і другою оцінкою один бал, краще мати варіант «З» і «4» або «4» і «5», ніж варіант «4» і «З» або «5» і «4». Перший варіант свідчить, що ви зібрались і:«силами, другий, що ви розслабились або лінуєтеся. В оцінюванні знань студента чимале місце посідає рівень знань попереднього студента. Тут спрацьовує закон контрасту: на фоні посередніх знань ви виглядатимете краще, і навпаки. Звідси випливає наступне правило: якщо попередній студент відповів погано, наступний повинен продемонструвати прямо протилежний стиль відповіді. Так, якщо він розтягував речення і слова, то наступному слід говорити жваво і у швидкому темпі, варіюючи інтонацію. Якщо, навпаки, попередник метушився, наступний студент має відповідати спокійно, витримуючи паузи. Якщо ж попередній студент відповідав добре, наступний має підлаштуватися під його стиль відповіді. Нарешті, на оцінку впливає рівень знань однокурсників, а саме середній рівень знань усієї групи. Це правило починає діяти, коли цей рівень з'ясовується, а саме у другій половині іспиту З огляду на ці особливості спілкування студента з викладачем під час іспиту, можна збільшити свій шанс на високу оцінку. ф * * * * Спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована па обмін інформацією пізнавального чи афективно-оцінкового характеру. Комунікабельність — це риса особистості, яка виявляється у здатності до спілкування з іншими людьми. До структури спілкування належать три компоненти: комунікативний (обмін і передача інформації між людьми), інтерактивний (організація сумісної діяльності людей, побудова спільної стратегії взаємодії) та перцептивний (взаємне сприймання, розуміння і оцінка партнерів спілкування). Комунікативні бар'єри — це мотиви, які перешкоджають спілкуванню з окремою людиною чи групою людей. Стан дискомфорту і напруження, викликані суперечністю між протилежними знаннями в однієї людини, називають когттивним дисонансом. Соціальна перцепція — це соціальна детермінація процесів сприймання; процес сприймання фізичних і поведінкових характеристик «соціальних об'єктів». Основними функціями спілкування є інформаційно-комунікативна, регулятивно-комунікативна і афективно-комунікативна, а також функція організації сумісної діяльності, пізнання людини людиною та формування і розвитку міжособистісних взаємин. Найважливішими механізмами міжособистісного сприймання є ідентифікація -розуміння іншої людини через уподібнення себе їй; соціальна рефлексія — усвідомлення суб'єктом того, як його сприймають інші люди; стереотипгзація — інтерпретація причин поведінки людини через зіставлення зі зразками, що відповідають соціальним стереотипам. Приписування причин поведінки чи прояву осо- бистісиих рис людини різноманітним чинникам (внутрішнім та зовнішнім) з метою їхнього пояснення називають каузальною атрибуцією. Фундаментальна помилка атрибуції проявляється у тому; що сторонні люди схильні недооцінювати ситуаційні і переоцінювати особистіші впливи на поведінку інших людей. Стереотип — це спрощене уявлення про людей, події, процеси, поширені серед широкого кола осіб. їх розуміють також як якості, що приписують певній соціальній групі чи певній особі. Вони можуть бути вірними і хибними. Ефектами міжособистісного сприймання є ефект первинності, новизни, ореолу, гомогенності чужої групи. На міжособистісне сприймання впливають також соціальна установки (аттітюд) і ставлення до людини. Спілкування поділяють на різновиди залежно від контингенту учасників (міжособистісне, особистісно-групове, міжгрупове), спрямованості (соціально орієнтоване, предметно орієнтоване, особистісно орієнтоване), способів реалізації (формальне, неформальне), тривалості спішування (короткотривале, довготривале), залучепості (безпосереднє, опосередковане), завершеності (завершене, незавершене), домінування того чи іншого виду діяльності (виробниче, спортивне, педагогічне тощо). За формою вирізняють анонімне та функціонально-рольове спілкування. Спілкування здійснюється за допомогою двох основних засобів: вербального (мова) та невербального (інтонація і тембр голосу, паузи, поза, жести, хода, міміка, пантоміміка, візуальний контакт, міжособистісний простір тощо). У ході спілкування кожна людина виробляє свій стиль: «спиіьпа творчість», «дружня прихильність», 4загравання«залякування», дистанція», «менторство». Ефективне спілкування передбачає, що партнери у спілкуванні однаково сприймають і тлумачать те, що вони повідомляють один одному. Конфлікт — це зіткнення ідей, інтересів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань в окремої особи або в групи осіб. Конфлікти можуть виконувати як деструктивні, так і конструктивні функції. Вони бувають такого виду: внутрішньоособистісни- ми, міжособистісними, між особою і групою, міжгруповими. Існує п'ять основних стратегій поведінки у конфлікті: суперництво, співробітництво, компроміс, пристосування та уникнення. Успішність спілкування між студентом та викладачем під час іспиту, а отже і оцінка за відповідь, значною мірою залежить від того, коли студент йде відповідати, як готується до відповіді і як її починає, скічьки і як говорить. Список літератури 1. Головаха Е. И., Панина П. В. Психология человеческого взаимопо нимания. — К., 1989. 2. МайерсД. Социальная психология. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2000. — С. 99-194. 3. Яирепберг Дж., Калеро Г. Читать человека — как книгу. — М.: Экономика, 1990. — 48 с. 4. Петровская Л. А. Компетентность в общении: Социально-психоло гический тренинг. — М., 1989. — С. 9-17, 45-194. 5. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. — Львів: Видавництво «СІІОЛОМ», 2001. - С. 3-4, 63-77. 6. Рыбакова М. М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом про цессе. - М., 1991. 7. Савчин М. В. Педагогічна соціальна психологія: Навчальний посібник. — Дрогобич: Відродження, 1998. — С. 118-159. 8. Томан І. Мистецтво говорити. — К.: Політвидав України, 1986. — С. 51-59,127-132,211-216. 9. Фадеев М. ІО., Голушко О. О. Не хвилюйтесь — у вас екзамен // Практична психологія та соціальна робота. — 2003. — № 2-3. — С.112-119; - 2004. - № 2. - С. 67-73. 10.Щекин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. 2-е изд. — К., 1993.- 238 с. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|