Основні теоретичні підходи до вивчення відчуттів

Ще давньогрецькі філософи розмірковували над тим, як люди­на пізнає навколишній її світ. Один із них — Арістотель (IV ст. до н. е.) важав, що ці знання здобуваються завдяки досвіду в основі якого є відчуття. Саме він створив існуючу і нині класифікацію відчуттів на зорові, слухові, нюхові, смакові та тактильні.

В історії науки, насамперед у філософії і фізіології, розроблено декілька теоретичних підходів до вивчення відчуттів: теорію емпіризму, соліпсизму, специфічної енергії органів чуття та рефлекторну.

Теорія емпіризму формувалась у філософській думці XVII -XVIII ст. {Т. Гоббс,Дж. Локк) і була пов'язана з тим, що єди­ним джерелом знань про навколишній світ є досвід людини, який вона здобуває завдяки зору, слуху, нюху тощо, тобто завдяки відчуттям. Цей досвід людина засвоює в результаті навчання та асоціацій, і записується він на так звану «чисту дошку» (tabula rasa), якою є людина від народження.

Теорія соліпсизму (від лат. solus — один; ipse — сам) є теорією суб'єктивного ідеалізму, і її суть зводиться до того, що світ існує лише у наших відчуттях і сприйманнях. Якщо ми не відчуваємо предмета, то його взагалі не існує. Однак, як стверджував Дж. Берклі, один із засновників цієї теорії (XVIII ст.), завжди все відчуває та сприймає Бог, тому світ є постійним, і одночасно це є доказом існування Бога.

У ХІХ-ХХ ст. на основі цієї теорії виникла оригінальна теорія специфічної енергії органів чуття (Д. Юм, £. Мах, Г. Гельмгольц). Вважається, що органи чуття не відображають впливу зовнішньо­го чи внутрішнього подразника, а лише отримують від нього по­штовхи, які збуджують власну «специфічну енергію» цих органів чуття. Дійсно, достатньо натиснути на око або спричинити ме­ханічне подразненя вуха, щоб виникло відчуття світла чи звуку. Отже, органи чуття не відображають навколишніх впливів, а ли­ше збуджуються від них. Відповідно людина відображає не об'єктивний вплив зовнішнього світу, а лише власні суб'єктивні стани, які вказують на діяльність її органів чуття. Тому відобра­жати навколишній світ людина не може; вона може лише пізнати саму себе.

ження рефлекторної теорії наступні: цілісним актом, який зв'язує організм з об'єктом, є рефлекс; центральну ланку рефлексу не можна відокремити від рецептора та ефектора.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: