Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Ефективність групової діяльності




Ефективність групової діяльності залежить від рівня групового розвитку, зокрема від групової ідентифікації, згуртованості та об'єктивності у покладанні і прийнятті відповідальності. Крім то­го, суттєвими чинниками успішної діяльності групи є її розмір, композиція, стиль лідерства (керівництва), особистісні взає­мовідносини і психологічний клімат.

Розмір групи має як позитивний, так і негативний вилив на гру­пову діяльність. Позитивний вплив виявляється у тому, що зі збільшенням розміру групи у ній зростає кількість яскравих індивідуальностей. Це створює кращі умови для всебічного обгово­рення різноманітних питань сумісної діяльності і прийняття опти­мальних рішень. Чим більша група, тим легше знайти людину, яка найкраще виконала б ту чи іншу роботу. Така група встигає опра­цювати більшу кількість інформації за заданий час. Однак, зрос­тання чисельності групи має і негативний бік. За таких умов може зменшитися її згуртованість, зрости розбіжність у думках і загост­ритися взаємостосунки. Зростає ймовірність її розпаду на підгру­пи, що утруднює досягнення єдності у групових рішеннях. Групою великого розміру важче управляти, організовувати взаємодію її членів, зокрема міжособистісні. Зі зростанням чисельності групи середній внесок кожного з її членів у спільну діяльність змен­шується, знижується також групова згуртованість і привабливість. Американські дослідники довели, що зі зростанням кількості індивідів, які були свідками страждань людини, зменшується ймовірність того, що вони нададуть постраждалому допомоіу.

Доведено, що групам із непарною кількістю членів притаман­ний менший антогонізм порівняно з групами, що мають парну кількість членів. Якщо до двох осіб приєднується третя, це має суттєвіші наслідки, ніж коли до трьох приєднується четвертий або
до чотирьох — п'ятий і т. п. Групи, які складаються з 20-30 осіб, де­монструють більшу сумісність, ніж групи з 8-11 осіб. Найбільш стійкою є група з 6-7 осіб.

У кінцевому результаті оптимальний розмір малої групи визна­чається конкретним видом її діяльності і особистим складом її членів. Для групи, яка вирішує творчі чи наукові завдання, чи­сельність не має перевищувати 5-7 осіб. Зростання кількості членів у такому разі може призвести до того, що судження колег не завжди починають сприймати адекватно.

Композиція, тобто індивідуальний склад групи, на ефек­тивність її діяльності впливає через систему взаємовідносин між членами групи. При однаковому складі група може бути сумісною і несумісною, згуртованою і незгуртованою тощо. Високорозви- иуті групи з неоднорідною композицією, тобто зі значними гоціально-психологічними відмінностям між її членаіМи, ефек- і ивпіші, ніж однорідні, бо вони краще справляються зі складними проблемами і задачами, більш різноманітно підходять до розв'язку проблем. У слаборозвинутій неоднорідній за композицією групі ускладнюється взаєморозуміння і вироблення групової позиції. Такий склад групи призводить до суперечностей і конфліктів. Такі і рупи доцільно поділити на підгрупи, які б об'єднували сумісних подей. Однорідні за композицією групи зазвичай більше задово- існі взаємним спілкуванням і краще розв'язують прості задачі, бо розуміють один одного з півслова.

Ефективність групової діяльності залежить також від того, наскільки стиль лідерства відповідає даній ситуації. У високороз- лннсних групах більшу ефективність має колегіальний стиль лідер- пі«ч (керівництва): демократичний, а в деяких ситуаціях — лібе­ральний. У середньороз вин утих групах найкращий результат дає поєднання авторитарного, демократичного і ліберального стилів. Як тимчасовий стиль під час розв'язання складних завдань в умовах дефіциту часу у таких групах можна використовувати авторитар­ний стиль. Надто часте і необгрунтоване застосування цього стилю у середньорозвинутих групах знижує настрій людей і погіршує ефективність її діяльності. У слаборозвинутих групах, не готових до самоорганізації і у яких часто виникають конфлікти, найефек- мівнішим є авторитарний стиль з елементами демократичного.

Суттєву роль у груповій діяльності посідають особистісні взаємовідносини, які склалися між членами групи. Під час розв'язання групою відносно простих задач, які для членів групи є звичними і не вимагають сумісних зусиль і емоційного напружен­ня, особистісні взаємовідносини не впливають суттєво на резуль­тати групової діяльності. Якщо ж від членів групи вимагають скоординованих зусиль, які породжують емоційне напруження, то кращий результат буде досягнуто при більш розвинутих соціаль­но-психологічних взаєминах.

Ефективність групової діяльності залежить також від психо­логічного клімату, який панує у групі, тобто від групового наст­рою. Іншими словами, це психологічна атмосфера в групі. Психо­логічний клімат створюють міжособистісні взаємовідносини, які утворились у групі.

Таким чином, ефективність групової діяльності є результатом взаємодії цілої низки чинників, які в сукупності визначають життєздатність групи.

# * * # *

Група — це соціальна спільнота осіб, об'єднаних за певною озна­ко, які взаємодіють між собою і усвідомлюють свою прина­лежність до неї. Членів групи характеризують групові норми, санкції, позиції, статус, соціальна роль.

Групові норми — це загальні правила поведінки, яких дотриму­ються члени групи. Групові санкції — це механізми, за допомогою яких група примушує своїх членів викопувати групові норми. По­зиція — це офіційне положення людини у тій чи іншій підсистемі взаємин. Статус — це реальне соціально-психологічне становище, яке посідає індивід серед інших людей. Соціальна роль — це норма­тивно ухвалений зразок поведінки, який оточуючі очікують від кожного, хто займає дану соціальну позицію. Внутрішньогрупову диференціацію вивчають за допомогою соціометрії та референто- метрії.

Соціальні групи розрізняють залежно від форми існування (ре­альні та умовні), способу створення (формальні та неформальні), рівня згуртованості (дифузні, асоціації, корпорації та колектив), цінності групових норм (групи членства та референтні групи) і розміру (малі та великі).

Мала група проходить три етапи розвитку групової структу­ри: група з неорганізованою структурою, група з централізованою неофіційною структурою, група з централізованою структурою і підгрупами. Параметрами групового розвитку є групова іден­тифікація, згуртованість і об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності. Одним із аспектів групової згуртованості є сумісність людей — оптимальне поєднання якостей окремих людей у процесі їхньої взаємодії, що сприяє успішному виконанню сумісної діяльності і викликає внутрішнє задоволення. Сумісність може бу­ти функціональною, фізичною, психофізіологічною, психологічною, соціально-психологічною. Фазами входження особистості в групу є адаптація, індивідуалізація та інтеграція.

Феноменами соціальної психології групи є соціальна фа~ силітація, соціальна інгібіція, феномен Рингельмана, соціальних пінощів, зсуву ризику, групової поляризації, духу групи, групового тиску (конформізму). Конформізм полягає у зміні особою своїх по­глядів чи поведінки під реальним чи уявним тиском групи. Осіб, які готові протидіяти тиску групи, називають нонконформістами.

Основними засобами впливу під час спілкування у великих групах є лараження, навіювання, переконання і наслідування. Зараження ви­являється у передачі свого стану або ставлення іншій людині чи групі людей, які несвідомо їх переймають. Зараження ефективно діє у на­товпі — тимчасовому скупченні великої кількості людей, між якими можливий безпосерердній контакт. Особливою ситуацією, у якій вплив зараження дуже сильний, є паніка — емоційний стан, який ви­никає у масі людей і є наслідком дефіциту або надлишку інформації про якусь небезпечну або незрозумілу ситуацію. Навіювання, або сугестія, — це цілеспрямований, неаргументований емоційно-вольо­вий вплив однієї людини на іншу або на групу людей з метою зміни її стану або ставлення до чогось. Переконання є досягненням згоди лю­дини на основі логічного обґрунтування своїх позицій. Наслідування — це повторення прикладу; який подає інша людина.

Управління групою — це свідомий і цілеспрямований процес впливу підера або керівника на свідомість І поведінку членів групи з метою підвищення організованості та ефективності їхньої спільної діяль­ності. Управління групою здійснює лідер або керівник. Лідер — це член групи, за яким вона визнає право приймати рішення у значимих для
групи ситуаціях, і який відіграє головну роль в організації сумісної діяльності і регуляції взаємовідносин у групі. Керівник — це особа, яка офіційно призначена для управління групою і організації її діяльності Існують три основні теоретичні підходи до розуміння походження лідерства: теорія рис, синтетична і ситуаційна.

Види лідерів вирізняють залежно від характеру їхньої діяль­ності (універсальний та ситуаційний), спрямованості діяльності (емоційний, інструментальний та інтелектуальний), її змісту (лідер-натхненник та лідер-виконавець) і стилю (авторитарний, демократичний, ліберальний та непослідовний). Харизматичний лідер — це лідер, якому його прихильники приписують надзвичайні якості і очікують виконання великої місії.

Ефективність групової діяльності залежить від групової іден­тифікації, згуртованості, об'єктивності у покладанні і прийнятті відповідальності, її розміру, композиції, стилю лідерства (керів­ництва), особистіших взаємовідносин і психологічного клімату.

Список літератури

1.Донцов А. И. Психология коллектива. — М„ 1984. — 2008.

2. Коваленко О. Г. Значення ролей і соціальних очікувань у педа­

гогічному процесі // Педагогіка і психологія. — 2002. — № 1-2. — С. 104-109.

3. Кричевский Р. Л., Дубровская Е. М. Психология малой группы. — М.,

1991 - С. 5-35,46-60.

4. Лебон Г. Психология народов и масс // Психология толпы: соци­

альные и политические механизмы воздействия на массы. — М.: Изд-во Эксмо, 2003.

5. МайерсД. Социальная психология. 2-е изд. — СПб.: Питер, 2000. —

С. 268-397.

6. Ольшанский Д. В. Психология масс. — СПб.: Питер, 2001.

7. ІІірен М. І. Конфлікт і управлінські ролі: с оці о-психологічний

аналіз. - К., 2000. - 213 с.

8. Савчин М. В. Педагогічна соціальна психологія: Навчальний

посібник. — Дрогобич: Відродження, 1998. — С. 33-117.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных