ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Детальніше лив. § 9.1. «Поняття про соціальну групу*. 3 страницаНарешті, особливо важливим як для запам'ятовування, так і для тривалого збереження матеріалу є його повторення. Повторити матеріал доцільно вже після того, як його вивчили. При цьому слід пам'ятати наступне: ^ Повторення має бути нсстереотипиим. Немає потреби повторювати вивчене обов'язково у тому порядку, в якому його заучували. Наприклад, повторяючи матеріал до іспиту, студент може користуватись не лише традиційним підручником та конспектами, а й іншими джерелами інформації, наприклад, науково-популярними журналами, інтернетом тощо. ^ Повторення має бути осмисленим. Найкраще, якщо воно являє собою новий спосіб структурування і логічного опрацювання матеріалу. Наприклад, повторяючи курс біології, можна побудувати власну систематизацію живих організмів. Повторення має бути активним, тобто засвоєний матеріал має бути включений у практичну діяльність людини. Наприклад, вивчаючи інтеграли і диференціали, студент мав би не лише засвоїти теорію, а й розв'язувати задачі з даної теми. ^ Повторення має бути розподіленим у часі. Розподілене у часі повторення ефективніше, ніж концентроване, бо велика кількість повторень одних й тих самих подразників за короткий відрізок часу викликає гальмування. Так, кращих результатів ми досягаємо, 12.4,2. Збереження Збереження — це тривале затримання в нам яті матеріалу. Воно вимірюється тим часом, який минув від моменту завершення заучування до початку забування. Збереження як процес пам'яті не можна трактувати як пасивне оберігання. Збереження — це процес динамічний і, насамперед, стосується логічної пам'яті. Логічно запам'ятований матеріал взаємодіє з пізніше засвоєним, вони вступають у нові асоціації, уточнюються, диференціюються, узагальнюються та перекодову- ються. Незмінним зберігається лише той матеріал, який запам'ятовується механічно та дослівно. Успішність збереження залежить від певних умов: Організація процесу заучування. Особливу увагу слід звернути па такі умови запам'ятовування матеріалу, як мотивація, емоційна забарвленість, ступінь розуміння матеріалу, включення в активну розумову і практичну діяльність, повторення. Характер матеріалу. Якщо різнорідні елементи перемежувати зі значною кількістю однорідних, то різнорідні зберігатимуться краще, ніж однорідні. Обсяг матеріалу. Між обсягом матеріалу та його збереженням існує зворотньо пропорційний зв'язок: чим більший обсяг, тим менше він зберігається. Тому важливо дозувати матеріал, який запам'ятовується. Дослідження показали, що після одноразового пред'явлення 100 % можна запам'ятати ряд з 4-5 цифр, з 7-8 цифр - на 70 %, 9-10 - на 40 %, 11-13 - на 2-3 %. Подібна тенденція спостерігається і для словесного матеріалу. Отже, збільшення обсягу пред'явленого матеріалу призводить до зменшення кількості збереженої інформації. Частина матеріалу, яка зберігається. Встановлено, що збереження окремих елементів матеріалу значною мірою залежить від того місця, яке ці елементи займають у потоці інформації: початок, середину чи кінець. Як правило, початок та кінець зберігаються краще, ніж середина. Це явище в психології називають ефектом 12.4.3. Відтоврення Відтворення — це такий процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація збереженого матеріалу. Відтворення завжди вибіркове; не весь матеріал, що людина запам'ятала, вона може відтворити. Відтворення поділяють на такі види: впізнавання, власне відтворення, пригадування, згадування. Впізнавання — це відтворення інформації в умовах повторного її сприймання. Це пошук матеріалу у довготривалій пам'яті та порівняння його результатів з образом сприймання. Воно є найпростішою формою відтворення і буває різним за ступенем своєї визначеності, чіткості і повноти. Мимовільне впізнавання одномо- ментне і відрізняється повнотою, ясністю та визначеністю. Довільне впізнавання, яке може бути виражене у вигляді переживання «почуття знайомого», коли ми неспроможні ототожнити об'єкт з тим, що ми знаємо з минулого досвіду, є неповним, невиз- наченим і розгорнутим у часі. Впізнавання відіграє як позитивну, так і негативну роль у нашому житті. Позитивну тому, що без нього ми кожен раз сприймали б об'єкти як нові, а не як вже знайомі; негативну тому, що воно заважає заучуванню. При повторному читанні людина впізнає матеріал і їй здається, що вже знає його настільки добре, що може розказати сама. Тому при заучуванні, як вже говорилось, слід обов'язково відтворювати прочитане, бо лише за такою умовою стає ясно, що ще не запам'ятовано. Власне відтворення — це мимовільне або довільне відтворення матеріалу, що запам'ятався. Пригадування — це довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових зусиль. Довільне пригадування спрямоване на виконання репродуктивного (від лат. гергоіїисґіо — відтворення) завдання, тобто завдання щось пригадати. Тому воно пов'язане із застосуванням певних засобів та прийомів, за допомогою яких виконується це завдання. Під час пригадування людина орієнтується на ті частини матеріалу, які домінували під час запам'ятовування; ці частини, однак, не завжди є об'єктивно найсуттєвішими. Таким чином, пригадування є не стільки репродуктивним, скільки конструктивним процесом. Умовами успішного пригадування є: Правильна організація процесу запам'ятовування. Якщо людина запам'ятала матеріал, дотримуючись основних правил, вона легко зможе його пригадати. Емоційний стан людини. Позитивні емоції, як правило, ерияють пригадуванню, а негативні перешкоджають. Мотивація людини щось пригадати. Помірна мотивація сприяє пригадуванню. Якщо ж людина надмірно мотивована пригадати матеріал, наприклад, під час іспиту, процес пригадування гальмується. Коли згодом вона відволікається чимось іншим, те, що треба було пригадати, немов би само спливає в пам'яті. Забезпечення при пригадуванні ідентичних умов тим, за яких відбувалось запам'ятовування матеріалу. Поновлення тих умов, у яких знаходилась людина в момент запам'ятовування матеріалу, сприяє його пригадуванню. Ефективні прийоми пригадування. До них належать: ^ складання плану матеріалу, що пригадується. План особливо необхідний тоді, коли пригадується великий за обсягом матеріал і коли він вимагає певної системи та логіки; ^ викликання образів, тобто уявлень тих об'єктів, які пригадують ся. Особливо важливо це тоді, коли пригадується наочний матеріал; ^ викликання асоціацій, пов'язаних з матеріалом, що слід відтворити. Тут діє наступна закономірність: чим більше різноманітних асоціацій при першому знайомстві викликає матеріал і чим більше часу ми приділяємо роботі з цими асоціаціями, тим краще запам'ятовується і сам матеріал. Згадування — це відтворення індивідом подій свого життєвого шляху. Опорними пунктами для спогадів є важливі події в особистому житті і суспільно-історичні події. Наприклад, ми кажемо, що якась подія відбулася через рік після вступу до вузу. 12.4.4. Забування Забування — це такий процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання. Останнє характеризує найбільшу ступінь забування. Забування може бути тривалим і тимчасовим, але ніколи не буває абсолютним. Як доведено ще дослідами /. Павлова, в людини не настає абсолютного згасання слідів, а значить і не настає абсолютного забування. Так, відомі факти гіпнотичного навіювання людині стану давно минулих літ. Наприклад, дорослій людині навіювали, що вона — 5-річна дитина. Загіпнотизований починав поводити себе відповідно до 5-річного віку, причому чітко згадувались усі ньюанси поведінки. Несвідому сферу пам'яті використовують у гіпнопедії — навчанні під час сну чи гіпнозу. Особливо популярною є думка, що уві сні можна вивчити іноземну мову. Однак, при такому втручанні порушується ціла система пам'яті і несвідомої сфери людини, що може бути небезпечним для фізичного та психічного здоров'я людини. Тривале забування виникає тоді, коли набуті людиною знання не використовуються у наступній її роботі. Тимчасове забування пов'язане з інтерференціею (від лат. inter — поміж; ferentis — той, що несе), а саме взаємодією двох чи бііьгие процесів, при якій одна інформація змішується з іншою. Розрізняють два види інтерференції: проактивну і ретроактивну. Проактивна інтерференція (від лат. pro — перед) — цс погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка передує заучуванню. Наприклад, якщо безпосередньо перед заучуванням теми «Будова мозку» студент інтенсивно готовився до контрольної роботи з інформатики, його знання з анатомії мозку навряд чи будуть задовільними. Дія проактивної інтерференції зростає за таких умов: при зростанні ступеню заучу- ваності попереднього матеріалу; при збільшенні його обсягу; при умові, якщо попередній і наступний матеріали подібні. Ретроактивна інтерференція (від лат. retro ~ назад) — це погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка відбувається після заучування. Наприклад, відразу після вивчення закону Ейнштейна студент, не роблячи перерви, береться за біохімію. У такому разі швидше за все його знання з атомної фізики будуть незадовільними. Дія ретроактив На забування впливають наступні умови: Надмірно снльний подразник. Подразник, сила якого переходить межі, біологічно допустимі організмом, викликає посилене забування матеріалу. Характер діяльності, яка безпосередньо передувала запам'ятовуванню або відбувалась безпосередньо після запам'ятовування (див. проактивна та ретроактивна інтерференція). Значущість матеріалу. Чим менш значущим є матеріал для досягнення життєвих цілей, тим швидше він забувається. Мотивація діяльності. Надто сильна мотивація пригадати матеріал викликає його гальмування. Установки людини. Якщо матеріал, що згадується, суперечить основним установкам людини, вона його швидше забуває. Зміст матеріалу. Матеріал, пов'язаний своїм змістом з потребами людини, забувається повільніше. Обсяг матеріалу. Відсоток забутого матеріалу після певного відрізку часу після заучування знаходиться в прямо пропорційному відношенні до його обсягу: чим більший обсяг, тим більше забувається. У зв'язку з цим дуже важливо не запам'ятовувані відразу великий обсяг матеріалу. Усвідомлення матеріалу. Краще усвідомлений матеріал забувається повільніше. Включення в практичну діяльність. Чим рідше матеріал включається в практичну діяльність, тим швидше він забувається. Час, який минув після заучування матеріалу. Залежність між кількістю збереженої у довготривалій пам'яті інформації та часом, який минув після її заучування, була експериментально встановлена у 1885 р., німецьким психологом Г. Еббінгаузом при заучуванні безглуздих складів (див. рис. 22).
З кривої збереження' видно, що забування особливо інтенсивно проходить відразу після заучування (перший різкий спад відбувається через 1 год, коли втрачається більше половини механічно заученої інформації), а далі темп забування уповільнюється. Така сама тенденція зберігає силу і для смислового запам'ятовування. Уповільнюється лише темп забування. У 1913 р. французький психолог Г. П'єрон на цифровому матеріалі виявив фазу, упродовж якої не спостерігається помітних змін у збереженні заученого матеріалу. Ця фаза, за даними вченого, триває 7 діб. Лише після цього забування починає прогресувати (див. рис. 23).
Результати Г. ІГєрона краще узгоджуються із сучасними експериментальними даними по дослідженню пам'яті, зокрема з феноменами ремінісценції. Ремінісценція (від лат. гетіпівсепНа — згадування) — це відтерміноване згадування того, що було тимчасово забуте. У результаті без додаткового повторення відбувається часткове або навіть краще відтворення матеріалу через якийсь час у порівняній з нідтворенням відразу після заучування. Найчастіше ремінісценція настає на 2-3-й день після заучування великого за обсягом матеріалу або під час роботи з логічно структурованим матеріалом, який викликає емоції. Після цього матеріал поступово починає забуватися. Виявлено, що ремінісценція спостерігається лише у тому разі, якщо відразу після заучування відбувається одноразове його відтворення. Це перше відтворення і дає консолідуючий ефект і покращує майбутнє згадування. Якщо ж відразу після заучування матеріал одноразово не відтворюється, ефект ремінісценції зникає і замінюється класичним забуванням. Встановлено також, що інімінісцєнція більш характерна дітям, ніж дорослим. З кривої збереження і явища ремінісценції випливають важливі висновки. По-перше, недоцільно матеріал до контрольної роботи чи іспиту вчити напередодні, варто його засвоїти за день-два перед перевіркою знань. По-друге, не можна надовго відкладати повторення матеріалу. Якщо людина не е дуже стомленою, то перед сном слід повторити те, що заучувалось у першій половині дня, а соп сприятиме зміцненню мпемічних слідів. На другий день матеріал повторюють 1-2 рази; па сьомий — 1 раз. Потім одне повторення з інтервалом 7-10 днів. Таке періодичне повторення набагато ефективніше, ніж концентроване заучування великого обсягу матеріалу (наприклад, під час сесії). Останнє може викликати як нервово-психічне перевантаження, так і майже повне забування інформації через тиждень. 12.5. Індивідуальні відміїтості пам'яті Пам'ять є індивідуально своєрідним процесом. Люди відрізняються між собою за обсягом, швидкістю, точністю, тривалістю, міцністю запам'ятовування і готовністю до відтворення матеріалу. Обсяг пам'яті виявляється в здатності одночасно зберігати значний об'єм інформації. Він визначається тією кількістю інформації, яку людина може певний час зберігати у короткотривалій і довготривалій пам'яті. Обсяг короткотривалої пам'яті в різних людей коливається від 5 до 9 одиниць; обсяг довготривалої пам'яті відрізняється залежно від нашого індивідуального досвіду. Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних для запам'ятовування певного обсягу матеріалу. Точність пам'яті характеризується кількістю помилок, зроблених при відтворенні матеріалу. Тривалість пам'яті — це спроможність упродовж довгого часу зберігати засвоєний досвід. Для сенсорної пам'яті інформація зберігається до 1 с, у короткотривалій — до ЗО с, у довготривалій — десятки років. Міцність пам'яті характеризується якістю та кількістю залам'ятованого матеріалу і повільним його забуванням. Іотовність до відтворення виявляється у тому, наскільки людина може легко і ці видко пригадати в потрібний момент необхідну інформацію. Сукупність перелічених показників характеризує продуктивність пам'яті даної людини. Вона залежить як від вроджених особливостей вищої нервової діяльності, так і від виховання. Індивідуальні відмінності пам'яті пов'язані також з домінуванням тих чи інших видів і типів пам'яті, а також з професійною Залежно від домінування того чи іншого виду аналізатора при запам'ятовуванні матеріалу розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, дотиковий та інші типи образної пам'яті. Зорова та слухова пам'ять зазвичай добре розвинуті у всіх людей і відіграють провідну роль серед інших типів. Правда, і тут спостерігаються індивідуальні відмінності. Те, який з цих типів: зорова чи слухова, домінує, можна визначити наступним чином. Якщо людина краще запам'ятовує, читаючи про себе, в неї домінує зоровий тип пам'яті. У такому разі вона, згадуючи текст, ніби бачить ту сторінку, на якій написаний матеріал. Мати добре розвинену зорову пам'ять особливо необхідно художникам та шахистам. Зоровий тип пам'яті переважає в більшості людей. Іноді зустрічаються люди з надзвичайно розвиненою зоровою пам'яттю. Історики стверджують, що Юлій Цезар і Олександр Ма- едонський знали в обличчя і по іменах усіх своїх солдат — до ЗО 000 людей. Сенека міг повторити 2 000 не пов'язаних між собою слів, почутих ним лише один раз. Геніальний математик Леопард Ейлер мав надзвичайну пам'ять на числа: він пам'ятав шість перших степенів всіх чисел до ста; академік О. Іоффе таблицею логарифмів не користувався — він знав її напам'ять. Відтворення у деталях образів предметів, які у даний момент на зоровий аналізатор не впливають, називають ейдетизмом (від гр. eidos — образ, зовнішній вигляд). Ейдетична пам'ять вперше була описана німецькими психологами братами Йениі. Вона полягає у наступному: у деяких людей, особливо у дитячо-юнацькому віці, пюстерагаються яскраві та деталізовані образи предметів і явищ, які зберігаються упродовж тривалого часу після того, як ці предмети і явища припиняли свій безпосередній вплив на органи чуття. Людина ніби продовжує бачити вже відсутній предмет. Образи Такою яскравою ейдетичною пам'яттю бувають наділені видатні художники, яким достатньо один раз упродовж кількох хвилин подивитися на модель, а далі можуть працювати над картиною по пам'яті, зберігаючи образ моделі у всіх деталях. Ейдетичну пам'ять мав і відомий мнемоніст 30-х років XX ст. С. В. Шере- шевський. Він легко перетворював кожне враження, навіть акустично сприйняті слова, в яскраві оптичні образи. Коли йому треба було запам'ятати довгий список слів, він кожне слово зпівставляв з зоровим образом і подумки розташовував їх у ряд. Далі він так само подумки прогулювався вздовж цього ряду і відразу давав безпомилкову відповідь. Слуховий тип пам'яті в людини переважає у тому разі, якщо вона краще запам'ятовує матеріал після його прослуховування. У професійній діяльності добре розвинена слухова нам'ять необхідна музикантам, філологам та усім тим, хто вивчає мову. Нюхову, смакову та дотикову пам'ять певною мірою можна назвати професійними тинами пам'яті, бо вони починають інтенсивно розвиватися під впливом специфічної професійної діяльності, наприклад, у дегустаторів, парфумерів. Особливого розвитку вони можуть досягти при компенсації відсутніх видів пам'яті, наприклад, у незрячих. «Чисті» типи пам'яті трапляються вкрай рідко. Найчастіше поєднуються зорова і слухова, зорова і рухова, слухова і рухова пам'яті. Найбільшого розвитку в людини досягають ті її види і типи, які пов'язані з її професійною діяльністю і які найчастіше використовуються. В математиків це, наприклад, абстрактні символи, мовників — слова, художників — образи. * * * * * Пам'ять — це закріплення, збереження та відтворення людиною її минулого досвіду. Образи пам'яті називають уявленнями. Пам'ять виконує наступні функції: накопичення індивідуального досвіду, забезпечення зв'язку з минулим, перебіг психічних процесів та станів, єдність та цілісність людської особистості, захист особистості від інформаційного перевантаження, неактуальної інформації, травмуючих переживань. Існує значна кількість теоретичних підходів до вивчеїшя пам'яті: фізіологічний, біохімічний, інформаційно-кібернетичний, психологічний. Фізіологічна теорія пов'язує збереження інформації тривалою циркуляцією електричних потенціалів по замкнених нейронних колах. В основі біохімічної теорії пам'яті лежить ідея про модифікацію рибонуклеїнових кислот. Інформаційно-кібернетична теорія розглядає пам'ять як аналог електронно-обчислювальних машин. Найпоширенішими психологічними теоріями пам'яті є асоціативна, ґештальттеорія, біхевіоральна, психоаналітична, діяльпісна, когнітивна. В асоціативній теорії пам 'ять /юзуміють як складну систему асоціацій за схожістю, контрастом і суміжністю; ґештальттеорія феномени пам'яті пояснює через апруктурування матеріалу, що запам'ятовується; біхевіоральна — розглядає пам'ять у контексті навчання; психоаналітична — Уясуває роль емоцій, мотивів і потреб у запам'ятовуванні і забуванні матеріалу, а також описує психологічні механізми підсвідомого забування; діяльнісна — трактує пам'ять як особливий вид психологічної діяльності; когнітивна — розглядає пам'ять як одну із ланок загального процесу переробки інформації людиною. Пам'ять класифікують за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу (сенсорна, короткотривала, довготривала), за характером психічної активності (рухова, емоційна, образна, словесно- югічна), за ступенем розуміння матеріалу (механічна, логічна), за характером цілей діяльності (мимовільна, довільна). Сенсорна пам 'ять — це миттєвий відбиток отриманої сенсорної інформації на периферичних частинах аналізаторів. Короткотривала пам'ять характеризується обмеженим часом зберігання інформації (до ЗО с) і обмеженими обсягом (7±2 одиниці). Матеріал в ній іберігається в сенсорних кодах. Різновидом короткотривалої пам'яті є оперативна — пам'ять, яка забезпечує безпосереднє мЦйснення людиною актуальних дій і операцій. Довготривала пам'ять характеризується необмеженим часом зберігання інформації і необмеженим обсягом. У ній матеріал зберігається в осмис- чтих семантичних кодах. Рухова пам'ять — це запам'ятовування рухів та їхніх систем. Емоційна пам'ять — це пам'ять на пережинання. Образна пам'ять — це запам'ятовування уявлень конкретних предметів, явищ та їхніх властивостей. Словесно-логічна Процеси пам'яті — це закономірна зміна послідовних явищ пам'яті. До них відносять запам'ятовування, збереження, відтворення та забування. В результаті запам'ятовування відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше. Збереження — це тривале затримання в пам'яті матеріалу. Відтворення — це такий процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація збереженого матеріалу. Відтворення поділяють на впізнавання (відтворення інформації в умовах повторного її сприймання), власне відтворення (мимовільне або довільне відтворення матеріалу, що запам'ятався), пригадування (довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових зусиль), згадування (відтворення індивідом подій свого життєвого шляху). Забування — це такий процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання. Воно може бути тривалим і тимчасовим. Тимчасове забування пов'язане з інтерференцією, а саме взаємодією двох чи більше процесів, при якій одна інформація змішується з іншою. Проактив- на інтерференція — це погіршення запсім ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка передує заучуванню; ретроактивна — яка відбувається після заучування. Забування особливо інтенсивно проходить відразу після заучування. Ремінісценція — це відтерміноване відтворення того, що було тимчасово забуте. Розрізняють кількісні та якісні індивідуальні відмінності пам'яті. До кількісних відносять: обсяг, швидкість, точність, тривалість > міцність і готовність до відтворення. Якісні відмінності Список літератури 1.Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. — М.: Про гресс, 1980. - С. 27-102, 295-307. 2. Грановская Р. М. Восприятие и модели памяти. — М.: Наука, 1974. — С. 204-228, 256-270, 272-281, 312-329. 3. Громова Е. А. Память и ее резервы. — М.: Знание, 1983. — 64 с. 4. Заика Е. В. Память: се развитие и совершенствование // Практична психологія та соціальна робота. — 2003. — № 8. — С. 39-44. 5. Ильюченок Р. Ю. Память хорошая, память плохая. — Новосибирск.: Паука, Сибирское отделение, 1991. — 159 с. (>. Кранцев И. Сверхпамять случайного прохожего // Популярная психология. Хрестоматия. Сост. В. В. Мироненко. — М.: Просвещение, 1990. - С. 86-91. 7. Куприянович Л. И. Резервы улучшения памяти. — М.: Наука, 1970. - 143 с. 8. Лезер Ф. Тренировка памяти. — М.: Мир, 1979. — 166 с. 9. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека. — М.: Мир. 1974. - С. 276-279,313-339, 346-349,355-419. 10.Лурия А. Р. Маленькая книжка о большой памяти. — М.: Изд-во МГУ, 1968. ~ 88 с. 11.Николов Н„ Нешев Г. Загадка тысячелетий. Что мы знаем о памяти? - М.: Мир, 1988. 12. Норман Д. Память и научение. — М.: Мир, 1985. — С. 15-61. 13. Пекелис В. Феноменальная память // Популярная психология. Хрестоматия. Сост. В. В. Мироненко. — М.: Просвещение, 1990. — С. 263-269. 14.Сергеев Б. Ф. Тайны памяти. — М.: Молодая гвардия, 1981. — 272 с. 13. Мислення 13.1.Мислення як вища форма пізнавальної діяльності. 13.2.Основні теоретичні підходи до вивчення мислення. 13.3.Види мислення та їхня класифікація: 13.3.1.Класифікація за характером об'єкта мисленнєвої діяльності; 13.3.2.Класифікація за ступенем новизни й оригінальності; 13.3.3.Класифікація за характером задач, засобом дії, розгорненням, ступенем реальності та впливом на емоційну сферу людини. 13.4.Стадії процесу мислення. 13.5.Мисленнєві операції. 13.6.Логічні форми мислення. 13.7.Індивідуальні відмінності мислення. 13.1. Мислення як вища форма пізнавальної діяльності Життєдіяльність людини у навколишньому світі потребує не лише чуттєвого відображення предметів та явищ за допомогою відчуттів та сприймань, а й виділення суттєвих ознак та відношень. Це може бути досягнуте на основі логічного пізнання, яке здійснюється за допомогою мислення. У повсякденному житті мислення розуміють як процес розв'язання задач та проблемних ситуацій. Як наукове поняття мислення — це пізнавальний психічний процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Опосередкованість мислення виявляється у тому, що людство для пізнання світу вдається до різноманітних практичних дій (наприклад, експериментів, дослідів тощо), обчислення, моделей, схем, а також використовує знаки (наприклад, мовні, математичні, картографічні, дорожні тощо). Завдяки опорі на ці культурні засоби пізнання стає можливим пізнати те, що безпосередньо у сприйманні не дано. Наведемо суттєві ознаки логічного пізнання (мислення), на відміну від чуттєвого (відчуттів та сприймання) (див. табл. 2). Таблиця 2
Отже, мислення — складніша та вища за своєю організацією, порівняно з чуттєвим пізнанням, форма відображення дійсності. Воно має соціальну природу. Це виявляється в історичній наступності знань: кожне наступне покоління спирається на той багаж знань, який набули попередні покоління. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|