ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Закономірності відчуттівУперше закономірності відчуттів були вивчені у психофізиці — галузі психології, яка вивчає кількісні залежності між фізичними характеристиками об'єктів зовнішнього світу та властивостями психічних образів. До закономірностей відчуттів належать абсолютна та диференційна чутливість, основний психофізичний закон, адаптація, взаємодія відчуттів, сенсибілізація, контраст відчуттів і синестезія. На людину постійно впливають подразники різної модальності, сили, тривалості, які до того ж мають різні просторові характеристики. Але не всі ці подразники людина відчуває. Діапазон наших адекватних відчуттів називається абсолютною чутливістю Знизу він обмежений нижньою, а зверху — верхньою абсолютною чутливістю. Нижня абсолютна чутливість — це наша здатність вперше відчувати ледь помітні подразники, а верхня абсолютна Відповідно величина подразника (мінімальна чи максимальна), яка має критичний характер, називається абсолютним порогом. Мінімальна величина подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості. Він характеризує гостроту чутливості аналізатора. Між чутливістю і величиною нижнього порога існує обернене відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки:
Е — абсолютна чутливість Р — величина нижнього порога чутливості Максимальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає адекватне відчуття, називається верхнім абсолютним порогом чутливості. Нижній абсолютний поріг виступає як початкова (нульова) точка сенсорного процесу, а верхній — як завершальна. Якщо подразник менший за нижній абсолютний поріг чутливості, ми його відчути не можемо через його надто малу інтенсивність; якщо подразник сильніший за верхній абсолютний поріг чутливості, він стає небезпечним для людини, про що сигналізують больові відчуття. Для різних модальностей абсолютні пороги чутливості вимірюються в різних одиницях: для зорової — в люксах, для слухової — в децибелах, для дотикової — в барах тощо. Наші аналізатори є дуже чутливими органами. Вони збуджуються дуже малою силою енергії адекватних їм подразників. Визначення абсолютної чутливості, як нижньої, так і верхньої, має велике практичне значення. Воно дає змогу виявити людей з пониженою чутливістю того чи іншого аналізатора, а симптом зниження чутливості може бути використаний для діагностики уражень. Здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразниками називають диференційною чутливістю. Вона Для різних модальностей диференційний поріг різний. Для зорових відчуттів він становить 0,01, для слухових — 0,1, для тактильних — 0,07 від вихідної інтенсивності стимула. Встановлено, що для одного й того самого органу чуття відношення між приростом подразника, який ледь помітно відрізняється від його початкової величини (АІ), і цією початковою величиною (І) є константою. Це відношення називається дробом (законом, константою) Вебера. Ді — = const ДІ — приріст, який викликає відчуття ледве помітної різниці між двома подразниками, тобто диференційний поріг; І — початкова величина подразника Ця закономірність була встановлена ще в 60-х роках XVIII ст. французьким ученим, засновником фотометрії П. Бугером на прикладі зорових відчуттів. У 40-50-х роках XIX ст. вона була підтверджена німецьким психофізиком Е. Вебером під час дослідження шкірної, кінестетичної та зорової чутливості. Основний психофізичний закон описує залежність між величиною відчуттів і подразника. Він породив нову проблему в психології, а саме, що відбувається зі стимульним рядом, коли він відображається у відчуттях: стискування (ряд стає компактнішим) або розтягування (ряд стає більшим). Для описання закономірностей, які пов'язують між собою фізичний та сенсорний ряди, було запропоновано два варіанти основного психофізичного закону: логарифмічний закон Г. Фехне- ра і степеневий закон С. Стівенса. Першою з'явилась логарифмічна форма, яку у 60-х роках XIX ст. запропонував німецький вчений Г. Фехнер: сила відчуттів пропорційна логарифму силі подразника (див. рис. 3). Е = с log I Е — сила відчуттів І — сила подразника с — константа
Цей закон показує, що в той час, коли сила подразника зростає в геометричній прогресії, інтенсивність відчуттів зростає в арифметичній прогресії. Тривалий час логарифмічній формі основного психофізичного закону Г. Фехнера не було альтернативи. І лише в 30-40-х роках XX ст., тобто майже через півстоліття після відкриття закону Г. Фехнера, він був уточнений американським ученим С. Стівен- сом, який дійшов висновку, що залежність між силою відчуттів та величиною подразника виражається не логарифмічною, а степеневою функцією. п Е=к І Е — сила відчуттів І — сила подразника к — константа п — показник ступеня, залежний від модальності відчуттів Так була виведена степенева форма основного психофізичного закону С. Стівенса: сила відчуттів пропорційна степені сили подразника (див. рис. 4). Цей закон показує, що в той час, коли сила подразника зростає в арифметичній прогресії, інтенсивність відчуттів зростає в геометричній прогресії. Як логарифмічна, так і степенева форми основного психофізичного закону мають низку недоліків. Основний із них полягає у тому, що дріб Вебера, на якому вони ґрунтуються, справедлива лише в діапазоні середніх подразників, і втрачає свою силу в міру наближення до верхнього та нижнього порогів чутливості.
Відчуття людини мінливі і виражаються як у кількісних, так і в якісних закономірних змінах чутливості. Здебільшого, вони залежать від умов середовища і стану організму людини. Основними формами кількісної зміни чутливості є адаптація, взаємодія відчуттів і сенсибілізація. Адаптація (від лат. adapto — пристосовую) — це пристосування організму до умов середовища. Розрізняють два види адаптації: негативну і позитивну. Негативна адаптація виявляється по-різному: як повне зникнення відчуттів у результаті тривалої дії подразника (наприклад, повністю може зникнути тактильне, Адаптація відіграє значну роль у пристосуванні організму до навколишнього середовища, бо, з одного боку, допомагає органам чуття «вловлювати» слабкі подразники, а з іншого, оберігає їх від надмірно сильних подразників. Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізаторів під впливом інших. Тут, так само як і при адаптації, чутливість може і зростати, і знижуватися. Загальна закономірність взаємодії відчуттів полягає у тому, що під час взаємодії зі слабким подразником чутливість підвищується, а зі сильним — знижується. Наприклад, слабкий звук підвищує чутливість до кольору. Навпаки, під впливом інтенсивних зорових подразнень знижується слухова чутливість, а у випадку сильних запахів — знижується зорова. Сенсибілізація (від лат. sensibilis — чутливий) — це підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ. Розрізняють два види сенсибілізації: тимчасову і тривалу. Тим- часова сенсибілізація, насамперед, пов'язана із взаємодією відчуттів. Так, відомі факти підвищення зорової, слухової, тактильної та нюхової чутливості під впливом слабких больових подразників. Крім того, вона спричинена тимчасовими змінами стану організму під впливом найрізноманітніших чинників: фармакологічних речовин, наприклад, адреналіну, кофеїну; інтересів чи установок особистості тощо. Тривала сенсибілізація носить постійний характер і залежить як від стійких змін в організмі, так і від постійних вправ. Так, з віком (від народження до 20-30 років) чутливість аналізаторів поступово зростає, а після цього віку починає поступово знижуватися. Люди, які мають слабку нервову систему — більш чутливі. Під час вагітності, коли змінюється ендокринний баланс організму, нюхова чутливість різко зростає. Чутливість зростає й у випадку деяких Відомо, що і постійні вправи, наприклад, тренування музикантів, дегустаторів, парфумерів тощо веде до зростання відповідних видів чутливості. Кількісно-якісні зміни чутливості спостерігаються під час контрасту відчуттів. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. За одночасної дії двох подразників виникає одночасний контраст. Так, одна й та сама фігура на чорному фоні здається світлішою, а на білому — темнішою. У разі послідовної дії двох подразників виникає послідовний контраст. Наприклад, після холодної води тепла здається гарячою. Якісні зміни чутливості виявляються у синестезії. Синестезія (від гр. зупеБ — разом; аезЖе$іх — відчуття) — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора. Органи чуття, працюючи сумісно, породжують якісно нове відчуття. У дослідах німецького психолога Хорнбостела досліджуваним пред'являли різні запахи і пропонували зіставити їх з відтінками світла. Результати виявились закономірними. Запахи тих речовин, молекули яких включали більшу кількість атомів вуглецю, співвідносились з темнішими відтінками, а запахи речовин, молекули яких включали мало.помів вуглецю — зі світлішими. Найбільше поширені зорово-слухові синестезії, коли під впливом звукових подразників у людини виникають зорові образи. Наприклад, кольоровий слух, який був притаманний М. Чурльонісу, М. Римському-Корсакову, А. Скрябіну та ін. Широко відомо, що високі звуки ми оцінюємо як «світлі», а низькі як «темні». Синестезія поширена також у побуті, коли у людини виникає відчуття «крикливого кольору», «солодкого звуку», «гострого запаху» тощо. У різних людей синестезія виявляється по-різному. Особливо яскраво вона спостерігається при підвищеній збудливості иідкірки, при істерії, в період вагітності, під впливом низки фармакологічних речовин. Описані вище закономірності відчуттів: взаємодія, сенсибілізація, контраст, синестезія — це свідчення постійного взаємозв'язку аналізаторних систем людини. Більш складні та інтегральні форми такого взаємозв'язку породжують якісно нову форму відображення — сприймання. Пізнання навколишнього світу та самого себе починається з відчуттів. Відчуття — це найпростіший пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколишньої дійсності та внутрішніх станів організму, яке виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників па органи чуття в даний момент. Відчуття поділяють на екстероцептивпі, інтероцептивні і пропріоцептивні. Якщо подразники йдуть із зовнішнього світу, і рецептори також знаходяться поза організмом, то такі відчуття називають екстероцептивними; якщо з внутрішнього середовища організму, і рецептори також знаходяться у внутрішніх органах — інтероцептивним; якщо подразники йдуть від суглобно-м'язового апарату, а рецептори знаходяться у м'язах та суглобах — пропріоцептивними. Усі відчуття мають спільні загальні властивості: якість, локалізованість, тривалість, інтенсивність. До закономірностей відчуттів відносять абсолютну та диферепційну чутливість, основний психофізичний закон, адаптацію, взаємодію відчуттів, сенсибілізацію, контраст відчуттів і синестезію. Діапазон наших адекватних відчуттів називається абсолютною чутливістю. Нижня абсолютна чутливість — це наша здатність вперше відчувати ледь помітні подразники (вимірюється за допомогою нижнього абсолютного порогу чутивості), а верхня абсолютна чутливість — наша здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні (вимірюється за допомогою верхнього абсолютного порогу чутливості). Між чутливістю і величиною нишіього порогу існує обернене відношення: чим)іижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки. Здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразника.ии називають диференційною чутливістю (вимірюється за допомогою диференційною порогу чутливості). Для одного й того самого органу чуття відношення Відчуття людини мінливі. Це виражається в киїькісній мінливості: адаптація, взаємодія відчуттів, сенсибілізація; кількісно- якісній мінливості: контраст відчуттів; якісній мінливості: синестезія. Адаптація — це зміна чутливості під впливом постійно діючого подразника. Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізаторів під впливом інших. Сенсибілізація — це підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ. Контраст відчуттів — це зміна Інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. Синестезія — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора. Складні та інтегральні форми взаємозв'язку між різними відчуттями породжують якісно нову форму відображення — сприймання. Список літератури 1. Базыма Б. А. Цвет и психика. — Харьков, 2001. 2. Бардин К. В., Забродин 10. М. Проблемы сенсорной психофизики // Познавательные процессы: ощущения, восприятие / Пол ред. Л. В. Запорожца и др. — М.: Педагогика, 1982. — С. 89-118. 3. Дика О. І. Генеза чутливості: філософсько-філогенетичне дослі дження. — Дніпропетровськ: Дніпро, 1996. — 29 с. 4. Забродин Ю. М., Лебедев А. Я. Психофизиология и психофизика. — М.: Наука, 1977.-С. 3-167. 5. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации V человека. — М.: Мир, 1974.-С. 159-275. 6. Шиффман X. Ощущение и восприятие. Изд-е 5-е. — М.-СПб.: Питер, 2003. - С. 24-38, 56-231, 492-560, 622-771. Сприймання 11.1. Поняття про сприймання. 11.2. Основні теоретичні підходило вивчення сприймань. 11.3. Види сприймання та їхня класифікація: 11.3.1. Класифікація за провідним аналізатором; 11.3.2. Класифікація за мстою діяльності; 11.3.3.Класифікація за основною формою існування матерії. 11.4. Особливості сприймання. 11.5. Індивідуальні відмінності сприймання. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|